Знайомство з навколишнім світом

Симуляція вестибулярного апарату.

Маленькі сліпі діти без спеціальних занять мало рухаються, тому їх вестибулярний апарат розвивається повільно. А це, в свою чергу, гальмує розвиток активних рухів. Щоб компенсувати це відставання, малюка необхідно якомога частіше брати на руки і всюди рухатися разом з ним. Найкраще це робити під час прогулянок. Дитина повинна перебувати в спеціальному рюкзаку („слінг”, „кенгуру”). Носити малюка на руках або в рюкзаку бажано і при виконанні легких домашніх господарських справ. Адже, пересуваючись разом з мамою, малюк робить пасивні рухи, які сприяють розвитку його вестибулярного апарату. Крім того, вони забезпечують хороший тілесний контакт між мамою і малюком, а він так необхідний сліпій дитині.

У сліпої дитини зі зрозумілих причин, не виникає потреби піднімати і високо тримати голову, протягувати руки до іграшок і навколишніх предметів, обмацувати їх, повзати, або ходити, обстежуючи навколишній простір. Тому прагнення до пізнання світу у неї повинні розвивати батьки. Пошукова поведінка та ігри з мамою – це початковий, але вкрай необхідний етап на шляху від ранньої соціальної прихильності (батьки, родичі) до подальшої соціальної адаптації дитини в дитячому саду, школі. Для досягнення цієї мети необхідно заохочувати будь-які спроби малюка до руху і самостійності (завжди під наглядом дорослих), оскільки його особистий, реальний досвід принесе значно більше користі, ніж будь-які словесні описи. Провідниками в навколишній світ стануть інші органи чуття. Дотик, що відіграє величезну роль в процесі знайомства незрячого малюка з навколишніми предметами. Руки замінюють сліпому зір, з їх допомогою він отримує уявлення про ті чи інші предмети. Навчаючи сліпу дитину дотику, потрібно заохочувати його бажання використовувати свої руки для обстеження різних предметів і матеріалів. При цьому батьки, звичайно ж, повинні розуміти, що малюк сам не стане цікавитися багатьма речами до тих пір, поки йому не розкажуть про них – адже він просто їх не бачить. Показуючи дитині що-небудь, дорослі повинні керувати його руками, накладаючи на них свої, і водночас розповідати, якого кольору предмет, яка його форма, для чого він служить і як ним користуватися. Необхідно привчати малюка обстежувати предмети систематично, використовуючи обидві руки (одна рука, наприклад, тримає посуд, а інша відшукує на столі іграшку і кладе її в посуд). Зрозуміло, маля слід попереджати про небезпеку, якщо вона збирається доторкнутися до чогось гарячого або дуже холодного. Інакше, злякавшись несподіваного відчуття, дитина стане побоюватися використовувати свої руки для „розглядання” навколишнього світу. Навчаючи малюка того чи іншого руху, слід стояти за спиною дитини і робити все разом з нею. Якщо при цьому перебувати напроти, рух вийде дзеркальним, і дитині буде важко сприйняти його. Крім того, дорослі повинні постійно розповідати незрячому малюку про те, чим вони займаються в даний момент, що відбувається навколо. Таким чином, формуються передумови до встановлення змістовного мовленнєвого контакту з дитиною.

Слух. Слухові образи предметного світу дають можливість малюкам з глибокими порушеннями зору реагувати на подразники, співвідносити їх з предметами і відповідно до цього організовувати свою поведінку. Розмовляючи з дитиною, потрібно називати її на ім’я, пояснювати, хто з нею розмовляє. І обов’язково попереджати перед будь-яким несподіваним проявом. Наприклад, перед тим, як доторкнутися до малюка рукою, інакше це може бути неприємно налякати його. Використовуючи можливості слухового сприймання, сліпу дитину можна навчити хапальним рухам. Для того щоб схопити звуковий предмет, їй потрібно акустично локалізувати свою мету. Щоправда, за допомогою слуху вона не може контролювати траєкторію руху рук у напрямку до цієї мети. Сліпі діти, перш ніж пристосувати положення кистей рук до розміру і форми предмета, повинні спочатку досліджувати його тактильно. Але з часом дитина повинна зрозуміти, що той чи інший предмет існує, хоча його не можна помацати, і він не видає звуків. Батькам необхідно навчити малюка визначати на слух, куди впала іграшка, або знаходити загублені предмети на дотик. Для цього дитині треба надати можливість самостійно відшукувати речі, що впали на підлогу, підказуючи, де саме вони знаходяться. Якщо щось вдома переставляється на інше місце, про це потрібно обов’язково повідомити дитині. Ще один момент, на який необхідно звернути увагу: називати різні напрямки в просторі і розташування предметів слід якомога конкретніше. Таких понять як „там”, „далеко”, „тут”, малюк не сприймає. Визначаючи для незрячої дитини розміри предметів, виходять з розмірів її тіла. Наприклад, „це такого ж розміру, як твоя рука”. Формування слухового сприймання, разом із спонуканням малюка до діалогу, спілкування, забезпечує активність мовленнєвої діяльності дитини. А це надалі стає найважливішим фактором часткової компенсації сліпоти.

Музика. Значення музичних образів у вихованні сліпої дитини, а особливо їх вплив на розвиток функцій мозку, важко переоцінити. Вже у віці немовляти слід влаштовувати недовгі (5-15 хвилин) щоденні „сеанси” музикотерапії, ненав’язливо залучаючи дитину до слухання ритмічної негучної музики з красивою мелодією. При цьому можна злегка розгойдувати крихітку на руках або допомагати йому підстрибувати (інтонувати – підспівуючи). Важливо, однак, щоб після таких музичних слухань дитина залишалася не в тиші та ізоляції, а в атмосфері природних побутових звуків – голосів рідних, мами, її кроків по квартирі, криків дітей на вулиці, шуму трамваїв або закипаючого на плиті чайника і т. п., адаптуючись тим самим до навколишнього світу.

Побутові навички. Важливо, щоб дитина постійно брала участь в повсякденних заняттях сімʼї. Це допоможе їй отримати уявлення про те, як, коли і яким чином відбуваються ті чи інші події, а пізніше дасть можливість відтворювати їх у своїх іграх, поступово опановуючи певні побутові навички. При цьому дорослі повинні дозволити малюкові діяти самостійно, створивши для нього безпечні умови і забезпечивши хороший контроль. Речі в будинку слід тримати на строго визначених місцях, про які повинна знати дитина. Тоді їй можна буде дозволити самостійно збирати їх у квартирі і повертати на своє місце. Звичайно, малюк навряд чи зуміє відразу добре впоратися з дорученнями. Але дорослі обов’язково повинні хвалити його за будь-який прояв самостійності. Розвитку незалежності від дорослих також сприяє практика, через яку у дитини має бути в сім’ї „своє завдання”, відповідне віку та ступеню розвитку. Це підвищує самооцінку дитини, у неї з’являється бажання справлятися з більш складними завданнями. Звичайно, перш ніж надати певну самостійність незрячій дитині, батьки повинні забезпечити їй безпечні та комфортні умови в будинку – зробити недоступними для малюка електроприлади, медикаменти, відкриті вікна, кватирки і балкон, джерела високої температури і т. п. Але найважливіше – сприяти формуванню у малюка почуття передбачення особистої небезпеки. Це почуття знадобиться дитині і пізніше, коли настане час виходити за межі рідного дому.

Дата добавления: 2017-01-14