Методи перевірки якості засвоєння знань, умінь та навиків

Н.р.

1. ДЕРЖАВНА НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА «ОСВІТА». ГОЛОВНА МЕТА ДЕРЖАВНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ОСВІТА». ГОЛОВНА МЕТА, СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ ТА ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ОСВІТИ. ЗНАЧЕННЯ ПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ.

Головною метою цієї програми є визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки і перспективи створення системи безперервної освіти. Забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості. Формування інтелектуального і культурного потенціалу нації.

Програмою визначено основні стратегічні завдання реформування освіти в України:

- відродження і розбудова національної системи освіти, як найважливішої ланки виховання громадян України;

- формування освіченої, творчої, фізично і морально здорової особистості;

- забезпечення пріоритетності розвитку людини;

- відтворення культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних і світових зразків;

- усунення монополії держави в освітній сфері;

- виведення освіти України на світовий рівень;

- формування освіти на основі інвестицій.

В розділі «Професійна освіта» відображено головну мету, пріоритетні напрями реформування освіти і визначені стратегічні завдання:

1. Створення умов для здобуття громадянами робітничих професій відповідно до їх інтересів, нахилів, стану здоров’я.

2. Підвищення кваліфікації та перепідготовка робітників відповідно до досягнень науки та техніки.

3. Забезпечення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікаційних кадрах.

4. Виведення професійної освіти України на рівень розвинутих країн світу.

Основні напрями реформування професійної освіти:

1. Виявлення потреб держави та регіонів у підготовці робітників певних професій.

2. Оптимізація мережі ПТНЗ.

3. Створення нових типів ПТНЗ.

4. Вдосконалення професійного навчання робітників на виробництві.

5. Запровадження ефективної системи професійної інформації та професійної орієнтації.

6. Визначення науковообгрунтованої номенклатури робітничих професій і спеціальностей.

7. Оновлення змісту професійної освіти.

8. Інтеграція освіти України в єдиний світовий простір.

2. ПРЕДМЕТ «ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ» ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНИ ПЕДАГОГІЧНОГО ЦИКЛУ ПІДГОТОВКИ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ..

З 1992 р. Україна будує систему професійної освіти у світлі вимог Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI ст.).

Головною метою цієї програми є визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки і перспективи створення системи безперервної освіти. Забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості. Формування інтелектуального і культурного потенціалу нації.

Програмою визначено основні стратегічні завдання реформування освіти в України:

- відродження і розбудова національної системи освіти, як найважливішої ланки виховання громадян України;

- формування освіченої, творчої, фізично і морально здорової особистості;

- забезпечення пріоритетності розвитку людини;

- відтворення культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних і світових зразків;

- усунення монополії держави в освітній сфері;

- виведення освіти України на світовий рівень;

- формування освіти на основі інвестицій.

В розділі «Професійна освіта» відображено головну мету, пріоритетні напрями реформування освіти і визначені стратегічні завдання:

- Створення умов для здобуття громадянами робітничих професій відповідно до їх інтересів, нахилів, стану здоров’я.

- Підвищення кваліфікації та перепідготовка робітників відповідно до досягнень науки та техніки.

- Забезпечення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікаційних кадрах.

- Виведення професійної освіти України на рівень розвинутих країн світу.

Основні напрями реформування професійної освіти:

- Виявлення потреб держави та регіонів у підготовці робітників певних професій.

- Оптимізація мережі ПТНЗ.

- Створення нових типів ПТНЗ.

- Вдосконалення професійного навчання робітників на виробництві.

- Запровадження ефективної системи професійної інформації та професійної орієнтації.

- Визначення науковообгрунтованої номенклатури робітничих професій і спеціальностей.

- Оновлення змісту професійної освіти.

- Інтеграція освіти України в єдиний світовий простір.

3. ПРОБЛЕМИ ЦІЛЕПОЛАГАННЯ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

Як вже наголошувалося, єство процесу навчання, його зміст, структура і логіка, педагогічні засоби здійснення визначаються його цілями. Маючи це на увазі, цілеполагання виробничого навчання необхідно розглядати з різних сторін.

Перш за все, виробниче навчання реалізує загальні цілі початкової професійної освіти, які можна сфор­мулировать таким чином.

1. Створення умов для оволодіння професійної дея­льністю, здобуття кваліфікації для включення людини в суспільно корисну працю відповідно до його інтересів і здібностей. Для кожної людини його професійна освіта виступає в двох значеннях:

—як засіб самореалізації, самовираження і самоствердження особи, оскільки людина розкриває свої здібності в праці, і в першу чергу в професійній праці;

—як засіб стійкості, соціального самозахисту і адаптації людини в умовах ринкової економіки; як його власність, капітал, яким він розпоряджається або розпоряджатиметься як суб'єкт на ринку праці.

2. Виховання громадян — соціально активних, творчих членів суспільства, що опанували систему загальнолюдських і націо­нальних цінностей і ідеалів, здібних до перетворення виробництва, виробничих, економічних і суспільних стосунків, участі в управлінні; що володіють відчуттям граждан­ской відповідальності за результати своєї праці, діяльності підприємства, фірми, установи, де вони працюють, за охорону природи, за долю країни і світу.

3. Задоволення поточних і перспективних потреб виробництва в економічній, соціальній, культурній в інших сферах в кваліфікованих фахівцях, відповідних вимог гуманітарного, соціального і науково-технічного прогресу, що володіють широким загальноосвітнім і профес­іональним кругозором.

У такому тлумаченні цілей професійної освіти актуальним є питання про пріоритетність мети професіональної освіти як засоби самореалізації, самовираження і самоствердження особи, соціального самозахисту і адаптації людини в умовах ринкової економіки (гуманізація професіональної освіти) і мети професійної освіти, що направленої на задоволення поточних і перспективних споживань виробництва в кваліфікованих фахівцях (техно-кратизация професійної освіти), виражається у формуванні в учнях міцних професійних умінь і навиків.

Останніми роками намітилася загальна тенденція переорієнтації освітнього процесу на особову спрямованість учнів.

Не заперечуючи важливості і своєчасності посилення уваги до різностороннього розвитку особи майбутнього кваліфікованого робітника, фахівця, проте слід сказати, що озброєння їх міцними, різносторонніми знаннями, уміннями і навиками для якісного виконання робіт по освоюваній професії є не менш важливим завданням, що визначає їх місце в сучасних умовах і вимогах ринку праці. Мабуть, доцільніше поєднувати обоє ці напрями і цілі освітнього процесу, тим більше що високу фахову кваліфікацію можна і потрібно розглядати як одне з важ­нейших особових якостей фахового робітника, фахівця.

Загальні цілі початкової професійної освіти конкретизуються в загальних вимогах до випускника фохового учбового закладу — своєрідної його «моделі», якими необхідно керуватися при проектуванні і здійсненні учбово-виховного процесу:

володіння знаннями і уміннями відповідно до стандарту професійної освіти, необхідними для успішного виконання діяльності по отриманій професії, спеціальності, для адаптації в сучасних умовах життя і виробництва;

сформований розумовий потенціал, розвинений інтелект і вольові якості, розвинена пам'ять, здатність розумно діяти, справлятися з виробничими і життєвими обставинами; здатність творчо мислити, аналізувати виникаючі виробничі і життєві ситуації, оперативно приймати самостійні рішення, робити виводи, передбачати наслідки своїх дій;

розвинені особові якості: реалістичні вистави і здібність до самооцінки і адекватної оцінки по відношенню до себе і інших людей; сформовані високі морально-етичні, етичні і естетичні цінності; шанобливе відношення до тих, що оточують, здібність до співчуття і співпереживання; наполегливість в навчанні і роботі; уміння відстоювати свої переконання; незалежність в мисленні і поведінці; упевненість в своїх силах і здібностях; розвинена потреба в самоудосконаленні і саморозвитку;

здібність до рефлексії власної діяльності: уміння аналізувати, контролювати і оцінювати свої дії, розуміти причини своїх помилок і скрути, намічати шляхи і способи їх усунення і попередження; здатність «вчитися на помилках», на­ходить шляхи і способи підвищення якості ефективності учбово-пізнавальної і професійної діяльності.

У цих цілях-вимогах відбиті в єдності і гуманітарна, особова, і технократична спрямованість професійної освіти.

Інший аспект цілеполагання виробничого навчання — продуктивна праця і навчання учнів. Як вже наголошувалося, формування трудових умінь і навиків в процесі виробничого навчання здійснюється в основному в процесі виконання учнями учбово-виробничих робіт, в процесі продуктивної праці (у широкому сенсі цього поняття), випуску реальної продук­ции. Такий взаємозв'язок навчання з продуктивною працею предоп­ределяет розділення цілей виробничого навчання на мету учбову — навчити і мета виробничу — зробити, обробити, пошити, обслужити, побудувати, зорати і тому подібне Цілі ці частенько знаходяться в протиріччі, протистоять один одному; не завжди мета виробнича сприяє якісній реалізації мети навчаючій, особливо це характерно для практики учнів в умовах реального виробництва.

При навчанні учнів в процесі продуктивної праці частенько створюється враження, що якщо учні щось роблять, випускають продукцію — значить, вони вчаться, у них формуються необхідні уміння і навики. Така думка в певній сте­пені виправдано, але далеко не абсолютно. Виробнича мета — виконати роботу закриває і майстрам, і учнем учбову мету — навчити, навчитися працювати. Виробниче навчання тому і на­зивається навчанням, що це перш за все учбовий процес. Продуктивна праця учнів є не метою, а лише засобом навчання, хоча останніми роками, у зв'язку з обмеженим фінансуванням учбових закладів і необхідністю «виживання», продуктивна праця учнів набуває частенько першостепеневого значення. Це можна зрозуміти, але важко виправдати. Адже пра­вильно організований, методично обгрунтований процес навчення забезпечить і якість, і кількість продукції, і необхідну «віддачу» витрат на навчання.

З розділенням цілей виробничого навчання на меті виробничі і цілі учбові зв'язаний ще один аспект цілеполагання процесу виробничого навчання: цілей педагога — майстри виробничого навчання і цілей учнів. Цілі учбові і цілі виробничі не рівно застосовні для діяльності майстра і діяльності учнів. Якщо для майстра учбові цілі трудової діяльності учнів первинні (принаймні так повинно бути), то для учнів первинними, як правило, являют­ся цілі виробничі, для них головне - як правильно, якісно, продуктивно виконати завдання. Педагогічне мистецтво майстра виробничого навчання як організатора і керівника учбового процесу полягає саме в тому, аби на кожному етапі виробничого навчання, на кожному уроці, за­нятті перетворити продуктивну працю учнів в працю учбову.

У сучасних ринкових умовах розвитку економіки, коли конкурентоспроможність і зажадалася кваліфікованих робітників і фахівців багато в чому залежить від їх здібностей гнучко адаптуватися до змін вимог ринку праці, можливостей оперативно освоювати нові профілі трудової деятель­ности, а незрідка і професію, на передній план виходить завдання формування в учнів професійної компетентності, вклю­чающей окрім професіоналізму, технологічною подготовлен­ості, уміння в широкому його розумінні, такі якості особи, як самостійність, здатність приймати відповідальні рішення, творчий підхід до будь-якої справи, професійна мо­бильность.

Основою, провідним показником компетентності кваліфікованого робітника, фахівця є його професійне мас­терство.

Під професійною майстерністю розуміється висока і по­стоянно міра оволодіння, що удосконалюється, певним ви­дом професійної діяльності. Для кваліфікованого робітника, фахівця, що володіє професійною майстерністю, характерна також здатність швидко перемикатися з од­них умов праці на інших, оперативно пристосовуватися до нових вимог і перебудовувати характер своєї діяльності згідно змінним виробничим ситуаціям. При цьому в умовах підготовки кваліфікованих робітників, фахівців в учбових закладах початкової професійної освіти мова може йти лише про формування основ професійної майстерності учнів, бо справжня професійна майстерність приходить з часом, у міру накопичення різностороннього про­фесіонального, виробничого досвіду, якого поки що немає в учнів.

Професійна майстерність — не абстрактне поняття. Воно характеризується певними показниками (критеріями), які необхідно знати майстрові виробничого навчання, викладачам предметів теоретичного навчання, перш за все спеціальних предметів, і завжди координувати свою навчальну діяльність, орієнтуючись на ці показники (критерії).

З основних загальних характеристик, показників (критеріїв) основ професійної майстерності стосовно підготовки кваліфікованих робітників, фахівців в професійних учбових закладах можна виділити наступні:

якість виконання учбово-виробничих робіт — виконання технічних і інших вимог (умов) до результатів роботи; відповідність їх встановленим показникам і нормативам, парамет­рам; здобуття стійких позитивних результатів роботи;

продуктивність праці — виконання встановлених норм часу (вироблення); здатність і уміння цінувати фактор часу; вживання найбільш економних і продуктивних спосо­бов виконання роботи і організації праці;

професійна самостійність — уміння самостійне вибирати способи і засоби виконання роботи, що забезпечують високу якість і продуктивність праці; здатність самостійно приймати раціональні рішення і нести за них відповідальність; здійснення ефективного самоконтролю і са­морегулирования в учбово-виробничій діяльності;

культура праці — здатність і звичка раціонально планувати і організовувати свою працю; уміння працювати з використанням раціональних прийомів і способів праці, сучасної техніки і технології; висока технологічна дисципліна; вміння застосовувати в процесі продуктивної праці професійні знання;

творче відношення до праці — здатність і прагнення вносити до процесу праці нове, оригінальне, удосконалювати орга­низацию, способи, знаряддя праці; прагнення і здібності до раціоналізації і винахідництва;

економічна доцільність трудової діяльності — здібність до економічного аналізу виконуваного трудового про­цесса, ухваленню оптимальних в економічних відносинах рішень в процесі виконання роботи.

Виділені показники (критерії) основ професіональної майстерності майбутніх кваліфікованих робітників, фахівців однаково характерні для будь-якої професії, що готується в професійному учбовому закладі, специальнос­ти. Всі вони тісно взаємозв'язані, підкріплюють і конкретизують один одного. В той же час формування кожної з перелікованих якостей відбувається за допомогою специфічних педагогічних засобів: форм, методів, способів, шляхів, методичних прийомів.

4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ.

Розглядаючи процес виробничого навчання, необхідно, перш за все, виходити з особливостей учбового процесу в учбових закладах початкової професійної освіти:

по-перше, процес навчання відбувається в умовах визначеній орієнтованості учнів на здобуття конкретної про­фесії (спеціальності); це впливає на мотиви навчання, визначає, як правило, підвищений інтерес учнів до спеціальних пред­метів і виробничого навчання;

по-друге, процес навчання відбувається на основі тісного зв’язку навчання з продуктивною працею учнів; це визначає загальну прикладну спрямованість учбового процесу, ориента­цию на опанування умінь застосовувати знання для ре­шення практичних завдань учнів, взаємозв'язок загальних цілей розумового розвитку учнів і цілей формування їх професійного (зокрема, технічного) мислення;

по-третє, учні в учбових закладах одночасно отримують, як правило, загальноосвітню і професійну под­готовку, що обумовлює необхідність здійснювати учбовий процес на основі їх тісного взаємозв'язку і взаємозалежності;

по-четверте, особлива роль в учбовому закладі належить майстрам виробничого навчання, які є учителя­ми професії, вихователями і наставниками учнів; це в зна­чній мірі впливає на організацію учбового процесу в учбовому закладі і багато в чому визначає специфіку діяльності його педагогічного колективу;

по-п'яте, режим учбового процесу такий, що теоретичне навчання чергується з виробничим, як правило, цілими днями.

Особливістю процесу виробничого навчання являет­ся пріоритет формування професійних умінь і навиків пе­ред формуванням професійних знань. Знання є основою умінь, але головною метою, що визначає специфіку виробничого навчання як частини процесу професійної освіти, виступають професійні уміння і навики. Це обумовлює високі вимоги до майстра виробничого навчання як до фахівця-професіонала. Професійні уміння і навики учнів формуються поступово, протягом всього періоду навчання, чим обумовлена необхідність разработ­ки і вирішення взаємозв'язаної системи (ієрархії) дидактичних завдань, певній педагогічній стратегії в підході до реали­зации основної мети виробничого навчання учнів пристосувавши до різних періодів учбового процесу. Це також знаходить віддзеркалення у виборі і вживанні форм, методів і методичних прийомів виробничого навчання. У діяльності майстра в порівнянні з діяльністю викладачів значно знижується «питома вага» інформативної функції і підсилюється керівна, напрямна, інструктивна функція. Провідним методом виробничого навчання виступають вправи, особливого значення набуває демонстрація трудових при­емов і способів, використання учбової і виробничої документації.

Основним засобом виробничого навчання є продуктивна праця учнів. Продуктивна праця учащих­ся — не самоціль, але без нього їх виробниче навчання неможливе. Це пред'являє особливі вимоги до раціонального підбору учбово-виробничих робіт учнів, до матеріально-технічного оснащення процесу виробничого навчання. Участь учнів в продуктивній праці, необхідність само­стійного ухвалення рішень у всіляких виробничих ситуаціях об'єктивно визначають високі вимоги до рівня пізнавальної і учбово-виробничої активності учнів. Все це впливає на характер, методику і організацію про­цесса виробничого навчання.

Виробниче навчання здійснюється на основі тісного взаємозв'язку теорії і практики. Практичні уміння і навики формуються на основі знань, які в ході їх вживання удосконалюються, заглиблюються, розширюються. Цим визначається необхідність, по-перше, координації вивчення спеціальних предметів і виробничого навчання так, щоб теорія, як правило, випереджала практику, як за змістом, так і за часом вивчення; по-друге, високого рівня спеціальних знань майстра виробничого навчання; по-третє, здійсненя тісних міжнаочних зв'язків в діяльності майстрів і викладачів спеціальних предметів (спеціальною техноло­гії).

Специфічною особливістю процесу виробничого навчання є поєднання навчання учнів в спеціально орга­низованих, у тому числі змодельованих, умовах (учбових майстернях і учбових лабораторіях, учбових ділянках, полігонах, учбових господарствах, тренажерах і учбових установках і т. п.) і в умовах реального виробництва.

Основна мета процесу виробничого навчання — фор­мирование в учнях професійних умінь і навиків — визначає специфіку засобів здійснення цього процесу.

5. ЗМІСТ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

Виробниче навчання — складова частина цілісного процесу професійного навчання в учбових закладах початкової професійної освіти, виділена в учбових планах як розділ «Професійна підготовка». Структурни­ми частинами цього розділу є «Загальнотехнічний цикл» пред­метов теоретичного навчання і «Професійний цикл», що включає спеціальні предмети, а також виробниче навчання і виробничу практику. При цьому в учнів фор­муються здатності орієнтуватися в сучасному виробництві, перспективах його розвитку, уміння вирішувати конкретні виробничі завдання, пов'язані з виконанням робіт, типових для відповідних професій, спеціальностей.

Особливої актуальності широта профілю кваліфікованих робітників, фахівців набуває в сучасних умовах пере­хода країни до ринкової економіки, коли людина виступає активним суб'єктом на ринку праці, вільно розпоряджається своїм головним капіталом - своєю професійною підготовленістю, кваліфікацією.

Специфіка опанування змісту професій широкого профілю в умовах ринкової економіки вимагає від володіння учнями різносторонніми уміннями учбової діяльності, знаннями і уміннями ефективного самовизначення у всіляких умовах ринку праці.

Широта профілю кваліфікованого робітника, фахівця забезпечується не лише включенням в структуру професійної підготовки предметів загальнотехнічного і профессионально­го циклів, але і вмістом їх виробничого навчання.

Основою визначення змісту виробничого навчання є аналіз змісту трудової діяльності кваліфікованого робітника, фахівця відповідної професії (спеціаль­ності) і рівня кваліфікації, виділення в ній типових елементів — «учбових одиниць», складових предмет вивчення і навчання.

Професія — рід трудової діяльності людини, охоплюючий широку сферу застосування знань, умінь і навиків у тій або іншій галузі виробництва (наприклад, токар, слюсар).

Спеціальність — постійно виконувана трудова діяльність людини, виділена в професії унаслідок внутрішнього розподілу праці в рамках професії (наприклад, токар-карусельник; токар-револьверник; слюсар-ремонтник; слюсар механосбороч­ных робіт і т. п.).

Кваліфікація — міра, рівень опанування людини професією, спеціальністю. Рівень кваліфікації характеризується раз­рядом, класом, категорією.

У Державному стандарті професійної освіти кваліфікація характеризується п'ятьма рівнями. Перший рівень передбачає основну загальну освіту у поєднанні з прискореною професійною підготовкою в різних формах; друга — основна загальна освіта і професійна освіта, що отримується в установах початкового професійного образо­вания на одно-, дворічних відділеннях; третя — характеризується поєднанням середньої (повного) загальної освіти і професіональної освіти, що отримується на двух-, трирічних відділеннях учбових закладів початкової професійної освіти; четверта — передбачає середню (повне) загальна освіта і професійна освіта, що отримується головним чином в «просунутих» освітніх установах: професійних ліцеях, установах середньої професійної освіти (ба­зовый і підвищений рівень), коледжах; п'ята — відповідає різним рівням вищого і послевузовского професійної освіти.

Трудова діяльність робітника, фахівця — це сукупність трудових дій (фізичних і розумових), за допомогою яких він впливає на предмети праці і управляє роботою засобів праці: устаткування, інструментів, оснащення, приладів, ав­томатизированных засобів, вимірювальних пристроїв і ін., тобто осу­ществляет трудовий виробничий процес.

Аналіз трудової діяльності з метою визначення змісту виробничого навчання здійснюється з трьох точок зре­ния: функціональною, структурною, педагогічною.

З точки зору функціонального аналізу трудова діяльність (виробничий процес) по більшості професій (спеціальностей) включає наступні типові функції: планування і підготовка — допоміжні функції; здійснення, контроль і обслуговування — основні функції.

Коротко розглянемо вміст цих функцій.

Плануванняя трудового процесу ~ ознайомлення із завданням; визначення і вибір матеріалів, сировини, напівфабрикатів, заготовок, інструментів, приладів, пристосувань, іншого технологічного оснащення і т.п.; визначення технологічною последователь­ности виконання трудового (виробничого) процесу; выпол­нение необхідних розрахунків, розробка програм, що управляють, алгоритмів, схем, маршрутів і тому подібне

Підготовка трудового процесу — перевірка, наладка, переналадка устаткування і оснащення для виконання роботи; підготовка до роботи матеріалів, робочих і контрольно-вимірювальних засобів; підготовка документації і тому подібне

Здійснення трудового (виробничого) процесу — виконання ручних операцій; управління працюючим устаткуванням; регулювання технологічного процесу, що відбувається в аппа­ратах і установках, що працюють в автоматизованому режимі; наладка і налаштування устаткування в ході роботи і тому подібне

Контроль трудового (виробничого) процесу — поточна і підсумкова перевірка і оцінка ходу технологічного процесу; виявлення відхилень і неполадок в ході роботи і їх усунення; про­верка і оцінка власної діяльності, роботи устаткування; поточна і підсумкова перевірка і оцінка якості виконаної ра­боты і тому подібне

Обслуговування трудового процесу — догляд за устаткуванням; усунення неполадок; організація робочого місця.

Не менше значення для визначення змісту виробничого навчання, виділення в нім «учбових одиниць», тобто эле­ментарных складових, має структурний аналіз трудової діяльності кваліфікованого робітника, фахівця, заклю­чаючого в розділенні її на відносно закінчені структур­ные елементи — трудові процеси, операції і прийоми.

Найбільш крупним структурним елементом трудової діяльності є трудовий процес, який охоплює всі дії працівника, пов'язані з виконанням певного вигляду робіт, функцій, посадових обов'язків, типових для даної про­фесії або груп професій. Для токаря, наприклад, содержани­ем трудового процесу є обробка деталі, для слюсаря — виготовлення виробу, ремонт верстата, для того, що налагоджує — наладка стан­ка для обробки певного вигляду деталей.

Для більшості професій кваліфікованих робітників і фахівців характерний для них трудовий процес і пов'язаний з ним вигляд робіт мають складний (комплексний) характер. Він передбачає вживання різних, специфічних для певних робіт технологічних процесів, використання різних по ха­рактеру вживання знарядь і засобів виробництва. В зв'язку з цим цілісний трудовий процес не може бути взятий відразу за основу для визначення змісту виробничого навчання.

Трудові процеси в цих цілях прийнято розділяти на трудові операції, кожна з яких характеризується постійністю предмету праці, знарядь праці і незмінністю комплексу приме­няемых складових частин і елементів. Так, трудові процеси по виготовленню деталей на токарних верстатах включають такі опера­ции, як обточування зовнішніх циліндрових поверхонь, підрізування торцев і уступів, виточування канавок, відрізання і так далі

Трудові операції як складові частини цілісного трудового процесу по більшості професій є укрупненими і до­статочно складними елементами трудового процесу і через це також не можуть завжди бути вихідними «учбовими одиницями» со­держания виробничого навчання. Тому трудові операції, як правило, діляться на трудові прийоми, що є сукупністю закінчених трудових дій, що виконуються без перерви і мають приватне цільове призначення. Трудові при­йоми і їх всілякі поєднання, різновиди і варіації — способи виконання трудової діяльності є основними «учбовими одиницями» змісту виробничого навчання по більшості професій (спеціальностей). Для змісту різних трудових процесів і операцій характерні, природно, специфічні трудові прийоми і способи. В той же час по ха­рактеру змісту можна виділити певні види трудових прийомів, характерних для будь-якої трудової операції: прийоми планування, прийоми контролю ходу і результатів роботи, прийоми організації робочого місця і догляду за ним.

Наприклад, токарна операція — обточування зовнішніх цилин­дрических поверхонь — включає наступні робочі прийоми: установка деталі в патроні, установка деталі в центрах, установка і закріплення різця, налаштування верстата на режими обробки деталі і т. і. Багато прийомів входять в різні операції, як незрідка одні і ті ж операції включаються в різні трудові процеси. На­ряду з цим зустрічаються прийоми, властиві лише одній операції, і операції, характерні лише для одного трудового процесу.

Таким чином, основним змістом процесу виробничого навчання з позицій функціонального і структурного аналізу трудової діяльності робітника, фахівця є формування в учнів сукупності умінь і навиків виконання трудового про­цесса, що включає трудові операції, прийоми і способи, связан­ные з його планеруванням, підготовкою, здійсненням, контролем і обслуговуванням. Для різних професій (груп професій) співвідношення «питомої ваги» цих елементів трудового процесу різно, але наявність їх обов'язково. Результати структурного і функціонального аналізу змісту трудової діяльності ква­ліфікованого робітника, фахівця-професіонала визначеної професії (спеціальності) і рівня кваліфікації в певній відпрацьованій формі відбиваються в учбовій програм­і виробничого навчання — зразковою і робочою, такою, що розробляється в учбовому закладі, яка представляє проект змісту процесу виробничого навчання.

Як наголошувалося вище, основою виробничого навчання є продуктивна праця учнів. Таким чином, процес виробничого навчання є процесом учбово-виробничим. В зв'язку з цим важливим для визначення змісту і структури виробничого навчання є питання про взаємно пристосованого учбового і виробничого процес­ів, тобто педагогічний аналіз трудової діяльності.

Основними чинниками, які визначають «взаємини» учбової і виробничої сторін усередині процесу виробничого навчання, є наступні:

1) можливість виділення у виробничому (трудовому) процесі в цілях навчання окремих його структурних елементів: трудових операцій, трудових прийомів і способів. В однієї групи трудових процесів (і відповідно професій) операції і при­йоми легко вичленяють, що створює вельми сприятливі умови для навчання. До цієї групи відносяться трудові процеси метал­ообробки, деревообробки, швацького виробництва і тому подібне В дру­гой групи трудових процесів, навпаки; окремі операції вичленувати важко, а частенько і неможливо (трудові процеси хімічного виробництва і деякі інші). Є трудові про­цессы, які займають проміжне положення: деякі частини (операції) можна вичленувати у виробничих умовах в цілях навчання, а інші не можна. До такої проміжної групи відносяться трудові процеси при отделочных будівельних рабо­тах, обслуговування текстильних машин і др.;

2) можливість групувати різновиди трудових операцій і прийомів, тобто виділяти їх комплекси, розташовувати (варьиро­вать) операції і складові їх прийоми в зручній для вивчення послідовності з врахуванням технологічної і дидактичною цілесобразності, можливість відводити на кожну частину роботи стільки часу, скільки необхідно для її освоєння;

3) повторюваність основних трудових операцій і прийомів в трудовому процесі. Якщо операція у виробничому процесі по­вторюється, наприклад, лише один раз протягом робочого дня або рідше, то навчання цій операції зв'язане з відомими трудно­стями. У ряді випадків штучно можна зробити виконання такої операції частішим, притому так, що учні проходить навчання в звичайних виробничих умовах. Наприклад, операції шабрения і притирання зустрічаються в практиці сле­саря значно рідше, ніж обпилювання або нарізування різьблення. Проте можна підібрати об'єкти роботи так, щоб завантажити шабрением учнів і притиранням протягом часу, до­статочного для первинного навчання цим операціям. У інших випадках — при підготовці апаратників, операторів, металургів або при навчанні наладці і ремонту устаткування у виробничих умовах, як правило, не можна штучно зробити частішим виконання операцій.

6. ПРЕДМЕТ «ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ» ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНИ ПЕДАГОГІЧНОГО ЦИКЛУ ПІДГОТОВКИ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ..

З 1992 р. Україна будує систему професійної освіти у світлі вимог Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI ст.).

Головною метою цієї програми є визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки і перспективи створення системи безперервної освіти. Забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості. Формування інтелектуального і культурного потенціалу нації.

Програмою визначено основні стратегічні завдання реформування освіти в України:

- відродження і розбудова національної системи освіти, як найважливішої ланки виховання громадян України;

- формування освіченої, творчої, фізично і морально здорової особистості;

- забезпечення пріоритетності розвитку людини;

- відтворення культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних і світових зразків;

- усунення монополії держави в освітній сфері;

- виведення освіти України на світовий рівень;

- формування освіти на основі інвестицій.

В розділі «Професійна освіта» відображено головну мету, пріоритетні напрями реформування освіти і визначені стратегічні завдання:

- Створення умов для здобуття громадянами робітничих професій відповідно до їх інтересів, нахилів, стану здоров’я.

- Підвищення кваліфікації та перепідготовка робітників відповідно до досягнень науки та техніки.

- Забезпечення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікаційних кадрах.

- Виведення професійної освіти України на рівень розвинутих країн світу.

Основні напрями реформування професійної освіти:

- Виявлення потреб держави та регіонів у підготовці робітників певних професій.

- Оптимізація мережі ПТНЗ.

- Створення нових типів ПТНЗ.

- Вдосконалення професійного навчання робітників на виробництві.

- Запровадження ефективної системи професійної інформації та професійної орієнтації.

- Визначення науковообгрунтованої номенклатури робітничих професій і спеціальностей.

- Оновлення змісту професійної освіти.

- Інтеграція освіти України в єдиний світовий простір.

Окрему специфічну групу становлять методи перевірки знань, умінь і навичок учнів. Ми вже згадували, що без «зворотного зв'язку» дидактичний процес губить зміст, тому дуже важливо, щоб молодий педагог міг реально оцінювати результати своєї праці.

Уважний погляд педагога, його досвід і інтуїція майже безпомилково можуть визначити, чи усвідомив учень матеріал, чи зможе він реалізувати свої знання на практиці. Такі поточні спостереження дозволяють правильно оцінити й при необхідності скорегувати, поповнити рівень необхідних знань, умінь і навичок. Перевагою такого контролю є його систематичність. З уроку в урок майстер може аналізувати ріст або вповільнення інтелектуальної активності й професійної майстерності кожного, диференційовано впливати на розвиток майбутнього фахівця. Від того, наскільки об'єктивно відслідковуються дійсно досягнуті показники якості виробничого навчання, у значній мірі залежить успіх спільної роботи наставника й учня.

Усний контроль включає методи індивідуального опитування, фронтального опитування, усних заліків, усних іспитів, програмованого опитування.

Письмовий контроль включає контрольні письмові роботи, письмові заліки, програмовані письмові работи.

Усний і письмовий види контролю педагог може використати як на кожному занятті, так і періодично (по етапах, по розділах). Практика показує, що сполучення усного опитування одного-двох учнів з можливо більшим охопленням інших (допустимо, письмовим безмашинним програмованим опитуванням по картках-завданнях) дає значну економію за часом і розгорнутою картиною інформації про знання учнів.

Виконання перевірочних завдань доцільно проводити після вивчення більших розділів програми, а кваліфікаційних робіт — у тому випадку, коли в навчальному закладі передбачене встановлення певного рівня (розряду) кваліфікації. Як правило, на завершальних етапах навчання й проводять такі форми контролю. Важливо, щоб при цьому завдання для випускників були погоджені з вимогами Держстандарту на підготовлювану професію.

Ми вже не раз уживали вираження програмоване навчання. Зупинимося більш докладно на цьому понятті у зв'язку з контрольним методом за назвою програмоване опитування.

Опитування доцільно проводити по картках-завданнях різних типів. Нижче (див. Додаток) приводиться кілька варіантів, які можуть бути використані при виробничому й теоретичному навчанні. Варто лише сказати, що залежно від цілей, які висуває педагог, картки-завдання зокрема й програми в цілому можуть носити навчальний, контролюючий і контрольно-навчальний характер.

Останнім часом застосовують стандартизовані завдання, асі частіше приймаючу тестову форму, за результатами виконання яких судять про особистісні характеристики, а також знаннях, уміннях і навичках випробуваних Тестування припускає коротке ясне формулювання завдання, коли при розгляді кожного питання забезпечується чітка й швидка различаемость правильних і неправильних відповідей.

Ряд учених затверджують, що головна перевага завдань у тестовій формі в порівнянні із завданнями й питаннями проявляється в чіткості логічної структури контрольного матеріалу, також в оперативності одержання результату контролю.

Всі відомі в теорії й на практиці тестові завдання можна розділити на чотири основні групи:

завдання з вибором правильної відповіді (варіанти готових відповідей пропонуються);

завдання відкритої форми, без готової відповіді (випробуваний уписує свій варіант у відведене для цього місце); 1

завдання на встановлення відповідності, у якому елементи однієї безлічі потрібно співвіднести з елементами іншого; ^!

завдання на встановлення правильної послідовності (алгоритму дій) операцій, процесу й т.п.

Тести при супроводі їхніми ілюстраціями можуть бути не тільки контролюючими, але й навчальними. Багато хто з них, що мають словесну, знакову, числову, зорово-просторову форму (схеми, малюнки, графіки, таблиці й т.п.), можуть бути застосовані в комп'ютерному варіанті. Педагог професійного навчання зобов'язаний неухильно дотримуватися правила: критерії оцінок для всіх учнів, що відповідають по картках-завданнях або виконуючих тестах, повинні бути однаковими.

Дата добавления: 2017-01-14