За участю трудових колективів

Реформування правового врегулювання трудових відносин

У міжнародній практиці трудові колективи беруть активну участь в управлінні підприємствами. Права в цій сфері включають право на інформацію і консультацію – на обговорення дій адміністрації і пропозицію альтернативних рішень, право на участь у прийнятті рішень щодо стратегії розвитку, господарської діяльності, кадрової політики, інвестиційної діяльності, на управління соціальними установами, на встановлення критеріїв введення нових методів оплати праці, розмірів премій.

Переглянута Європейська соціальна хартія, підписана державами – членами Ради Європи 3 травня 1996 р. в Страсбурзі, а 7 травня 1999 р. – підписана Україною, передбачає комплекс індивідуальних і колективних трудових прав у сфері найманої праці.

До колективних трудових прав Переглянута хартія відносить наступні: право всіх працівників та роботодавців на свободу об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 5); право працівників і роботодавців на укладення колективних договорів (ст. 6); право працівників брати участь у визначенні й поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві (ст. 22); право представників від працівників на захист від дій, що завдають їм шкоди, та на створення належних умов для виконання ними своїх обов'язків (ст. 28); право працівників на інформацію під час колективного звільнення (ст. 29) [24].

Конвенція МОП №87 від 1948 р. «Про свободу асоціацій і захист права на організацію», розкриваючи зміст терміна «організація», використаного у даному акті, вказує, що під нею мається на увазі будь-яка організація працівників або роботодавців, метою якої є забезпечення й захист своїх інтересів. Як видно, у даному акті вказується на необхідність наявності зацікавленості в учасників організації, для того щоб вона визнавалася такою.

У зарубіжній практиці трудові колективи беруть активну участь в управлінні підприємствами. Йдеться про функціонування поряд із профспілками інших органів представництва, які обираються всіма працівниками, незалежно від профспілкового членства. Такі органи діють майже у всіх західноєвропейських країнах.

Зокрема, права виробничих рад, виробничих зборів у Німеччині включають право на інформацію, право на консультацію – на обговорення дій адміністрації і пропозицію альтернативних рішень, право на участь у прийнятті рішень щодо стратегії розвитку підприємств, господарської діяльності, кадрової політики, інвестиційної діяльності, на управління соціальними установами на підприємстві, на встановлення критеріїв введення нових методів оплати праці, розмірів премій [2].

Характерним є розподіл повноважень між виробничими радами і профспілками. Завданням профспілок є проведення тарифних переговорів і здійснення політики щодо підвищення стандартів життя, захисту працівників при раціоналізації виробництва, щодо розв'язання конфліктів мирними засобами тощо. Завданням виробничих рад є представництво інтересів трудових колективів на переговорах з роботодавцем щодо правил трудового розпорядку на підприємствах, установлення графіка робочого часу, строків виплати заробітної плати, впровадження нових технічних засобів контролю, запобігання травматизму, підвищення кваліфікації працівників тощо.

Недостатність колективно-договірного регулювання та укладення колективних договорів на підприємствах призвела до того, що цей вакуум заповнили представництва працівників (персоналу підприємств). При цьому взаємовідносини профспілок і органів представництва трудових колективів, їх взаємний зв'язок, співробітництво і взаємний вплив, розподіл повноважень та юрисдикції, елементи суперництва створюють серйозні проблеми як політичного, так і юридичного характеру [17].

Законодавче визначення правового статусу трудових колективів в Україні не можна визнати задовільним. Є численні свідчення про згортання ідеї трудового колективу в трудовому законодавстві. Ніяк не можна погодитися з тим, що згідно із Законом України від 5 квітня 2001 р. виключено зі статті 252 КЗпП гарантії для працівників, обраних до рад (правлінь) підприємств і рад трудових колективів, такі гарантії залишено тільки для виборних працівників профспілкових органів [16].

Натомість міжнародні норми вимагають від держави забезпечити рівність прав між представниками профспілок й іншими представниками трудящих. Зокрема, Конвенція № 135 про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються (1971 р.), що ратифікована Законом України від 15 травня 2003 р. № 798-IV, у ст. 1 встановлює: «Представники працівників на підприємстві користуються ефективним захистом від будь-якої дії, яка може завдати їм шкоди, включаючи звільнення, що ґрунтується на їхньому статусі чи на їхній діяльності як представників працівників, чи на їхньому членстві у профспілці або на їхній участі в профспілковій діяльності, в тій мірі, в якій вони діють відповідно до чинного законодавства чи колективних договорів або інших спільно погоджених умов» [4, с. 21].

У у ст. 3 зазначається, що для цілей Конвенції термін «представники працівників» означає осіб, яких визнано такими відповідно до національного законодавства чи практики, зокрема: a) представників професійних спілок, а саме представників, призначених чи обраних професійними спілками або членами таких профспілок; б) виборних представників, а саме представників, вільно обраних працівниками підприємства відповідно до положень національного законодавства чи правил або колективних угод, і до функцій яких не входить діяльність, яку визнано як виключну прерогативу професійних спілок у відповідній країні [4].

Якщо на одному й тому ж підприємстві є як представники професійної спілки, так і виборні представники, має бути вжито відповідних заходів, щоб наявність виборних представників не використовувалась для послаблення позиції заінтересованих профспілок або їхніх представників, а також для того, щоб заохочувати співробітництво в усіх відповідних питаннях між виборними представниками та заінтересованими профспілками і їхніми представниками (ст. 5 Конвенції).

Європейська соціальна хартія (переглянута) у ст. 5, проголошуючи право працівників та роботодавців на свободу об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту економічних інтересів, жодним чином не вказує, що працівники можуть об'єднуватися тільки у профспілки. Навпаки, Хартія вимагає від держави зобов'язання, що «національне законодавство не буде ніяким чином обмежувати цю свободу або використовуватися для її обмеження». Проте, законодавство України свідчить про монополізацію профспілками права захищати соціально-економічні права працівників.

Важливим напрямком діяльності трудового колективу є участь в управлінні підприємствами. Легальною основою для цього є положення ст. 245 КЗпП – працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створювати умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями [16].

Ст. 22 Хартії «Право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища» встановлює: «З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці й виробничого середовища на підприємстві Сторони зобов'язуються вживати заходів або заохочувати заходи, які надають можливість працівникам або їхнім представникам згідно з національними законодавством і практикою сприяти: а) визначенню і поліпшенню умов праці, організації праці, а також виробничого середовища; б) охороні здоров'я та праці на підприємстві; в) організації соціально-культурних послуг і заходів; г) нагляду за дотриманням нормативних положень, що регулюють ці питання». Україна при ратифікації Хартії взяла на себе зобов'язання за ст. 5 і 22 Хартії в повному обсязі.

Слід відзначити, що у трудовому законодавстві ЄС одним з важливих напрямів розвитку на сучасному етапі є упровадження елементів «виробничої демократії» у функціонування підприємств і господарських об'єднань, діючих на території декількох держав-членів. В 2001 р. Радою Європейського Союзу виданий Регламент (ЄС) № 2167/2001 від 8 жовтня 2001 р. «Про статус європейського акціонерного товариства».

Пізніше Рада схвалила Регламент (ЄС) №1435/2003 від 22 липня 2003 р. «Про статус європейського кооперативного товариства». Одночасно з регламентами прийняті спеціальні директиви з питань залучення працівників до управління підприємствами даної організаційно-правової форми:

- Директива 2001/86/ЄС Ради від 8 жовтня 2001 р. «Про доповнення статусу європейського акціонерного суспільства правилами, регулюючими залучення працівників до управління»;

- Директива 2003/72/ЄС Ради від 22 липня 2003 р. «Про доповнення статусу європейського кооперативного суспільства правилами, регулюючими залучення працівників до управління» [24].

Отже, трудовий колектив – надзвичайно важливий суб'єкт трудового права, і в Україні, яка прагне європейської інтеграції і відповідності міжнародним стандартам, має бути створено належний юридичний механізм для його діяльності. Визнання трудових колективів повноправними суб'єктами дасть змогу змінити ставлення до самої категорії «наймані працівники», яка набуде необхідної конкретики. Окрім того, буде вирішено проблему належного представництва від працівників.

висновки

Колективно-трудові правовідносини (соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах) – це організаційно-управлінські правовідносини між трудовим колективом (чи профспілковим органом) і роботодавцем. Вони існують задля функціонування і обслуговування власне трудових правовідносин, вирізняються суб'єктним складом та підставами виникнення. Йдеться про правовідносини соціального партнерства, які виникають на національному рівні в результаті проведення переговорів, погодження взаємних інтересів та укладення генеральних угод.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі профспілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюється виключно Конституцією і законами України (ст. 36).

Повноваження профспілок регламентуються Законом України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності», прийнятим 15 вересня 1999р. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це – Закон України «Про об'єднання громадян», КЗпП (глави II «Колективний договір», XVI «Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями», ст. 259 та ін.), Закони «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про оплату праці» та інші нормативно-правові акти.

Пошук шляхів підвищення ефективності функціонування профспілок в Україні має проводитися шляхом синтезу контрольної та співуправлінської моделі у самоуправлінську модель, яка передбачає поєднання активної участі профспілок в управлінні виробництвом і соціальним страхуванням. Ефективність соціального партнерства її сьогодні визначається, насамперед, розширенням прав найманих працівників, зміцненням соціальних програм і соціального громадянства.

Сучасне трудове законодавство України, закріпивши за трудовим колективом можливість бути стороною колективного трудового договору, право на висування вимог до роботодавця й інші можливі дії, тим самим передбачило правоволодіння і юридично значущі дії трудового колективу. Трудовий колектив може від свого імені укладати колективний договір на підприємстві, відхиляти або затверджувати проект колективного договору, приймати рішення про оголошення страйку.

Повноваження трудових колективів в Україні регулюються КЗпП України (главами II «Колективний договір», ХVІ-А «Трудовий колектив», статтями 52, 140, 142, 152, 153, 223, 252), розділом IV «Управління підприємством і самоврядування трудового колективу» Закону України «Про підприємства в Україні», законами України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. №90/97-ВР, «Про оренду державного і комунального майна».

Пошук шляхів підвищення ефективності функціонування трудових колективів в Україні повинен ґрунтуватися на міжнародній практиці, де трудові колективи беруть активну участь в управлінні підприємствами. Права в цій сфері включають право на інформацію і консультацію – на обговорення дій адміністрації і пропозицію альтернативних рішень, право на участь у прийнятті рішень щодо стратегії розвитку, господарської діяльності, кадрової політики, інвестиційної діяльності, на управління соціальними установами, на встановлення критеріїв введення нових методів оплати праці, розмірів премій. Відповідно, має бути створено належний юридичний механізм для діяльності трудового колективу в сучасних умовах.

Дата добавления: 2015-08-31