Розрахункові зобов'язання 1 страница

Поняття та форми розрахунків. Виконання грошових зобов'я­зань між суб'єктами цивільного обороту здійснюється шляхом розра­хунків, їх ціллю є виконання та документальне оформлення сплати платником грошових коштів їх отримувачу. За своєю формою розра­хунки поділяються на готівкові та безготівкові. Існування цих форм розрахунків викликано тим, що гроші існують у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Відповідно до цього виконання готівкових розрахунків здійс­нюється завдяки передачі платником отримувачеві грошових знаків (банкнот і монет), а виконання безготівкових розрахунків здійснюєть­ся через банк або іншу платіжну систему за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді (ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹.

Згідно із законом розрахунки в Україні можуть здійснюватися в національній валюті України та іноземній валюті.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за но­мінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня (ст. 192 ЦК України). Вона є валютою України та приймається в Україні всіма фізичними і юридичними особами — резидентами без будь-яких обмежень на всій території держави за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вкла­ди, акредитиви та для переказів. Відповідно до цього грошове зобо­в'язання, як правило, має бути виконане у гривнях (ст. 533 ЦК України).

¹ ВВР. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Національна валюта може використовуватися і при розрахунках резидентів з нерезидентами за умови отримання ними індивідуаль­ної ліцензії Національного банку України на здійснення такої ва­лютної операції (ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про си­стему валютного регулювання і валютного контролю»)¹. Винятком із цього правила є розрахунки з нерезидентами країн — суб'єктів колишнього СРСР, включаючи країни Балтії, які можуть здійсню­ватися без отримання індивідуальної валютної ліцензії у національ­ній валюті України, якщо це передбачено контрактом (Інструктив­ний лист Національного банку України і Кабінету Міністрів Украї­ни від 26 квітня 1993 р. № 19029/730 щодо порядку розрахунків з країнами зони функціонування рубля)².

Що ж до використання іноземних валют, а також платіжних до­кументів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на терито­рії України за зобов'язаннями, то воно допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (статті 192, 533 ЦК України).

Відповідно до цього використання іноземної валюти як засобу платежу на території України між двома резидентами можливе ли­ше на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку Украї­ни (ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю»).

Водночас іноземна валюта має використовуватися в розрахунках у межах торговельного обороту між резидентами і нерезидентами (ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). Винятком із цього правила є розрахунки з придбання нерезидентами державного майна у проце­сі приватизації, що здійснюється виключно у національній валюті України (ст. 21 Закону України «Про приватизацію»)³.

Форми розрахунків, що використовуються в Україні, залежать від правового статусу їх суб'єктів. Відповідно до вимог ст. 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані зі здійс­ненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі.

На відміну від цього, розрахунки між юридичними особами, а та­кож розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться у безготівковій фор­мі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також і в го-

¹ ВВР. — 1993. — № 17. — Ст. 184.

² Бухгалтер. — 2001. — 27 вересня.

³ ВВР. — 1992. — № 24. — Ст. 348.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

тівковій формі, якщо інше не встановлене законом, наприклад, за­кон взагалі забороняє проведення готівкових розрахунків при здійс­ненні операцій з промисловим металобрухтом (ст. 6 Закону України «Про металобрухт»)¹.

В Україні сума готівкового розрахунку одного підприємства (під­приємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси та ка­си установ банків обмежена — 3 тис. грн. протягом одного дня за од­ним або кількома платіжними документами.

Зазначені готівкові розрахунки можуть провадитися платника­ми як за рахунок коштів, отриманих з каси банку, так і за рахунок виручки, отриманої ними від реалізації товарів (робіт, послуг). Пла­тежі понад установлену граничну суму мають провадитися виключ­но у безготівковому порядку. При цьому кількість підприємств (під­приємців), з якими провадяться розрахунки, протягом дня не обме­жується. Вказані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами малих і середніх підприємств при використанні готівкових коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Єв­ропейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств, та не поширюються на добровільні пожертву­вання, благодійну допомогу, вилучену органами державної подат­кової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію у разі використання коштів, виданих на відрядження, а також на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції (п. 2.3 Положення про ведення ка­сових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72)².

Схожі обмеження встановлені для готівкових розрахунків в іно­земній валюті Правилами використання готівкової іноземної валю­ти на території України, затвердженими постановою Правління На­ціонального банку України від 26 березня 1998 р. № 119.

Відповідно до останніх максимальна сума готівкової вільно кон­вертованої валюти, що може бути прийнята від повноважного пред­ставника нерезидента — суб'єкта підприємницької діяльності в ка­су (для подальшого зарахування на розподільчий рахунок в інозем­ній валюті, відкритий цим банком резиденту — суб'єкту підприєм­ницької діяльності), не може перевищувати 10 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіцій­ним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національ-

¹ ВВР. — 1999. — № 25. — Ст. 212.

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 496.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

ним банком України на день здійснення операції, за наявності доку­ментів, передбачених нормативно-правовими актами Національно­го банку України¹.

У деяких випадках закон встановлює форму розрахунків залеж­но від виду розрахунків, наприклад, платіж за векселем на терито­рії України може здійснюватися лише у безготівковій формі (ст. 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні»)².

Особливістю розрахунків в Україні на сучасному етапі є можли­вість використання платниками при здійсненні розрахунків дати валютування, тобто зазначеної платником у розрахунковому доку­менті або в документі на переказ готівки дати, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні»)³.

Використання дати валютування значно підвищує ступінь захис­ту майнових інтересів платника та свідчить про поступове приве­дення законодавства України з питань розрахунків відповідно до правових норм, що діють у країнах з розвинутою ринковою еконо­мікою.

Відповідно до вимог закону розрахунки за участю суб'єктів під­приємницької діяльності в Україні у готівковій та (або) безготівко­вій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгів­лі, громадського харчування та послуг здійснюються через зареєст­ровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіс­кальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»)⁴.

Види безготівкових розрахунків. Під видами безготівкових розрахунків слід розуміти визначені законодавством, банківською практикою та звичаями ділового обороту способи виконання грошо­вих зобов'язань через установи банків або інші платіжні системи.

Відповідно до вимог законодавства безготівкові розрахунки здій­снюються через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумов­лене видом безготівкових розрахунків.

Закон визначає, що при здійсненні безготівкових розрахунків в Україні допускаються розрахунки із застосуванням платіжних до-

Офіційний вісник України. •— 1998. — № 15. — Ст. 574.

² ВВР. — 2001. — № 24. — Ст. 128.

³ ВВР. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

⁴ ВВР. — 1995. — № 28. — Ст. 205.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунків за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськи­ми правилами та звичаями ділового обороту (ст. 1088 ЦК України). Серед останніх можна, зокрема, зазначити розрахунки із викорис­танням векселів, розрахунки в порядку договірного списання, роз­рахунки із застосуванням спеціального платіжного засобу (платіж­ної картки), розрахунки із застосуванням платіжних вимог-дору-чень, платіжних вимог, клірингові розрахунки (розрахунки клірин­говими вимогами), розрахунки через підприємства поштового зв'яз­ку та ін. Зазначені види безготівкових розрахунків розрізняються порядком їх здійснення, документообігом за ними, видами розра­хункових документів тощо. Порядок здійснення безготівкових роз­рахунків в Україні крім ЦК України, регулюється законами та бан­ківськими правилами. Під останніми слід розуміти правила, вста­новлені нормативно-правовими актами Національного банку України (ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність»)¹, оскільки саме до компетенції цього державного органу за­кон (ст. 40 Закону України «Про Національний банк України»)² відносить встановлення правил, форм і стандартів розрахунків бан­ків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу Укра­їни із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки.

Конкретний вид безготівкових розрахунків, що застосовується сторонами у договорі, останні мають право обирати на свій розсуд. Винятком із цього є використання платіжної вимоги, що застосову­ється виключно у випадках, коли ініціювачем переказу є взискувач або він здійснюється за договірним списанням (ст. 22 Закону Украї­ни «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні»).

Від форм розрахунків слід відрізняти розрахункові документи, тобто документи на переказ грошей, що використовуються для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача коштів (ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ гро­шей в Україні»), перелік яких визначений у ст. 22 вказаного Зако­ну. Останні можуть мати таку саму назву, як і види розрахунків (наприклад платіжне доручення, чек та ін.), але виконують інфор­маційну, обліково-бухгалтерську функцію та використовуються для ініціювання переказу коштів, що здійснюється їх оформленням від­повідно до вимог банківських правил та надання до банку.

Зміст та форма розрахункових документів у національній валюті в Україні докладно визначені Інструкцією про безготівкові розра-

¹ ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. ЗО.

² ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

хунки в Україні у національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135^і, а розрахункових документів в іноземних валютах — Поло­женням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 5 березня 2003 р. № 82².

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. При здій­сненні розрахунків із застосуванням платіжних доручень (банківсь­кий переказ) банк зобов'язується за дорученням платника за раху­нок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не пе­редбачений договором або звичаями ділового обороту (ч. 1 ст. 1089 ЦК України).

Із зазначеного випливають такі загальні ознаки цієї форми роз­рахунків:

1) переказ здійснюється банком за рахунок коштів платника, що розміщені на його рахунку в цьому банку. Винятком із цього є ви­падки здійснення платежів з рахунка клієнта за відсутності на ньо­му коштів, за рахунок кредитних коштів банку, якщо це передбаче­но договором (статті 1069, 1090 ЦК України);

2) переказ коштів здійснюється банком на рахунок особи одер­жувача, визначеної платником у розрахунковому документі.

Положення, що регулюють зазначений вид безготівкових розра­хунків, застосовуються також і до відносин, пов'язаних із перераху­ванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлене законом, банківськими пра­вилами або не випливає із суті відносин. Прикладом таких відносин є відносини з безготівкового переказу юридичними та фізичними особами (резидентами та нерезидентами) на користь інших осіб коштів за рахунок готівкових коштів, прийнятих до каси банку (п. 15.29 Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління На­ціонального банку України від 7 липня 1994 р. № 129³, пункти 2.2, 3.2 Правил здійснення фізичними особами переказів іноземної ва­люти в межах України, затверджених постановою Правління На-

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. — Ч. 2. — Ст. 794.

² Офіційний вісник України. — 2003. — № 13. — Ст. 584.

³ Бухгалтерская газета. — 2001. — Сентябрь. — Ч. 1. — С. 37-38.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ціонального банку України від 12 березня 2003 р. № 235/7556¹, п. 4.4 Правил використання готівкової іноземної валюти на терито­рії України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. № 119)².

Переказ коштів за цим видом розрахунків здійснюється за допо­могою платіжного доручення, що подається клієнтом до банку. Зміст і форма платіжного доручення клієнта мають відповідати ви­могам, встановленим законом і банківськими правилами (ст. 1090 ЦК України).

Згідно з п. З розділу 3 Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 2.2 розділу 2 Положення Національного банку України «Про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповнова­жених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання» платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки, при цьому день оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення за домовленістю сторін може мати паперову або елект­ронну форму.

Платіжні доручення в електронній формі можуть використовува­тися клієнтами, якщо це передбачено договором банківського рахун­ка, за допомогою програмно-технічного комплексу «клієнт банку — банк». Останнє є можливим, оскільки за законодавством України електронний документ (документ, інформація в якому подається у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити докумен­та, який може бути сформований, переданий, збережений і перетво­рений електронними засобами у візуальну форму чи на папері) має однакову юридичну силу з паперовим документом, а електронний цифровий підпис на електронному документі, під яким розуміється сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетво­рення вмісту електронного документа, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала, теж має однакову юридичну силу з підписом на паперовому документі (ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей»).

Виконуючи переказ, банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ст. 1090 ЦК України).

Діючі банківські правила дозволяють банку платника виконувати виправлення реквізитів у розрахункових документах лише у разі:

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 13. — Ст. 587.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 15. — Ст. 574.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

— часткового виконання розрахункового документа;

— зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку системи обліку, виконанням банком вимог нормативно-правових актів Національного банку) номера рахунка платника, назви та коду банку платника (пункти 24-25 Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 2.7 Положення Національного банку України «Про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж інозем­ної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання»).

Прийнявши платіжне доручення, банк платника має перераху­вати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахуван­ня на рахунок одержувача. При цьому банк має право залучити ін­ший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта (ст. 1091 ЦК України).

У свою чергу, платник має право вимагати негайного надання бан­ком інформації щодо виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та зміст повідомлення банку встановлюється законом, банківськими правилами або договором між банком та платником.

За невиконання або неналежне виконання платіжного доручення банки несуть відповідальність, передбачену ЦК України та зако­ном, яка розглядається у главі підручника «Договір банківського рахунка». У разі, якщо невиконання або неналежне виконання пла­тіжного доручення викликано порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність може бути покладе­на судом на цей банк (ст. 1092 ЦК України).

Розрахунки за акредитивом. Акредитив — це зобов'язання банку, за яким він зобов'язується провести за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені платіж на умовах, визначених акредитивом, або до­ручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на ко­ристь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бе-нефіціара (ст. 1093 ЦК України).

Як вид розрахунків, акредитив є прийнятним як для постачаль­ників, оскільки його використання фактично забезпечує отримання останніми коштів за поставлений покупцю товар, так і для посеред­ників, оскільки дає останнім можливість швидко отримати кошти після відвантаження товару. У зв'язку з цим зазначений вид розра­хунків отримав значне поширення у сфері міжнародної торгівлі, а останнім часом і в розрахунках між резидентами України.

17 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Крім норм ЦК України, розрахунки за акредитивом регулюються Інструкцію Національного банку України «Про безготівкові розра­хунки в Україні в національній валюті», Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати (редакція 1993 р., публікація Міжнародної торговельної па­лати № 500^і, надалі — Правила). Останні, згідно зі ст. 2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування роз­рахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. 566/94², регулюють відно­сини у сфері використання акредитивів і використовуються в міжна­родних розрахунках, а також у внутрішніх розрахунках за умови, що акредитив містить посилання на те, що він регулюється цими Правилами. Зазначені Правила застосовуються в Україні у частині, яка не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законо­давства.

Акредитив за своєю природою — це правочин, відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані і не зобов'язані займатися такими договорами.

Однак акредитив відкривається банком на підставі інструкцій клієнта, які складаються останнім відповідно до умов договору.

У свою чергу, на отримувача коштів або бенефіціара ні в якому разі не поширюються договірні відносини між банками або між за­явником і банком-емітентом.

Відповідно до вищезазначеного акредитив характеризується таким:

1) акредитив є правочином, відокремленим від договору, який передбачає такий вид розрахунків;

2) акредитив є грошовим зобов'язанням, виконання якого здій­снюється на умовах, визначених в акредитиві;

3) банк здійснює платіж на користь одержувача коштів або ви­значеного ним бенефіціара за дорученням клієнта (платника) — за­явника акредитива відповідно до його вказівок або від свого імені;

4) банк здійснює платіж за акредитивом за рахунок коштів клієнта або власних коштів;

5) акредитив може містити лише ті умови, які банк може пере­вірити документально.

Учасниками відносин за акредитивом є платник, банк-емітент ак­редитива, виконуючий банк'авізуючий банк (банк, який за доручен-

¹ Унифицированньїе правила и обмчаи документарних аккредитивов. — № 500. —
М.: АО «Консалтбанкир», 1994.

² Урядовий кур'єр. — 1994. — № 154-155. — 6 жовтня.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

ням банку-емітента авізує (сповіщає) акредитив одержувачу коштів без будь-якої відповідальності за його оплату, отримувач коштів.

Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, вико­нання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути й авізуючим банком.

ЦК України поділяє акредитиви залежно від прав учасників зо­бов'язань за акредитивом та джерелом коштів, за рахунок яких здійснюється розрахунок за акредитивом, на відкличні та безвід­кличні, покриті та непокриті.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований бан­ком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одер­жувача грошових коштів, при цьому відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів.

У свою чергу, виконуючий банк має право здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом лише у разі, якщо до мо­менту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива (ст. 1094 ЦК України).

Оскільки відкличний акредитив не надає продавцю товару надій­них гарантій щодо його оплати та надає максимум прав платнику за акредитивом, зазначений вид акредитива майже не застосовується на практиці.

На відміну від відкличного, безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів (ст. 1095 ЦК України). Завдяки зазначеному серед акредитивів саме безвідкличний акредитив є найбільш прийнятним для отримувача коштів, у зв'язку з чим він дістав найбільшого розповсюдження у банківській практиці. Акре­дитив має ясно вказувати, чи є він відкличним, чи безвідкличним. За відсутності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідклич­ним (ст. 6 Правил).

На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив прийняттям додатково до зобов'язань банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива.

Підтвердження акредитива використовується у банківській практиці у разі, коли це передбачено умовами акредитива, що в свою чергу, як правило, викликано бажанням отримувача коштів мати зобов'язальні відносини з банком, який він знає і фінансова надійність якого не викликає у нього сумнівів.

Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого бан-

17*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ку. На відміну від безвідкличного, відкличний акредитив не може бути підтвердженим.

Акредитиви поділяються на покритті та непокриті. Покритим є акредитив, при відкритті якого грошові кошти платника бронюють­ся на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У свою чергу, непокритим є акредитив, за яким бронювання коштів не здійснюється. Банк, що відкрив непокритий акредитив, гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахун­ку платника за рахунок банківського кредиту (ст. 1093 ЦК України).

Міжнародна банківська практика знає й інші види акредитивів, зокрема трансферабельний (переказний), резервний, компенсацій­ний, револьверний, зустрічний, акредитиви з червоним застережен­ням та ін.¹

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку передбачені умовами акредитива документи, що підтверджують виконання умов акредитива (наприклад, товарно-розпорядчі документи на майно, страхові документи, рахунок-фак-туру та ін.). Завдяки останнім акредитиви мають назву докумен­тарних. На відміну від них, у міжнародних розрахунках резиден­тів України з нерезидентами США, Японії та деяких інших країн використовуються так звані «резервні акредитиви» («зІапй-Ьу»), тобто акредитиви, які можуть не передбачати надання до виконую­чого банку документів. Останні є незалежним зобов'язанням банку сплатити бенефіціару визначену або невизначену суму за звичайною вимогою або за вимогою з наданням інших документів згідно з будь-якими документарними умовами зобов'язання, з яких випли­ває, що платіж має бути сплачений за умови невиконання якого-не-будь зобов'язання або наступу іншої обставини, або в рахунок спла­ти за позичені чи авансовані грошові кошти, або як платіж у пога­шення будь-якої строкової заборгованості клієнта чи іншої особи.

Поширення у міжнародних розрахунках зазначеного виду акре­дитивів призвело до прийняття резолюцією 50/48 Генеральної асамблеї ООН від 11 грудня 1995 р. Конвенції Організації Об'єдна­них Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви², до якої Україна до цього часу ще не приєдналася.

¹ Валютно-кредитньїе операции и расчетьі по внешнеторговьш контрактам: Спра-
вочно-методическое издание. — СПб.: МЦ9НТ, 1995; Аккредитивьі. Документар­
ній инкассо. Банковские гарантии. Швейцария. — 1997. Юнион Банк оф
Свитцерланд; Шмитгоф К. Зкспорт: право и практика международной торгов-
ли, — М.: Междунар. лит-ра, 1993; Ефимова А. Г. Ванковское право: Учебное и
практическое пособие. — М.: БЕК, 1994.

² Офіційні звіти Генеральної Асамблеї, п'ятдесята сесія, доповнення. — № 49
(А/50/49). — С. 403-407.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Отримавши документи, банк зобов'язаний перевіряти всі пе­редбачені акредитивом документи, з розумною старанністю з тим, щоб впевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акредитива. Документи, не передбачені в акре­дитиві, банком не перевірятимуться. Одержавши такі документи, банки повертатимуть їх особі, яка подала такі документи, або пере­даватимуть їх, не беручи на себе відповідальності. Виконання акре­дитива здійснюється банком лише за умови виконання всіх умов ак­редитива. Якщо виконуючий банк встановить, що надані документи за зовнішніми ознаками не відповідають вимогам акредитива, він має негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови.

Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознака­ми умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві гро­шових коштів з порушенням умов акредитива (ст. 1096 ЦК Украї­ни). Остання ситуація може виникати завдяки тому, що банк-емітент здійснює платіж за електронним повідомленням виконую­чого банку про відповідність документів, наданих одержувачем коштів до виконуючого банку, умовам акредитива та їх фактичного надходження до банку-емітента після сплати коштів отримувачу коштів.

Банки, що користуються послугами іншого банку або інших бан­ків для виконання інструкцій заявника акредитива, роблять це за рахунок і ризик останнього. Банки не несуть жодної відповідально­сті, якщо передані ними інструкції не будуть виконані, навіть у то­му разі, коли вони самі взяли на себе ініціативу при виборі іншого банку.

При виконанні акредитива виконуючий банк несе відповідаль­ність перед банком-емітентом за необґрунтовану відмову у виплаті або неправильну виплату грошових коштів за акредитивом внас­лідок порушення ним умов акредитива. Якщо виконуючим банком здійснено порушення умов покритого акредитива або підтверджено­го ним безвідкличного акредитива, відповідальність перед платни­ком може бути за рішенням суду покладена на виконуючий банк (ст. 1097 ЦК України).

Дата добавления: 2015-05-10