Країни Стародавнього Сходу – прабатьківщини освіти. Концепція реальної освіти (кін

Концепція реальної освіти (кін. XIX – поч. XX ст.) (Георг Кершенштейнер, Генріх Шаррельман).

Георга Кершенштейнера хвилювала дестабілізація, яка виникала у німецькому суспільстві через наростаючі робітничі рухи. На його думку, необхідно застосувати таке виховання, яке б навіювало учням розуміння завдань держави, усвідомлення громадянського обов’язку і любов до батьківщини. Кожен громадянин має служити державі у міру своїх здібностей. Будучи противником диктатури пролетаріату, Кершенштейнер писав, що діти робітників повинні перебувати під впливом ідеологічної обробки їх свідомості для того, щоб на противагу революційним впливам, можна було б завоювати потрібну владу над умами і душами, головою і серцем учнів. Погляди Кершенштейнера на громадянське виховання були тісно пов’язані з його теорією трудової школи. У кінці XIX – поч. XX ст. економіка Німеччини швидко розвивалась, а це вимагало підготовки технічно грамотних працівників. Тому Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників. Громадянське виховання необхідно реалізувати через народну, масову школу, яку треба зробити трудовою. За словами Кершенштейнера, суть трудової школи полягає у тому, щоб дати мінімум знань і максимум умінь, навичок, працьовитості, а також відповідні громадянські переконання. Кершенштейнер був прихильником подвійної системи народної освіти. Його народна школа, покликана готувати слухняних і розумних робітників, ніяк не пов’язана з середньою школою (гімназіями і реальними училищами). На середню школу свій трудовий принцип він майже не розповсюдив. Так, у реальних училищах праця, на його думку, може здійснюватись у лабораторіях, а в гімназіях трудова діяльність обмежується роботою з книгою і підручником. Генріх Шаррельман (1871-1940) – німецький педагог, який поставив перед школою завдання розвивати у кожній дитині її творчі сили, давати вихід дитячій фантазії через самостійний розвиток. У навчанні провідну роль відводив переживанням дітей, накопиченню ними особистого досвіду.

На Стародавньому Сході виникли перші класові суспільства і закладалися основи матеріальної та духовної культури. В цих країнах школи все більше ставали привілеєм вищих сфер населення. Вавилон. Ассирія. Єгипет – рабовласницька держава, яка виникла приблизно у IV тисячолітті до н.е. на берегах річки Ніл. З'являються два типи шкіл: школи жерців, де навчали складному ієрогліфічному («священному») письму та школи писців (школи ієратичного письма). В школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаштовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволодіння магією, чаклунством, народною медициною, а також навичками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями та уміннями володіли жерці, що становили пануючу касту в Єгипті. Оволодіння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру. Однак потреби господарського, суспільного життя, управління державою спонукали до створення у ІІІ-му тисячолітті до н. е. шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту. Дисципліна, особливо в школах писців, була суровою, широко застосовувались тілесні покарання: «Вуха хлопчика на спині його». Метою виховання була покірна, мовчазна, стійка до ударів долі людина. Китай. З 3 тис. до н. е. з’являється система шкіл: Сянь – початкова школа, Сюй – військова школа. Пізніше ці школи злилися і стали Сюе (вчитися). Зміст навчання у школах: мистецтво, етикет, письмо, лічба, музика, стрільба з лука, керування колісницею. Головна практична мета початкової освіти – вивчення і засвоєння ієрогліфів (3-4 тис. знаків). Підхід до навчання зводився до формули: легкість, згода між вчителем та учнем, самостійність. Мета виховання – начитана, ввічлива людина, яка володіє внутрішньою рефлексією, вміє підтримувати гармонію та лад у душі. В основі виховання закладено принцип поваги молодших до старших. IV-V ст.. до н. е. – Конфуцій. Індія. У II тисячол. до н. е. виникли школи в Індії. Про їх існування свідчать Веди – найдавніший пам’ятник релігійної індійської літератури. Веди були складені санскритом – стародавньою індійською мовою. В Індії була розвинута усна традиція, яка до останнього часу залишалася її характерною рисою. Вже у III ст. до н. е. тут існували два алфавіти – кхароштхі та брахмі. Останній є джерелом всіх пізніших індійських алфавітів.

Дата добавления: 2015-05-24