Романо-германська правова система

В країнах романо-германської правової системи використовується відомий з часів Римської імперії, класичний поділ права на публічне і приватне. В підсистемі публічного права переважають імперативні(категоричні) норми, які не можуть змінювати учасники правовідносин, а у підсистемі приватного права провідне місце займають диспозитивні норми.

Головним структурним елементом романо-германської системи права є галузь права. Всі норми чітко відповідають і прив’язані до певної галузі права. Це є результатом впливу правової доктрини, що вважає обов’язковим врахуванням предмету і методу правового регулювання.

Основна класифікація виділяє такі галузі підсистеми публічного права: конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне публічне, процесуальні галузі, основні інститути трудового права та інші. До галузей підсистеми приватного права належать: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне, а також окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та ін.

95 Правова держава та її основні ознаки.

Правова держава - це така форма організації та діяльності державної влади, яка базується у відносинах з індивідами та їх різними об’єднаннями на основі норм права.

Для правової держави притаманні слідуючі ознаки:

Þ громадянське суспільство є основою і змістом держави, яка є, в свою чергу, формою його організації;

Þ громадянське суспільство виникає тоді, коли громадяни та держава співіснують, як рівноправні партнери;

Þ право формується громадянським суспільством та панує в правовій державі, а правова держава лише формулює його в законах, гарантує та захищає від порушень будь-яких суб’єктів;

Þ право виступає не способом нав’язування волі, а масштабом свободи, рівним та справедливим для всіх;

Þ правова держава та громадянське суспільство є відносно незалежними явищами;

Þ існує взаємна відповідальність правової держави та громадянського суспільства;

Þ наявність суверенітета (зовнішнього та внутрішнього);

Þ панування принципів гуманізму, справедливості, рівності та свободи особистості, її честі та гідності;

Þ соціальна орієнтованість - в центрі уваги людина та її різнобічні інтереси;

Þ різноманітність та рівноправність форм власності;

Þ багатопартійність, тощо.

96.Законність і доцільність. Гарантії законності.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Доцільність це

Гарантії законності — це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

— загольносоціольні – економічні(ступінь економічного розвитку суспільства, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин), політичні(— ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади), ідеологічні(— ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення протиправних діянь, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя);

— спеціально-соціальні — юридичні(— передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання) та організаційні(— заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян.

97 Ієрархія нормативно-правових актів.

По юридичній силі всі нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. Юридична сила визначає їх місце та значимість в загальній системі державно-правового регулювання. У відповідності з теорією та практикою акти вищестоящих органів обладають більш високою силою, чим акти нижчестоящих правотворчих органів.

Закон - це нормативний акт, який приймається вищим представницьким органом держави в особливому законодавчому порядку, має вищу юридичну силу та врегульовує найбільш важливі суспільні відносини.

Підзаконні нормативно-правові акти - акти компетентних органів, які основані на законі і не протирічать йому. Вони поділяються на:

1. загальні підзаконні акти:

· укази Президента - на основі та в розвиток законів;

· постанови уряду - щоб врегулювати менш важливі питання.

2. місцеві підзаконні акти - акти представницької і виконавчої влади на місцях.

3. відомчі нормативно-правові акти (накази, інструкції) на певну сферу суспільних відносин (митні, банківські...)

4. внутріорганізаційні (локальні) - видаються різними організаціями для регламентації своїх внутрішніх питань.

В разі колізії застосовується акт, що має вищу юридичну силу.

98.Конституція України як нормативно-правовий акт вищої бридичної сили

Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України проголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на основі Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни мають право звертатися до міжнародних інстанцій. Діюча Конституція України складається з преамбули, 15 розділів де міститься 161 стаття.

99. Співвідношення держави і особи: правове забезпечення поєднання інтересів.

Правова держава визнає за індивідом визначену сферу свободи, за межі якої держава вмішуватись не може. Порушення даного правила тягне захист порушених права чи законних інтересів в судовому порядку.

Об’єктивне право свободи втілюється в суб’єктивних правах, серед яких права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах: право на недоторканість особи, на освіту, соціальне забезпечення, соціальний захист тощо. У правовій державі інтереси особи збігаються з інтересами держави.

Взаємна відповідальність держави перед особою. Відносини між державою та особою повинні будуватись на началах рівності та справедливості. Визначаючи в законах міру свободи особи громадянина, держава в цих же межах обмежує себе у власних рішеннях і діях. Державні органи несуть відповідальність за порушення або не виконання обов’язків у цій сфері. Відповідальність їх перед народом від їх переобрання чи відміни прийнятого ними акту до кримінальної відповідальності.

Взаємна відповідальність особи перед державою. На цих же принципах (право - межі дозволеного) будується відповідальність особи перед державою. Особа за вчинення неправомірної поведінка несе відповідальність, так як вона не лише порушила чиїсь права, але і вплинула цим самим на благоустрій в державі.

Правовий характер взаємної відповідальності держави та особи - це важлива складова права, що складається в суспільстві, а не продукт волевиявлення дежави. Дотримання правових вимог - юридичний обов’язок всіх, і перш за все держави, чим і підтверджується невідчужуваність природніх прав людини в правовій державі. Основний принцип “ держава в благо громадянина, а не громадянин в благо держави ”.

100. Підстави, умови настання та види юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність - це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави чи суспільства на підставізакону чи іншого нормативного акту з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення втрачених суб’єктивних прав на певні цінності.

Підстава відповідальності: склад правопорушення (суб’єкт - той, хто вчинив правопорушення, об’єкт - блага, яким правопорушенням заподіяна шкода, суб’єктивна сторона - вина заподіювача шкоди, об’єктивна сторона - протиправне діяння).

Умови правопорушення:

Þделіктоздатність суб’єкта (осудність, дієздатність, вік);

Þнаявність чинного законодавства, що врегульовує дані правовідносини відповідальності.

Þвідсутність стану необхідної оборони чи в деяких випадках крайньої необхідності.

Види відповідальності: кримінальна, адміністративна, конституційна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Є спроби виділити види відповідальності, взалежності від галузей права: екологічна, процесуальна, фінансова тощо. Це є не правильним так як за галузями можна класифікувати види правопорушень, а не види відповідальності.

101.Причини виникнення держави: органічна теорія, теорія насильства та психологічна теорія.

Одними з найпоширенійших теорій виникнення держави є орагнічна теорія, торія насильства, та психологічна теорія.

Органічна. Суспільство та держава уявляються як організм, а тому їх сутність можливо зрозуміти лише з будови та функцій даного організму. Спенсер вважає, що держава-організм, гроші-кров, люди-клітини, тощо.

Насилля. Держава та суспільство виникають та розвиваються внаслідок насилля та завоювань. Можливо як внутрішнє насилля (в межах держави рішення приймаються більшістю, що є актом насилля над меншістью) так і зовнішнє насилля (сильніші племена заявойовують слабкіші). (Гумплович, Дюрінг, Ккиаутсьй).

Психологічна. Існування держави та суспільства зумовлено психологічною потребою людини жити в рамках організованого суспільства, з метою колективного співіснування. (Петрарка, Фрезер, Ковалевський).

102.Поняття правоправоздатності і дієздатності

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно нести відповідальність за свої дії. 3 види: повна (18р.), неповна (14-18р. - неповнолітні), часткова (до 14р. - малолітні).

103 Передумови правовідносин.

До передумов правовідносин в правовій науці відносять:

* наявність норми права, що врегульовує дане правовідношення;

* юридичний факт, який є підставою виникнення правовідношення;

* правоздатність та дієздатність суб’єктів правовідносин.

Тільки при наявності усіх цих передумов може виникнути та існувати правовідношення.

Розберемо на прикладі договору куплі продажу будинку передумови правовідносин.

Для купівлі будинку необхідно:

1. правосуб’єктність продавця та покупця;

2. допустимість нормою права можливості отримання у власність будинка даним способом відчуження та даною особою;

3. щоб покупець оплатив продавцю вартість будинку, а сам договір мав нотаріальне посвідчення.

При наявності даних умов правовідношення виникає та функціонує, та досягає своєї мети - переходу права власності на будинок. Коли б хоча б однієї умови не було - правовідношення не могло б об’єктивно існувати.

Дата добавления: 2015-05-31