Сільське господарство й промисли

Економічне життя Київської Русі

Г

олітична могутність і військова потуга Дав­ньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продук­ти харчування й сировину на експорт. Промисли, насамперед мисливство й бортництво, забезпечува­ли потреби держави, їх продукція користувалась

постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста, особливо великі, були заселені переважно ремісника­ми, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Руські купці, що реалізували здебільшого товари вітчизняного виробництва, бували частими гостями на торгах Константинополя и Багдада, Бу­ди й Кракова, Регенсбурга й Парижа... Спустошливі торгнення кочовиків причорноморських степів, вис­нажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірва­ти економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзнача­лись працьовитістю, витривалістю й були здатні до рогресивних змін у виробництві.

^; ільське господарство було провідним у давнь­оруській економіці і досягло високого для свого часу рівня розвитку. Воно спиралося на пра­давні традиції східних слов’ян, що з незапам’ятних часів були землеробами Основними зерновими куль­турами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. У різних регіонах величезної держа­ви залежно від грунтів і кліматичних умов застосовувалися різні системи обробітку землі.

У лісовій зоні віддавали перевагу підсічній системі, астосовуючи для обробки землі легку соху. Ліс ви­рубувався і спалювався, таким чином звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових і степових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, за якої ро- дючісті землі відновлювалася природним шляхом. Не пізніше кінця І тис. н. е. тут головне знаряддя обробітку землі — соху змінив плуг із залізним на­ральником, що давало особливо добрі результати при розорюванні важких, цілинних грунтів.

У Київській Русі був великий набір ручних зем­леробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси, їх досить часто знаходять під час археологічних роз­копок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русі було на такому агротехнічно­му рівні, який давав можливість забезпечити високі х\я свого часу врожайність і продуктивність праці Іншим важливим видом сільськогосподарської діяльності руських людей було скотарство. У літопи­сах та інших пам'ятках писемності постійно згадуються різні свійські тварини і продукція тварин­

ництва. Великими стадами корів і кіз, табунами ко­ней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобу випасали з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелогових землях і в степах. На зиму для годівлі тварин запасали сіно, зерно тощо.

Серед сільських промислів особливо розвинути­ми були мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахів забезпечувало м ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок давав добрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруського експорту, розходя­чись у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль серед промислів відігравали бортництво (добування меду диких бджіл) та бджільництво. Мед і віск ма­ли попит на Русі та за її межами. Князі и бояри були особливо зацікавлені в підтриманні сталого рівня ви­робництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці товари продавалися на ринках Візантії, країн Близь­кого Сходу й Західної Європи. Натомість вони одержували можливість купувати там прикраси, до­рогі тканини й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.

Дата добавления: 2015-05-22