Основоположення V

19. Природа все творить з коріння. Бо скільки на дереві не з'являється деревини, кори, листя, квіток, плодів, — все це наро­джується тільки від кореня. Хоч дощ і йде зверху, а садівник по­ливає знизу, необхідно, щоб уся ця волога пройшла через корін­ня, а потім тільки розлилася по стовбуру, гілках, паростках, листках і плодах. А тому, хоч садівник приносить живець зовні, проте вважає за необхідне так прищепити його до стовбура, щоб він, ніби злившись з його істотою, всотував би сік того ж кореня і, живлячись цим соком, розростався силою кореня. Від кореня в дерева з'являється все, і немає потреби приносити звідкись і прищеплювати йому листя і гілки. Так само оперення птаха не складається з пір'я, яке покидали інші птахи, а походить із внутрішніх його членів.

4. Так і обачний архітектор все робить так, щоб будівля спиралася лише на свій фундамент і підтримувалася своїми зв'яз­ками без підпірок зовні. Якщо будівля потребує таких підпірок, то це є доказом її неміцності і того, що вона може завалитися.

5. Хто робить ставок або водойму, той не наказує доставляти воду з іншого місця і не чекає дощової води, але знаходить при­родне джерело і по каналах і схованих трубах проводить воду в свою водойму.

6. З цього основного положення випливає, що правильно на­вчати юнацтво — це не означає вбивати в голову зібрану з авто­рів мішанину слів, фраз, висловів, думок, а це означає — розвива­ти здібність розуміти речі, щоб саме з цієї здібності, ніби з живого джерела потекли струмені (знання), подібно до того, як з бруньок дерев виростають листя, квітки, плоди, а на другий рік з кожної бруньки виростає ціла нова гілка зі своїми листям, квіт­ками і плодами.

23. В дійсності досі школи не досягли того, щоб привчати уми, наче молоді деревця, розвиватися з власного кореня, а при­вчали учнів тільки до того, щоб, зірвавши гілки в інших місцях, начіплювати їх на себе і, подібно до езопівської ворони, одягати­ся в чуже пір'я, У школах прикладали старання не стільки до то­го, щоб виявити джерела і знання, які ховаються в свідомості, скільки до того, щоб зрошувати це джерело чужими струменями. Це означає, що школа не показувала самі речі, як вони походять із самих себе і які вони в собі, а подавала те, що про той чи інший предмет думає і пише один, другий, третій і десятий автор. І ве­личезною вченістю здавалося багато знати про спірні думки ба­гатьох. Тому і вийшло те, що дуже багато (вчених) займаються тільки тим, що, копаючись в авторах, витягають фрази, сентенції, думки, складаючи науку подібно до клаптевого одягу. До них з наріканням звертається Гора цій: «О наслідувачі, рабська ху­доба!» І справді, рабська худоба, що звикла тільки тягати чужі тягарі.

24. Але, питаю я, яка користь з того, що ми розгублюємося серед різних думок про речі, коли питання ставиться про знан­ня речей, які вони в дійсності? Чи справді в житті нічого немає такого, чим би ми могли зайнятися, крім того, щоб іти за ін­шими, які блукають туди й сюди і виглядають, хто, де збива­ється з дороги і спотикається або відхиляється від правдивого напряму. О смертні, будемо прагнути до прямої мети, залиши­вши манівці. Якщо ця мета міцна і досить ясна, то чому нам не йти до неї прямо? Чому краще користуватися чужими очима, а не своїми?

25. Метод викладання всіх предметів показує, що школи пра­гнуть до того, щоб навчити дивитися чужими очима, мислити чужим розумом. Школи учать не того, щоб виявляти джерела і виводити звідти різні струмені, але тільки показують ті струме­ні, які виведені з авторів, і, згідно з ними, пропонують іти за ними до джерел назад. Адже жоден словник (принаймні нам ві­домий, коли не рахувати словника поляка Кнапія, хоч і до нього ми висловимо свої побажання у XXII розділі) не вчить говори­ти, а тільки розуміти. Навряд чи хоч один підручник з грамати­ки вчить складати мову, а вчить тільки її розбирати. Жоден під­ручник з фразеології не вчить способу вміло складати і урізноманітнювати фрази, а дає тільки заплутану мішанину фраз. Майже ніхто не викладає фізику за допомогою наочних демонстрацій і експериментів, але всі викладають її, читаючи тексти Аристотеля або кого-небудь іншого. Ніхто не розвиває вдачу через внутрішнє перемагання пристрастей, але всі дають лише поверховий нарис вчення про моральність, зовнішньо ви­значаючи і поділяючи доброчесності. Це стане зрозуміло, коли ми з Божою поміччю підійдемо до спеціального методу викла­дання мистецтв і мов, і ще яснішим, якщо Бог цього забажає, в накресленні пансофії.

4) Дивно, що й стародавні зрозуміли тут справу не краще або що принаймні ця помилка давно вже не була виправлена новітні­ми дослідниками, хоч саме тут лежить причина таких повільних успіхів. Справді, чи показує тесляр учневі мистецтво будувати будинки, руйнуючи їх? Навпаки, будуючи їх, він показує, який треба вибирати матеріал і як усе в свій час треба виміряти, обру­бати, обтесати, підняти, покласти, зв'язати та ін. Адже хто знає спосіб будування, тому дуже легко зруйнувати, як і розпороти одяг тому, хто вміє його пошити. Але ніхто і ніколи не навчився мистецтва тесляра, руйнуючи будинки, і мистецтва кравця, роз­порюючи одяг.

5) І справді, незручність невиправленого в цій частині методу і навіть його шкідливі сторони очевидні. Вони полягають 1) в то­му, що освіта дуже багатьох, якщо не більшості, полягає в чистій номенклатурі, тобто в тому, що вони, щоправда, можуть назвати терміни і правила мистецтв, але скористатися ними належно не можуть; 2) в тому, що ні в кого освіта не є цілісною сукупністю знань, які одне одного підтримують, підкріплюють і збагачують, а містить у собі щось штучно зв'язане: шматок звідси, шматок звідти, щось таке, що ніде достатньо не зв'язане і не дає ніякого ґрунтовного плоду. Адже подібне знання, складене з думок і мір­кувань різних авторів, надзвичайно схоже на те дерево, яке ста­виться на сільських святах освячення нових будинків: хоч його і обвішують всякими можливими гілками, квітками, плодами, на­віть гірляндами і вінками, але тому що все це походить не від власного кореня, а прикріплене зовні, то не може розмножувати­ся і довго існувати. Таке дерево не дає ніякого плоду, а ті гілки, які поначіплювані на нього, сохнуть і відпадають. Людина, на­вчена грунтовно, є дерево, що має свій власний корінь, що жи­вить себе власним соком і тому постійно (дужче й дужче день у день) росте, зеленіє, цвіте, приносить плоди.

28. Висновок зводиться до такого: треба вчити так, щоб лю­ди, наскільки це можливо, набували знання не з книг, а з неба і землі, з дубів і буків, тобто знали і вивчали самі речі, а не тільки чужі спостереження і свідчення про речі. І це означатиме, що ми знову йдемо слідами стародавніх мудреців, черпаючи знання не з якого-небудь іншого джерела, а з самого першообразу речей. Отже, нехай буде законом:

І. Все треба виводити з непорушних основ речей.

II Нічого не слід навчати, спираючись лише на авторитет; але всього навчати за допомогою доказів, заснованих на зовнішніх чуттях і розумі.

III. Нічого не викладати самим лише аналітичним методом, а краще викладати синтетичним.

Дата добавления: 2015-05-24