Емоційне спілкування

Знижена психічна активність малюка, пов’язана із відсутністю зорових вражень, є тим фактором, що уповільнює темпи його психічного розвитку. Як відомо, процес психічного розвитку найбільш інтенсивно відбувається в провідній для кожного віку діяльності. У ранньому віці такою діяльністю є емоційне спілкування та взаємодія з дорослим, в ході яких малюк пізнає оточуючий світ.

Розвиток спілкування та його стимуляція у перші місяці життя незрячої дитини має ті ж самі завдання та реалізується тими ж методами і способами, що й зі зрячим малюком. Погладжування, ніжний голос, приємні тактильні теплові відчуття, контакт з тілом мами є тими стимулами, що сприймаються незалежно від стану зору і можуть використовуватися для контакту з дитиною.

В нормі в перші 6 місяців провідним є ситуативно-особистісне емоційне спілкування, яке перероджується в подальшому у ситуативно-ділове спілкування.

Складність організації спілкування з незрячою дитиною, у зв’язку з обмеженням сприймання невербальних засобів спілкування, зниженою психічною активністю призводять до того, що спілкування з нею виникає пізніше, ніж у зрячої дитини, і тривалий час залишається лише в ситуативно-емоційній формі.

З народження дитина дуже чутлива до контактів з дорослим, який за нею доглядає. Найбільш значущі для немовляти дотики і ласки. При цьому рухи мами повинні бути спокійними і неквапливими. Різкі, неточні, невпевнені жести дорослого викликають у малюка дискомфорт і тривогу, він може стати неспокійним і плаксивим. Малюк ще не розуміє слів, але вже відчуває тон голосу, тембр мовлення. Тому під час годування, переодягання малюка або займаючись з ним, потрібно ласкаво розмовляти з дитиною. Не слід дозволяти малюку занадто довго кричати. І, звичайно ж, негайно доброзичливо відгукуватися на всі спроби дитини спілкуватися, хоча вони можуть зводитися лише до того, що він нерухомо прислухається, робить невизначені рухи, видає якісь звуки.

Для стимуляції тактильних відчуттів (дотикових) необхідно класти дитину на поверхні з тканин різної фактури. Це можуть бути шовкові, бавовняні, оксамитові, вельветові, тюлеві та інші тканини. Попередньо малюка рекомендується роздягнути – так він буде краще відчувати поверхню шкірою. Здійснюючи доступні йому рухи на різних поверхнях, немовля отримує уявлення про навколишній простір, у нього формується усвідомлення того, як предмети переміщуються, змінюються їхні співвідношення і положення в просторі, розвивається здатність розуміти зв’язок між причинами і наслідками.

Корисно зробити для малюка спеціальну ковдру, зшиту з клаптиків тканин з різною фактурою. По краях бажано пришити кілечка, ґудзики, кульки від брязкалець, мотузки, дзвіночки і т. ін. Класти дитину на ковдру потрібно так, щоб вона знаходилася в різних положеннях – на животі, на спині або на боці. Якщо у малюка є залишковий зір, то шматочки тканини, розташовані поруч один з одним, повинні мати не тільки тактильний контраст (досить різко відрізнятися за фактурою), а й зоровий (наприклад, один чорний і оксамитовий, інший – білий і шовковий).

Крім того, необхідно проводити заняття, спрямовані на активізацію залишкового зору та формування зорової уваги. Починати їх потрібно якомога раніше, оскільки саме в перші місяці життя зорова система зазнає значних змін і є найбільш чутливою до зовнішніх стимулів – світла і кольору. Щоб привернути увагу дитини з глибокими порушеннями зору, доцільно використовувати максимально яскраві предмети. Найбільш вдалими з них є ліхтарик (лампа, флуоресцентні іграшки), блискучі предмети, малюнки та предмети з контрастними малюнками, збільшені зображення. Якщо поєднання контрасту і руху недостатньо, можна спробувати привернути увагу дитини до предмету яким-небудь звуком: голосом, мелодією брязкальця, постукуванням по предмету.

Дата добавления: 2017-01-14