Пояснення до схеми

4.

3.

2.

1.

Підприємці - особливі суб'єкти економіки. Існують різні варіанти відповідей на питання про те, у чому полягає ця особливість.

Першим поняття – «підприємець» ужив ще на початку XVIII ст. французький банкір Рене Кантільон, який вважав визначальними оз­наками підприємця керування власною справою та здатність ризи­кувати для досягнення в ній успіху. На початку XX ст. це уявлення суттєво доповнив видатний австрійський економіст Й. Шумпетер, який наголосив на тому, що підприємець - це новатор, рушій науково-технічного прогресу.

Підприємець – суб’єкт, що поєднує в собі новаторські, комерційні та організаційні здібності для пошуку й розвитку нових видів, методів виробництва, нових сфер застосування капіталу.

Підприємець – людина, яка свідомо іде на ризик, пов'язаний з її виробничою, комерційною або іншою діяльністю.

Діяльність будь-якого підприємця підпорядкована меті привлас­нення прибутку. Розмір прибутку визначає успіх підприємця.

Розвиток підприємництва приносить суспільству незаперечні ви­годи. Вони полягають насамперед у тому, що:

■ підприємець може досягати своєї мети, лише якнайповніше за­довольняючи потреби споживачів;

■ підприємець заінтересований в економному використанні ре­сурсів, тому він прагне вдосконалити технології і цим сприяє технічному прогресу;

■ підприємець досягає найліпших результатів за умов соціальної і політичної стабільності, тому він заінтересований у партнерських відносинах з урядом, профспілками, споживачами тощо.

Однак, прагнучи одержати якомога більший прибуток, підпри­ємець може вдаватись до різних засобів. Історичний досвід свідчить, що ними можуть бути й такі, що Суперечать інтересам суспільства, споживачів та найманих працівників. Тому завжди є актуальним пи­тання про поєднання суперечливих інтересів.

У чому може виявлятись суперечність інтересів?

Приклад 1. Відносно високі ціни деяких товарів спонукають підприємців виробляти продукти з низькою або навіть від'ємною суспільною корисністю, такі як алкогольні напої, тютюнові вироби, відеофільми, що пропагують насильство, неповагу до людей певних на­ціональностей або соціальних груп,

Приклад 2. Підприємці можуть бути заінтересовані у збереженні енергозатратних виробництв і технологій, котрі забруднюють довкіл­ля, якщо витрати на очисні споруди і нові технології зменшують при­бутковість.

Приклад 3. Підприємці завжди шукають способи мінімізації подат­кових платежів, хоч податки є джерелом фінансування соціальних програм, загальнодержавних проектів.

Приклад 4. Підприємці для швидшої реалізації продукції чи послуг можуть надавати неправдиву або неповну інформацію про них у рекламі.

Приклад 5. Підприємці можуть вибирати такий спосіб економії на витратах, як погіршання умов праці, зростання її інтенсивності без змін заробітної плати найманих працівників.

У цивілізованих суспільствах знайдено інструменти гармонізації (узгодження) інтересів підприємців, суспільства, споживачів, найма­них працівників. Найбільш дієвими інструментами є:

- законодавство, яке, з одного боку, оберігає довкілля, моральне і фізичне здоров'я нації, визначає мінімальну заробітку плату та умови праці, а з другого - захищає приватну власність та ви­ключає надмірний податковий тягар на підприємців;

- діяльність інститутів громадянського суспільства - об'єднань споживачів, захисників довкілля, спілок підприємців, професій­них спілок тощо.

Видатні підприємці-організатори, новатори, творчі особистості - є багатством окремих націй і всього світу. Завдяки їм змінюється спо­сіб життя і спілкування мільйонів людей. Світ на початку XXI ст.. був би іншим, якби не діяльність підприємцю засновників зокрема таких фірм, як «Apple» та «Microsoft», «Boeng» та «Samsung».

Великі українські підприємства «Оболонь», «Рошен», «Чумак», «Богдан» та тисячі середніх і малих підприємств, що чесно роблять свою справу в усій країні, живлять упевненість у тому, що традиція українського підприємництва в її ліпших виявах не втрачена.

Діяльність підприємця починається з визначення напрямку діяльності та вибору організаційної форми майбутнього підприємства. Від правильності вирішення цих питань залежить успіх майбутньої справи.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, пов’язана з ризиком діяльність суб’єкта господарювання з виробництва товарів і послуг із метою отримання прибутку.

Підприємництво – справа, заняття, економічна діяльність, спрямована на отримання прибутку.

Підприємницька діяльність може розпочатись у будь-якій сфері, де існує потреба в цій діяльності. За сферами докладання підприєм­ницьких зусиль можна виокремити такі види підприємництва (схема 5.1).

Види підприємництва: виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове.

Пояснення до схеми

Схема демонструє чотири основні види підприємництва: вироб­ниче, комерційне, посередницьке та фінансове. Виробниче підприємництво пов'язане з виготовленням різних ви­дів продукції та наданням послуг. Тому його можуть репрезентува­ти автомобілебудівний завод, хлібопекарня, будівельна фірма, го­тель, перукарня, освітній заклад.

Комерційне підприємництво здійснюється у сфері реалізації го­тової продукції, Воно охоплює підприємства оптової та роздрібної торгівлі.

Посередницьке підприємництво має на меті налагодження зв'яз­ків між виробником продукції (послуг) та споживачем. Воно репре­зентоване підприємствами, що надають інформацію, створюють рекламу, досліджують ринок, консультують.

Фінансове підприємництво виконує функції, пов'язані з рухом гро­шей (кредитів), цінних паперів, страхуванням майна і ризиків У ньому зайняті банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші фінансово-кредитні організації.

Із розвитком ринкових відносин у сільськогосподарському виробництві в Україні формується ще один вид підприємницької діяльності – фермерство.

Фермерство – особливий вид підприємницької діяльності громадян України, що полягає у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутку. Сільськогосподарські підприємства різноманітного призначення отримали назву ферм.

Людина стає підприємцем, створивши підприємство.

Підприємство – самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність із метою одержання прибутку.

Кожне під­приємство є частиною великого цілого, яке зветься національною еко­номікою. Підприємства можна класифікувати і досліджувати, спира­ючись на різні ознаки (критерії). Найважливіші критерії класифікації та групування підприємств зображені на схемі 5.2.

Пояснення до схеми

На схемі наведені чотири ознаки, за якими кожне підприємство можна віднести до певної групи, а саме: за формою власності, організаційною формою, масштабом, метою діяльності. Згадані ознаки можна застосовувати одночасно, і тоді підприємст­во буде подане як таке, що володіє чотирма ознаками. Наприклад, торговельні підприємства найчастіше бувають приватними, одно­осібними, малими, прибутковими.

Охарактеризуємо докладніше кожну з виділених груп підприємств.

Підприємства за формою власності. Підприємство може належати одній особі, колективу людей або суспільству, відповідно, вирізняють приватну, колективну, державну форми власності. Одна форма власності відрізняється від іншої залежно від такого:

• з яких джерел сформовано майно підприємства;

• у чиїх інтересах воно використовується;

• кому належатимуть доходи від діяльності підприємства.

Відповіді на ці принципові питання і дають можливість відрізнити підприємство однієї форми власності від підприємства іншої форми так, як це зроблено в табл. 5.1.

Підприємства за формою власності	З яких джерел сформовано майно підприємства	У чиїх інтересах використовується майно підприємства	Кому належать доходи від діяльності
Приватне	З приватних доходів	Приватної особи	Приватній особі
Колективне	З колективних доходів	Колективу людей	Колективу
Державне	З державних доходів	Суспільству в цілому	Державі

Формам власності відповідають певні організаційні форми підпри­ємств.

Підприємства за організаційною формою. У найбільш узагальне­ному вигляді зв'язок між формами власності та організаційними фор­мами підприємств поданий на схемі 5.3.

Приватна власність є основою ринкової економіки. Особливості її організаційних форм пояснимо на прикладі.

Приклад. Підприємство «Вікно у світ» виникло як одноосібне во­лодіння. Його власник пан Кириленко започат­кував невеликий бізнес з монтажу пластикових вікон в оселях та офі­сах, вклавши власний капітал - заощадження, нагромаджені з власних доходів. Він найняв чотирьох будівельників, водія вантажівки, а сам виконував роботу організатора виробництва, приймаючи замовлення, рекламуючи послуги, та роботу бухгалтера. Як заставу за кредит у банку він використав власну квартиру та автомобіль.

Через п'ять років успішної діяльності власник підприємства «Вікно у світ» усвідомив необхідність розширення справи. На переговорах з колегами по бізнесу було ухвалено рішення створити партнерське підприємство, або товариство, з монтажу вікон, дверей, балконних конструкцій. До справи було долучено грошові капітали та засоби виробництва ще двох осіб. Партнери уклали угоду про роз­поділ функцій, ризиків, доходів та збитків.

Ще через сім років успішної діяльності власники підприємства «Вікно у світ», урахувавши надзвичайно великий попит на житло, ухва­лили рішення про розширення справи. Вони вирішили стати заснов­никами будівельної організації, вибравши як її організаційну форму корпорацію. Після розв'язання всіх юридичних питань було оголошено про продаж акції нового акціо­нерного товариства. Завдяки продажу акцій було одержано достатньо коштів для придбанні» нових виробничих потужностей, наймання на роботу додаткових працівників та службовців.

Колективна власність існує в організаційній формі кооперативів. Кооператив - це підприємство, яким спільно володіють його члени, зазвичай дрібні виробники (ремісники чи фермери), споживачі. власники невеликих сум грошей тощо. Основною метою діяль­ності кооперативів с задоволення виробничих, збутових, споживчих потреб та потреб у кредитуванні його членів.

Кооперативи мають такі особливості організації:

• умовою членства в кооперативі є входження в нього зі своїм паєм - грошима, землею, засобами виробництва тощо;

• самоврядування та особиста участь кожного члена у справах ко­оперативу.

Державні підприємства в ринковій економіці, хоч і фінансуються з бюджету, але змушені здійснювати виграти у межах одержаних до­ходів. У цьому вони подібні до підприємств інших форм власності. Однак державні підприємства мають і певні особливості:

• їх власниками є місцеві або центральні органи державної влади;. вони працюють за державними замовленнями, забезпечуються державою початковим капіталом;

• директорів підприємств призначає уряд;

• розподіл доходів і розмір заробітних плат працівників визнача­ються законами країни.

Загалом державні підприємства відрізняються від інших більшою стабільністю (передбачуваністю) розвитку, але, як правило, вони менш ефективні.

Підприємства за масштабом (розміром) поділяються на малі, се­редні та великі.

У сучасній економіці співіснують різні за масштабами діяльності підприємства. Чим пояснюється таке співіснування? Є кілька причин:

• По-перше, технологія виробництва різних товарів потребує під­приємств різних масштабів. Наприклад, надання стоматологіч­них послуг чи індивідуальне шиття одягу вигідніше здійснювати на невеликих підприємствах. Натомість для виробництва літаків, автомобілів, залізничних вагонів тощо потрібні підприємства ве­ликих масштабів.

• По-друге, різні підприємства мають різні можливості реагувати на мінливий попит споживачів. Менші підприємства здатні реагувати швидше на зміни попиту, великі - повільніше. Водночас великі підприємства мають більші ресурси для здійснення наукових до­сліджень та впровадження нових технологій, ніж малі та середні.

За метою діяльності підприємства поділяються на прибуткові та неприбуткові.

Для прибуткових підприємств, які зазвичай є підприємствами при­ватної власності, мета одержання прибутку стає першорядною.

Для неприбуткових підприємств прибуток не є метою діяльності. Але якщо у процесі господарської діяльносте їхні доходи перевищують виграти, то різниця цілком повертається у справу з метою розши­рення або модернізації.

Цілі діяльності неприбуткових підприємств (організацій) можуть бути різні, а саме:

• для профспілок, творчих спілок письменників, композиторів, ху­дожників - захист інтересів певних груп людей;

• для університетів, коледжів, клубів, інтелектуальних об'єднань людей - освіта та просвітницька діяльність;

• для Червоного хреста, товариств милосердя, об'єднань для підтримки людей з обмеженими можливостями - благодійна діяльність;

• для товарних та фондових бірж - упорядкування ринкових від­носин та надання їм більш цивілізованих форм.

У процесі підприємницької діяльності формуються два основні ви­ди доходу, а саме:

• валовий дохід, або загальний виторг;

• прибуток підприємця.

Валовий дохід – сума грошей, яку отримало підприємство від реалізації продукції за певний проміжок часу.

На перший погляд будь-яке зростання валового доходу (загаль­ного виторгу) є свідченням успішної діяльності підприємця. Але це не так. Адже в підприємницькій діяльності необхідно враховувати витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Не весь валовий прибуток залишається підприємцеві, оскільки йо­го частина стягується до державного та місцевих бюджетів у вигляді податків. Прибуток після оподаткування називається чистим прибут­ком.

Бажання підприємця зробити прибуток максимально великим за­лежить від витрат.

Виробничі витрати – витрати виробника (фірми) на придбання та використання всіх необхідних ресурсів для виготовлення кінцевої продукції.

А витрати підприємця мають цікаву властивість змінюватися залежно від того, скільки товарів він виробляє, тобто від масштабів виробництва. Щоб зрозуміти цю залежність, треба роз­глянути структуру (складники) витрат.

Витрати поділяють на постійні та змінні.

Пояснимо склад постійних та змінних витрат на прикладі.

Приклад. Існує майстерня з виробництва жіночих капелюшків, власником якої є приватний підприємець Черкавський.

До постійних витрат підприємства, яке виробляє капелюшки, на­лежать:

• орендна плата за приміщення, в яких розміщена майстерня;

• заробітна плата керівників та обліковців, у нашому випадку самого власника, який керує справою, та бухгалтера;

• витрати, пов'язані з амортизацією (спрацюванням)устаткування та обладнання, на якому виробляються капелюшки;

• витрати на страхування майна майстерні.

До змінних витрат у виробництві капелюшків належать:

• відрядна оплата праці майстринь, які виробляють капелюшки;

• витрати на придбання фетру, тканин, ниток та іншої фурнітури для капелюшків;

• плата за електричну енергію.

Принципова відмінність між постійними та змінними витратами по­лягає в тому, що постійні витрати не змінюються зі зміною обсягів виробництва, у нашому випадку - зі збільшенням кількості капелюш­ків. Проте змінні витрати зростають у разі збільшення і скорочуються в разі зменшення цих обсягів.

Граничними називають витрати, пов'язані зі створенням однієї додаткової одиниці продукції, а граничним виторгом - дохід, по­в'язаний із продажем додаткової одиниці продукції.

Прибутковість (рентабельність) показує, який прибуток одер­жано на одиницю витрат.

Підприємець може впливати на прибуток і на прибутковість (рентабельність), не тільки знаходячи оптимальні (найліпші з можливих) обсяги випуску, але й використовуючи інші можливості, серед яких є й такі:

• ефективне (ощадливе) використання всіх виробничих ресурсів;

• вища технічна озброєність праці;

• реалізація технічних та організаційних нововведень;

• більш досконале знання ринку.

Якби підприємці користувалися лише власними ресурсами для створення і розширення підприємств, то це б значно гальмувало роз­виток економіки. Усі ресурси, якими може скористатися підприємець, поділяються на внутрішні (власні) та зовнішні (схема 5.4).

Власними (внутрішніми) ресурсами підприємства є прибуток та амортизаційні відрахування. Частина прибутку повертається у ви­робництво у вигляді коштів на розширення і модернізацію вироб­ництва. Амортизаційні відрахування підприємства, які нагромаджуються на спеціальних рахунках у процесі використання і спрацювання устаткування, обладнання, машин, механізмів, пізні­ше використовуються для придбання нових засобів виробництва.

Зовнішніми ресурсами для підприємства можуть бути банківські кредити, кошти від продажу акцій, якщо підприємство є корпора­тивним (акціонерним), або облігацій, державні субсидії та лізинг.

Короткострокові (до одного року) кредити надаються банками для фінансування поточних витрат: придбання сировини чи мате­ріалів, виплати зарплати. Довгострокові ж кредити використову­ються для придбання будівель, споруд, устаткування, здійснення технічних нововведень. Плата за довгострокові кредити є вищою, ніж за короткострокові.

Продаючи акції, підприємство одержує додаткові кошти, але влас­ники акцій стають власниками (акціонерами) підприємства. Про­даючи облігації, підприємство також одержує додаткові кошти, стаючи боржником, і бере на себе зобов'язання сплатити покуп­цеві облігації не тільки П вартість, а й проценти після закінчення терміну позики.

Державні субсидії надаються підприємствам у виняткових випад­ках з державного бюджету з метою підтримки певних галузей або виробництв. У багатьох країнах ними користуються вугільні шахти та фермерські господарства.

Лізинг є особливим джерелом фінансових ресурсів Підприємства, що одночасно поєднує в собі і кредитне зобов'язання, і оренду. Він передбачає довгострокове використання дорогого обладнання, транспортних засобів, устаткування, які підприємство не могло б придбати в інший спосіб. При цьому вартість цих засобів вироб­ництва відшкодовується частинами, через включення у вартість виготовленої продукції. Це джерело фінансування відкриває нові можливості для розвитку малого та середнього бізнесу, якщо Інші джерела фінансування виявляються недоступними.

Дата добавления: 2015-05-22