Загальні положення про підстави припинення права спільної сумісної власності подружжя

Припинення законного режиму спільності придбань може бути пов'язане з такими обставинами, як: 1) припинення шлюбу шляхом розлучення (ст. 72 СК). Слід зазначити, що дане положення суперечить ч.1 ст.68 СК України, відповідно до якої, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу; 2) смерть одного з подружжя; 3) роздільне проживання подружжя при фактичному припиненні подружніх відносин; 4) встановлення договірного режиму майна чоловіка і жінки. Укладення шлюбного договору в цьому випадку буде підставою для припинення дії законного режиму спільності придбань.

Припинення спільної сумісної власності подружжя здійснюється шляхом її розділу між співвласниками. Цей розподіл може бути проведений на будь-якому етапі життя сім’ї: 1) у період шлюбу; 2) у момент розірвання шлюбу; 3) після припинення шлюбу; 4) при пред'явленні кредитором вимог про розподіл спільного майна подружжя для звертання стягнення на частку одного з подружжя в спільному їхньому майні.

При відсутності суперечки між подружжям розподіл майна може бути зроблений добровільно. Аналогічно це питання вирішується й у російському законодавстві, а саме в ч.1 ст.38 Сімейного Кодексу Російської Федерації.

Спільність майна, нажитого подружжям, як основний принцип, діє доти, поки шлюб існує і закінчується лише з його припиненням. Відповідно до ст. 68 СК розірвання шлюбу не є обов'язковою умовою для припинення права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

У випадку, якщо не зроблений розподіл спільної сумісної власності подружжя або якщо не визначений розмір часток у праві спільної сумісної власності, що належить кожному з колишнього подружжя, то відносини права спільної сумісної власності зберігаються. Проте тому що їхні учасники вже не є подружжям, то до відносин спільної сумісної власності застосовуються норми ЦК (статті 368-372 ЦК України).

Якщо ж колишнє подружжя спільно придбає будь-яке майно, то це майно буде належати їм на праві спільної часткової власності, якщо воно не передбачить, що придбане майно буде належати йому на праві спільної сумісної власності. Це пояснюється тим, що у випадку виникнення права спільної власності на будь-який об'єкт це право спільної власності вважається правом спільної часткової власності (ч. 4 ст. 355 ЦК). Право спільної сумісної власності виникає лише у випадку, прямо передбаченому законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 69 СК спільне майно подружжя може бути розділене між подружжям за їхньою згодою, тобто добровільно. Частки подружжя в спільному майні при його розподілі визнаються рівними, якщо інше не передбачено договором між подружжям (ч. 1 ст. 70 СК). Подружжя може поділити майно як у рівних частках, так і в іншій пропорції. Причому за бажанням подружжя його угода про розподіл спільного майна може бути нотаріально засвідченою. У випадку суперечки розподілу спільного майна подружжя, а також визначення часток подружжя в цьому майні проводиться в судовому порядку (ч. 2 ст. 70СК)

До вимог розлученого подружжя про розподіл майна, нажитого ними в період шлюбу, застосовується відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України трирічний термін позовної давності. При цьому спливання трирічного терміну позовної давності для вимог про розподіл спільного майна подружжя, шлюб яких припинений, варто обчислювати не з моменту припинення шлюбу, а з дня, коли один зі співвласників довідався або міг довідатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України; ч. 1 ст. 261 ЦК України).

І якщо розірвання шлюбу означає автоматичне припинення законного режиму спільності придбань, то воно не тягне за собою змін у відношенні спільного майна, нажитого в період шлюбу. Вчинений під час шлюбу розподіл спільної сумісної власності подружжя означає припинення права спільної власності тільки на роздільне майно. Тому та частина майна, що не була розділена, а також майно, нажите подружжям в період шлюбу, надалі складає їхню спільну власність, якщо, звичайно, інше не передбачено договором між ними.

У тому випадку коли колишні чоловік і жінка будуть продовжувати жити одною сім’єю, а їхній шлюб був розірваний у законному порядку, то розірвання шлюбу за заявою зацікавлених осіб може бути визнано судом фіктивним. Фіктивне розірвання шлюбу - це абсолютно нове для нашого сімейного законодавства поняття. Виходячи зі змісту ст.108, фіктивне припинення шлюбу можна визначити як таке розірвання шлюбу держаним органом РАЦС, що було здійснено подружжям не з метою припинення шлюбних відносин і подальшого сімейного життя, а з якою-небудь іншою метою.

Розглядаючи вимогу одного з подружжя (чоловіка чи жінки) або кредитора особа-боржника про розділ спільного майна подружжя, суд повинний визначити розмір часток подружжя в цьому майні. При рішенні даного питання суд керується ст. 70 СК, у якій закріплений принцип рівності часток подружжя в їхньому спільному майні (інше може бути встановлено тільки договором між сторонами). Однак, в окремих випадках при наявності визначених обставин суд вправі, згідно ч. 3 ст. 70 СК відступити від принципу рівності часток подружжя в його спільному майні і збільшити частку одного з подружжя в спільному майні за рахунок іншого з подружжя. Підставою для прийняття такого рішення можуть бути насамперед інтереси неповнолітніх дітей, що залишаються, наприклад, з одним із подружжя. Судом можуть бути прийняті до уваги й інші інтереси, що заслуговують уваги одного з подружжя. Зокрема, частка одного з подружжя може бути збільшена (а іншого відповідно зменшена) з урахуванням його непрацездатності, коли він за станом здоров'я позбавлений можливості одержувати доход від трудової діяльності, а також у випадках, коли інший з подружжя не одержував доходів без поважних причин або витрачав спільне майно подружжя на шкоду інтересам сім’ї (зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, азартні ігри, лотереї).

Приведений у ч. 3 ст. 70 СК перелік інтересів, що заслуговують уваги, одного з подружжя не є вичерпним. Це дає можливість суду приймати рішення про розмір частки подружжя в спільному майні виходячи з конкретних причин неотримання доходів одним з подружжя (навчання, хвороба, перебування на військовій службі, перебування в місцях позбавлення волі, неможливість працевлаштуватися і т.д.) і інших обставин справи. Необхідно також відзначити, що суд вправі відступити від засад рівності часток у спільному майні подружжя при наявності однієї з зазначених у ч. 3 ст. 70 обставин, тому що закон не вимагає їхньої сукупності.

Визначивши частки подружжя в спільному майні, а також встановивши склад спільного сумісного майна подружжя, що підлягає розподілу, і його вартість, суд визначає, яке конкретне майно підлягає передачі кожному з подружжя відповідно до його частки. При рішенні даного питання суд керується побажаннями самого подружжя. А якщо подружжя не може прийти до згоди, то суд присуджує спірні предмети зі складу спільного майна з урахуванням всіх обставин справи тому з подружжя, хто найбільше їх потребує (у зв'язку зі станом здоров'я, професійною діяльністю, для виховання неповнолітніх дітей тощо).

Швидка Вікторія Георгівна,

аспірант кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – д.ю.н., професор Хартонов Є.О.

Дата добавления: 2015-05-23