II, який перебував у Бережанах на

нелегальному становищі, виступити "за віру,

вітчизну й свободу".

Центрами народного руху стали Берегівщина й

Мукачівщина. У травні куруци (повстанці)

взяли м. Берегове та інші населені пункти.

Повстанців очолювали Іван Беца, Федір Бойко,

Іван Пинтя та інші талановиті ватажки, які

добре знали життя й потреби народу, їхні

загони протягом короткого часу визволили

більшість території Закарпаття, форсували р.

Тису, вступили в Угорщину й оволоділи

кількома містами, у тому числі й Дебреценом.

До кінця 1703 р. куруци звільнили значну

частину Угорщини й перенесли воєнні дії на

територію Австрії.

Одночасно тривали бої за ті закарпатські

міста, де засіли вірні урядові гарнізони. У

серпні 1703 р. повстанці Яноша Майаша і

Альберта Кіша оволоділи Хустом. Після

тяжких, кровопролитних штурмів упав у

лютому 1704 р. Ужгород, а пізніше й Мукачів.

Визволена територія перетворилась на головну

базу повстанців. Тут формувались нові загони,

вироблялася холодна та вогнепальна зброя,

заготовлялися харчі та військові припаси. З

території Закарпаття Ференц Ракоці II вів

жваве дипломатичне листування з урядами

Польщі, Франції, Росії та інших країн,

намагаючись знайти в них підтримку.

Почалося створення нових органів влади які

стали частково враховувати інтереси

повсталих закарпатців.

Визвольна боротьба щільно перепліталася з

антикріпосницькою. Якщо спочатку

переважали визвольні, то пізніше

антикріпосницькі настрої народу. Головним

завданням податних станів стало звільнення

від кріпацтва й надмірних податків.

Відповідно загострилися відносини між

рядовими повстанцями і мирним населенням,

з одного боку, та місцевим дворянством - з

іншого. Ференц Ракоці II дедалі більше

спирався на закарпатську знать і

підтверджував її виняткові права на землю й

селян. Фатальною для вождя виявилася

заміна обраних повстанцями командирів

дворянами. Колишні селяни й міщани

відмовлялися коритись їм. Почалися чвари,

авторитет Ференца Ракоці II і воєнно-

моральний дух військ неухильно падали.

Становищу не зміг зарадити навіть закон 13

червня 1707 р. про повалення влади Габсбургів

й утворення Угорського королівства та

входження до його складу Закарпаття. Місцеві

власті почали переслідувати учасників

визвольної війни, відбирати у них землі,

худобу, змушували виконувати різні

повинності й платити додаткові податки. У

відповідь повстанці залишали військо, тікали в

гори й там заводили господарство. Становище

загострилося.

У серпні 1708 р. фактично деморалізована

повстанська армія була розгромлена під

містечком Трендин у Словаччині.

Почався перехід дворянства на бік Габсбургів.

У 1710 р. повстанська армія після чергової

невдачі під Ромханами почала відступати на

схід і покинула Угорщину. Останнім форпостом

повсталого народу залишилося Закарпаття з

його могутніми Ужгородським і Мукачівським

замками.

За таких умов Ференц Ракоці II намагався

заручитися допомогою Росії у нерівній війні з

імперією Габсбургів. Але його переговори з

Петром І на початку 1711 р. не дали

очікуваного результату. Тим часом

командування увійшло в прямий контакт з

австрійським двором, війська розпадались, і 1

травня 1711 р. повстанська армія

капітулювала під м. Сатмара. Пізніше здалися

також Ужгородський і Мукачівський замки.

За умовами Сатмарського миру народ

Закарпаття не одержав очікуваної свободи.

Власті конфіскували землю в учасників

визвольної війни й передали її прихильникам

Габсбургів, чинили розправи над повстанцями,

збільшували податки і різні побори.

Соціальний спокій у краї підтримувався

переважно силовими методами.

6. Розвиток мовознавства на Закарпатті у 18-19 ст.КОЦАК ФОГАРАШІ.

7. Культурно-національний рух на Закарпатті у 18 ст.А. Бачинський.

Мукачівсько-

ужгородський владика

А.Бачинський вперто

проводив курс, зумовлений

ще політикою освіченого

абсолютизму. Ще 1778 р.

духовну школу в Ужгороді

перетворено на вищу

чотирирічну семінарію.

Відкрито гімназію, а в селах

– мережу так званих

"тривіальних" (початкових)

шкіл. 1793 р. зусиллями

А.Бачинського курси для

вчителів в Коритнянах

реорганізовано в ліцей.

Вчителів готували також

монастирські школи в

Красному Броді і Марія-

Повчі, з 1794 р. (в

ужгородській учительській

семінарії. В 1806 р. в

руських селах налічувалось

понад триста шкіл.

А.Бачинський розгорнув

широку просвітницьку

діяльність, спрямовану на

підвищення і розвиток

національної культури,

основою якої вважав рідну

мову. На його думку, саме

вона є гарантією існування

народу. Він весь час

наполягав, щоб мовою

навчання була зрозуміла

дітям "руська" мова. Єпископ в

умовах латинізації був

палким прихильником

розвитку рідної мови і її

вживання в навчальному

процесі.

А.Бачинський зробив

"руську" мову мовою

єпископської канцелярії,

писав нею листи-обіжники.

Видав 5-ти томну "Біблію"

на церковно-слов'янській

мові, приближеній до

народної.

А.Бачинський заснував у

своїй резиденції бібліотеку,

яка за часи його

душпастирства збільшилась

з 1858 томів, успадкованих

від єзуїтського ордену, аж

до 9000 томів. Він же

започаткував у краї архівну

справу, відкривши

єпархіальний архів.

А.Бачинський створив

неформальний гурток

просвітницьких діячів,

серед яких виділялись Іоанн

Кутка, Іоанн Пастелій,

Іоанникій Базилович,

Арсеній Коцак.

Секретарем А.Бачинського з

1777 г. був Іоанн Кутка. За

дорученням єпископа

уклав "Букварь языка

рускаго" (1797, перевидано

1799, 1815, 1846),

"Катехизис малый" (1801),

який витримав 11 видань,

останнє в 1930-х рр.

Близьким співробітником

А.Бачинського був і Арсеній

Коцак, доктор теології

(1767 ), професор духовної

школи Краснобрідського

монастиря (1768,

1771-1774), професор

богослов'я духовної школи

в монастирі Марія-Повч

(1774-1778). Школа була

переведена єпископом в

Мукачево, з нею переїхав і

А.Коцак. Разом з

А.Бачинським він приймав

участь в 1773 р. в нараді в

Відні, скликаній

імператрицею Марією-

Терезію з питань

друкування кириличних

книг. Розглядалось також

питання про призначення

його імператрицею

цензором таких книг.

На нараді вказувалось на

відсутність підручників для

руських студентів духовних

та інших шкіл. А.Коцак

написав п'ять варіантів

підручника

церковнослов'янської мови

для різних ступеней шкіл:

"Грамматика русская,

сиречь правила о

словосложении слова языка

русского

Взірцем для А.Коцака при

написанні його підручників

були латинські книги, а

також граматика

М.Смотрицького.

Тоді ж відбулися

принципові зрушення на

ниві історіографії. 1785 р.

з'явилась праця

семиградського єпископа

Ігнаца Баттяні "Leges

ecclesiasticae Regni

Hungariae" ("Канонічні

закони Угорського

королівства"), в якій він

знов піддав сумніву

історичність прав

Мукачівської єпархії.

У відповідь мукачівський

ігумен Іоаникій Базилович

(1742-1821) взявся

написати спростування на

Баттяні – “Короткі нотатки

Фундації Федора

Корятовича” (під

фундацією малися на увазі

Мукачівський монастир, а

відтак і вся Мукачівська

єпархія). І.Базилович

використав значну частину

документальних матеріалів,

які до нашого часу не

збереглись. Історію

Мукачівського монастиря

пов'язує не тільки з

історією краю в цілому, але

сягає і значно углиб.

То ж перервані реформи

Марії-Терезі і Йосифа ІІ все

ж мали своє продовження

на Закарпатті – хоч і дуже

обмежене, та вже

незворотне.

8. Культура Закарпаття 9-17 ст.Архітектура,Живопис.

9. Загарбання Закарпаття угорськими феодалами та посилення феодально-кріпосницького гніту.

Угорські феодали на закарпатських землях

З кінця ХІ до середини ХІІІ ст. Закарпаття

кілька разів переходило від Галицької землі

до Угорщини. На кінець ХІІ століття Угорщина

пересунула свої кордони до підніжжя Карпат.

Територію краю поступово почали

захоплювати угорські королі. І лише в ХІІІ

столітті Закарпаття було захоплене угорськими

феодалами.

До ХІІІ століття Закарпаття користувалося

деякою автономією. Повноваження угорських

єпископів на ці землі не поширювалося.

Значно пізніше, ніж в Угорщині, були введені

угорські адміністративно-правові порядки. У

ХІІІ столітті угорські війська нападали на

Галицько-Волинське князівство, а руські

дружинники вторгалися на угорські землі,

намагаючись повернути втрачені землі за

Карпатами. Однак цього не домоглися, тому

що вели боротьбу з могутньою коаліцією

Угорщини, Польщі та Ватікану. Монголо-

татарське нашестя роз'єднало руських князів

і надовго залишило нерозв'язаною проблему

возз'єднання руських земель. Після монголо-

татарського нашестя в Закарпатті почалося

засилля угорських феодалів. Угорські королі

роздавали захоплені закарпатські землі

придворній знаті, воєначальникам,

монастирям. Королі роздавали їм землі, ліси,

дарували селян, щоб привернути феодалів на

свій бік.

Феодали користувалися королівськими універсалами та грамотами, розширювали свої володіння за рахунок насильницького загарбання общинних земель та поневолення беззахисних селян. Усі закріпачені селяни відбували панщину,

платили оброк феодалам. Посилювалося

національне та релігійне гноблення. Селян

примушували будувати дороги, фортеці,

збирали з них велике мито за користування

шляхами, мостами, переправами.

У кінці ХІІІ століття централізована влада

занепала, землевласники не корилися

королям. У країні панувала анархія, проходили

міжусобні феодальні війни. Угорські королі

зберегли на захоплених землях існуючі

територіально-адміністративні одиниці — жупи,

назвавши їх комітатами, і поширили на них

норми угорського права. На території по течії

ріки Уж знаходився Ужанський, у долинах рік

Латориці та Боржави — Березький, а в

середній частині Закарпаття — Угочанський

комітати. Проникнення угорців у східну

частину Закарпаття (Мараморош),

малозаселену, вкриту густими лісами,

почалося в кінці ХІІІ століття.

Території комітатів не були

постійними, а їх межі на півдні й заході

включали землі, які нині не входять до

Закарпатської області. На чолі жуп стояли

наджупани. Комітати (жупи) поділялися на

райони, в кожний із них входило по 20 і більше

населених пунктів.

10. Памятки поселень первісних людей на територіі Закарпаття.

Стоянки первісних людей у палеоліті на

території Закарпаття: Королево - найдавнiша в

Центральнiй i Схiднiй Європi (1 млн. 100 тис.),

Дата добавления: 2015-05-24