Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Культура поведінки




РОЗДІЛ ІІ. ЕТИКЕТ ПРАЦІВНИКА ДСНС

 


“Привітність – золотий ключ, який відкриває залізні замки людських сердець”.

Східна мудрість

 

“Людина покликана жити за правилами, інакше вона була б іграшкою і жертвою випадку”.

Памфіл Юркевич

У нашій державі працівники ДСНС здійснюють почесну місію захисту громадян і суспільства від руйнівних стихій вогню, води, хімічного, радіаційного та інших забруднень. Ця професія є особливою. Адже нерідко пожежні-рятувальники платять власним життям за інтереси громадян, рятують від пожеж, стихійних лих життя людей, а також, матеріальні та культурні цінності.

Виконуючи свої службові обов’язки, працівник ДСНС перебуває в оточенні людей, де велику роль відіграють не тільки професійні здібності, але й вміння проявляти свій рівень культури. Високий рівень культури сприяє не тільки потребам служби, її якісному рівню, але й престижності цієї професії у суспільстві.

Культура поведінки – складова частина культури людини, яка є зовнішнім проявом духовності особистості та віддзеркаленням її внутрішнього світу. Культура поведінки об’єднує етикет, манери, жести, поведінку в громадських місцях і побуті, культуру мови та комунікабельність тощо.

У взаємодії працівника ДСНС з місцевим населенням важливу роль відіграє рівень культури поведінки, вміння бездоганно виконувати свої функції. Мистецтво людських взаємин дає можливість уникати конфліктних ситуацій і непорозумінь, які, на жаль, трапляються в реальному житті.

Умови праці пожежних-рятувальників належать до екстремальних видів діяльності, для яких характерні фізична напруга та надзвичайна психічна завантаженість. Внаслідок дії складних психофізичних чинників, нерідко виникають стресові ситуації, подолати які може лише тренована і вольова людина.

Суспільство перехідного періоду, де демократичні взаємини тільки починають формуватися, висуває підвищені вимоги до морального та культурного рівня працівників ДСНС. Акценти перехідного періоду зміщуються з бюрократичних і директивних методів у напрямку утвердження законності та поваги до традицій культури українського народу. Таким чином, нові історичні умови вимагають зміни культури працівника служби цивільного захисту.

Кожному працівнику ДСНС необхідно вчитися керувати своїми емоціями та уникати проявів грубості, бездушності й зарозумілості.

Слід пам’ятати, що моральність неможлива без справедливого ставлення до оточуючих. Справедливість передбачає необхідність говорити правду та дотримуватись своїх обіцянок. Справедливість тісно пов’язана з моральним девізом “Чини з іншими так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою”.

На шляху справедливості стоїть егоїзм. Він проявляється в тому, що ми схильні турбуватися тільки про себе та не звертати уваги на потреби інших. Егоїзм породжує такі негативні прояви характеру, як бездушність і черствість. Він є своєрідним ґрунтом для принизливого та образливого ставлення до оточуючих чи підлеглих. Хоча основні форми відносин між працівниками мають статутний характер і вимагають дотримання субординації, всі вони, без винятку, побудовані на вимогах тактовності, ввічливості, поваги до старших і кожної людини загалом.

Кожен з нас прагне мати репутацію культурної людини, заслужити прихильне ставлення до себе. Але досягти цього непросто. Досвід спілкування з оточуючими свідчить, що навколо нас, на жаль, ще процвітають безкультур’я, цинізм і хамство. Пригадаймо відомий вислів німецького поета Г. Гете, який стверджував, що “поведінка – це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя”. Крім того, відомо, що манери формального етикету, хоч би якими вони не були витонченими, без поваги до людей цінності не становлять.

У контексті зазначеного вище додамо, що передбачені відомчими документами етичні норми працівників ДСНС вимагають не допускати проявів жорсткого або принизливого ставлення до людей. Кожен працівник у спілкуванні з оточуючими повинен пам’ятати: бездоганна й тактовна поведінка створює доброзичливу атмосферу для продуктивної та творчої праці колективу.

Зупинимось на такому понятті, як етикет. Етикет – це лише форми зовнішнього прояву ставлення до людей, етичні аспекти спілкування. Етикет має чітко виражене національне забарвлення і залежить від традицій, способу життя, релігійних вірувань, ритуалів того чи іншого народу.

Слід пам’ятати, що знання етикету недостатньо для того, щоб стати культурною людиною.

Норми етикету невід’ємні від моральних принципів (див. Додаток 7). Так, Л. Толстой в оповіданні “Після балу” описує цікаву сцену. В ній показано, наскільки був шокований юнак, випадково побачивши, як полковник на балу зробив добре враження своїми манерами в поводженні з дамами, але цілком протилежну реакцію викликав жорстокою поведінкою щодо підлеглих. А це означає, що треба поводити себе в суспільстві так, щоб тобі з людьми і людям з тобою було комфортно. Для цього необхідно, перевіряти свої вчинки свідомістю, з’ясувати, чи не чините ви зла, неприємностей, незручностей людям. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре. Цього можна досягти лише тоді, коли всі будуть взаємно ввічливими, тактовними, знаходитимуть правильний тон у спілкуванні з оточуючими.

Здебільшого про поведінку людини судять, передусім, за вміння увійти в контакт з людьми різного становища, віку та звання. Ввічливість, коректність, тактовність, точність, невимушеність у розмові, простота та скромність викликають, як правило, повагу та симпатію людей. Водночас, вони є загальноприйнятими нормами поведінки в етикеті всіх країн світу.

Загальнолюдський етикет передбачає правила спілкування зі всіма людьми у будь-яких ситуаціях, натомість, службовий етикет працівника ДСНС визначає порядок його поведінки під час виконання службових обов’язків. Службовий етикет диктує той стиль поведінки, ті норми взаємин, які сприяють створенню в колективі та службовому оточенні здорової морально-психологічної атмосфери.

Етикет у житті військової людини повинен займати центральне місце поряд із професійною кваліфікованістю та необхідними для роботи навиками. Військове звання, форма, займана посада вимагає особливої уваги до власної поведінки, манер, ставлення до оточуючих, підлеглих. Офіцер ні за яких обставин не опустить свою гідність і не принизить підлеглих: він прагне поводити себе бездоганно.

Етикет – це зведення певних правил поведінки, прийнята в суспільстві, естетична форма прояву етичної і психофізіологічної суті людини. Він визначається в багатьох сферах спілкування людей. Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними, вони носять характер неписаного угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин.

Потрібно пам’ятати, що чимало принципів і положень загального етикету становлять невід’ємну частину службового етикету.

Отже, розглянемо основні вимоги службового етикету, які слід запам’ятати.

Незалежно від того, яку посаду ви займаєте і наскільки “завантажені” справами, не варто ігнорувати співробітників, з якими зустрічаєтесь у своєму підрозділі чи установі. Ввічливе вітання з посмішкою створить приємний настрій для співробітників, а вам принесе репутацію приємної й уважної людини.

Здавна помічено, що успішні люди часто посміхаються. Можна погодитись із думкою древніх філософів, які стверджували: ”Посмішка нічого не коштує, але багато дає. Вона збагачує тих, хто її отримує, не збіднюючи при цьому тих, хто її дарує. Вона триває мить, а в пам'яті залишається інколи назавжди. Вона створює щастя в будинку, породжує атмосферу доброзичливості і служить паролем для друзів. Вона – натхнення для утомлених, денне світло для тих, хто занепав духом, сонячний промінь для засмучених, а також краща протиотрута від неприємностей”.

Увійшовши до службового приміщення, необхідно привітатися з присутніми там колегами. Чекати, щоб співробітники першими привіталися з вами – неввічливо. Вітатися слід з приємною усмішкою. Афішувати свій поганий настрій на роботі – ознака невихованості.

Під час зустрічі молодший за віком завжди вітається першим, так само, як підлеглий першим вітається з керівником. Проте руку для рукостискання першою подає старша за віком чи службовим становищем особа.

Краще привітатися з колегою (а тим більше начальником) вдруге, ніж взагалі цього не зробити.

Якщо в приміщення зайшов начальник, жінка, старша чи незнайома людина, молодший за званням чи віком повинен встати. Сісти можна лише за умови, що гості вже сіли або вийшли з приміщення.

Під час будь-якого візиту в кабінет начальника треба спочатку постукати в двері та попросити дозволу увійти, а коли відрекомендуєтеся, – зачекати, поки старший розпочне розмову. Сідати можна лише тоді, коли отримаєте запрошення. Ні в якому разі не слід почувати себе надто вільно чи розв’язано. Розмова має бути діловою, стриманою, з ноткою доброзичливості, без зайвих жестів і емоцій.

Ведучи розмову службового характеру, не треба зловживати часом.

Яким би не був результат розмови, не слід вживати грубі вислови, говорити підвищеним тоном чи переходити на сварку.

Культурна людина не може обійтися без слів: “прошу”, “дякую”, “вибачте” та “будь ласка”. Ввічливість немає нічого спільного з улесливістю.

Звертаючись з проханням до когось, не забудьте подякувати за послугу. Забудькуватість може стати причиною образи того, хто вам допоміг.

Ввічливим треба бути навіть з людиною, котра не заслуговує на повагу. Проте ця обставина не є приводом для брутальності чи приниження людської гідності співрозмовника.

Розмовляючи зі старшими та начальниками, слід тримати себе врівноважено, з почуттям власної гідності. Разом із тим, не варто забувати, що надмірна сором’язливість не завжди сприймається як скромність. Скромність виявляється у вмінні бути самим собою, а не грати якусь невластиву для себе роль. Дотепне слово, добра думка чи пропозиція викликають повагу і навіть сприяють росту авторитету; вони аж ніяк не є ознаками панібратства.

Інтелігентний співрозмовник пам’ятає, що вміння вислухати людину – велике мистецтво, яким володіють не всі. Розумна людина декількома словами може висловити набагато більше, ніж та, яка говорить багато, але нічого влучного не скаже. Звичайно, підтримати бесіду, вміло спрямувати її в будь-яке русло може лише широкоерудований співрозмовник, тому треба завжди багато читати, формувати різнобічний світогляд.

Важливим елементом розмови є погляд. Він може бути щирим, іронічним, зневажливим, насмішкуватим, нахабним і “колючим”. Очі щирої людини випромінюють тепло та доброзичливість.

Розмовляючи, тактовна людина ніколи не буде сміятися з широко розкритим ротом. Не варто також безпричинно сміятися в присутності людини, бо вона подумає, що ви насміхаєтеся з неї.

Делікатність не дозволяє надміру цікавитись інтимними справами та подробицями особистого життя співробітників. Не можна говорити за спиною людини нічого такого, чого ви не скажете їй у вічі.

Неетично відкрито звертати увагу на фізичні вади іншої людини, тим більше – розглядати та розпитувати про них.

Якщо розмова ведеться сидячи, не слід занадто “розслаблятись” у зручному кріслі.

Коли зустрічаєш або проводжаєш співрозмовника, треба підвестися.

Виняткове значення в розмові має форма звертання на “Ви” і на “Ти”. Кожному відомо, що “Ти” не говорять старшим або малознайомим. Форма звертання на “Ти” взагалі не досить пристойна. Вона стосується близьких відносин з людиною, базою яких є дружба, товариство чи любов. Зокрема, звертання на “Ти” начальника до своїх підлеглих, викладача до курсантів – прояв відсутності належного виховання і поваги до оточуючих.

Керівник, який до всіх звертається на “Ти”, не демонструє цим свою високу культуру, хоча не має в тому гріха, коли звертання на “Ти” адресоване близьким людям зі свого оточення. У присутності чужих людей до своїх колег потрібно звертатись на “Ви”.

Перехід до звертальної форми на “Ти”, на думку знавця сучасного етикету І. Сокола, можливий за таких обставин:

– за згодою учасників комунікативного акту. Перед тим, як запропонувати це, поцікавтесь чи поспостерігайте, як спілкуються люди, яким ви пропонуєте звертання на “Ти”. Будьте уважні та обережні, адже отримати негативну відповідь дуже неприємно;

– на новому місці праці не поспішайте переходити на “Ти”, навіть якщо інші звертаються один до одного на ім’я: вони змушені будуть прийняти таке звертання, але можуть бути до нього не готові;

– жінка може першою запропонувати мужчині-співробітнику називати себе на ім’я, але за умови, що він не набагато старший від неї і не є її начальником;

– якщо ви начальник, ініціатива перейти на “Ти” повинна належати вам;

– якщо ви познайомилися з кимсь на прийомі, але через спожитий алкоголь вам було важко тверезо оцінити ситуацію і тому ви зразу перейшли на “Ти”, а на наступний день пошкодували про це, краще, що можна зробити – залишити все без змін. Тепер повернення до ввічливої форми недоцільне;

– якщо ви добре знайомі з людиною і звертаєтесь до неї на “Ти”, не варто зловживати цим в офіційній обстановці, демонструючи рівень своїх відносин;

– запропонувати перейти на “Ти” може лише той, хто старший за віком.

Із зазначеного вище видно, що звертання на “Ти” і “Ви” має свої нюанси. Вибір конкретної форми звертання залежить від обставин, такту та поваги до людей.

Неприпустимим є звертання до своїх молодших співробітників не на ім’я, а, наприклад, “дорогенька”, “малий”, “студент”, ”практикант”, ”боєц” і т. п. Подібні звертальні форми є грубим порушенням службового етикету.

Якщо працівник ДСНС має намір поводити себе згідно з усталеними нормами, він мусить тримати свої емоції та бажання в рамках дозволеного.

Людська природа, за своєю суттю, розумна, а тому реалізується лише у випадку, коли поведінка людини узгоджується зі здоровим глуздом. Необхідно зберігати зовнішній спокій навіть тоді, коли відчуваєте себе роздратованими. Слід пам’ятати, що оточуючі не повинні страждати через вашу нестриманість.

Однією з найважливіших проблем професійної етики працівників ДСНС є службові конфлікти. Виникаючи через різні причини, вони завдають значної шкоди діяльності колективів оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.

Дослідник Д.Г. Скотт у роботі “Конфлікти та шляхи їх попередження”, визначає, що конфлікт в власному сенсі слова – боротьба, що виникла через дефіцит влади, статусу або засобів, необхідних для задоволення цінностей і зазіхань, і що припускає нейтралізацію, обмеження або знищення мети суперників, а інколи й їх самих. При цьому він вважає, що потрібно розрізняти конфлікт як засіб досягнення певного результату і конфлікт як самоціль. Перші, так звані реалістичні конфлікти стимульовані, як правило, наміром досягнути певної мети. Інші типи конфліктів зумовлені необхідністю зняття напруги конфліктуючих сторін. Альтернативні підходи тут стосуються лише вибору супротивника при знятті напруги.

Аналізуючи погляди сучасних дослідників конфліктів можна зробити висновок, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, але навіть бажані. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. У деяких випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особистості і досягненню мети організації в цілому. Наприклад, людина, що на нараді сперечається тільки тому, що не сперечатися вона не може, знизить ступінь поваги до себе і, можливо, зменшить спроможність приймати ефективні рішення. Члени групи можуть прийняти точку зору тільки тому, щоб уникнути конфлікту і всіх пов'язаних з ним неприємностей, навіть не будучи впевненими, що чинять правильно. Але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різницю поглядів на ті чи інші питання, дати додаткову інформацію, виявити більше число альтернатив або проблем. Це робить процес прийняття рішень групою більш ефективним, а також дає людям можливість висловити свої думки і завдяки цьому задовільнити особисті потреби в повазі і владі. Це також може призвести до більш ефективного виконання планів, стратегій і службових завдань, оскільки обговорення різноманітних точок зору відбувається до їхнього фактичного виконання.

Практика показує, що безконфліктних ситуацій не буває, а найбільше конфліктів виникає в процесі спілкування людей. Психологи доводять, що в робочому колективі конфліктні ситуації виникають через кожні 20-30 хвилин. І хоча повністю уникнути конфліктних ситуацій неможливо, проте можна навчитися керувати ними.

Найбільш поширеними причинами конфліктів є:

– незадоволеність потреб;

– розуміння невідповідності займаній посаді;

– авторитарний стиль керівництва;

– неспівпадіння свідомих намірів людини з несвідомими;

– різниця у поглядах, неспівпадіння інтересів;

– невірний розподіл роботи між співробітниками;

– різниця у зарплатні співробітників;

– низький рівень дисципліни праці;

– користолюбство, кар’єризм керівника;

– наявність у колективі того, хто хоче посваритись;

– сексуальна незадоволеність.

Частим явищем стають конфлікти у тих колективах, де керівник не справляється з покладеними на нього обов'язками, не володіє необхідними професійними знаннями, не має достатнього досвіду роботи з підлеглими, припускає педагогічні прорахунки. Особливо це стосується тих випадків, коли керівнику потрібно працювати за наявності організаційних недоліків, проявів відхилень у поведінці окремих членів колективу, коли виникають емоційні напруження. В таких випадках перед керівником постають підвищені вимоги, а його хист повинен використовуватися з урахуванням потреб у вирішенні аномалій.

Конфлікт, що виникає, вважають В.Зигерт та Л.Ланг, впливає на діяльність підрозділу, викликає значне зниження продуктивності праці. Працівник, потрапивши в конфліктну ситуацію, знаходиться в стані емоційної напруги, нервового розладу, переживання. Він переключає свою діяльність на боротьбу з реальними або уявлюваними перешкодами, впадає в особливий психічний стан - фрустацію, що пов'язана безпосередньо з типом його нервової системи і може виявлятися в службовому середовищі, при активній формі дій у вигляді гніву, грубості, озлоблення, а при пасивній – у вигляді підвищеного почуття смутку, відчаю, неспроможності, зневіри в справедливі наміри керівництва. Цей стан може проявлятися і у вигляді терплячості, немовби спокою. Але насправді, в цей час людина знаходиться у найінтенсивнішій внутрішній діяльності з досягнення мети, навіть якщо мета даремна або шкідлива.

При активній формі фрустрації дії працівника направлені на те, щоб будь-якими засобами довести свою правоту або помститись винуватцю невдачі. В цих випадках ним керує почуття уявленого самолюбства, невдоволеності. Проявляється це в різноманітних скаргах, а інколи і в анонімних листах, у перетягуванні на свою сторону співчуваючих, в демагогічних висловлюваннях і поведінці. Конфлікту надається форма ділових, принципових розбіжностей, акцентується увага, поряд з уявними труднощами, і на реальних різноманітних ускладненнях діяльності колективу, що ще більше маскує справжню причину конфлікту.

Соціально-психологічною причиною міжособових колізій можуть бути так звані неправдиві образи конфлікту. В цьому випадку об'єктивна конфліктна ситуація буде відсутня, але деякі члени колективу вважають, що ставлення до них носить конфліктний характер. Подібне сприймання взаємних позицій зумовлене невірним тлумаченням думок, висловлювань, вчинків співробітників.

Чому в людей виникає викривлене сприйняття щодо ставлення одного до іншого? Одна з причин – це недостатність неформального спілкування, людських контактів. Інша - психологічна скутість, невміння або побоювання показати навколишнім свою щирість, доброту, увагу. Деякі керівники підкреслено дотримують дистанції у взаємовідносинах з підлеглими, вважаючи, що неформальність стосунків шкодить справі. Морально-психологічні недоліки такої тактики – нерозуміння керівником позиції підлеглих, відстороненість керівника від колективу.

Серед причин, що викликають конфлікти, в особливу групу можна віднести такі, що пов'язані з самим керівником - стилем його діяльності, рисами характеру, оцінками навколишніх, спроможністю діяти в конкретній ситуації, виконувати свої функції. Часто трапляється так, що керівник не бачить себе з боку і винуватцями конфліктів вважає інших людей, приймаючи їхню реакцію на свою адресу за причину колізій. Насправді - ця реакція лише результат прояву якихось особистих якостей керівника. Помітне місце серед причин конфліктів займають викривлення у свідомості людей: користолюбство, самолюбство, властолюбство, кар'єризм і інші аморальні властивості особистості.

Найчастіше конфлікти виникають у не розвиненому колективі або у такому, що відстає за службовими показниками. Внаслідок поганої організації праці в такому колективі не можуть бути достатньо задоволені ні матеріальні, ні моральні потреби його членів. Звідси незадоволення співробітників, що є прелюдією конфлікту. Як правило, керівники таких колективів не володіють потрібними якостями і не можуть забезпечити формування позитивного морально-психологічного клімату.

Деструктивні конфлікти призводять до негативних, часто руйнівних дій. Атмосфера, що склалася в результаті таких дій, інколи переростає у сварку й інші негативні явища. Така атмосфера в трудовому колективі призводить до різкого зниження ефективності роботи не тільки членів конфліктуючих сторін, але і групи, членами якої вони є. Якщо конфлікт розростається, то це позначається на роботі всієї служби.

Профілактичні заходи щодо попередження передконфліктних ситуацій повинні полягати в творчому спрямуванні діяльності колективу на виконання поставлених перед ним завдань, у вірному підборі кадрів, створенні атмосфери дружби, товариськості, взаємодопомоги, нормального морально-психологічного клімату. При цьому рекомендується орієнтуватись на те, що роль керівника полягає у створенні умов, за яких людина не тільки працювала, але й змогла б самоствердити себе в колективі як особистість.

Крім того, керівник повинен налагодити тривкі особисті контакти з лідерами неформальних груп, спрямовувати їх діяльність в річище мети та завдань, що стоять перед усім колективом.

Керівник повинен враховувати те, що бесіди, які мають особисте спрямування, є одним з кращих засобів впливу на зростання ефективності роботи, самовдосконалення працівника, направлення його діяльності на підвищення загальної результативності, створення дружнього і дієздатного колективу. Індивідуальні бесіди треба вести таким чином, щоб член колективу чітко визначав своє місце в ньому, можливі перспективи та ін. Завдання полягає в тому, щоб створити атмосферу доброзичливості, довіри, щирої поваги один до одного, взаємодопомоги співробітників.

Важливим є також уміння визначити і використати риси характеру підлеглих. Вивчити та скласти думку відносно рис характеру підлеглих потрібно для того, щоб використати їх для підвищення ефективності роботи. Практика свідчить, що значна частина керівників підходить до цього стихійно й інтуїтивно. Внаслідок цього, пізнання ними рис характеру підлеглих, а також інших особистих якостей працівників, не є достатнім, і може призвести до різного роду непорозумінь у взаємовідносинах з колегами. На практиці це проявляється у вигляді образ, недовіри або підозрілості, підвищеного почуття обурення, роздратування через нібито підвищену вимогливість керівника, відсутності інтересу до справи, пригніченості, сприйманні роботи як обтяжливого, нескінченного процесу.

Досвідчений керівник, як правило, відслідковує поведінку конфліктних членів колективу, вчасно встигаючи попередити розвиток зародження конфліктів. Вивчаючи індивідуальні особливості кожного з членів ввіреного йому колективу він, як вмілий диригент оркестру, намагається вловити найменшу “фальш” у налагодженій “мелодії”. Вчасно сказане слово, уміння “розрядити” жартом-гумором, уміння “переключити” ситуацію в конструктивне русло і низка інших подібних дій керівника, здатні вчасно виявити і попередити розвиток конфліктної ситуації.

Щоб розв’язати конфліктну ситуацію, необхідно навчитися слухати. Ваше мовчання має бути наповнене щирим інтересом до слів опонента, ви повинні уявити себе на його місці.

Для того, щоб вас почули, ви повинні бути доброзичливими, поважати своїх колег. Оскільки у будь-якій бесіді є два рівні: перший – її зміст (зміст того, про що ви говорите) і другий – ваше ставлення до того, з ким ви говорите, тому, навіть якщо ви доводите колезі істинні речі, а всередині (у глибині душі) не можете його терпіти і не приховуєте свою відразу, він обов’язково відчує вашу неприязнь і не прислухається до ваших слів. Людям властиве бажання слухати тих, кому вони симпатизують.

Щоб уникнути конфліктних ситуацій, намагайтесь якомога менше критикувати колег і частіше говорити їм компліменти. Навіть найбільш скандальний працівник перейметься симпатією до вас і буде активно співпрацювати з вами, якщо замість того, аби постійно помічати недоліки, ви похвалите позитивні риси його особистості.

Якщо один із співробітників почав уникати вас, недбало виконувати ваші розпорядження, необхідно якнайшвидше з’ясувати причину “холодних” взаємин між вами і спробувати усунути цей бар’єр.

Якщо конфлікт уже розгорівся, сучасні психологи радять мовчки вислухати опонента, спробувати заспокоїтися, щоб не роздратовуватись у відповідь. Коли потік звинувачень опонента прийде до завершення, треба м’яко взяти ініціативу в свої руки, і з допомогою навідних запитань з’ясувати, що стало причиною такого роздратування. “Чарівний” вислів “якщо я вас вірно зрозумів, проблема полягає у...” повинен подіяти на скандаліста, як холодний душ.

Будь-який конфлікт повинен вирішуватися на діловій основі, з урахуванням етики. Для цього застосовують прямоту, чесність, правдивість, принциповість і відповідальність за свої слова.

Велике значення у вирішенні конфлікту має ситуація, в якій він зародився. Якщо конфліктна ситуація виникла через щось неприємне, то краще її розв’язувати не привселюдно, а віч-на-віч.

Треба мати велику мужність, щоб у випадку, коли відчуваєте погрішність зі свого боку, піднятися над власними інтересами та егоїзмом і визнати свою неправоту. Це чесніше, ніж вперто відстоювати власну позицію.

Кожному відомо, що порядна людини говорить правду в очі. Проте слід пам’ятати, що правда, сказана в очі, немає нічого спільного з грубістю.

Важлива деталь організації відносин у колективі – вміння бути вдячним колегам або підлеглим за їх працю чи допомогу. Вдячність – вияв поваги до оточуючих.

Чим вихованіша і розумніша людина, тим доступніша вона в спілкуванні. Зарозумілість, пихатість та завищена самооцінка – ознаки безкультурності.

Важливу роль в успішному виконанні службових завдань колективу відіграє поведінка його керівника. Своїми вчинками, ставленням до підлеглих керівник створює атмосферу та формує морально-психологічний клімат. Характерними рисами здорового морально-психологічного клімату в колективі є: невимушеність, ясність і розуміння завдань колективу, щире та ввічливе ставлення до колег, вирішення розбіжностей “мирним шляхом” і без втручання вищого керівництва, відсутність в колективі значних непорозумінь і конфліктів, вільне вираження своїх почуттів і думок, орієнтація на справедливість і об’єктивність керівника, відсутність дрібної опіки і недовіри, мажорний настрій.

Незнання правил службового етикету заважає виконанню службових обов’язків, натомість, свідоме нехтування ними вступає в суперечність з моральними нормами.

Існує низка рекомендацій керівнику, дотримання яких може сприяти росту його особистого авторитету й ефективній роботі усього колективу.

Передусім, керівник повинен розвинути лідерські якості:

1) вміти ставити цілі і прагнути до їх досягнення, тобто бути цілеспрямованим;

2) заряджати колектив ентузіазмом, своїм прикладом спонукати підлеглих до дії;

3) в екстремальних ситуаціях завжди бути біля керма, випромінювати впевненість та професіоналізм;

4) легко адаптуватись до нових умов, беземоційно переживати невдачі і рухатися далі до досягнення мети.

Керівник повинен пильно слідкувати за своїм зовнішнім виглядом: чистотою одягу, рук, обличчя, зачіскою, манерами. Бадьорість, енергійність, “підтягнутість” – важливі складники успіху керівника.

На роботі обов’язкове дотримання субординації: начальник повинен тримати в стосунках з підлеглими певну дистанцію, не допускати проявів неповаги до себе та панібратства.

Керівник має бути привітним з усіма підлеглими, знати їх прізвища, ім’я та по батькові, особливості характеру, настрої, уподобання, стан сімейних справ (в допустимих межах), житлово-побутові умови та інше.

Для нормальної роботи колективу начальник повинен знати сильні та слабкі сторони своїх співробітників, довіряти їм, бути толерантним до окремих недоліків та упущень.

Віддаючи накази чи доручення, керівник повинен ввічливо звертатися до підлеглих, не підвищувати голос під час розмови.

Вказуючи на помилки та упущення підлеглого, начальник має робити це так, щоб не принизити людську гідність. Психологам і педагогам добре відомо, що дорослі люди здебільшого сприймають форми безпосереднього морального впливу (настанови, нагадування, перестороги, умовляння, поради та ін.) як щось образливе. Кожен хоче наполягати на тому, щоб його вважали морально розвинутою особистістю, для якої зайві настанови, умовляння, поради. Людський егоїзм і гордість штовхають індивіда до ствердження, що він сам є повним паном самого себе і при цьому паном, у достатній мірі наповненим усім, що лише необхідне для моральної досконалості особистості.

У випадку коли підлеглий чинить негідно, керівник може спробувати викликати у нього почуття сорому. Сором є страхом перед позбавленням честі. Проте соромити треба з особливою обережністю і тактовністю. Схильність осміювати і ганьбити озлоблюють серце підлеглого, якщо він помічає, що начальник сам не має почуття сорому, адже допускає грубі вислови і ганьбить його честь у присутності колег. Присоромити означає зовсім не те, що глумитися: перше сумісне з найніжнішими почуттями серця, останнє неможливе без моральної брутальності.

Обмежені в інтелектуальному і духовному плані керівники, які не володіють авторитетом, педагогічними та психологічними здібностями часто вдаються до залякування підлеглих. Страх бути покараним чи просто облаяним такі горе-керівники вважають найефективнішим засобом управління колективом. Проте треба пам’ятати, що страх найчастіше є злом, стражданням, яке буває від очікування покарання. Страх перед керівником викликає боязливість і легкодушність підлеглих, пригнічує їх мужність.

Водночас, керівник повинен уміти визнавати власні помилки. У колективі, в якому діє неписане правило “керівник завжди правий”, неможливо створити відносини доброзичливості, поваги, ввічливості та відповідальності.

Керівник не повинен нехтувати проханнями підлеглих особистого характеру, зважаючи на те, що у кожної людини можуть бути сімейні проблеми, проблеми зі здоров’ям членів сім’ї чи родичів, родинні свята та інше.

Складовою частиною моральної культури та службового етикету працівника ДСНС є манери (спосіб дій, поводження) його поведінки, тобто здатність тримати себе у відповідних рамках серед оточуючих. До них належать міміка, жести, звички тощо.

Особлива увага у застосуванні манер звертається на їх естетичність, тобто красу, вишуканість, оригінальність та ін.

Манери поведінки дещо відрізняються від службового етикету. Службовий етикет, як правило, регламентується статутами, інструкціями, наказами, отже, має нормативний характер. Натомість, манери, стиль поведінки надають службовому етикету гармонійності та естетичності. Це те, без чого немислима культура ділового спілкування.

Щоденна практика спілкування з людьми спонукає до використання жестів, які певною мірою полегшують сприйняття нас оточуючими.

В екстремальних умовах діяльності працівник ДСНС повинен мати особливо виразні і точні жести, адже від них інколи залежить результат праці та успішне виконання професійного обов’язку. За подібних “нетипових” обставин жестикуляція просто необхідна. Проте загалом жестикуляція повинна бути мінімальною, бо надмірне захоплення нею виглядає карикатурно. Необхідно пам’ятати, що словесне передавання думки є найбільш поширеним і найбільш ефективним засобом спілкування.

Привертати до себе увагу надмірними жестами просто непристойно. Жести аж ніяк не стимулюють контакт між людьми, вони свідчать лише про відсутність контролю над своєю поведінкою. Грубі жести здатні викликати відчуття антипатії, неприязні, тому прикро за тих, хто цього не усвідомлює.

Культурна людина шанує гідність інших, як свою. Внутрішня культура виявляється через манери поведінки в таких формах, як привітність, уважність, люб’язність, чемність та обачність. Виявити такі риси поведінки за допомогою жестів неможливо, а тому вони повинні бути зведені до мінімуму.

Індивідуальний стиль поведінки залежить від вияву його в манерах. Треба пам’ятати, що манери відіграють важливе значення у спілкуванні, тому основним завданням працівника ДСНС є вироблення вміння відрізнити погані манери та звички від добрих.

Бажання людини невгамовні, тому необхідною умовою стримування від поганих звичок є контроль інтелекту над бажаннями.

Негативною звичкою багатьох працівників служби цивільного захисту є куріння тютюну. Про що ж необхідно пам’ятати тим, хто курить?

Цигарковий дим більше шкодить тим, хто не курить, ніж самим курцям. Тому курити можна лише з їхнього дозволу. В службових приміщеннях курити заборонено. В гостях курити можна тільки з дозволу господаря і лише тоді, коли гості перестали їсти. В присутності жінок курити можна лише з їхнього дозволу. Некультурно говорити з цигаркою в роті. Якщо господар запропонував вам цигарку, слід з подякою її прийняти, не шукаючи в кишенях своєї. Цигарки пропонують лише з коробки. В процесі куріння чоловік обслуговує жінку, молодший – старшого.

Сірники та недопалки не кидають, де завгодно, попіл струшують лише в попільничку. Не слід залишати запаленої цигарки у попільничці. На загал варто пам’ятати, що куріння шкідливе для здоров’я і може викликати навіть смертельне захворювання легень та серця. Найрозумніше, безперечно, – не курити, або хоча б не зловживати курінням.

Надмірне вживання алкоголю найчастіше призводить до девіантної поведінки. Девіантна поведінка – здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки в тому чи іншому співвідношенні. Основними видами девіантної поведінки є агресивність, злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцидальна поведінка та ін.

Девіантна поведінка виражається у формі провин або злочинів. Провина – протиправне і винне діяння, яке не представляє великої суспільної небезпеки. Якщо провини незначні та не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то до винних осіб застосовують покарання трудового чи адміністративного права. Щодо винних у провинах працівників ДСНС передусім застосовують покарання передбачені Дисциплінарним статутом служби цивільного захисту.

У випадку коли девіант (особа з проявами девіантної поведінки) вчиняє злочин – до нього застосовується покарання по нормам кримінально-процесуального права. Злочин – це винне (умисне чи з необережності), суспільно небезпечне діяння, що передбачене кримінальним правом.

Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з негативним емоційним забарвленням, то у девіанта формується комплекс неповноцінності і, як наслідок, виникає необхідність у штучних компенсаторах – алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.

Суспільно небезпечною негативною звичкою, котра пустила глибоке коріння у будь-якій державній службі, як і в суспільстві загалом, є вживання алкоголю. Алкоголь для деяких працівників став своєрідним стимулятором роботи, засобом релаксації, тобто зняття психічного та фізичного напруження чи стресу.

Не варто нагадувати, що алкоголь на службі неприпустима річ. Працівник, котрий виконує службові обов’язки напідпитку – огидна креатура, ганьба нашої професії. Адже він дискредитує не тільки себе, але й своїх колег, створює негативний образ усієї служби. Подібне враження створює і працівник, який у службовій формі після роботи дозволяє собі надмірно “розслабитись” у громадському місці.

Вживання алкоголю у помірних дозах поза межами служби – дозволено: адже доросла людина має право робити все, що не заборонене законом. Слід пам’ятати, що наша цивілізація використовує алкогольні напої зі стародавніх часів. Археологи доводять, що пиво та вино вживали на Стародавньому Сході ще 5 тисяч років тому. Українські традиційні напої: пиво, мед, вино, горілки, настоянки, спотикачі та наливки – були і є невід’ємними атрибутами наших звичаїв та святкувань.

Важливими аспектами у процесі споживання алкогольних напоїв є їх якість, кількість та наявність калорійної страви. На жаль, деякі наші працівники не засвоїли культуру споживання спиртних напоїв, п’ють без їжі все, що завгодно, змішують різні несумісні напої і не знають, коли варто зупинитись. Алкоголь, як говорили стародавні римляни, веселить душу, проте знищує особистість тих, хто п’є понад міру.

Ще стародавні греки найвищою якістю вважали міру. Міра у споживанні алкогольних напоїв є найголовнішим чинником того, чи людина залишиться у людській подобі, чи перетвориться на твариноподібну істоту. Коли зупинитись, вживаючи алкоголь, – складне питання, яке кожен має вирішувати ще до того, поки взявся за келих. Мудрі говорили “не вмієш пити – не починай“.

Не можна з впевненістю сказати, кому і скільки можна випити, щоб не сп’яніти і не зашкодити здоров’ю. Проте існують допустимі норми вживання алкоголю упродовж одного дня. Згідно з ними “без особливих наслідків” мужчина може спожити не більше п’яти стандартних доз, а жінка – не більше трьох (стандартна доза дорівнює 15 мл чистого алкоголю і позначається латинською літерою U[5]). На жінок, старших людей і осіб молодших ніж 21 рік, ця стандартна доза спирту у міцних напоях діє набагато швидше і сильніше, ніж у слабоалкогольних. Крім того¸ на стан сп’яніння впливає індивідуальна реакція на алкоголь, вага тіла, психофізичний стан та якість спиртних напоїв. Так, наприклад, втомлена людина п’яніє швидше, натомість, емоційно збуджена – повільніше.

Вживання алкоголю призводить до алкогольного сп’яніння – грубого порушення нормальної функції головного мозку. Навіть невеликі дози спиртного затруднюють передачу нервових імпульсів, призводять до розладу активного мислення.

У сучасній науці розрізняють три ступені алкогольного сп’яніння: початковий, середній і важкий. На першій стадії питущий відчуває тепло, легке запаморочення, посилюється серцебиття, розширюються зіниці, уповільнюється реакція на зовнішні подразники. Поведінка майже не змінюється, але з’являється самовпевненість, координація рухів дещо порушується.

Середній ступінь сп’яніння наступає при вживанні великої кількості алкоголю. Сп’янілий нервує, вихваляється, стає буйним, спостерігаються спалахи гніву, озлобленості. Він втрачає почуття відповідальності за свої вчинки, стає агресивним, порушує громадський порядок, здійснює хуліганські вчинки і, навіть, злочини. Координація рухів сп’янілого суттєво порушена, він може травмуватись. Після отверезіння з’являються в’ялість, сонливість, головний біль.

Важкий ступінь спяніння наступає при вживанні надмірної кількості алкоголю. Для цього стану характерні дві фази: збудження і гальмування. В першій фазі мова людини стає невиразною, рухи некоординованими, вчинки беззмістовними, часто агресивними. В другій фазі зявляється в’ялість, сонливість, наступає глибокий наркотичний сон, в якому сп'янілий не реагує навіть на сильні больові подразники та холод. Після пробудження людина майже нічого не пам’ятає, в неї з’являються сильний головний біль, нудота, блювання. Важкий стан сп'яніння алкоголіки лікують повторним вживанням спиртного.

Для виконання складних службових завдань рятувальнику необхідна підвищена увага, зібраність, швидка реакція, чітка кординація рухів, сила і витривалість. Натомість, дослідження встановили, що навіть невеликі дози спиртного (наприклад, 100 грамів горілки) знижують працездатність на 16-17 %, значно раніше наступає втома. У стані легкого алкогольного сп’яніння порушуються основні процеси центральної нервової системи, сповільнюється реакція, втрачається увага, координація. Це призводить до неякісного виконання службових обов’язків, халатності та виробничих травм.

Суттєвий вплив алкоголю спостерігаться також щодо тих працівників ДСНС, котрі переважно займаються розумовою працею. Під впливом постійного вживання спиртного у них руйнуються інтелектуальні здібності, зникає прагнення до самоосвіти, втрачається активність, ініціативність, зникає задоволення від праці, наступає постійна втома.

Найбільш небезпечний алкоголь для молодих працівників, котрі не мають чітких моральних установок та життєвих орієнтирів, не знають своєї реакції на спиртне. Старші за віком чи більш досвідчені працівники мають дати поради молодшим, проконтролювати їх чи навіть відрадити від вживання спиртного.

Потрібно чітко усвідомити, що більшість людей швидко звикають до алкоголю, перетворюються на залежні особистості. Тоді спиртне блискавично зводить нанівець усю духовність, мораль і совість людини, формує з різносторонньо обдарованої особистості – хвору, асоціальну істоту, яка руйнує свій авторитет, репутацію, повагу в колективі та, найголовніше – власне особисте життя і сім’ю. Така людина стає хворою на алкоголізм. Медичні енциклопедії пояснюють алкоголізм як комплекс патологічних змін, що виникають у людини під впливом алкоголю. За американськими стандартами алкоголіком вважається не тільки індивід, який регулярно вживає спиртне, але й той, хто хоча б двічі на рік споживає таку кількість алкоголю, яка викликає провали у памяті.

Розрізняють алкоголізм побутовий, при якому проявляється звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість випитого і, навіть, може тимчасово припинити його вживання в невідповідних для цього ситуаціях і умовах, і алкоголізм хронічний, при якому зазначені вище можливості втрачаються, змінюється стійкість до алкоголю. На початкових етапах толерантність організму до алкоголю підвищується і тому для досягнення сп’яніння необхідно поступово збільшувати кількість випитого. Згодом толерантність суттєво знижується і сп’яніння наступає від порівняно невеликої кількості алкоголю.

При частому вживанні великих доз алкоголю з’являються слухові та зорові галюцинації, ослаблюється пам'ять, людина стає аморальною, грубою, озлобленною, безвідповідальною, байдужою до інших. У всіх своїх бідах алкоголік звинувачує інших. В стані алкогольного психозу алкоголік небезпечний для оточуючих, схильний до самогубства.

Ще одним проявом професійної девіації і, водночас, поганою звичкою є вживання у розмові нецензурних, брутальних та сороміцьких слів і виразів. Часто можна зустрітися з ситуацією, коли при жінках чоловіки ще стримуються, але в колі своїх товаришів вживають “гострі” вислови, вважаючи це дрібницею, необхідною для поєднання слів у реченні.

Сороміцькі анекдоти та брутальні вислови свідчать лише про низький рівень культури працівника. Їх слід уникати в спілкуванні з оточуючими. Особливо недоречно робити це тим, хто не має почуття гумору, такту та смаку.

Почуття гумору, як і будь-яке естетичне почуття, не є вродженим, а формується разом із розвитком особистості, стає показником гнучкості людського розуму і фантазії.

Сміх має на людину очищаючу дію, а почуття гумору вважається одним із найшляхетніших почуттів людини. Проте жарти та анекдоти не повинні ображати непристойністю. Інколи іронічна посмішка, двозначний натяк ображають набагато більше, ніж відверта лайка.

Дехто має погану звичку переривати розповідь співрозмовника, свою незгоду висловлювати словами “брехня”, “дурниці”, “що ви мелете” та ін.

Слід пам’ятати, що саме з манери розмовляти роблять висновок про рівень вихованості людини. Тому звичок, особливо поганих, слід позбуватися ще в молодості. Народне прислів’я говорить: “Старого навчити – що мертвого вилікувати”.

Багатьом здається, що варто лише захотіти, і вони легко змінять себе. Це самообман. Будь-яка зміна звичок вимагає великих зусиль. Кинути курити, пити, “скинути” зайвих п’ять кілограмів – важкі, але можливі завдання. Чим людина молодша, тим менше часу і зусиль потрібно їй, щоб усунути свої недоліки. Відомий середньовічний письменник Т. Кемпійський сказав: “Лікуйте перші прояви. Коли звичка з часом зміцніє, буде надто пізно”.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке “культура поведінки”? Назвіть її складові.

2. Поясніть значення морального девізу “чини іншим так, як хочеш, щоб вони чинили тобі”.

3. Розкрийте зміст поняття “егоїзм”.

4. Чи достатньо знати правила етикету, щоб стати культурною людиною? Поясніть свою відповідь.

5. Що таке “службовий етикет”?

6. Назвіть основні правила службового етикету.

7. Які існують принципи спілкування у службовий час?

8. Чому в спілкуванні важливим є вміння слухати співрозмовника

9. За яких умов учасники спілкування переходять на звертальну форму “Ти”?

10. Назвіть найпоширеніші причини конфліктів під час роботи.

11. Як “пригасити” службовий конфлікт?

12. Як повинен поводитися керівник, щоб налагодити ефективну роботу колективу і, водночас, заслужити повагу співробітників?

13. Що таке “манери” поведінки?

14. Поясніть значення жестів у роботі працівника ДСНС?

15. Які існують обмеження для тих, хто курить?

16. Розкрийте негативний вплив надмірного споживання алкоголю на особистість.

17. Що таке алкоголізм?





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 2669; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.153 сек.