Навчальний процес: визначення й сутність

На думку дидактиків, усвідомлення навчального процесу як соціально-педагогічного явища сприяє якісній його організації та проведенню. З їх погляду «процес навчання» є центральною, системною складовою частиною дидактичної категорії «навчальний процес» і охоплює всі його компоненти.

У педагогічній літературі систему навчального процесурозглядають за великою кількістю взаємозв’язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів взаємодії суб’єктів викладання й учіння, форм їх педагогічної взаємодії. Мета навчання, викладання, учіння і результат є системоутворювальними поняттями навчального процесу. Зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання – це засоби педагогічного управління.

Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: вчителя, викладача; форми, використовувані методи і засоби навчання; учня, студента, які працюють під керівництвом вчителя, викладача на занятті та самостійно; забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами.

У сучасній дидактиці викладання й учіння прийнято вважати взаємодією двох суб’єктів навчання: 1) учителя (викладача) та 2) учня (студента). Процес навчання без синхронної діяльності цих суб’єктів неможливий. Як би активно не прагнув учитель викладати свій предмет, якщо при цьому він не забезпечив активну діяльність учнів, її мотивацію й організацію, процес навчання фактично не функціонує в зв’язку з відсутністю дидактичної взаємодії між носієм інформації (вчителем) та її споживачем (учнем).

Цілісність процесу навчання залежить від спільності мети викладання й учіння. У ході цього процесу функціонують взаємопов’язані види діяльності: навчально-пізнавальна і соціально-комунікативна. Ці види діяльності суттєво впливають на мотивацію учіння, формування позитивного ставлення до навчання, на створення морально-психологічних умов для активного учіння.

Передумовою ефективної взаємодії з суб’єктом навчання, виховання й розвитку, залучення його до процесу учіння є правильно організоване спілкування.

Процес учіння – це різновид пізнавального процесу, що протікає у специфічних умовах учня, студента.

У ході учіння людина засвоює нові факти, явища, закони і теорії. Навчальне пізнання керується загальними закономірностями наукового пізнання, але протікає в дещо своєрідній формі. Оскільки перед учнями (студентами) не ставиться завдання відкривати нові наукові істини, то процес навчального пізнання відомих науці істин проходить у прискореному темпі за рахунок довіри вчителю (викладачу) і змісту навчального матеріалу підручників.

В основі пізнавального процесу лежить діалектична формула пізнання – активність як ставлення й взаємодія людини з навколишнім світом, що пізнається. У процесі активного споглядання й сприймання об’єктів реальності у людини виникають певні уявлення, що на основі найістотніших ознак узагальнюються у виді понять, суджень, умовиводів або законів. У цьому вбачається сходження від чуттєво-конкретного до абстрактного, а від нього – до конкретно-мисленнєвого, що лежить в основі навчального пізнання.

Під час учіння узагальнюють, аналізують зв’язки між виучуваними об’єктами й засвоюють раніше здобуті наукою знання в готовому виді або ж доведені вчителем чи під його керівництвом учнями.

У структурі навчання чільне місце посідає шкільний етап роз-витку дитини, який забезпечується впливом процесу навчання як взаємодії викладання й учіння. Учіння має дві форми взаємодії: 1) безпосередню (учіння, обмежене впливом вчителя, викладача) та 2) опосередковану (учіння за інструкціями й без них, з власної ініціативи).

Учіння як необхідний компонент навчальної діяльності протікає в будь-якій формі дидактичної взаємодії, але на різних рівнях самостійності дитини у розв’язанні поставлених перед нею проблем. Воно може протікати і без вчителя (викладача) як за наперед поставленими цілями, так і без них, коли учні з власної ініціативи самостійно оволодівають новими способами діяльності, виконують творчі завдання тощо.

Чим різноманітнішою є навчальна діяльність, тим більшою
розвивальною функцією наповнюється учіння. Разом зі зміною типу діяльності закономірно змінюються форми і результати учіння.

Викладання й учіння – це не механічне поєднання двох процесів, які можуть досліджуватися відокремлено, автономно, щоб потім злитися в цілісність. Учіння як процес має право на автономію, бо в його структурі наявна не лише безпосередня, а й опосередкована взаємодія суб’єктів навчання. Викладанню теж притаманна ознака взаємодії, але безпосередньої з суб’єктом навчання, тому воно не може досліджуватися окремо від учіння.

У процесі учіння здійснюється пізнання, яке протікає за законами психології засвоєння знань людиною.

У навчальному процесі, як гуманістично спрямованому,
виокремлюють такі ознаки:

· системність і комплексність, які потребують єдності навчання, виховання, розвитку учня як особистості, єдності викладання й учіння, змістової та процесуальної сторін, всебічного розвитку особистості учня.

Тому навчально-пізнавальна діяльність учнів передбачає необхідність засвоєння комплексних загальних і професійних знань, набуття навичок, умінь і рис громадянина України. Більшість занять мають комплексний характер, під час яких розв’язують навчальні задачі, здійснюють формування творчої особистості;

· особистісну спрямованість, чітку організацію, планомірність і тривалість навчального процесу, які спрямовують підготовку учня як суб’єкта діяльності до повноцінного життя в суспільстві шляхом формування й розвитку його особистості в навчальному процесі та сприяння розвитку його індивідуальності.

Це обумовлюється гуманістичною парадигмою національної системи освіти, сучасними технологіями навчання. Критеріями яких визначають: цілісність і дискретність (здійснювати і учіння, і виховання, і розвиток одночасно); технологічність і творчість (необхідність копіювання вчителями, викладачами педагогічного досвіду викладання й учіння та творче його відтворення).

Провідною метою навчального процесу стає всебічна (духовна, психологічна, професійна) підготовка учня (студента) як суб’єкта діяльності до повноцінного життя в суспільстві шляхом формування й розвитку його особистості в навчальному процесі та сприяння роз-витку його індивідуальності за принципами: формування особистісного стилю взаємин особистості з учасниками навчального процесу; передавання соціального досвіду; залучення особистості учнів до творчої діяльності й розвиток творчих здібностей.

Таким чином, навчальний процес за своєю сутністю, є поступом людини за допомогою пізнання від незнання до знання, від неповного до повнішого і точнішого знання, набуття пізнавальних, практичних вмінь і навичок, розвитку і виховання учнів та студентів.

Дата добавления: 2015-05-24