Філософські стратегії і освіта

ГЕНЕРАТИВНА ОСВІТА

ФІЛОСОФСЬКІ СТРАТЕГІЇ І

У цьому розділі аналізуються проблеми сучасної освіти в дихотомії філософ4

ських та освітніх стратегій160. Подаються необхідні уявлення про так звану

"елементарну одиницю освіти", тобто шукану клітинку освітнього процесу, що

породжує увесь всесвіт освіти, та "матрицю" освіти, яка визначає розвиток і

поступ навчальних закладів. Також аналізується стан експертної діяльності в

галузі освіти. Ці замітки, написані автором у 2004 р.161, на жаль, ще не застарі4

ли, і спрямовані на вироблення політики та філософії генеративної освіти, тоб4

то освіти, яка здатна породжувати свободу і помножувати енергію особистос4

ті, сприяти повноцінному розвою нової генерації суспільства. Розвивається ідея

"ексцентричної експериментальної стратегії" для освіти.

Звернення філософії до теми стратегій актуальне з таких причин.

Поперше, якщо скористатися термінологією дискурсивної теорії, сучасна

філософія трансформує свій тип дії з "комунікативної" на "стратегічну". Кому

нікативні дії спрямовуються на досягнення взаєморозуміння і вірогідності, зас

нованої єдино на "правильному" обговоренні під час діалогу. Стратегічна дія

орієнтована на успіх і мотивується індивідуальними цілями162. У руслі комуні

кативних дій шукають сталу, "як геометрія Евкліда", теорію філософії163. Така

теорія, вважав Кант, як "капітал", ощасливить суспільство, надавши людям "ме

тод усіх наук" і засоби досягнення успіху164.

Подруге, ідея скористатися стратегічним менеджментом для пожвавлення

філософії знайшла своє вираження у так званій "міжсекторній стратегії філосо

фії" ЮНЕСКО165. У документі, що викладає її, сучасна філософія бачиться як

транснаціональне підприємство, місія якого – виробництво свободи. Філософ

ське підприємство має у своєму розпорядженні величезний склад інтелектуаль

них ресурсів, але, на жаль, з нерозвиненою логістикою. У національних філіях

філософії нерідко ще домінує цехова культура середньовіччя. Можливо, ми на

передодні нової економіки філософії, що буде визначатися правилом Діогена

про винагороду філософської роботи, який на питання: "Скільки варто подава

ти філософу?" відповідав так: "Не скупися, скільки ти даси – буде твоєю ціною,

а не ціною філософа".

філософія освіти в європейському контексті

Стратегія – це рух до майбутнього з розумінням того, що відбувається сьо

годні. Філософія, як підприємство, може переписати свою історію в категоріях

стратегічного менеджменту, як історію здійснення типових стратегій: "пряма

інтеграція", "зворотна інтеграція", "горизонтальна інтеграція", "захоплення

ринку", "розвиток ринку", "розвиток продукту", "диверсифікація" – "концен

трична", "конгломеративна", "горизонтальна", "загальне підприємство", "скоро

чення", "відторгнення", "ліквідація", "комбінація"...

Однак, стверджує В.В.Кизима, автор концепції тоталлогії, "Сучасна людина

змушена рухатися до майбутнього, не розуміючи, що відбувається сьогодні"166.

Через це людині страшно, некомфортно, і, зрештою, вона перетворюється на

продукт для маніпулювання.

Але невже ми так і не розуміємо, що відбувається сьогодні? "Злиденність і

внутрішня убогість сучасної людини", зафіксовані Ніцше ще в ХІХ ст., не зника

ють. Не застаріла й оцінка Ніцше стану знання й освіти в суспільстві: "знання,

незважаючи на свій могутній розмах, не зуміло ще вирватися на волю, глибоке

почуття безнадійності ще залишилося і прийняло те історичне забарвлення, що

в даний час огортає меланхолійним серпанком усю нашу вищу освіту і вихован

ня"167. Родинне по місії філософії інше транснаціональне підприємство з вироб

ництва свободи, освіта, маючи численні базові стратегії (маршрути) розвитку, не

готує повною мірою своїх учнів для свободи. Тому за таких обставин у наш час

здається, говорячи словами Ніцше, неймовірною і безглуздою "настільки роз

повсюджена нині задоволеність" окремих реформаторів українською освітою.

Отже, стратегії існуючих підприємств з виробництва свободи – філософії й

освіти – залишаються не результативними. У зв'язку з цим пропонується роз

глянути паралельно стратегічні дії філософії й освіти в надії на їхню синерге

тичну взаємодію.

Ключовою проблемою політичних дискусій з питань освіти є вибір між дво

ма стратегіями її реформування: а) елітарної (радикальноліберальної) і б) де

мократичної (соціальної). Прихильники першої з названих стратегій вважають

за необхідне надати всім учасникам освітнього процесу якнайбільше свободи ви

бору, а потім залишити їх самим собі, покладаючись на ринкові механізми. Нав

паки, інша модель покликана забезпечити не тільки рівні права, але і рівні мож

ливості одержання освіти для всіх громадян. В Україні, в умовах відсутності в

ній публічної політики освіти, явної боротьби між подібними напрямками не

спостерігається, і це не добре, тому що "освіта – єдиний реальний ресурс глоба

лізації для України, але ми його стрімко втрачаємо,...тому, що не даємо створи

ти поруч іншу систему освіти, і через її становлення зробити потрібні зміни"168.

Якою ж може бути стратегія створення іншої системи освіти?

Філософські стратегії і генеративна освіта

В.В.Кизима пропонує стратегію постнекласичної освіти169. Феномени кла

сичної, некласичної і постнекласичної освіти конструюються за критерієм уті

лення суб'єктоб'єктної єдності в освітніх системах. Схема така: класична осві

та сфокусована на об'єкті, некласична – на суб'єкті, а визріваюча нині постнек

ласична освіта повинна базуватися на "моделі людиносвітної цілісності" і філо

софської концепції тоталлогії, що розвивається автором, В.В.Кизимою. Остан

ня презентує "постнекласичну" людину, фактично "реальну", що володіє всією

повнотою свого життя і буття. Відповідно, класична освіта формує класичну

людину, некласична – некласичну людину. Перехід до нової, постнекласичної

освіти, вимагає змін в освітній політиці і стратегії діяльності, переосмислення

світоглядних принципів освіти. Для нової освіти пропонуються принципи фун

даментальності гуманітарного знання, використання інтерактивних засобів і

рефлексивних механізмів, свобода вибору учнями відповідно до змінюваного

ціннісного простору навчання як організуючого цілого170.

Одним із найголовніших напрямків "міжсекторної стратегії філософії"

ЮНЕСКО є навчання філософії. ЮНЕСКО і французький комітет "New Phіlo

sophіcal Practіces" розглядають філософію як найважливішу діяльність і прак

тику в сучасному житті та освітній галузі. Про те, що філософія не є "зайвою"

чи лише елітарною діяльністю, демонструє розвиток критичного мислення як

курсу навчання в багатьох країнах, вивчення філософії в початковій школі

Бельгії, Норвегії і Бразилії171. Поява зовсім недавно нових філософських прак

тик – "філософія для дітей", "філософія в кафе", філософські симпозіуми в біб

ліотеках чи книгарнях, філософський консалтинг у менеджменті, успіх філо

софських передовицьстатей для загальної публіки – розглядаються як свідчен

ня відновлення живучості філософії. Розширення філософського навчання ви

магає розвитку його педагогіки172.

Однак у стратегіях посилення ролі філософії в освіті зв'язок між ними роз

глядається вузько: освіта розуміється як ізольована галузь, що пов'язана з філо

софією тільки як із предметом навчання. Новий підхід представлений у трьох

недавніх працях у галузі філософії освіти – "Хайдеггер, освіта і сучасність"

(Mіchael Peters, ed.); "Аристотель про потребу суспільної освіти" (Randall Cur

ren); "Ханна Арендт і освіта" (Mordechaі Gordon, ed.) Сутність нового підходу

до філософії освіти полягає в розумінні освіти як присутності в межах широкої

констеляції філософських питань, що припускають єдність теорії і практики,

свідомості і тіла, філософії й освіти173.

Виникнення стратегії радикального з'єднання філософії й освіти викликане

тим, що освіта, виховання багато в чому залежать від того, як сучасний вихова

тель знайде свою ідентичність, тобто зуміє визначитися з питання "як жити са

філософія освіти в європейському контексті

мому". Філософія та її стратегії багато в чому розвиваються з метою дати кон

тури відповідей на це питання, подібно книзі "Стан постмодерна" Ж.Ліотара, у

якій вихід із кризи освіти, зокрема, бачиться в появі Нового професора.

Після таких книг локальна ситуація яснішає, а розроблення для неї відповід

ної стратегії стає легшою. Разом з тим у глобальних стратегіях бачиться загро

за локальному. Наприклад, указують на тісний зв'язок між деконструктивіст

ською стратегією філософії і глобалізмом, бачачи в деконструктивізмі "супут

ній ефект глобалізму". Вважається, що така "стратегія руйнує всі локальні ідео

логічні і релігійні стереотипи і заміняє їх загальністю загальних місць, що за

гальні тільки через свою банальність"174.

Однак, відкидання деконструктивістської стратегії у філософії (і одночасно

конструктивістської стратегії в освіті) наражає на небезпеку "імперіалізму ло

кального". Тому доцільно використовувати деконструктивістський запальник з

метою оголення ілюзій сучасної української освіти. Реальна українська культу

ра є аморфною структурою і скоріше виражається домінуванням маргінальних

субкультур і антикультур, укорінених, зокрема, у формах псевдоосвіти і коруп

ції в освіті. Для переосмислення класичних цінностей і функціонуючих псевдо

цінностей у різних сферах громадського життя, у тому числі і в освіті, необхід

на постмодерністська правдивість, а не прокрустова стратегія чергової доктри

нальної модерністської побудови.

Дата добавления: 2015-05-22