Виховання

Г

1.2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

"Виховання - це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. У широкому розумінні виховання - це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському і культурному житті суспільства. Сюди входить як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця. Метою виховання є сприяння розвиткові у вихованця виявленого обдарування чи стримування якихось задатків відповідно до мети" [5, с. 53]. Виховання є одним з видів діяльності з перетворення людини чи групи людей [1, с. 33] (Модуль IV, розділ 1.3.).

Виховання поширюється на тіло, душу й дух і ставить завданням утворення із задатків і здібностей, що розвиваються, гармонійного цілого, а також набуття підростаючим вихованцем сприятливих для нього самого і для суспільства душевно-духовних установок стосовно інших людей, сім'ї, народу, держави та ін. Виховання з боку батьків і школи припиняється з втратою ними авторитету у вихованців.

"Процес виховання - цілісний процес, у якому органічно поєднані змістова і процесуальна сторони. Змістова сторона процесу виховання характеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна - характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя та учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямований на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів" [5, с. 276]. Це "система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості" [27, с. 214].

Виховання є багатофакторним процесом. Серед багатьох виховних чинників виділяють об'єктивну і суб'єктивну групи. До суб'єктивних чинників відносять:

> генетична спадковість і стан здоров'я людини;

^ __соціальна і культурна належність сім'ї, яка має вплив

на її безпосереднє оточення; ^ обставини біографії;

^ культурна традиція, професійний і соціальний статус; ^ особливості країни та історичної епохи. Групу суб'єктивних чинників складають:

> психічні особливості, світогляд, ціннісні орієнтації, внутрішні потреби та інтереси як вихователя, так і вихованця;

> система стосунків з соціумом;

> організовані виховні впливи на людину з боку окремих людей, груп, об'єднань і всього суспільства.

Процес виховання має свою специфіку, передусім, цілеспрямований характер. Цілі виховання - це зміни в людині, які очікуються, вони здійснюються під впливом спеціально підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій. Наявність конкретної цілі робить виховання систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів.

У наш час існують різні варіанти організації виховної роботи у закладах освіти.

1. Традиційний: педагог має повне навчальне навантаження плюс класне керівництво в одному класі (у ВНЗ -куратори-наставники).

2. Звільнений: педагог є класним керівником у паралельних класах, організує разом з вихованцями цікаві заходи, залучаючи батьків, учителів-предметників, учить батьків вихованню дітей, стежить за успішністю.

3. Вальдорфський: вчитель веде "головні предмети" у своєму класі з 1 по 8. Виховання здійснюється в процесі навчання.

4. Клубний: класний наставник не є предметником, займається тільки виховною роботою у декількох класах.

5. Соціум-варіант: виховною роботою займається соціальний педагог (психолог), а також класний керівник. Класний керівник вивчає поведінку учня у процесі навчання, а соціальний педагог - у вільний від навчання час.

Національне виховання

Менеджер не повинен забувати, що поряд з посадовими обов'язками, передбаченими інструкціями, він повинен виховувати своїх підлеглих. Адже процес виховання не закінчується з виходом людини зі стін навчального закладу. А подекуди керівнику доводиться займатись і перевихованням.

Виховання має бути побудоване так, щоб людина весь час відчувала себе його суб'єктом, розвивала свої кращі здібності, закладені у неї природою, виховувалася творчою, повноцінною особистістю.

Система виховання є серцевиною системи освіти і розглядається як цілеспрямована, систематична дія (самодія) на духовний і фізичний розвиток особистості.

Формування національної системи виховання будується на основі принципів гуманізму, демократичності, пріоритетності загальнолюдських цінностей, толерантності, прогностичності.

"Національне виховання - це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь" [5, с. 229]. "Національне виховання - виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності" [4, с. 94].

Національне виховання - це виховання підростаючих поколінь на багатовікових традиціях у дусі українського виховного ідеалу. Воно ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу.

Витоки національної системи виховання в Україні сягають сивої давнини. Прилучаючись до традицій і звичаїв народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, психологічний, моральний та естетичний зміст.

Основні цілі, принципи змісту системи національного виховання знайшли відображення у Законі України "Про освіту",

Державній національній програмі "Освіта", Концепції національного виховання дітей та молоді у системі освіти, яка була прий-. нята Міністерством освіти нашої держави.

Основною метою національного виховання на сучасному > етапі є передавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства, духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності, світогляду і на цій основі формування осо-бистісних рис громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

В останні роки з'явилося також чимало програм, пов'язаних з відродженням національної традиції виховання ("Сучасне козацько-лицарське виховання дітей і юнацтва України", "Основи народної моралі та етики" та ін.).

Основними напрямами сучасного виховання є: патріотичне, правове, моральне, естетичне, трудове, фізичне, розумове. Формуються також нові напрями виховної роботи - громадянське, економічне, екологічне.

Розумове виховання орієнтоване на розвиток інтелектуальних здібностей людини, інтересу до пізнання оточуючого і себе. Завдання і зміст морального виховання молодого покоління визначаються через етичні вимоги суспільства. Основними критеріями моральної людини є її моральні переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки стосовно близьких і незнайомих людей. Головними завданнями трудового виховання є розвиток і підготовка сумлінного, відповідального і творчого ставлення до різних видів трудової діяльності, накопичення професійного досвіду як умови виконання найважливіших обов'язків людини. Метою естетичного виховання є розвиток естетичного ставлення до дійсності. Естетичне ставлення передбачає здатність до емоційного сприйняття прекрасного. Основними завданнями фізичного виховання є правильний фізичний розвиток, тренування рухових навичок і вестибулярного апарату, різноманітні процедури загартування організму, а також виховання сили волі і характеру, спрямоване на підвищення працездатності людини. Громадянське виховання передбачає формування у людини відповідального ставлення до сім'ї, до інших

Перевиховання

та девіантна

поведінка

людей, до свого народу і Вітчизни. Економічне виховання - це система заходів, спрямована на розвиток економічного мислення сучасної людини в масштабах своєї сім'ї, виробництва, всієї країни. Екологічне виховання засноване на розумінні цінності природи і всього живого на Землі. Правове виховання передбачає знання своїх прав і обов'язків і відповідальність за їх недотримання.

Національне виховання має сучасний характер. У ньому беруть участь сім'я, навчальні заклади, формальні і неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації. Але економічна криза, спад виробництва, відсутність коштів та інших засобів до існування ставлять під загрозу і процес виховання.

У процесі виховання складною залишається проблема перевиховання.

"Перевиховання - виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості. Провідним механізмом перевиховання вважається переконання дією, тобто шляхом залучення вихованця до активної, значущої для нього і водночас суспільно корисної діяльності, в процесі якої відбувається переоцінка цінностей, формування адекватної соціальної спрямованості й відповідних соціально прийнятних зразків поведінки. Іноді внаслідок бездоглядності й негативного впливу середовища педагогічна занедбаність в окремих підлітків набуває такого стійкого антигромадського характеру, що створює загрозу для всього їхнього розвитку й може стати одним із джерел дитячої злочинності. У таких випадках виникає необхідність "примусового" перевиховання, яке здійснюється в закритих навчально-виховних закладах інтернатного типу, де поряд із загальними засобами і методами виховання використовуються спеціальні засоби педагогічного впливу і створюється особливий педагогічний режим" [5, с. 256].

З раннього дитинства починається процес виховання та самовиховання особистості, тобто процес соціалізації людини, який, зокрема, полягає у засвоєнні прийнятих суспільством правових моральних норм. У процесі соціалізації у людини виробляються та закріплюються позитивні стереотипи поведінки. У нор-

мальних умовах процес засвоєння моральних та правових норм закінчується у підлітковому віці (до 14-16 років), що враховується і законодавством. Поряд з цим, у педагогічній теорії і практиці існує проблема "складного підлітка", поведінка якого пов'язана з відхиленнями від норм та виявляється у різних формах дезадаптації, перш за все - у хуліганських діях. Однак при повторенні хуліганські дії призводять до змін мотивації, потреб. Поведінка стає девіантною.

Девіантна поведінка - це поведінка, яка відхиляється від встановлених норм та стандартів. Видами девіацій є алкоголізм, наркоманія, суїциди, сексуальні збочення, акцентуації характеру, протиправна поведінка.

Девіації можуть виявлятися як на рівні малих груп (родина, мікрогрупа у колективі тощо), так і в індивідуальному порядку. Виникненню девіацій сприяють індивідуально-психологічні елементи (установки, ціннісні орієнтації, потреби, особливості характеру); несприятливі стосунки дитини з батьками; біологічний компонент (генетична основа людини, специфіка діяльності вищої нервової системи, відхилення або патології у нервово-психічному розвитку); зовнішнє середовище (економічні умови, політичні умови, соціальні умови, культурні умови, побутові умови).

Для підлітків-правопорушників характерні низький рівень розвитку пізнавальних та суспільних інтересів. У більшості з них у структурі особистості домінують лінощі, безвільність, безвідповідальність, конформізм, агресивність. На формування ідеалів підлітків впливають однолітки, вулична група з негативною спрямованістю, стосунки, що складаються з батьками, педагогами.

Якщо суб'єктивні чинники, що ведуть до складності у вихованні, підкріплюються об'єктивними, зростає дитяча, підліткова та юнацька злочинність.Під впливом виховання формується характер людини (Модуль II, розділ 1.2.).

Виховання і самовиховання - дві сторони єдиного процесу формування особистості. "Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у самої себе позитивних рис і подолання негатив-

Чинники

формування

характеру

них" [27, с. 221]. Це свідома, цілеспрямована і самостійна діяльність, яка виникає в результаті активної взаємодії особистості з середовищем, впливає на розвиток і удосконалення особистості. Потреба у самовихованні є вищою формою розвитку особистості. Цілеспрямованість, усвідомленість і стійкість його залежить, насамперед, від ідеалів, суспільної спрямованості діяльності людини, від її вольових властивостей, від тієї значимості, яку вона надає навколишньому середовищу. Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне людина.

Рис. 5.2. Умови формування характеру

%t Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. Розвиток і формування особистості можна успішно здійснювати лише в колективі і через колектив. Колектив має багате духовне й емоційне життя, характеризується'багатогранною діяльністю своїх членів. Усе це створює великі можливості для всебічного розвитку кожної особистості. Колектив є також важливою формою організації виховання як могутній педагогічний інструмент. "Колектив - соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування" [4, с. 180].

Виховний колектив - це таке об'єднання людей, життя і діяльність якого мотивуються здоровими соціальними прагненнями, в якому добре функціонують органи самоуправління, а міжособистісні стосунки характеризуються високою організованістю, відповідальною залежністю, прагненням до спільного успіху, багатством духовних стосунків та інтересів, що забезпечує свободу й захищеність кожної особистості.

Перевиховання

Процеси виховання і перевиховання взаємопов'язані. Перевиховання націлене на перебудову поглядів, суджень, оцінок учнів, які неправильно склалися, на перетворення негативних способів поведінки, які ускладнюють процес формування особистості.

Рис. 5.3. Складові процесу перевиховання

Виховна діяльність - прерогатива не тільки педагогів та виховних закладів. Виховання займає істотне місце у діяльності сучасного менеджера, оскільки він має справу з розвитком певних властивостей особистості, зумовлених вимогами фірми, підприємства. Він формує взаємовідносини та мікроклімат у робочій групі. Через це головним методом менеджера є переконання, спонукання, приклад, а також методи, які оцінюють діяльність персоналу.

13. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ І СІМЕЙНА ПЕДАГОГІКА

В усі часи основні функції сім'ї формувались навколо го- -ловної - виховання дітей. Через цю визначаючу функцію прокладались шляхи підтримки основ культури, історії традицій народу.

Проходять роки, але вічними залишаються проблеми створення життя, сім'ї. Основне призначення сім'ї - забезпечення соціальної і культурної неперервності розвитку суспільства. Сім'я забезпечує наступність у розвитку культури, бере участь у збереженні і передачі молодому поколінню духовних цінностей і трудових навичок. У сім'ї ми отримуємо допомогу, підтримку, скидаємо те напруження, яке

накопичили в процесі соціальних контактів. Сім'я задовольняє потребу людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння і взаємопід-тримки і разом з тим - в ізоляції, усамітненні. Уже відчуття належності до сім'ї коригує поведінку на роботі і в спілкуванні з іншими людьми. Адаптація до сімейної ролі - складний і важкий процес. І знання з педагогіки та психології можуть допомогти в процесі такої адаптації, у сімейному вихованні, у створенні щасливої родини.

Сім'я є продуктом історичного розвитку. Кожна суспіль-но-економічна формація має тільки їй властиві шлюбно-сімейні відносини.

Сім 'я - це засноване на кровній спорідненості, шлюбі чи всиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей [21, с. 424]. Це невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям [4, с. 220]. У ній відбувається процес соціалізації, виховання підростаючого покоління. Тут дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формується характер, світогляд, естетичний смак, розвиваються здібності.

Визначення,

Дата добавления: 2015-05-22