Співвідношення понять система та структура права

Поняття «система» використовується в різних науках, у тому числі у правознавстві. Починаючи з середини минулого століття проблема системного підходу до дослідження різних явищ, включаючи право, знаходиться в центрі уваги вчених.

Система (від гр. «systema» – ціле, складене з частин) – єдність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких привносить щось конкретне в унікальні характеристики цілого.

Проте більшість визначень все ж недостатньо відображає енергетичну сутність систем. Тому робляться спроби доповнити і уточнити трактування цього поняття.

Так, дається таке визначення поняття «система»: система –ресурсопотребляюча, адитивна, гомеостатична структура, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких привносить щось конкретне в унікальні характеристики цілого.

Саме поняття «система» також належить до таких термінів, які інтуїтивно зрозумілі всім, але мало хто може пояснити їх смислове наповнення. Результат взаємозв'язку елементів в системах принципово відрізняється від простої суми їх індивідуальних якостей.

Представники різних дисциплін, намагаючись дати визначення поняттю «система», приходять до схожих висновків. Так, американський культуролог Р.Л. Карнейро визначив систему як «сукупність структурно і функціонально взаєпопов'язаних елементів, з'єднаних в чинне ціле. Система – щось більше, ніж утворюють її елементи; вона є останнім плюсом їх взаємини. Л. Н. Гумільов зазначає: «... реально існуючим фактором системи є не предмети, а зв'язки між ними, хоча вони не мають ні маси, ні ваги, ні температури».

Неоднозначно трактується поняття системи права і в юридичній літературі. Так, Д.А. Керімов вказує, що це об'єктивне, закономірне об'єднання правових частин в структурне ціле, що володіє самостійністю і автономністю функціонування. Одним з об'єктивних чинників, що перешкоджають широкому застосуванню системної методології в процесі пізнання і реалізації права, є суперечливість низки понять категорій, в тому числі різне тлумачення терміну «система».

Система права – складний багаторівневий комплекс. З позиції системного підходу слід розглядати характер взаємозв'язків та взаємодії між складовими елементами системи права, цілісність системи, фактори зовнішнього середовища, які впливають на її формування.

У соціальних науках існує ще одне основне поняття, на перший погляд тотожне поняттю «система», це поняття – «структура». Словники трактують дане поняття наступним чином.

Структура – це сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Таким чином, структура – це та ж система, але без унікальних властивостей цілого. Інакше кажучи, той випадок, де властивості цілого дорівнюють сумі властивостей складових його елементів. Звідси ж виводиться обґрунтування якісного переходу від простої структурності до більш складної по відношенню до неї системності.

Тут повною мірою діє закон зворотних відносини – чим ширше обсяг поняття, тим вже біднішими є його зміст. Тільки мову потрібно вести не про рівноправні види об'єктів (структур) одного роду, а про одновидові однорідні об'єкти і про наявність в їх середовищі якісно іншого (іновідового), але не менш однорідного об'єкта (системи).

Спробуємо провести більш чітку межу між поняттями «структура» і «система». Проблема полягає в тому, що саме поняття «система» несе в собі певні протиріччя. Дані протиріччя викликані тезою про внутрішню унікальність системи по відношенню до своїх елементів. У спеціальній літературі часто доводиться зустрічати твердження про те, що система стає системою тому, що як ціле вона унікальна по відношенню до своїх частин. Це типово ендогенний підхід, заснований на приматі внутрішньо обумовлених процесів над зовні обумовленими. Тоді як сама природа системних процесів іманентно екзогенна, оскільки будь-яка система нерозривно пов'язана з зовнішнім середовищем, і існувати ізольовано від неї, як кантівська «річ у собі» не здатна, тому що це суперечило б закону збереження енергії.

Що ж тоді система? Так, німецький соціолог Н. Луман писав: «... під системою розуміються не певні сорти об'єктів, а певне розрізнення, а саме: розрізнення системи і навколишнього середовища. Система – це форма розрізнення, яка має дві сторони: систему (внутрішню сторону форми) і навколишнє середовище (зовнішню сторону форми). Лише обидві сторони роблять розрізнення, виробляють форму, виробляють поняття.

У правових дослідженнях системність інтерпретується таким чином.

Стійкість (незмінність, повторюваність). Ця інтерпретація займає важливе місце у структурі праворозуміння і сходить до традиційних, архаїчних уявлень про право. Право як божественний дар несе на собі печатку вічності. Одні покоління змінюються іншими, а закон залишається незмінним. Примітно в цьому відношенні уявлення про небесне у Корані, що зберігається від початку часів під троном Аллаха, характерне для мусульманського права. Крім того, походження права в рамках класичних системних уявлень пов'язується з державою як провідником Божої волі або гарантом загальної безпеки і порядку, про що свідчить загальноприйнята назва фундаментальної галузі юридичної науки – «теорія держави і права».

Традиціоналістські і абсолютистські мотиви, висвітлені у міфах і релігії, найчастіше служать поясненням ефективності правових норм: чим давніший закон і чим менше змін він зазнав, тим краще.

Упорядкованість. Законодавча діяльність здійснюється спеціальними суб'єктами: органами державної влади та місцевого самоврядування, взаємодія між якими здійснюється в рамках ієрархічних відносин. Наприклад, нормативно-правові акти, прийняті органами виконавчої влади, не можуть вступати в протиріччя з законами або Конституцією. Упорядкованість характерна і для результатів законодавчої діяльності – право, за винятком архаїчних форм організації, представляє собою систему норм, якій притаманні: а) несуперечність норм; б) ієрархічність норм; в) диференціація норм відповідно до їх спрямованості на ті чи інші відносно відособлені сфери суспільних відносин, в залежності від їхньої спільності, конкретності, що забороняє або мають розпорядчий характер і т.д.; г) специфічна форма структурування, фіксації і трансляції норм – кодифікація права.

Таким чином, право в рамках класичної моделі праворозуміння асоціюється з ієрархічністю, структурованістю та функціональної диференціацією норм, інтерпретується як «струнка система універсальних і непорушних правил, тобто правил, що володіють позачасовою цінністю, які застосовні до всього можливого, потенційно нескінченного безлічі конкретних випадків».

Передбачуваність. В рамках «системного підходу» трансцендентальні підстави права, будь то релігія чи культ науки, що становлять «дух закону», роблять право в його розвитку передбачуваним, надають цьому процесу «внутрішню логіку». Право в системі соціальної регуляції детермінується мораллю, традиціями, ідеологічними та релігійними приписами.

Отже, можемо зробити висновок, що системна теорія описує структури з унікальними характеристиками, які переходять на новий рівень розвитку, або тільки що перейшли на нього. Таким чином, системність – поняття не абсолютне, а відносне, тобто не самодостатнє, а відноситься до попередньої стадії розвитку однорідних об'єктів. Характеризується системність наявністю структурних змін, що виражаються в наявності якісно унікальних зв'язків і визначають ефективність порівняльної організації системи на тлі однорідних об'єктів середовища.

Література:

1. Оборотов Ю. Н. Традиции и новации в правовом развитии. — О.: Юрид. л-ра, 2001. — 156 с

2. Карнейро Р. Л. Культурный процесс / Р. Л. Карнейро // Антология исследований культуры. – СПб., 1997. – Т. 1.: Интерпретация культуры. – С. 422.

3. Гумипев Л.Н. Конец и вновь начало / Л. Н. Гумилев. – М., 1997. – С. 444.

4. Керимов Д. А. Методология права / Д. А. Керимов. – М., 2001. – С. 251.

5. Скакун О.Ф. Теорія права і держави. Київ: Правова єдність, 2010. - 525 с.

6. Оборотов Ю. Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). — О.: Юрид. л-ра, 2002. — 280 с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Енциклопедичний курс.– Харків:Консум, 2007. – 387 с.

8. Оборотов Ю. Н. Ориентиры апологизации современного права / Юридическая техника: Ежегодник. — 2011. — № 5: Вторые Бабаевские чтения «Преемственность в праве: доктрина, российская и зарубежная практика, техника». — С. 35-40

Гринько Руслан Віталійович,

здобувач кафедри цивільного права та процесу

Хмельницького університету управління та права

Дата добавления: 2015-05-23