Руна колхідські – див.: Золоте руно

Сармати – кочові іраномовні племена, споріднені із скіфами. З ІІІ ст. до н. е. проживали в степах Північного Причорномор’я. До сарматських племен відносять аланів, роксоланів, язиків та ін.

Сатири – у грецькій міфології демони родючості, разом із силенами входили до почту Діонісія. Вкриті довгим волоссям, мають кінські копита і хвости, але тіло і голова такі, як у людей. Закохуються у німф та менад, полюбляють вино і бійки, їхні атрибути – флейта та посуд для вина. З часом їм надали людської подоби: від тваринної зовнішності залишився тільки кінський хвіст.

Сатурн – римський бог землеробства, врожаю, батько Юпітера, ототожнювався з грецьким Кроносом.

Семела (з фригійського – земля) – ліванська царівна, дочка Кадма, мати Діоніса, якій ревнива Гера порадила побачити Зевса не в людській, а божественній іпостасі. Зевс виконав прохання С. і спалив свою кохану блискавками та вогнем, але встиг порятувати їх недоношеного сина Діоніса та доносити плід у власному стегні.

Семелин синок – Діоніс.

Сенат – 1) у Стародавньому Римі – особиста рада царя, потім – орган, який керував внутрішніми і зовнішніми справами римської республіки; в часи імперії рішення С. затверджував лише імператор; 2) наразі у багатьох країнах – назва вищої палати парламенту (США, Франція).

Сільван (з лат. – ліс) – давній італійський лісовий бог, що ототожнювався з латинським Фавном або з грецьким Паном, покровитель тварин та отар. Вважали охоронцем будинку і маєтку. Зображувався у селянському одязі, з серпом і плодами. Посвяченими йому тваринами були коза, собака, гадюка.

Скіфія – велика частина Північного Причорномор’я, де з VП ст. до н. е. по ІІІ ст. н. е. проживали войовничі іраномовні племена – скіфи (скити), займалися скотарством, землеробством, торгівлею. У ІІІ-ІІ ст. до н. е. скіфів витіснили сармати, проте скіфська держава у Криму існувала до ІІІ ст. н. е., була знищена готами.

Стентор – грецький воїн, який брав участь у Троянській війні. Мав голос надзвичайної сили, яка дорівнювала силі голосів півсотні воїнів. Загинув, коли вирішив позмагатися у силі голосу із вісником богів Гермесом. Вислів «стенторів голос» вживався для характеристики дужого та дзвінкого людського голосу.

Стікс (гр. – ненавиджу, жахаюся) – одна з річок в Аїді, яка сім разів обтікала підземне царство. Через С. Харон перевозив душі померлих до Аїду. За античними міфами, німфа С. – дочка Океану та Тетії, уособлення мороку та смертельного жаху.

Талія – муза комедії. Зображували у подобі дівчини у легкому одязі, з маскою комедії у лівій руці, з чабанським києм (іноді - бубном) у правій руці і у вінку з плюща.

Тартар – один із перших чотирьох богів. Від Т. Гея народила Тифона і Єхидну. За уявленнями греків, Т. – темна безодня, розміщена під Аїдом, оточена потрійним шаром мороку і мідною стіною з ворітьми, поставленими Посейдоном. У Т. Зевс ув’язнив Кроноса і переможених титанів, яких охороняли сторукі велети. У Т. – помешкання Ночі. Пізніше під Т. почали розуміти віддалене місце Аїда, де карають грішників.

Титан – тут одне з імен бога сонця Геліоса.

Титани – у грецькій міфології боги першого покоління, народжені землею Геєю і небом Ураном; серед них шість братів: Океан, Кой, Крій, Гіперон, Япет, Кронос, а також шість сестер-титанід: Течія, Феба, Мнемозини, Теція, Феміда, Рея. За намовою Геї, Т повстали проти свого батька Урана й утвердили владу молодшого брата Кроноса, якого згодом скинув Зевс. Після повалення влади Кроноса Т. повстали проти нових-богів олімпійців, але після десятирічної війни зазнали поразки від кіклопів і сторуких велетів, яких Зевс прикликав на допомогу, і були скинуті в Тартар.

Тринакрія, острів – міфічна назва о. Сицилія. За античними легендами, на Т. дочки бога сонця Геліоса (Феба) випасали його худобу.

Троя фригійська – Фригією називали країну в північно-західній частині Малої Азії, на північно-західному узбережжі якої знаходилося легендарне місто Троя, назва якого виникла від імені володаря Троя та його сина Іла. Там відбувалася міфічна Троянська війна.

Улліс – латинський варіант імені Одіссея.

Фавн - римський бог лісів і ланів, опікувався худобою, чабанами, пастухами; син Піка і Помни, батько Латина. Подібно до Пана, полохає мандрівників у лісах, заходить до людського житла, щоб порушити сон людей. Піклується про родючість землі, може передвіщати майбутнє. В жертву Ф. приносили козлів, молоко і вино. Зображували у подобі молодого хлопця з цапиними рогами і вухами.

Фавоній – теплий західний вітер.

Фалерн – за «Словником імен і назв» М. Довгалевського, один із кращих сортів вин в тодішній Італії. Вироблялося вино у фалерському маєтку Північно-Східної Кампанії, звідси його назва.

Фама (лат. – поговір) – сестра титанів, породжена богинею Ніч, уособлення лихослів’я, поговору, лихих чуток.

Феб – латинський варіант імені Аполлона як божества світла.

Феміда – у грецькій міфології богиня правосуддя, дочка Урана і Геї, титаніда, друга дружина Зевса, мати гір та мойр. Зображувалася з пов’язкою на очах, з рогом достатку і терезами в руках.

Форк, Фоос (Тоос, Форка, Форкій, Форкіс, Форкін) – морське божество. Син змії Геї та моря Понта, брат Нерея, Тавманта, Еврібії та Кето. Від шлюбу Ф. із сестрою Кето народилися різні чудовиська: горгони, Єхидна, дракон Ладон, який охороняв золоті яблука в саду Гесперид.

Церера – давньоримська богиня продуктивних сил землі, росту та визрівання зела, а також підземного світу, яка могла насилати на людей божевілля. Пізніші античні легенди ототожнюють Ц. із грецькою богинею родючості Деметрою, називають її дочкою Сатурна та Реї, сестрою Юпітера і матір’ю Прозерпіни. Змінюється і характеристика значимості Церери. Її називають покровителькою корисних для людини городніх рослин, а також богинею материнства та шлюбу, охоронницею сільських общин, захисницею їх врожаю від грабіжників.

Юпітер – у римській міфології бог неба, денного світла, грому, цар богів.

Янус – одне з найдавніших італійських божеств. Бог будь-якого початку: першого місяця року, першого дня будь-якого місяця, початку життя людини. Зображувався людиною з двома обличчями, з яких одне вважалося зверненим у минуле, а друге – у майбутнє. Атрибути Я. – ключі і палиця.

Яфет один із трьох синів біблійного героя Ноя (Старий Завіт), вважався найсправедливішим, був відомий ще й під ім’ям Яфіс. Після закінчення легендарного «всесвітнього потопу» Ной розподілив між дітьми землі. До яфетидів, потомків Яфета, як правило, зараховують народи Європи та північно-східної Азії. Вперше приналежність русичів до загальноєвропейської спільноти підкреслюється у «Повісті минулих літ», коли вже у вступній частині літопису вони названі «Яфетовими онуками» для підкреслення рівноправності Київської Русі серед інших держав і народів. С. Кленович у поемі «Роксоланія» продовжує сповідати цю патріотичну тенденцію, представляючи Заходу рідну країну.

Література

1. Академічне релігієзнавство: підручник / За наук. редакцією проф. А.Колодного. — К., 2000.

2. Антична література: Довідник / Буркат О.П., Бєляєв Р.С., Вишневська Н.О. та ін. За ред. С.В. Семчинського. Передм. О.Л.Пономаріва. – К.: Либідь, 1993.

3. Античность от А до Я: Словарь-справочник / Н.Л.Грейдина, А.А.Мельничук. – М.:АСТ: Восток – Запад, 2007.

4. Антонович Д. Українська культура. – К., 1993.

5. Антофійчук В.І. Культурологія. Термінологічний словник: Навч. посібник. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2007.

6. Архівістика: Термінологічний словник / Автори-упор. К.Є.Новохацький та ін. – К., 1998.

7. Ахманова О.С. Словарь литературоведческих терминов. – Изд 4-е, стер. – М.: Комкнига, 2007.

8. Базильчук Г. Словник-довідник з історії: Навч. посібник — К.: МАУП, 2005.

9. Безвершук Ж.О. Історія культури в термінах і назвах: Словник-довідник. — К.: Вища школа, 2003.

10. Библейская энциклопедия. Репринтное издание: В 2 кн. – М.: Центурион, 1991.

11. Білецький П. Українське мистецтво другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. — К., 1981.

12. Боги и люди в произведениях искусства. Библейские, мифологические, исторические и литературные персонажи. – СПб.: Паритет, 2007.

13. Большой энциклопедический словарь. Искусство. — М.: «Большая российская энциклопедия», 2001.

14. Будовниц И. Словарь русской, украинской, белорусской письменности и литературы до ХVIII века. — М., 1962.

15. Возняк М. Історія української літератури: В 2-х кн. — Львів, 1992-1993.

16. Войтович В. Українська міфологія. – К., 2002.

17. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985.

18. Гетьманець М.Ф., Михайлин І.Л. Сучасний словник літератури і журналістики. — Х.: Прапор, 2009.

19. Грушевицкая Т.Г. и др. Словарь по мировой художественной культуре: Учеб. пособие. – М.: Академия, 2001.

20. Гуляк А., Савченко І. Основи віршування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К., 2003.

21. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Українська поетика. – Дрогобич: Відродження, 2008. – 488 с.

22. Древнерусская литература в исследованиях: Хрестоматия. — М., 1986.

23. Дятчук В., Барабан Л. Український тлумачний словник театральної лексики. – 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Вид.. центр «Просвіта», 2002.

24. Елисеев И.А. Словарь литературоведческих терминов. – Ростов н/Д: Феникс, 2002.

25. Енциклопедія політичної думки. - Київ: Дух і Літера, 2000.

26. Історія українського мистецтва: У 5-ти т. – Т.1-3. — К.: ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України, 2006.

27. Качуровський І. Метрика: Підручник для студ. філол. фак. вузів. – К.: Либідь, 1994.

28. Книга: Энциклопедия. – М.: БСЭ, 1999.

29. Корінний М., Шевченко В. Короткий енциклопедичний словник з культури. – К.: Україна, 2003.

30. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.

31. Краткий словарь литературоведческих терминов / Редакторы-составители Л.Тимофеев и С.Тураев. – М.: Просвещение, 1985.

32. Краткий словарь по эстетике / Под ред.. М.Ф.Овсянникова. – М.:Просвещение, 1983.

33. Кузьменко В. Словник літературознавчих термінів: Навчальний посібник з літературознавства. — К.: Укр. письменник, 1997.

34. Кун Н.А. Легенды и мифы древней Греции. – М.: ГУПИ, 1957.

35. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. – К.: Рад. школа, 1971.

36. Литература Древней Руси: Биобиблиографический словарь. — М., 1996.

37. Литература и культура Древней Руси: Словарь-справочник / О.Анисимова, В.Кусков, М.Одесский, П.Пятнов. — М., 1994.

38. Литературная энциклопедия терминов и понятий / А.Н.Николюкин (глав. ред. и сост.). — М.: НПК «Интелвак», 2003.

39. Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.М.Кожевникова, П.А.Николаева. – М. Сов. энциклопедия, 1987.

40. Літературознавство: Словник основних понять: пер. з нім. вид. — Т.: Богдан, 2008.

41. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. /Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: Академія, 2007.

42. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром'яка та ін. – 2 вид., випр.. і доп. – К.: Видавничий центр «Академія», 2006.

43. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов: пер с фр. – М.: Изд-во инностранной литературы, 1960.

44. Мещерякова М. Литература в таблицах и схемах: Теория. История. Словарь. – М.: Айрис Пресс, 2004.

45. Михальчук П. Термінологічний і хронологічний довідник з історії України. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.

46. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. – К.: Мистецтво, 1981.

47. Ничкало С. Мистецтвознавство: Короткий тлумачний словник. – К.: Либідь, 1999.

48. Огієнко І. Історія українського друкарства. – К. Либідь, 1994.

49. Огієнко І. Українська культура /Упор. М.Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2002.

50. Оліфіренко С., Оліфіренко В., Оліфіренко Л. Універсальний словник-довідник з літературознавства. — Донецьк, 2008.

51. Паві П. Словник театру: пер з фр. – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006.

52. Пахаренко В.І. Українська поетика. – Черкаси: Відлуння Плюс, 2009.

53. Попович М.В. Нарис історії культури України. – 2-е вид., випр. – К.: «АртЕк», 2001.

54. Присяжнюк О.Я. Словник-довідник термінів з мистецтвознавства. – О.: Фенікс, 2008.

55. Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. – Львів: Свічадо, 2001.

56. Русова Н.Ю. От аллегории до ямба: Терминологический словарь-тезаурус по литературовединию. – М.: Флинта: Наука, 2004.

57. Словарь античности. Пер. с нем. — М.: Эллис Лак; Прогресс, 1993.

58. Словарь античности / Г.В.Щеглов, В.Арчер. – М.: АСТ; Астрель, 2006.

59. Словарь книжников и книжности Древней Руси. — Т.1, 2. — М., 1987.

60. Словник античної міфології / Склад. І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів. – К.: Наукова думка, 1989.

61. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.Пустовіт та ін. – К.: Довіра: УНВЦ «Рідна мова», 2000.

62. Словник книгознавчих термінів / Уклад. В.Буран та ін. – К.: Книжкова палата України, 2003. –

63. Тимофеев Л.И., Тураев С.В. Словарь литературоведческих терминов. – М.: «Просвещение», 1974.

64. Українська література у портретах і довідках: Давня література – література ХІХ ст.: Довідник. – К.: Либідь, 2000.

65. Українська Літературна Енциклопедія: В 5-ти т. — Т.1 - 3. — К., 1988-1995.

66. Українська фольклористика. Словник-довідник / Укл. і заг. ред. М. Чорнопиского. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008.- 448с.

67. Українська фольклористика. Словник-довідник / Укл. і заг. ред. М. Чорнопиского. — Тернопіль, 2008.

68. Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5-ти т. – Т.І. – К.: Радянський письменник, 1963.

69. УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. – К.: ТЕКА, 2006.

70. Федорова М., Сумникова Т. Хрестоматия древнерусской литературы. — М., 1986.

71. Філософський словник / За ред.. В.І.Шинкарука. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 798 с.

72. Шамурин Е.И. Словарь книговедческих терминов. — М.: Сов. Россия, 1958.

73. Шевченко В.М. Словник-довідник з релігієзнавства. – К.: Наукова думка, 2004.

74. Энциклопедический словарь по культурологии. – М.: Центр, 1997.

75. Энциклопедический словарь юного литературоведа. – М.: Педагогика-Пресс, 1998.

Дата добавления: 2017-01-14