Візантійська імперія за юстиніана і

У ранньому середньовіччі найвищого розквіту Візантійська імперія досягла за правління Юстиніана I (527 – 565). Юстиніан – колоритна постать на візантійському престолі. Народився 482 р. в сім’ї простого селянина з с. Тауресій в Іллірії. При народженні отримав ім’я Петро Савватій. У 480 р. його дядько і попередник на троні Юстин вирушив до Константинополя на службу, потім прилаштував і свого племінника, усиновив і залишив йому трон. Юстиніан – розумний, владний, енергійний правитель, ініціатор багатьох реформ. Все життя присвятив ідеї відродження колишньої могутності Римської імперії. В той же час нещадний, підступний, жорстокий. Його дружина Феодора (у молодості актриса цирку, куртизанка) гарна, розумна, вольова, брала активну участь в управлінні країною, приймала послів, вела дипломатичне листування. Прокопій Кесарійський у «Таємній історії» (памфлет-пасквіль) розкрив всі вади імператорського подружжя. У перші десятиліття правління Юстиніана імперія здобула низку перемог на міжнародній арені. Вона не тільки відбила натиск іранських Сасанідів, гуннів, готів, слов’ян, аварів, але й здійснювала успішну завойовницьку політику. Полководцеві Юстиніана Велісарієві у 533 – 534 рр. вдалося завоювати державу вандалів у Північній Африці, де був заснований Карфагенський екзархат під владою Візантії. Більш важкою була війна Візантії з остготами в Італії (535 – 555 рр.). Остготи, особливо за короля Тотіли вчинили візантійцям опір, але у підсумку до складу Візантії увійшла Північна Італія з Равенною, Римом, вся Південна Італія й Сіцілія. Равеннський екзархат став оплотом Візантії в Італії. У 554 р. візантійці здійснили військову експедицію проти толедського королівства вестготів в Іспанії і тимчасово приєднали до імперії землі на південному сході Піренейського півострова. Територія Візантії збільшилася майже вдвічі – Далмація, Італія, Північна Африка, південний схід Іспанії, о-ви Західного Середземномор’я (Сицілія, Сардинія, Корсика, Балеари). Внутрішня політика Юстиніана була спрямована на посилення централізації держави та зміцнення економіки імперії, на активізацію торгівлі та пошуки нових торгових шляхів. Великим успіхом візантійців було розкриття секрету виробництва шовку. В імперії виникло своє власне виробництво шовку (Сирія, Фінікія). Юстиніан протегував зростанню великого церковного землеволодіння і в той же час підтримував середні верстви землевласників. Він проводив, хоча й непослідовно, політику обмеження влади великих землевласників і в першу чергу старої сенаторської знаті. За правління Юстиніана була проведена реформа римського права. З 528 по 534 рр. працювала спеціальна комісія на чолі з відомим юристом Трибоніаном. Комісія переглянула спадщину римської юриспруденції, створила «Звід цивільного права» (Corpus juris civilis), який складався з 4 частин: Кодекс Юстиніана, Дігести (Пандекти), Інституції, Новели. Активна будівельна діяльність, завойовницька політика, утримання державного апарату, розкіш імператорського двору вимагали витрат, що призводило до збільшення податків. Невдоволення податковою політикою і переслідуваннями єретиків призвело до повстання народних мас у 532 р. Це повстання отримало назву «Ніка!» (Перемагай!). Збереження в ранній Візантії соціальних та ідейних традицій античного поліса сприяло об’єднанню міського населення в особливі організації – діми. Надзвичайно велика роль видовищ, особливо кінних перегонів на іподромі та циркових вистав у житті міст імперії породила утворення циркових партій – фракцій, спочатку спортивних організацій, які згодом перетворилися в політичні об’єднання міських дімів. У Константинополі й в інших містах існувало 4 циркових партії: левкої (білі), русії (червоні), прасини (зелені), венети (блакитні), які розрізнялися за кольором одягу візників кінних квадриг. Домінуюча роль перейшла до венетів і прасинів. У V – VI стст. діми набули вагомого значення в політичному житті міст, організовуючи навколо себе вільне міське населення. На чолі дімів, як правило, стояли представники різних верств пануючого класу, які прагнули використати пересічних дімотів у своїх інтересах. Уряд імперії був змушений визнати за дімами деякі права: право пред’являти під час видовищ у цирку вимоги до імператора і його чиновникам, схвалювати чи критикувати їх політику, брати участь в офіційних церемоніях і носити зброю. Формально вони брали участь у проголошенні нового імператора. Усередині партій цирку існувала глибока соціальна нерівність. Партію венетів, зазвичай очолювали представники сенаторської аристократії і власники приміських маєтків (проастіїв), в партії прасинів великим впливом користувалися купці, навклери, власники ремісничих майстерень. Рядові дімоти обох партій були вихідцями з народу. Прасини вважалися монофізитами і були пов’язані з вихідцями зі східних провінцій, венети – православні і підтримували ортодоксальних імператорів. Самі імператори спиралися то на одну, то на іншу партію, навмисно розпалюючи боротьбу між ними. Рух дімів і боротьба фракцій все частіше набували соціального характеру, а низи обох партій об’єднувалися в своєму протесті проти влади і податкового гніту. Повстання «Ніка» відрізнялося складністю і строкатістю соціального складу учасників. Кожне угруповання мало свої власні причини для повстання. Для старої сенаторської аристократії це – повалення Юстиніана (венети). Прасини були незадоволені високими митами і різними заборонами, утисками торгівлі зі Сходом. Народні маси були незадоволені свавіллям чиновників: префектом преторія Іоанном Каппадокійцем, квестором Трібоніаном, епархом міста Евдемоном. Повстання почалося 11 січня 532 р. і тривало 8 днів. Стихійно об’єдналися діми обох партій і напали на резиденції префекта преторія, епарха міста і розгромили їх. У Константинополі почалися вуличні бої. Повсталі спалили податкові списки, захопили в’язницю. У міст почалися пожежі. Перемога схилялася на бік повсталих. Сенатська опозиція висунула нового імператора – Іпатія, племінника покійного басилевса Анастасія. Іпатій був коронований. У палаці почалася паніка. Юстиніан збирався втікати до Малої Азії. Становище врятувала Феодора, яка не могла примиритися з думкою втратити престол. З’явившись на засідання імператорської ради, дорікаючи в бездіяльності зібранню, заявила, що «царська порфіра – прекрасний саван».

Юстиніан почав наступ на повстанців. У цей час серед повсталих стався розкол: частина аристократії з партії венетів відійшла від повсталих. Юстиніанові через євнуха Нарсеса вдалося підкупити золотом частину провідників венетів. Полководці Велізарій і Мунд на чолі загону найманців-варварів напали на повсталих у цирку і всіх перебили. «Натовп був скошений, як трава» - писав хроніст. Під час цього розгрому було вбито 35 тис. чоловік. Іпатій і його брат Помпей були страчені, сенатори заслані, майно їх конфісковано. Найбільш жорстоко розправилися з народом. Діми оговталися від цього удару лише наприкінці VI – на початку VII ст., коли вони взяли участь у повстанні узурпатора Фоки і скинули з престолу в 602 р. імператора Маврикія. У VII ст. діми втратили колишнє політичне значення. Зовнішня політика Візантії славилась хитромудрими комбінаціями, поєднанням таємниці дипломатичної гри з жорсткими військовими ударами. Візантія постійно намагалася уникнути одночасної боротьби на два фронти і майже завжди виходила переможницею з різних колізій. Найчастіше в хід пускалися підкуп іноземних правителів, інтриги при іноземних дворах, нацьковування одних народів на інші, розпалювання племінної або релігійної ворожнечі. Візантійська дипломатія була свого роду кодексом віроломства, девіз якого – «розділяй і володарюй». Широко також використовувалися династичні шлюби іноземних правителів з візантійськими принцесами для підпорядкування сусідніх держав впливу Візантії. Візантійській дипломатії були притаманні й специфічні риси, які відрізняють її від дипломатії інших держав Європи. Перш за все, вона носила централізований характер. Було створено розгалужену дипломатичну систему: штат високоосвічених дипломатів, маса перекладачів, правила посольської справи – порядок прийому і відправлення посольств, визначення прав і обов’язків послів та інших дипломатів. У становищі візантійського посла при іноземних дворах була присутня подвійність: з одного боку, він був представником великої держави і володів престижем посла великої країни, з іншого, - рішення приймав лише з санкції імператора. Візантія ввела принцип недоторканності особи посла, системи вірчих грамот і т.д. Візантійська дипломатія чимало запозичила від дипломатичної системи східних монархій, зокрема від Сасанідський Ірану (централізованість). У свою чергу Візантія тривалий час була еталоном дипломатичного мистецтва для варварських держав. Юстиніан І досяг значних успіхів за роки свого тривалого правління. Але вирішення грандіозних завдань як на зовнішньополітичній арені, так і внутрішньому житті імперії потребувало великих людських і матеріальних ресурсів. Це підточило могутність держави. Після смерті імператора у 565 р. розпочинається тривалий період стагнації.

Дата добавления: 2015-05-24