Виникнення арабської ранньосередньовічної держави. Роль ісламу

Арабські племена, що населяли Аравійський півострів, ділилися за етнічним походженням на південноарабські, йєменські, і північноарабські. Батьківщиною арабів був Аравійський півострів, де виділяють 3 області – Неджд – займає центральне плоскогір’я, Ємен, або щаслива Аравія – південно-західна частина півострова, Хіджаз – прибережна смуга Червоного моря, що простягається з півночі півострова до Ємену. Найбільш культурна і багата область – Ємен. До початку VII ст. більша частина арабів залишалася кочівниками (т.зв. бедуїни – «степовики»). Для скотарства в Аравії були кращі умови, ніж для заняття землеробством, яке носило оазисний характер. Бедуїни розводили худобу, головним чином, верблюдів, а також кіз, рідше овець. Араби – землероби вирощували фінікову пальму, ячмінь, виноград, плодові дерева. Соціально-економічний розвиток різних областей Аравії було неоднаковим. Виділявся Ємен, де вже у I тис. до н.е. склалася розвинена хліборобська культура, оскільки тут була велика кількість водних ресурсів. До кінця ¼ VI ст. н.е. (з II тис. до н.е.) тут існувала рабовласницька держава – Хім’яритське царство. У Ємені були стародавні торгові міста – Магриб, Сана, Іеджран, Маін та ін. Ємен грав посередницьку роль у торгівлі Єгипту, Палестини, Сирії, а потім і всього Середземномор’я з Ефіопією та Індією. Вів Ємен також посередницьку торгівлю з побережжям Персидської затоки і портом Обол в гирлі річок Євфрату та Тигру. З Ємену вивозили в візантійські області предмети місцевого походження: ладан, миро, алое та ін На Заході Аравії, в області Хіджаз, була розташована Мекка – перевантажувальний пункт на караванному шляху з Ємену в Сирію. Мекка складалася з кварталів, заселених окремими родами племені курейш. Усередині родів існувала майнова нерівність: були багатії – купці-рабовласники і бідняки. Купці займалися і лихварством, відсоток за позику доходив до 100 % («динар на динар»). Найбільш ходовими товарами караванної торгівлі були шкіри, родзинки з оазису Таїф, фініки, золотий пісок і срібло у зливках з рудників Аравії, єменські пахощі, лікарські рослини (ревінь та ін.). З Індії як предмети транзиту йшли кориця, прянощі, ароматичні речовини, китайський шовк, з Африки – золото, слонова кістка і раби. У центрі Мекки на площі знаходився храм кубічної форми – Кааба (Куб). Мекканці поклонялися фетишеві – чорному каменю (метеорит), який був вбудований у стіну Кааби. В Каабі знаходились і зображення божеств багатьох арабських племен. Племінний бог курейшитів, Аллах, вважався втіленим у фетиші – чорному камені храму Кааби. Кааба була предметом шанування і паломництва для населення західної частини Аравії. Територія Мекки та її околиць на час паломництва вважалась заповідною і священною. З часом паломництва збігався великий ярмарок, що відбувався в зимові місяці. Населення іншого великого міста Аравії Медіни (Ясриб) складалося з трьох «єврейських» племен (тобто арабських племен, які сповідували іудаїзм) і двох язичницьких арабських племен – аус і хазрадж. Медіна – центр землеробського оазису, де також проживали купці і ремісники. Окремі групи арабів проживали за межами Аравії. На кордоні Палестини та Сирії (в Зайорданні) до кінця V ст. склалося арабське царство Гасанідів, що знаходилося у васальній залежності від Візантії. На кордоні Месопотамії та Сирійської пустелі в IV ст. виникло царство Лахмідів, васала Сасанідів. Жили араби і в Єгипті, Палестині, Сирії, Месопотамії.

З VI ст. не тільки Ємен, але й Західна Аравія стали об’єктом боротьби між Візантією і сасанідським Іраном. Метою цієї боротьби було захоплення караванних шляхів з країн Середземномор’я до Індії та Китаю, зокрема шляхів з Ємену через Хіджаз до Сирії. Звернення Візантії за допомогою до християнської Ефіопії призвело до встановлення в 525 р. ефіопського панування. У свою чергу візантійці вигнали ефіопів з Ємену і встановили там своє панування (572 – 628 рр.). Сасанідська влада намагалася направити транзит індійських товарів у Візантію тільки через Іран і не допускати транзиту через Ємен, що призвело останній до занепаду. У пошуках виходу з кризи серед арабської знаті, особливо серед мекканської, з’явилося прагнення до завойовницьких воєн. Все це створювало передумови для утворення держави в масштабах всього Аравійського півострова. Виникнення нових суспільних відносин викликало і нову ідеологію у формі нової релігії – ісламу. Іслам (покірність) виник із поєднання елементів іудаїзму, християнства, вчення ханіфів (пророків-проповідників) та обрядових пережитків староарабських домусульманських культів природи. Засновник ісламу Мухаммед (570 – 632), з роду Хашимітів, з племені курейш. У Мецці ісламська проповідь суворого єдинобожжя, а також заклики проти лихварства і чесності у торгівлі спочатку знайшли мало послідовників. Мекканська знать на чолі з Абу Суфьяном побоювалася, що ця проповідь призведе до падіння культу святилища Кааби з його божествами, а володіння Каабою зміцнювало політичний вплив і торгівельні зв’язки Мекки з арабськими племенами. Послідовники нового вчення зазнали переслідувань Тому вони переселилися разом з Мухаммедом у 622 р. до Медіни. Це переселення (хіджра) пізніше було прийнято за відправну дату нового мусульманського літочислення на основі місячних років. У Медині склалася мусульманська громада (умма) на чолі з Мухаммедом і купцями Абу Бекром і Омаром. У Медині переселенці з Мекки отримали почесне ім’я мухаджирів (переселенців), а мединці, що прийняли іслам, стали називатися ансарами (помічниками), Пізніше нащадки мухаджирів, ансарів і нащадки пророка склали привілейовану верхівку мусульман. Утвердившись у Медині, мухаджири разом з племенами аус і хазрадж почали збройну боротьбу з Меккою, нападаючи на мекканські каравани. У цій боротьбі багато племен Аравії, вороже налаштовані до мекканських лихварів і купців, уклали союз з мусульманами. Основною передумовою політичного об’єднання Аравії був процес утворення класів і зростання соціальних суперечностей всередині племен. Іслам виявився придатним ідеологічним знаряддям для об’єднання Аравії. Мусульманська громада стала ядром політичного об’єднання Аравії. Але незабаром позначилися протиріччя й усередині самої мусульманської громади. Маса хліборобів і кочівників думала, що вчення про «братерство» всіх мусульман є програмою встановлення соціальної рівності і вимагала походу проти Мекки. Знатна верхівка мусульманської громади прагнула до компромісу з мекканськими купцями. У той же час і мекканська знать стала змінювати своє ставлення до мусульман, збагнувши, що політичне об’єднання Аравії можна використати в інтересах Мекки. Почалися таємні переговори керівників мусульман з главою мекканських курейшитів Абу Суф’яном з роду Омейя. У 630 р. була досягнута угода: Мухаммед визнаний пророком і політичним главою Аравії, мешканці приймають іслам, а курейшитська верхівка зберігає свій вплив. Кааба визнається головним мусульманським храмом і має бути очищеною від ідолів племінних божеств. Однак чорний камінь, згідно з вченням пророка принесений архангелом Гавриїлом, був залишений. До кінця 630 р. більша частина Аравії визнала владу Мухаммеда. У мусульман було 5обов’язків («стовпів ісламу») – сповідання догмату єдинобожжя; визнання пророчої місії Мухаммеда; щоденне здійснення молитов; відрахування закята (1/40 частки доходу з нерухомого майна, стад, торгових прибутків) формально на користь бідних, фактично в розпорядження держави; дотримання посту у місяці Рамадан і паломництво в Мекку(хадж), хто здатен. Військова здобич ділилася таким чином 4/5 воїну, 1/5 – нужденним. Вчення ісламу про ангелів (Джебраїл – вісник аллаха, Ісрафіл – вісник Страшного Суду, Мікал – провідник воїнства), Страшний Суд, загробну відплату за добрі і злі справи, диявола, пекло були такими ж, як і у християн. Згідно з вченням Мухаммеда, у раю душі праведників

насолоджуються вічним блаженством. Іслам проголошував війну з «невірними» - джихад. Мусульмани терпимо ставились до євреїв і християн, за умови підпорядкування та сплати податей. Священною книгою мусульман є Коран (читання). Текст Корану нібито було повідомлено Мухаммеду як одкровення. Промови Мухаммеда були записані. Пізніше відредаговані і укладені в 114 сур за різною кількістю рядків (аятів) при халіфі Османі (644 – 656). Мусульманське право спочатку ґрунтувалося на Корані. До цього головного джерела права з кінця VII ст. було долучено інше – переказ (сунна), що складалося з хадисів, тобто оповідань з життя Мухаммеда. Потім з’явилися ще 2 джерела права – іджма – узгоджена думка авторитетних богословів і правознавців та кіяс – правові судження за аналогією. Іслам – ідеологія ранньосередньовічного суспільства, хоча більш яскраво його соціальна сутність виявилася пізніше, після арабських завоювань. Після смерті Мухаммеда в Медині (632 р.) халіфом (заступником пророка) був обраний Абу Бекр, купець, друг, тесть Мухаммеда (632 – 634). Час був важкий, тому що відразу ж після смерті Мухаммеда багато арабських племен повстали. Абу Бекр придушив всі ці повстання. Потім халіфом став Омар (634 – 644). Ще за правління Абу Бекра почалася активна завойовницька політика арабів, оскільки міжнародна обстановка дозволяла це робити. З 602 по 628 рр. війна йшла між Візантією та Іраном. Араби почали війну з обома цими державами. Війна – спосіб збагачення знаті і пом’якшення внутрішніх протиріч. До 640 р. араби завоювали майже всю Палестину і Сирію. Багато міст (Антіохія, Дамаск та ін..) здавалися завойовникам на підставі договорів, які гарантували християнам та іудеям свободу культу та особисту свободу за умови визнання влади арабо-мусульманської держави і сплати податків. Пізніше підкорені християни, іудеї і зороастрійці склали категорію неповноправних «зіммі». У 637 р. араби зруйнували столицю Ірану Ктесифон, до кінця 642 р. завоювали Єгипет, до 651 р. остаточно завоювали Іран. Таким чином, наприкінці VІ – на початку VІІ ст. на Аравійському півострові склалися соціально-економічні, політичні і духовні основи для об’єднання і створення ранньосередньовічної арабської держави – халіфату. Іслам як монотеїстична релігія став ідеологічною основою цієї держави.

Дата добавления: 2015-05-24