Поняття та психологічні особливості академічної нечесності

Теоретико-методологічна база дослідження.

Використані методики

1. Шкала прогресивних матриць Равена.(див. Додаток А.1.)

2. Методика «Визначення рівня своєї самооцінки»(розроблена Г.М. Казанцевою)(див. Додаток А.2)

3. Методика “Спрямованість на здобуття знань або на оцінку” (Є.Ільїн, Н.Кордюкова) (Див Додаток А.3)

4. Анкети Ф. Алейна та К. Філіпса.(див. Додаток А.4)

5. Тест Індивідуальної моральної філософії (Агата Chudzicka-Czupała, 2012)(див. Додаток А.5)

Проблематика академічної чесності знайшла відображення у роботах низки закордонних та вітчизняних вчених, а саме М.Гриньової, Е.Гулда, Р.Джонса, О.Жорнової, Д.Мак-Кейба, Р.Патора, М.Рея, Л.Рижак, В.Ромакіна, Я.Садлака, П.Скота, О.Траверсе, О.Цокур, Т.Ярошенко та інших

Характеристика групи досліджуваних.

Для дослідження психологічних особливостей студентів з різним ставленням до списування ми взяли студентів 3-4 курсів Національного Університету “Львівська Політехніка” у кількості 70 респондентів.

Вік досліджуваних:19-20 років

РОЗДІЛ I ЛОГІКО-СМИСЛОВИЙ АНАЗІЗ ПРОБЛЕМИ СПИСУВАННЯ СЕРЕД СТУДЕНТІВ

Одним з найважливіших періодів життя будь-якої людини є навчання у вищому навчальному закладі. Саме в цей час молода людина набуває не тільки знань, а й опановує різноманітні моделі поведінки, спілкуючись у студентському середовищі, переглядає свої світоглядні настанови під впливом викладачів. Як відомо, розвинена особистість повинна демонструвати високі зразки культури у повсякденному житті, в тому числі й правової. Отже, вже під час навчання студент демонструє своє розуміння певних норм й правил, вчиться дотримуватися або, нажаль, порушувати їх. В цьому контексті проблема академічної чесності набуває особливої актуальності, оскільки дотримання певних принципів під час навчання є запорукою успішності багатьох суспільно значущих процесів: формування інтелектуальної еліти, розвиток науки і виробництва, підвищення конкурентоздатності країни у світі й як наслідок − суспільного прогресу. Необхідно також зазначити, що втілення постулатів академічної чесності в процесі навчання має потужний виховний вплив на правосвідомість молоді, на формування відповідної правової культури.

Центральною, стрижневою складовою академічної культури навчання є поняття так званої академічної порядності (Academic Integrity), яка визначається як обов’язкове дотримання в процесі навчання, за будь-яких умов, п’яти фундаментальних цінностей: чесності, довіри, поваги, справедливості та відповідальності [15].

Фундаментальною проблемою академічної порядності студентів-бакалаврів дослідники визнають прояви шахрайства студентів або, за американською науковою термінологією, академічну нечесність (Academic Dishonesty)[26].

Американська вища освіта має давні традиції запобігання академічної нечесності та довгу історію її дослідження. Для координації дій у США створені спеціальні науково-дослідні інституції, найбільш відомим серед яких є Центр академічної порядності (Center of Academic Integrity)[26].

Визначаючись термінологічно, необхідно зазначити, що академічна чесність − це дотримання певних морально-правових норм, правил та принципів у навчальному закладі як студентами, так і викладачами. Правила академічної чесності орієнтують студента на якісне навчання, адекватну самооцінку щодо рівня отриманих знань та на перетворення його з об’єкта навчання на суб’єкта навчання. Фактично молода людина повинна зрозуміти, що від якості отриманих нею знань залежить її майбутнє: спектр можливостей щодо працевлаштування, кар’єрне зростання, соціальний статус та ін.

В свою чергу, право-виховний аспект феномену академічної чесності полягає в тому, що студент добровільно (або під тиском колективу) дотримується певних цінностей та норм, реалізуючи їх у повсякденному житті. Він вчиться відповідати за свої вчинки, бути чесним перед самим собою та у спілкуванні з оточуючими, відстоювати справедливість й співвідносити власні інтереси з колективними[8].

Проблема академічної нечесності (списування, шахрайства, плагіатування, тощо) розглядалась науковцями із Західної та Східної Європи, Америки та Східної Азії через призму психологічних, соціологічних, філософсько-правових, педагогічних, культурологічних чинників. Закордонні колеги припускали, що на втрату самостійності пізнавальної діяльності студентів можуть впливати формальні (вік, стать, релігійність) та індивідуально-психологічні особливості (нейротизм, екстраверсія, інтроверсія, локус контролю). Зокрема, дослідники розглядали питання академічного обману, з точки зору мотиваційних чинників (К. Смітт); причин поширеності списування (Д. Мак-Кейб, Л. Тревіно); академічної інтеграції, якості викладання та надійності процесів оцінювання знань (М. Кравчук); результатів списування, що проявляються у подальшій кар’єрі (Стоун, Джавахар, Кісамор). Проте, не доцільно остаточно поширювати висновки отримані із закордонних досліджень на українські реалії, оскільки в країнах відрізняються погляди на академічний обман через різну культурну й інституційну спадщину[5].

Вивчення проблематики академічної чесності-нечесності потребує широкого поля дослідження. Володимир Ромакін, наприклад, вважає, «щоб провести дослідження стану академічної чесності, необхідно розглянути всю систему освіти. Але цього мало. Треба проаналізувати національну систему етичних відносин та традицій [14, 24].

Юрій Калиновський також пише, що проблема «академічної чесності у вищих навчальних закладах України виходить за межі суто освітянського середовища і зачіпає всі сфери суспільного життя» [9, 481]. Дослідники тему академічної чесності розглядають у нерозривному зв’язку із проблемою плагіату, тобто академічної нечесності. На хвилі громадянського піднесення у нашому сьогоденні, можемо припустити, українське студентство пристане на шлях академічної чесності за умови проведення відповідних кампаній з її розвитку та запобігання академічної нечесності у ВНЗ.

На жаль, в Україні, як і в інших пострадянських країнах, ще недостатньо уваги приділяється проблемі академічній порядності студентів, хоча вона є однією з важливих проблем майбутньої безпеки країни. Від порядності еліти суспільства – фахівців із вищою освітою – залежить те, які стосунки будуть складатися в економіці, бізнесі та соціальній сфері.

Науковці стверджують, що українські реалії формалізованого Болонського процесу плюс слабкість культурної традиції неприйняття списування є складними обставинами поширеності списування серед студентів. Якщо в Україні за користування шпаргалкою студенту «світить» нескладений іспит (не завжди), то в Канаді за неї студентові в кожному випадку «світить» виключення з університету[ 27, c.75].

Аналізуючи вищеозначену проблему В. Ромакін підкреслює, що академічна чесність має велике виховне значення. Наприклад, існує думка, що використання «шпаргалки» – це деякою мірою корисна справа. Вона є результатом певної підготовчої діяльності й сприяє засвоєнню матеріалу під час її підготовки. Даний фахівець вважає таку точку зору хибною, наголошуючи, що списування привчає до порушення існуючих правил та законів[17]. Тим самим формується менталітет молодої людини, який базується на тезі, що порушення законів завжди є найшвидшим шляхом до бажаної мети. Така точка зору не може існувати у правовому суспільстві, яке визнає верховенство права. Отже, студент вже під час навчання повинен зрозуміти раціональність, справедливість та необхідність правової норми[13].

Засвоєння студентами академічної культури й адаптація до її норм є проблемою, що стосується не лише самих студентів, але і викладачів та адміністраторів, які також повинні розуміти масштаб, значення і складність такої проблеми. Проблема порушень академічної культури студентами вже давно характеризується як «епідемія» у Сполучених Штатах [26]. Найбільш всеохоплююче дослідження близько 50 000 студентів з більш ніж 60 університетів Сполучених Штатів, проведене Мак-Кейбом, виявили, що 70 % студентів брали участь у тій чи іншій формі порушень норм академічної культури[27].

Розглядаючи закордонний досвід функціонування ВНЗ, Т.Ярошенко зазначає, що в американських навчальних закладах проблемі академічної нечесності приділяють значну увагу. Про це свідчать різноманітні документи, в яких ідеться про необхідність постійної боротьби з нею та про шляхи її подолання. Так, в університеті штату Меріленд існує правило, згідно з яким будь-який член університетського співтовариства, котрий спостерігав прояв академічної нечесності або мав інформацію про вчинення такого акту чи спробу його вчинити, відповідальний за інформування про це Офісу юридичних програм. Крім того, на кафедрах є викладачі (один або декілька), яким поставлено в обов’язок отримувати первинну інформацію про випадки академічної нечесності від викладачів, і вони після бесіди зі студентом про кожне виявлене порушення, повинні описати його й здати перший екземпляр документа на кафедру (залишивши собі копію), а також додати пояснення студента, якщо є змога його отримати. Завдання викладача кафедри, який одержує цю первинну інформацію, − передати її в Офіс юридичних справ, що займається розглядом усіх порушень, про які надійшли повідомлення. Їх обговорення здійснює Студентська рада честі [24].

Як правило у вищих навчальних закладах західних країн, де серйозна увага приділяється боротьбі з академічною нечесністю, студенти складають присягу щодо дотримання певних стандартів навчання та допомоги у боротьбі з проявами неетичної поведінки з боку викладачів й студентів. У переліку провідних університетів, що в них студенти складають письмову присягу на відсутність академічної омани, наявні Прінстон, Університет Вірджинії, Університет Північної Кароліни, Весліан університет, Університет Вандербільт, університет Райс, Оберлін Коледж та Мічиганський університет (технологічний коледж). До цього переліку також приєднуються такі навчальні заклади, як Університет Дьюк, Університет Джорджтаун та школа журналістики Північно- західного університету [22]. Мета присяги полягає у створенні ритуалу, який заохочуватиме студентів та викладачів до роздумів над пріоритетами навчального закладу та цінностями академічної чесності. Кодекс честі [10 ]ще раз підтверджує, що вищий навчальний заклад прагне досягти відмінних успіхів у викладанні та навчанні студентів, а також підтриманні високих стандартів моральної поведінки [26].

Американська викладачка права Ванесса фон Струнсе була вражена поширенням згубних звичок серед українських студентів і толерантному ставленню до них викладачів. Списування, зазначає авторка, звичайно, трапляється і в американських освітніх закладах, але ним займаються таємно. В Україні ж воно є обурливим, відвертим[20,с.273].

Як зазначає Л. Рижак, списування в українській системі освіти перетворилося на вид мистецтва, де студенти виявляють надзвичайну винахідливість. Якщо американських студентів обурюють будь-які спроби списування, то для українських студентів воно соціально прийнятне. Дослідниця згадує промовистий випадок, коли на міжнародний конкурс два студенти подали роботи, що збігалися дослівно. Факультетське жюрі не лише не дискваліфікувало ці роботи, а, навпаки, визнало обох студент переможцями. Глибока вкоріненість згубних звичок і терпляче ставлення до них є руйнівним, образливим та шкідливим для системи вітчизняної освіти в цілому [19,с.35].

Професор М. Рей переконаний: коріння проблеми полягає в тому, що українські студенти не мають стандарту академічної поведінки, до якого вони могли б звернутися. Не існує також чіткої межі неприйнятної академічної поведінки. Автор нагадує: вища освіта повинна ґрунтуватися на правді, оскільки всі ми залежимо від того, наскільки наші академічні інститути можуть гарантувати відповідність дипломів, одержаних випускниками, рівню їхніх знань. Отже, саме у вищому навчальному закладі в результаті дотримання норм академічної етики повинні [18,c.262-263].

В Україні, на жаль, науковці розглядають лише проблеми свободи. Жодної дисертаційної роботи, яка зберігається у бібліотеці ім. Вернадського, не присвячено проблемам чесності у вищій освіті. Пошук інформації в Інтернеті показав, що в США, навпаки, безліч статей і досліджень присвячено проблемі, яка визначається терміном “академічна чесність”.

Проблема академічної нечесності, про яку йдеться, не є чимось зовсім новим, але її значущість збільшилася в зв’язку з досить суперечливими процесами, що відбуваються у вітчизняній системі освіти. З одного боку, є неспростовним те, що не тільки кількість вищих навчальних закладів зросла (і формально, і фактично), а й прагнення здобути в них освіту характеризують стан суспільного змагання та спрямованості його (суспільства) розвитку[2]. З іншого боку, є не менш очевидним стрімке падіння якості освіти, причому починаючи з середньої школи, що не може не відбиватися на станові навчально- виховного процесу у вишах. А цей стан тепер набув таких якостей, які потребують не тільки осмислення та елементарного аналізу, а й, як удається, втручання більш дієвих, ніж суто наукові, споглядань та досліджень, що, зокрема, у суспільній думці відбивається навіть у правовому полі [18].

1.2 Причини академічної нечесності студентів та можливі шляхи вирішення проблеми.

До найбільш поширених виявів академічної нечесності у сфері освіти України фахівці відносять: списування, користування шпаргалками, шахрайство, плагіат. Нові технології модернізують реалізацію згубних звичок, зокрема, це використання мобільних телефонів при складанні іспитів і заліків, консультуванні один одного під час написання контрольних робіт тощо. Досвід академічної нечесності, якого часто набувають студенти в наших університетах, – це тренування на подальше порушення законів [6,с.175]. Таким чином, правове виховання у студентському середовищі повинно мати не тільки теоретичний характер, а й втілюватися у певних моделях поведінки, які підтримуються та стимулюються керівництвом та викладачами вищих навчальних закладів.

Критикуючи хибність етичних стосунків між викладачем і студентом, що склалися в українських університетах, Р. Джонс вказує на такі причини [7]:

1. Українські студенти не мають стандарту академічної поведінки, немає також і межі неприйнятної академічної поведінки.

2. Студенти не вибирають курси та викладачів і, відповідно, не відчувають відповідальності за їх власний вибір і відчувають себе вівцями, яких проганяють через проблемний курс. Тому не дивно, що вони намагаються пройти через цю перешкоду з мінімальними зусиллями. Створено не програму для здобуття професійних знань, а гру, в якій можна виграти завдяки спритності.

3. Студенти відвідують разом всі заняття протягом п’яти років. Це утворює систему академічних паразитів. Слабкі та ледачі студенти не відвідують заняття, беруть конспекти у гарних студентів, списують завдання й користуються допомогою хороших студентів під час іспитів. Найгірше те, що й розумні студенти підпадають під вплив групи, стають байдужими до навчання і не намагаються максимально реалізувати свій потенціал. Замість позитивних, їм нав’язують негативні приклади поведінки.

4. Читання лекцій та муштрування не заохочує до активного мислення, вирішення проблем і робить нецікавим сам процес навчання. Все побудовано на запам’ятовуванні, без будь- якої відповідальності чи навіть можливості мислити як особистість. Все націлене не на те, щоб навчати людей мислити, а на те, щоб навчити їх не мислити, бути роботами.

5. Студенти мають законне право двічі перескладати іспит. Це знімає з викладача відповідальність за академічне оцінювання знань і перетворює його на гру. В результаті викладач віддає свій час не гарним студентам, які принесуть користь суспільству, а поганим, які навряд чи зможуть використати можливості навчання тепер або в майбутньому. Від цього викладачі не тільки почувають неповагу з боку слабких студентів, а й виробляють практику не ставити поганим студентам незадовільних оцінок, щоб не витрачати на них свій час.

Якщо порівнювати українських та німецьких студентів, то потрібно зверути увагу на сам підхід в організації навчання. Наприклад, у Німеччині студенти більш вільні, вони самі обирають, де і як вони хочуть вчитися, створювати власний розклад або взагалі не відвідувати університет. Найголовніше, щоб вони встигали виконувати всі завдання та багато годин проводили у бібліотеці. Тоді, як в Україні дуже важливо, щоб студенти сиділи і нотували слова викладача. Крім того, навчання в Україні більше націлене на факти, а в Європі більш важливе незалежне мислення[12].

Таким чином, в Україні не приділяється достатньої уваги проблемі, що розглянута, хоча питання академічної честі – один із аспектів безпеки країни. Якщо ми маємо за мету створити правове суспільство на зразок європейських та північноамериканських країн – наші молоді фахівці повинні вчитися не тільки професійним навичкам, але й суворо додержуватися законів, що існують.

В українських вузах, ці проблеми рідко обговорюються на кафедрах, якщо взагалі обговорюються, про них майже не пишуть у студентській пресі. Найчастіше ця тема є предметом жартів команд КВН або художньої самодіяльності у вузах. Викладачі воліють не зважати на випадки академічної нечесності, а суворий тон як засіб впливу на порушників дає лише незначний ефект. Усунення від іспиту як вид покарання трапляється дуже рідко, а випадки виключення з вузу за академічну нечесність взагалі не зустрічаються.

Українські студенти здебільшого не знайомі з правилами цитування, не знають терміну "плагіат". Роз'яснення цих положень має стати невіддільною частиною виховної й організаційної роботи у вузах, тому що університет - це академічне співтовариство, де відбувається навчання - набуття основ загальноосвітніх і спеціальних знань, а також науково-дослідна робота. Університет може функціонувати належним чином тільки в тому разі, якщо всі його члени будуть відкриті й неупереджені у своїх інтелектуальних пошуках, дотримуватимуться норм академічної чесності[15]. Академічна нечесність - це корозія на живому організмі університету, а тому байдужність, апатія стосовно питань академічної нечесності не є нейтральною поведінкою, її варто розглядати як потурання, що спотворює якість університетської освіти, призводить до недооцінки справжніх досягнень у навчанні тих студентів, які поводяться чесно. Академічна нечесність впливає на політико-культурні цінності студентства, на їх душевну рівновагу, приводить до втрати віри в будь-які політичні ідеї та ідеали.

В.Ромакін провів дослідження відмінностей у мотиваціях, переконаннях і поведінці, пов’язаних із порушеннями норм академічної культури американськими та українськими студентами бакалаврату[15], що виявило сильну статистично обґрунтовану різницю у поведінці, ставленнях та сприйняттях бакалаврів США і України, пов’язаних з таким проявами порушень норм академічної культури, як академічна нечесність. Українські студенти виявили значно вищий рівень академічної нечесності, а також устремління морально виправдати таку поведінку. Найсильніші відмінності, навіть протилежні точки зору, були виявлені у поглядах на стосунки з викладачами. Більшість студентів з України висловили згоду з гіпотетичною пропозицією не засуджувати студентів за списування на заняттях, якщо викладач погано викладає. У той же час студенти з США найчастіше висловлювали абсолютну незгоду з такою пропозицією. Схожа реакція була зафіксована на допустимість списування, коли викладач залишає аудиторію. Автор дослідження виділив основні причини, які штовхають студентів до списування[15]:

1. Перевантаженість студентів та викладачів. Багато викладачів були не готові до змін у вимогах міністерства та науки України до навчальних планів стосовно суттєвого збільшення часу самостійної роботи студента. Оскільки кількість аудиторного навантаження викладачів залишилася великою, вони часто обирають найлегший шлях – реферати. Причому мінімальний обсяг кожного реферата сягає 25-30 аркушів. Дуже часто студент отримує чотири-п’ять рефератів за триместр. Таким чином, він має за семестр підготувати більш ніж 100 аркушів власної роботи, причому творчого, наукового рівня. В той же час, наприклад, аспіранту надається три роки для підготовки дисертації практично такого ж обсягу, причому за однією, добре знайомою йому тематикою. Таким чином, кількість руйнує якість. У студента існує єдиний шлях задовольнити вимоги викладачів – списати. Саме тому рейтинг сайтів в Інтернеті, які пропонують реферати, поступається лише пошуковим серверам. Наприклад, у рейтингу освітніх серверів, який проводить один з найпопулярніших російських пошукових серверів rambler.ru, серед перших двадцяти п’яти сайтів двадцять пропонують реферати.

2. Наслідки середньої школи. Студент приходить до університету після десятирічної підготовки у середній школі, де терпимість до списування є традиційною. Орієнтація школи на накопичення величезної купи знань, а не на вміння їх використовувати у реальних ситуаціях штовхає школярів до нечесності. Тому переорієнтуватися на академічний стиль дуже важко. Очевидно, проблему академічної нечесності слід вирішувати одночасно і у середній школі. В США рівень нечесності у середній школі також вищий, ніж в університетах. Якщо професор не реагує на масове списування, а навпаки, сприяє таким чином підвищенню середнього бала, то студент через короткий час каже: “Я не маю вибору. Може, мені це й не подобається, але я змушений зробити все так само” [2].

3. Низький рівень мотивації до знань. Основною мотивацією більшості студентів є отримання диплома, а не знань. Причинами цього є жорсткість програми, яка не завжди відповідає потребам реального життя; традиції заідеологізованої вітчизняної вищої школи, що вчила системі цінностей, з якою не була згодна більшість населення; загальна соціальна ситуація, коли молодий випускник міг працювати за спеціальністю і без достатніх навичок внаслідок величезних штатів і невеликих вимог до рівня кваліфікації; невисокий престиж вищої освіти внаслідок низького рівня заробітної плати. На щастя, зараз ситуація змінюється на краще, але зовсім не такими темпами, як би хотілося.

4. Порочні етичні норми. На жаль, у моральному аспекті списування поки що не розглядається як крадіжка. Студентам не соромно бути нечесними. Більш того, списування часто нагадує спорт. Тобто є певний ризик, але якщо обдурив викладача – студентська спільнота співає асану, а сам грабіжник пишається власною відвагою і вважає себе переможцем, а не злодієм і, не приховуючи, в деталях розповідає друзям про обставини. Як правило, ризик значно менший, ніж переваги. Та й багато викладачів на це дивляться як на певну гру. У переважній більшості випадків найбільша санкція, яка загрожує злодію, – перескладання.

5. Традиційні взаємовідносини “студент – викладач”. На жаль, склалася ситуація, яка нагадує взаємовідносини “суддя – підсудний”. В університетах завжди є експерти, які можуть практично оцінити і порівняти стан з академічною чесністю в Україні та інших країнах. Це студенти, які вчилися за кордоном за програмами обміну. Вони, як правило, згадують, що в закордонному університеті стосунки викладача і студента нагадують систему “гуру – учень”. Професор має менше аудиторне навантаження, ніж у нас, і тому приділяє значно більше уваги кожному студенту окремо. Дуже поширені індивідуальні зустрічі і консультації. Створюються дружні стосунки, в яких основна задача викладача і студента спільна – навчити, а не перевірити.

Жодний університет не може розглядати списування або плагіат студента як злочин, тому що злочином, як трактує це Кримінальний кодекс України, є суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину. Законодавство взагалі не може контролювати нечесність, якщо вона не призводить до реальної шкоди реальних суб’єктів. Таким чином, нечесність – це моральна проблема. Певним рішенням цієї проблеми можуть стати спеціальні адміністративні кодекси.

Для зміни навчальної свідомості студентської молоді, необхідно розширити інформування (дослідження, публікації, статті, спеціальні програмі ЗМІ та лекції для студентів), яке орієнтувало на академічну чесність. Процес виховання студентської молоді має ґрунтуватися на інтенсифікації Болонського процесу та студентського самоврядування. Важливо осмислити всі форми контролю за різними формами академічної нечесності. Необхідним є розгортання академічної служби в університетах та коледжах, яка б неухильно сприяла виробленню та посиленню «кодексу честі». Треба посилити особистісно-орієнтоване навчання у вищій школі, покращити індивідуальну роботу (зокрема, навчальні консультації) викладачів зі студентами. Необхідні зміни особистих переконань студентів щодо власної мотивації, ціннісних орієнтацій, власної компетентності, майбутньої професії, які б посилювали моральне ставлення до навчання.

Професор Масачусетського університету Ґрегорі Адамс, однозначно характеризує явище академічної нечесності як корупційне, і таке, що притаманне, зокрема, сучасній системі освіти Індії та Китаю [1]. Аналізуючи причини, які породжують це ганебне явище, він порівнює його з широко розповсюдженою в Україні практикою хабарництва у відносинах з інспекторами ДАІ, підкреслюючи значення економічного фактору, що випливає зі ставлення держави до своїх службовців: „…спеціалісти, що їх, принаймні теоретично, наймають на роботу як державних службовців, не отримують коштів, достатніх як для виконання службових обов’язків, так і для утримання родини” [1, с. 117].

Але такі явища, як корупція, у різних її проявах, як то і академічна нечесність, мають не тільки економічну, а й інші складові, насамперед правову та моральну, оскільки вони завжди виводять людину за межі прийнятних у будь-якому суспільстві норм взаємовідносин, що асоціюються зі справедливістю та іншими головними цінностями людського життя і що є ціннісними орієнтирами процесу виховання[4]. Слід зазначити, що визначальною з цих нормативних систем є моральна, оскільки її дієвість спирається насамперед на позитивні якості свідомості, такі як сумління, щедрість, гідність, гордість тощо, і що створює певний контраст іншим, протилежним її якостям, які сприяють діям нечесного, корупційного характеру, серед яких переважають безсоромність, жадібність, блюзнірство, нечесність тощо. Останні якості людини в сферах офіційних відносин стримуються значною мірою страхом покарання, що надає підстави переносити таке діяння в царину права.

В процесі викорінення явища академічної нечесності, дуже важливим є поважне ставлення до студента. Він не повинен вважати, що викладач є ворог, якого слід подолати. Викладач не може слідкувати за списуванням. Це принижує як викладача, так і студента. і є великою загрозою для авторитету обох. З іншого боку, віртуозність та винахідливість деяких студентів часто не залишають шансів викладачу спіймати порушника. Ми не можемо швидко змінити менталітет. Тому ми не повинні провокувати списування та плагіат так само, як хворому на діабет не слід пропонувати ласощі, а алкоголіку – пляшку. Потрібна довга робота в умовах, коли менталітет поступово змінюється.

Ось декілька пропозицій від В. Ромакіна [16]:

1. Завдання під час іспиту не повинні складатися із цитування матеріалів лекцій, а іспит – перетворюватися на тест на знання конспекту. Взагалі найкращою формою іспиту є така, що моделює реальні обставини життя, коли треба вирішити конкретне завдання, а не перевіряти пам’ять, прийняти рішення, а не декламувати конспект.

2. Викладач і учень мають стати групою співробітників, яка вирішує одну спільну задачу підготовки професіонала-фахівця як протягом семестру, так і на іспитах. Саме так необхідно організувати семінари та лабораторні роботи, а також усі види тестування.

3. Університету треба мати власну базу даних або підключатися до спеціальних веб- сайтів для автоматизованої перевірки студентських робіт і запобігання плагіату.

4. Не нормувати обсяг рефератів та інших творчих робіт “знизу”. Навпаки, слід обмежувати обсяг “зверху” і запобігати роздуванню робіт за рахунок цитат.

5. Треба змінити зміст самостійної роботи студентів. На відміну від опису та реферування матеріалів, що вивчаються, варто пропонувати теми, які зосереджують на аналізі, синтезі та прийнятті рішень, пропонувати більш специфічні теми.

6. Дуже цікавим є досвід деяких американських професорів, які вимагають не тільки остаточного звіту, але й чернеток, проміжних матеріалів, за якими можливо прослідити процес роботи студента [3; 5].

7. Темп тестування є одним з ефективних засобів запобігання списуванню. Наприклад, усі тести, які складають у США вступники до бакалаврських і магістерських програм, мають жорстке обмеження за часом. На вирішення деяких питань у студента залишається 12-13 секунд. Зрозуміло, що в таких умовах студент не встигне навіть знайти відповідний матеріал у конспекті.

Культурні чинники академічної нечесності в українських вузах, на погляд Т. Ярошенко закорінені в успадкованій від СРСР психології хибно потрактованого колективізму. Його відгуки можна знайти в гаслі "один за всіх, і всі - за одного", що розуміється як "кругова порука". Саме цей принцип назвали студенти однієї академічної групи, які намагались виправдати свої спроби консультувати один одного під час контрольної роботи. У своїй праці авторка розповідає про вражаючу заяву однієї досить успішної студентки, котра сиділа за першою партою під час аналізу результатів контрольної. "У нас же в усіх однакові відповіді, то чому ж різні оцінки?" - запитала вона, очевидно, не подумавши, що тим самим відкрито визнала факт списування[23].

Формуванню академічної культури студентства у вузах України сприяє їх об'єднання в групи, вивчення однакових предметів на курсах, отримання однакових завдань, стандартизовані методи складання іспитів, заліків, написання контрольних робіт тощо. Саме з них і треба починати створювати умови для виникнення академічної культури, яка б відповідала духові, потребам і цілям демократичного суспільства[9]. У процесі навчання відбувається адаптація студента до вузівських вимог, засвоєння культурних норм життя вузівського середовища. Тому вся система вищої освіти має сприяти формуванню активної, автономної, самостійної особистості, що її суспільство сприймає як найбільшу цінність. Значною мірою успіх навчального та виховного процесу залежатиме від "наявності атмосфери довіри між студентом і викладачем", від того, наскільки викладач послідовний у своїх вимогах та наскільки дотримується тих норм, що їх він хоче бачити панівними в студентському середовищі.

В українських навчальних закладах викладачі подекуди стимулюють неетичну поведінку суб’єктів навчання, або своїм замовчуванням фактів студентського плагіату, або байдужістю до розвитку у молодої людини творчості, або власним прикладом у презентації в аудиторії навчальних матеріалів, або й організацією «плагіатної» освіти. Адміністратори навчального процесу у ВНЗ, стають співучасниками плагіату через непряме замовчування, покриття, стимулювання недоброчесного навчання, тобто академічна нечесність ґрунтується на «певних моделях поведінки, які підтримуються та стимулюються керівництвом вищих навчальних закладів» [6, 479].

Людмила Рижак підтверджує: «…сама організація навчального процесу в українських ВНЗ спонукає не до дисципліни й обов’язку вчитися, а до згубних звичок. … Згубні звички є причиною розладу в академічній сфері» [19, 35-36]. Студенти ж діють аморально не тому, що вони не розуміють свого шахрайства, а тому, що вони вважають за краще вчиняти саме так [25, 272], тоді «страх і чесність – це двійко рушійних сил» плагіатування [28].

Назрілим для вищої школи є розгортання політики витіснення плагіату з вищої школи. Нижче, подано характеристику системи, що на думку А. Сингаївської [23] допоможе колективам ВНЗ здійснювати політику викорінення чи нейтралізації академічної нечесності у вищій школі, проводити важливі заходи та розробляти відповідні документи.

Дата добавления: 2015-08-31