Понятие и статус безработного

Законом Украины "О занятости населения" от 05.07.2012 г. определен правовой статус безработного. Согласно п.2 ч.1 ст. 1 Закона «безработный - лицо в возрасте от 15 до 70 лет, которое из-за отсутствия работы не имеет заработка или других предусмотренных законодательством доходов как источника существования, готово и способно приступить к работе».

Стаття 43. Статус безробітного

1. Статусу безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

2. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 44. Права та обов'язки зареєстрованих безробітних

1. Зареєстровані безробітні мають право на:

1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції:

послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;

консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);

інформації про свої права та обов'язки як безробітного;

відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі;

2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно доЗакону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону;

3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах;

4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

2. Зареєстровані безробітні зобов'язані:

1) самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців;

2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів;

3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення;

4) інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

3. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Стаття 45. Припинення реєстрації безробітного

1. Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі:

1) зайнятості особи;

2) поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;

3) подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг;

4) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання;

5) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

6) припинення професійного навчання за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, без поважних причин;

7) невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами);

8) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

9) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг);

10) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);

11) вступу на навчання за денною формою;

12) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

13) досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років;

14) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;

15) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;

16) з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками про визнання особи нездатною до трудової діяльності;

17) з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

2. У разі припинення реєстрації відповідно до пунктів 4-9 частини першої цієї статті безробітний має право на наступну реєстрацію у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не раніше ніж через 90 календарних днів з дня зняття з обліку.

Стаття 46. Підходяща робота для безробітного

1. Підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.

Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

2. Для осіб, які не мають професії (спеціальності) і вперше шукають роботу, підходящою вважається така, що потребує первинної професійної підготовки, зокрема безпосередньо на робочому місці, а для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю, що перевищує шість місяців, підходящою вважається робота за професією останнього місця роботи або робота з проходженням попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

3. У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

4. Для громадян, які не працювали за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за здобутими раніше професіями (спеціальностями) може вважатися підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці.

5. У разі зміни безробітним професії за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, підходящою вважається робота за новою та за попередньою професією (спеціальністю).

6. Підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

7. Для безробітних, які не мають професії, або таких, що працювали на роботах, які не потребують спеціальної підготовки, та перебувають на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, більш як шість місяців, підходящою роботою також вважається участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, тривалість яких перевищує один місяць.

Для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви (крім громадян, яким до досягнення загальновстановленого пенсійного віку залишилося два і менше років), підходящою роботою також вважається участь у громадських роботах, а також інших роботах тимчасового характеру, що відповідають їх освіті, професії (спеціальності), професійному досвіду, зокрема за спорідненими професіями, та тривають понад один місяць.

8. Підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо:

місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради;

умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати);

умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.

9. Без згоди громадянина йому не може пропонуватися робота, яка потребує зміни місця проживання.

Стаття 47. Допомога по частковому безробіттю

1. Допомога по частковому безробіттю надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин у разі, коли:

зупинення (скорочення) виробництва на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (структурний підрозділ підприємства, у якому здійснюються всі етапи технологічного процесу з виробництва певного виду продукції у межах такого підрозділу), що має невідворотний та тимчасовий характер, триває не менше трьох місяців і не перевищує шести місяців, не залежить від працівників та роботодавця, охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, у яких скорочення робочого часу становить 30 і більше відсотків на місяць;

зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу працівників є вимушеним, оскільки вичерпано всі можливі заходи запобігання йому, що підтверджується узгодженим рішенням роботодавця та виборним органом профспілкової організації, з якою укладено колективний договір, за результатами консультацій між ними.

Про можливе зупинення (скорочення) виробництва роботодавець зобов'язаний повідомляти територіальний орган письмово за формою та у строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

2. Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почалося скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу, працювали не менше шести календарних місяців, сплачували страхові внески та у яких скорочення тривалості робочого часу становить 50 і більше відсотків на місяць.

3. Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, коли:

1) зупинення (скорочення) виробництва носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин;

2) є можливість працевлаштування (тимчасового переведення) працівників на період зупинення (скорочення) виробництва на інших дільницях, у цехах;

3) працівник:

відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу на підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

працює на підприємстві за сумісництвом;

проходить альтернативну (невійськову) службу.

4. Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Розмір допомоги визначається під час затвердження бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виходячи з фінансових можливостей і не може перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.

5. Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше 180 календарних днів протягом року.

6. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів - протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40, пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38 Кодексу законів України про працю, кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

7. Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше ніж через рік після закінчення строку виплати допомоги по частковому безробіттю.

8. Порядок надання допомоги по частковому безробіттю встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Стаття 48. Масове вивільнення працівників з ініціативи роботодавця

1. Масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом:

1) одного місяця:

вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників;

вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників;

2) трьох місяців - вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.

2. Показники масового вивільнення працівників, заходи з їх запобігання та з мінімізації негативних наслідків встановлюються колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях.

3. Розроблення комплексу заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю сторін соціального діалогу.

4. У разі коли масове вивільнення працівників спричинило різке зростання безробіття в регіоні або на відповідній території на три і більше відсоткових пункти протягом звітного періоду, ситуація на ринку праці визнається кризовою.

Для вжиття заходів щодо запобігання різкому зростанню безробіття під час масового вивільнення працівників можуть утворюватися спеціальні комісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 49. Особлива гарантія для окремих категорій безробітних, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи роботодавця у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, та військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, яким на день вивільнення залишилося не більше півтора року до встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України","Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність", за умови їх реєстрації в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та відсутності підходящої роботи гарантується право на достроковий вихід на пенсію, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Дія абзацу першого цієї частини поширюється також на працівників, які звільняються з підприємств, установ та організацій незалежно від їх форми власності, виду діяльності та господарювання, у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення і зареєструвалися у місячний строк після звільнення в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

2. Витрати на виплату пенсії, достроково призначену згідно з умовами цієї статті, та оплату послуг за її доставку відшкодовуються Пенсійному фонду України за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття упорядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики та Пенсійним фондом України.

Клопотання про достроковий вихід на пенсію безробітних видається відповідно до порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку безробітних.

19. Понятие трудового договора, его отличия от смежных гражданско-правовых договоров, связанных с работой (договор подряда, договор доверенности, авторского договора и др.)

Глава 3 КЗоТ. Трудовой договор

Трудовой договор занимает особое место в трудовом праве. На основе трудового договора возникают трудовые отношения работника с работодателем, что неизбежно влечет включение этих субъектов в целую систему отношений, регулируемых трудовым правом. Иначе говоря, нет трудового договора - не будет и трудового права!!!!!

Значение его определяется общим характером труда. Труд является основой создания всех социальных благ, экономических и политических процессов. Человек не может жить без работы!!!!! Именно в трудовой деятельности человек находит не только материальные блага, но и находит чувство самовыражения, причастности, социальной реализации себя как личности и морального удовлетворения.

Уж так сложилась действительность, что преобладающей формой осуществления трудовой деятельности является, как раз, наемный труд!!!!!

Нужно подчеркнуть, с точки зрения права нет разницы в том, работает ли работник по трудовому договору на государственном предприятии, учреждении или в организациях с коллективной формой собственности, или у частного владельца, в крестьянском (фермерском) хозяйстве. Все наемные работники имеют одинаковый правовой статус и любой владелец в отношении таких работников обязан придерживаться всех правил и гарантий, предусмотренных трудовым законодательством и коллективными договорами и соглашениями.

Наемный труд характеризуется рядом признаков, которые принципиально отличают ее от труда не наемного:

· это работа несамостоятельная, зависимая; осуществляемая на основе добровольно заключенного соглашения с работодателем;

· связанная с выполнением определенной работы, "заказной" работодателем;

· связанная с получением от работодателя определенного вознаграждения за выполненную работу.

Организационно-правовыми формами наемного труда является трудовой договор и гражданско-правовые договоры о труде!!!!! Между этими формами есть существенные различия.

В науке трудового права, трудовой договор рассматривается как юридический факт, являющийся основанием возникновения, изменения и прекращения трудовых правоотношений; как элемент трудового правоотношения, что раскрывает свой смысл во взаимных субъективных правах и обязанностях его сторон; как правовой институт в системе трудового права.

Правовое определение трудового договора содержится в ст. 21 КЗоТ, - это соглашение между работником и собственником предприятия, учреждения, организации или уполномоченным им органом или физическим лицом, по которому работник обязуется выполнять работу, определенную этим соглашением, с подчинением внутреннему трудовому распорядку, а собственник или уполномоченный им орган или физическое лицо обязуется выплачивать работнику заработную плату и обеспечивать условия труда, необходимые для выполнения работы, предусмотренные законодательством о труде, коллективным договором и соглашением сторон.

«2. Работник имеет право реализовать свои способности к продуктивному и творческому труду путем заключения трудового договора на одном или одновременно на нескольких предприятиях, в учреждениях, организациях, если иное не предусмотрено законодательством, коллективным договором или соглашением сторон.

3. Особой формой трудового договора является контракт, в котором срок его действия, права, обязанности и ответственность сторон (в том числе материальная), условия материального обеспечения и организации труда работника, условия расторжения договора, в том числе досрочного, могут устанавливаться соглашением сторон. Сфера применения контракта определяется законами Украины».

Трудовая деятельность, которая протекает в рамках трудового договора, характеризуется следующими правовыми признаками:

· работа юридически несамостоятельная, а такая, что протекает в рамках определенного предприятия, учреждения, организации (юридического лица) или отдельного гражданина (физического лица);

· не на основе собственных средств производства, а на средства (капитал) владельца;

· не на свой страх и предпринимательский риск, а путем выполнения в работе указаний и распоряжений владельца или уполномоченного им органа и под гарантированную оплату;

· выполнение работы определенного вида (трудовой функции);

· трудовой договор, как правило, заключается на неопределенное время и лишь в случаях, установленных в законе, - на определенный срок;

· осуществление трудовой деятельности происходит, как правило, в коллективе работников (трудовом коллективе);

· выполнение в течение установленного рабочего времени определенной степени труда (норм труда);

· получение от работодателя в установленные сроки денежного вознаграждения за работу, которая выполняется;

· обеспечение работодателем гарантий в установленных случаях;

· участие работодателя в финансировании социального страхования работника.

При всем разнообразии видов трудовой деятельности суть труда рабочего, артиста, моряка, учителя, государственного служащего единственная, их правовое положение определяется договором трудового найма. Трудовой договор выступает универсальной моделью трудового найма, признанной во всех странах мира.

Институт трудового договора занимает центральное место в системе трудового законодательства.

К сожалению, сейчас трудовой договор "ускользает" в "теневую экономику". Значительная часть трудовых отношений осуществляется вообще без их юридического оформления, которое характеризуется неконтролируемым расширением прав работодателей и ограничением трудовых прав работников!!!!! В условиях экономического кризиса работники вынуждены принимать кабальные условия работодателя, забывая при этом, что они остаются в таких случаях лишенными всех социальных гарантий, предусмотренных законодательством, права на ежегодный отпуск, на социальные и учебные отпуска, на выплату социальной помощи в случае временной нетрудоспособности, на возмещение вреда, причиненного работнику при исполнении трудовых обязанностей, на охрану труда и безопасность в трудовых отношениях, на трудовой стаж. Последнее особенно важно, поскольку в процессе реформы социального обеспечения трудовой стаж трансформируется в страховой стаж, и для начисления трудовой пенсии необходимо будет представлять данные об уплате страховых взносов.

Неформализованный трудовой договор стал одним из основных средств существования "теневой" экономики, которая в последние годы приобрела глобальных размеров и стала стихийным бедствием для Украины. Экономическое принуждение, юридическая безграмотность населения, низкий социальный авторитет судебной власти, формальный характер деятельности профсоюзов как основных представителей и защитников интересов работников - создают условия для процветания "теневой" экономики. А ее главный "исполнитель" - наемный работник - остается беззащитным в условиях рыночной стихии!!!!! Только нормально функционирующая экономика, реальная деятельность предприятий, наличие реальных рабочих мест способны кардинально изменить ситуацию.

В современных условиях юристами время от времени высказываются мнения о том, что трудовой договор как организационно-правовая модель осуществления наемного труда в условиях рыночной экономики исчерпал себя, а его место занял гражданско-правовой договор о труде. В связи с этим актуальным остается вопрос о различии этих договоров.

Предметом трудового договора выступает живая работа, иначе говоря, процесс труда. Это означает, что работник обязуется выполнять определенную работу или занимать определенную должность на предприятии, а собственник или уполномоченное им администрация обязуется обеспечить его этой работой, предоставлять средства производства, оборудование, приборы, механизмы, помещения, сырье, материалы, комплектующие детали, давать указания, конкретные задачи. Владелец имеет право поручить работнику выполнить любое задание в пределах той работы, которая обусловлена трудовым договором. Предметом гражданского договора о труде выступает материализованный результат работы или задания единовременного характера.

Заключив трудовой договор, работник включается в штат предприятия и обязан подчиняться правилам внутреннего трудового распорядка, утвержденным на конкретном предприятии. Процесс труда регламентируется правовыми нормами разного уровня - от централизованного до локального. Работник, выполняя эти нормы, должен в процессе труда выполнять определенную меру труда в определенную часть рабочего времени - нормы труда, соблюдать правила охраны труда и производственной безопасности. При выполнении гражданских договоров о труде, процесс труда не регламентируется правом и осуществляется лицом самостоятельно на свое усмотрение!!!!!

Есть различия и в оплате труда. По трудовому договору оплата труда регулируется законодательством о труде (КЗоТ, Закон Украины "Об оплате труда" от 24.03.1995 г. и другие акты), коллективными договорами и соглашениями, условиями трудового договора. Существенным является то, что риск упущенной, испорченной продукции, работы без вины работника несет владелец. По крайней мере зарплата не может быть ниже установленного законом минимального размера (1218 грн.). Законом устанавливается структура оплаты труда, минимальная зарплата, нормы оплаты труда, правила индексации, сроки выплаты зарплаты, компенсация зарплаты при задержке ее выплаты. Владелец должен выполнять все указанные правовые нормы, а также условия, предусмотренные на договорном уровне. В гражданском же договоре механизм оплаты труда (объем работ) достаточно прост, он устанавливается соглашением сторон. И даже выплата предыдущего аванса не изменяет юридической природы такой оплаты - она цивилистическая.

Существенным отличием трудового договора от гражданско-правового есть глубокая социальная природа трудового договора, которая проявляется в его более широком социально-правовом смысле. Заключив трудовой договор, владелец не только использует труд работника, но и принимает на себя обязательства по предоставлению определенных гарантий, льгот, а также по участию в социальном обеспечении работника. Речь идет о предоставлении ежегодного оплачиваемого отпуска, социальных, учебных отпусков, сокращенного рабочего времени для отдельных категорий работников, установление пониженных норм труда для несовершеннолетних и лиц с пониженной трудоспособностью и т.д. Владелец уплачивает страховые взносы в фонды социального обеспечения работников предприятий (в Пенсионный фонд, Фонд социальной защиты от несчастных случае, Фонд социальной защиты инвалидов); предоставляет другие социально-трудовые льготы и гарантии за счет прибыли предприятия.

Заключив гражданско-правовой договор, владелец по действующим законодательством также несет расходы по взносам на социальное страхование. Работник, который работает на основании гражданско-правового договора, не имеет всех вышеперечисленных прав. В трудовых правоотношениях работодатель имеет дисциплинарную власть в отношении работника, он может привлечь работника за нарушение трудовой дисциплины к дисциплинарной ответственности вплоть до увольнения. За совершение дисциплинарного проступка, повлекшее причинение имущественного ущерба собственнику, последний имеет право привлечь работника к материальной ответственности и самостоятельно сделать взыскание в размере среднего заработка работника. В гражданско-правовых отношениях работодатель не владеет дисциплинарной властью по отношению к работнику. Здесь вообще не может быть применено понятие дисциплины труда, - это институт трудового права. При причинении имущественного ущерба взыскание производится в судебном порядке.

Есть существенные различия и в порядке заключения трудового и гражданско-правового договоров. Заключение трудового договора детально регламентируется трудовым законодательством. Трудовой договор должен заключаться с соблюдением установленных в законе юридических гарантий. Предусмотренные в законе случаи, когда владелец обязан заключить трудовой договор с определенным работником, например с молодым специалистом; запрещен необоснованный отказ в приеме на работу. Соглашением сторон может устанавливаться испытание при приеме на работу.Гражданско-правовые договоры о труде заключаются по соглашению сторон, с соблюдением принципов добровольности и равенства сторон.

Трудовой договор заключается, как правило, на неопределенный срок и прекращается только по основаниям, предусмотренным законодательством. Срочный трудовой договор может заключаться лишь в случаях, предусмотренных в законе (ст. 23 КЗоТ «ч.2 Срочный трудовой договор заключается в случаях, когда трудовые отношения не могут быть установлены на неопределенный срок с учетом характера предстоящей работы или условий ее выполнения, или интересов работника и в других случаях, предусмотренных законодательными актами»). В этих нормах также оказывается направленность трудового законодательства в социальной защиты наемного работника. Гражданско-правовые договоры о труде заключаются о выполнении определенной работы, которую работник выполняет самостоятельно, и исчерпываются выполненной работой (услугой, продукцией).

Все перечисленные отличия наглядно свидетельствуют о принципиально разную правовую природу трудовых и гражданско-правовых договоров о труде. В основе научных концепций о сближении трудового и гражданского права лежит неправильное представление о работнике и работодателе как равноправных сторон трудового договора.

С учетом децентрализации законодательства о труде, расширение договорных начал в регулировании трудовых отношений роль трудового договора будет расти. Нельзя не учитывать и того факта, что в странах с развитой рыночной экономикой трудовой договор продолжает оставаться ядром всей системы трудового права. Именно поэтому, преимущественно трудовые отношения наемных работников возникают на основе одного юридического факта - трудового договора.

Вместе с тем в отдельных категорий работников суть их трудовой деятельности имеет настолько особый характер, что их правовой статус определяется специальными законами. К таким работникам относятся государственные служащие, судьи, прокуроры, военнослужащие, сотрудники милиции, которые несут службу на основе контракта, народные депутаты, осуществляющих свои полномочия на постоянной основе и некоторые другие. Может даже возникнуть сомнение, есть ли указанные работники наемными? Думается, ответ должен быть утвердительным.

В основе их деятельности лежит свободное волеизъявление желание занимать определенную должность!!!!! На этой основе ними заключается соглашение с работодателем. И такая сделка является трудовым договором, она обладает всеми признаками, перечисленными выше. Работодателем в этом случае выступает государство в лице соответствующих государственных органов. Особый характер как трудовой деятельности, так и работодателя оказывается в акте назначения (утверждения) работника. Поэтому в этом случае трудовые отношения возникают из сложного юридического состава: трудового договора и акта назначения. Трудовое законодательство к ним применяется в части, неурегулированной специальными законами (см. статьи 12, 14, 15, 18 и др. Закона Украины "О государственной службе" от 16.12.1993 г.; ст. 4 и др. Закона Украины "О судоустройстве и статусе судей" от 07.07.2010 г.).

Договор подряда — соглашение, в соответствии с которым одна сторона (подрядчик) обязуется выполнить по заданию другой стороны (заказчика) определённую работу и сдать её результат заказчику, а последний обязуется принять результат работы и оплатить его (ст.837 ГКУ).

Договор доверенности – соглашение о предоставлении определенных полномочий другому лицу.

Авторский договор - соглашение между автором произведения науки, литературы, искусства, охраняемого авт. правом, и каким-либо лицом об использовании этого произведения.

Дата добавления: 2015-05-31