Вивчення і використання передового педагогічного досвіду

Формування і розвиток педагогічної кваліфікації викладачів і майстрів виробничого навчання

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИКЛАДАЧІВ І МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ: ВИВЧЕННЯ ПЕРЕДОВОГО ДОСВІДУ, ВІДВІДУВАННЯ УРОКІВ.

Найбільш ефективними шляхами формування і розвитку педагогічної кваліфікації інженерно-педагогічних работ­ников професійного учбового закладу є вивчення і використання передового педагогічного досвіду, їх самостійна методична робота, педагогічна самоосвіта, ана­лиз особистого досвіду навчання і виховання учнів.

Педагогічний досвід — це «золотий фонд» педагогічної практики, який живить саму практику і є «питатель­ной середовищем» педагогічної науки. Не будь педагогічного досвіду, вивченого, узагальненого, поширеного і упровадженого, все довелося б починати заново. Педагогічна практика — та основа, на яку подальші покоління педагогів накла­дують, напластовують своє, нове, оригінальне, що визначає стан педагогічної дійсності сьогодні. Таким чином, педагогічний досвід — поняття не застигле, як назавжди дане, а що постійно розвивається, удосконалюється, заглиблюється.

Сутність передового педагогічного досвіду визначається як індивідуалізована педагогічна система, що стабільно приводить до високих результатів в учбово-виховному процесі. Пере­довий педагогічний досвід — це нові оригінальні форми, методи, засоби, прийоми педагогічної діяльності, виявлені і відпрацьовані в процесі творчого пошуку шляхів і засобів підвищення якості і ефективності процесу навчання, виховання і розвитку учнів. Передовий досвід - це перш за все уміле використання педагогом своїх сильних якостей.

В той же час передовий досвід - не лише педагогічні нова­ції. Вивчаючи передовий досвід, не можна проходить мимо буденної, малопомітної роботи тих педагогів, «секрет» успіху яких в сис­тематичному втіленні в життя найважливіших дидактичних і методичних принципів і правил, як нових, так і традиційних, що широко вживаються. Такий досвід часом важко відмітити, прослідити його ефективність. Проте він частенько є осно­вою високих учбово-виховних результатів. Діяльність майстра, викладача, що не створив нічого нового, але уміло використовує досягнуте для ефективного вирішення учебно-виховних завдань, і має бути предметом вивчення для тих, хто ще не досяг необхідного рівня в своїй роботі.

При виборі досвіду (новаторського або просто позитивного), наміченого до вивчення і освоєння, дуже важно оцінити його осо­бливості, співвіднести зі своїми можливостями.

Головний критерій передового педагогічного досвіду - його ре­зультативность. Але передовий досвід — це досвід конкретного чело­века, що добився позитивних результатів, вивчення і використання такого досвіду ні в якому разі не можна розуміти в буквальному розумінні. Ще К.Д. Ушинський, видатний російський педагог, Вчитель вчителів, свого часу писав: «Факт сам по собі ніщо, важлива лише ідеальна сторона факту, мета, з нього выте­кающая і ним підкріплювана... Передається думка, витікаюча з досвіду, але не сам досвід». Цю формулу підкріплюють безліч выс­казываний дослідних педагогів. Ось деякі з них.

«Запозичення самого кращого досвіду — це не механічне перенесення окремих методів і прийомів в свою роботу, а перене­сение ідеї. Аби вчитися у кращих майстрів, потрібно в чомусь убе­диться».

«Переймати потрібно лише ідеї, а розвивати їх потрібно само­стоятельно, з врахуванням своїх конкретних можливостей».

«Спираючись на знайдене іншими, шукайте самі. При цьому рож­дается своя система роботи, а не скопійована».

«Невдачі у вживанні чужого досвіду пояснюються не чим іншим, як механічним перенесенням цього досвіду на свій грунт».

«Кожен вчитель має хай маленький, але свій досвід, і про­стая «пересадка» чужого досвіду наводить до того, що він в новому орга­низме не приживається».

«Досвід, якщо він не підсвічує систематично новими зна­ниями, може з часом стати гальмом на шляху до тих требова­ниям, які пред'являє педагогові сучасне суспільство».

«Досвід копіювати не можна, але можна бути його послідовником».

Хотілося б, аби так думали і робили всі, хто досвід вивчає і використовує!

Виходячи з цього, головним при вивченні і аналізі передового і позитивного досвіду є з'ясування педагогічної системи, педагогічного стилю його «носія», основної суті педагогичес­ких засобів досягнення позитивних результатів, вивчення не лише організаційних форм, методів і методичних прийомів, які забезпечують успіх в роботі, але і виявлення тих протиріччів, на дозвіл яких направлені пошуки і вживані педагогічні засоби.

Керуючись викладеними вище правилами-рекомендаціями, потрібно будувати всю роботу і по вивченню, і по використанню передового педагогічного досвіду. Ми спеціально відзначили необ­хідність організації вивчення і використання передового досвіду. Цю роботу не можна пускати на самоплив. Адже передається не сам досвід, а «думка, витікаюча з досвіду», а думку цю потрібно виділити, обо­сновать, пояснити що вивчає досвід. Зробити це зможуть организа­тори роботи з педагогічними кадрами учбового закладу: заступники директора по учбово-виробничій і методичній роботі, старший майстер, голова методичної комісії, ме­тодист учбового закладу. Ефективне вивчення передового педа­гогического досвіду забезпечується комплексним вживанням таких форм і способів, як відвідини уроків і позакласних заходів дослідних педагогів - «носіїв» передового досвіду, вивчення їх плануючої і облікової документації, відвідини і аналіз «відкритих» уроків, записів аналізів уроків, бесіди з досвідчиними кол­егами — майстрами і викладачами, вивчення педагогічної літератури, освітлюючий передовий педагогічний досвід, картоте­ки передового досвіду в учбовому закладі і тому подібне.

Майстрам виробничого навчання і викладачам, осо­бливо початківцем педагогічної діяльність, що вивчає передовий педагогічний досвід, вельми важно проникнути в «твор­чу лабораторію» майстра педагогічної праці: розібратися в системі підготовки до занять, вивчити його перспективно-темати­чні плани, переліки учбово-виробничих робіт, графіки переміщення і завантаження учнів, технологічну для інструкції і іншу учбову документацію, дидактичні матеріали, плани уроків і їх оснащення, конспекти, методичні розробки і тому подібне. Але основні шляхи вивчення передового педагогічного досвіда — відвідини уроків (занять) дослідного викладача, майстра виробничого навчання. На уроці, як ніде, розкриваються можливості педагога, міра його підготовки, майстерність, ерудиція, педагогічний стиль, педагогічна техніка, все, що складає педагогічний досвід, педагогічна майстерність.

Стосовно уроків виробничого навчання основ­ними об'єктами вивчення і аналізу при таких відвідинах явля­ются:

способи цільової установки учнів на урок: характер вступле­ния; роз'яснення значущості майбутнього до вивчення; приклади з практики; демонстрація зразків продукції і т. п.;

методи ефективної демонстрації трудових прийомів і спосо­бов: розчленовування прийому на елементи; вживання уповільнення тем­па; вживання засобів наочності і технічних засобів навчання; раціональне поєднання показу і пояснень; попутний контроль вос­приятия учнів і т. п.;

методичні прийоми активізації учнів: вживання эври­стической бесіди; питання «продуктивного» характеру; стимули­рование самостійності і творчого вживання знань і умінь учнів в роботі; привчання учнів приймати власні рішення і т. п.;

способи використання документації письмового инструкти­рования: використання документації при проведенні ввідного ин­структажа; привчання учнів самостійно користуватися документацією в процесі роботи; залучення учнів до ана­лизу і самостійної розробки технологічної документа­ции і т. п.;

індивідуалізація процесу навчання: регулювання трудності і складності учбово-виробничих робіт залежно від досвіда і можливостей учнів; особливості поточного инструктування і контролю «сильних», «середніх», «слабких» учнів; організація взаємодопомоги учнів і т. п.;

контроль і оцінка учбових успіхів учнів: безперервність кон­троля; поєднання поточних спостережень і перевірки виконаних учнями робіт; міжопераційний контроль роботи учнів; організація взаємоконтроля учнів; оцінне спілкування мас­тера з учнями; об'єктивність і справедливість оцінки учнів і т. п.;

педагогічний стиль майстра: обстановка на уроці; уміння ма­стера «володіти» групою; характер взаємин майстра і уча­щихся; характер переважаючих методичних прийомів керівництва учбово-виробничою діяльністю учнів і т. п.;

педагогічний такт майстра: тон спілкування з учнями; харак­тер дисциплінарних і інших зауважень учням; характер виправлення помилок і недоробок учнів; уміння переконувати учнів; уміння працювати з групою (бригадою) як з колективом і т. п.;

педагогічна техніка майстра: техніка мови; уміння користуватися різними засобами навчання; прудкість прийняття реше­ний; уміння тримати себе на уроці і тому подібне

Вивчення і аналіз уроку дослідного викладача зазвичай про­водятся стосовно наступної зразкової загальної схеми:

способи актуалізації знань учнів, отриманих на минулих уроках і в процесі виробничого навчання;

способи цільової установки учнів на якісне засвоєння учбового матеріалу уроку;

організація і методика перевірки виконання учнями домаш­них завдань; способи активізації діяльності учнів групи під час перевірки опитуваного учня;

способи побудови і методики викладу-повідомлення нового учеб­ного матеріалу, активізації пізнавальної діяльності учнів при цьому: проблемний виклад, вживання елементів евристичної бесіди, постановка учням попутних питань, здійснення «зворотного зв'язку» і т. п.;

підтримка інтересу і уваги учнів до того, що вивчається: эмо­ціональность виклади, зміна методів роботи учнів, цікаві приклади, ефект здивування і т.п.;

розвиток самостійності учнів: способи організації роботи з книгою, використання карток-завдань, вирішення кількісних і якісних завдань продуктивного характеру і т. п.;

індивідуалізація процесу навчання: видача різних по складності і труднощах завдань і завдань з врахуванням можливостей учнів, варіювання складності питань в процесі бесіди, проведення учнів взаємоперевірок, частіший контроль «слабких» уча­щихся і т. п.;

способи здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв’язків: опора на раніше придбані знання і уміння, спонуку учнів пояснювати нові факти, явища, закономірності на ос­нові знань по суміжних предметах, єдність трактування законів і теорій, що вивчаються в різних предметах і т. п.;

способи використання наочних посібників і ТСО: поєднання їх з іншими методами навчання, способи і організація використання на уроці, керівництво сприйняттям учнів демонструємого, розвиток при цьому мислення учнів, дотримання гігієнічних вимог, поєднання конкретного з абстрактним і т. п.;

контроль і оцінка учбових успіхів учнів: безперервність, зворотний зв'язок, критерії оцінки, оцінне спілкування з учащими­ся, справедливість і об'єктивність оцінки і т. п.;

педагогічний стиль викладача; педагогічний такт у вза­ємовідношеннях з учнями; педагогічна техніка, її проявле­ния і результати і тому подібне

Рекомендуючи відвідини уроків досвідченого педагога як основ­ной спосіб вивчення його досвіду, хотілося б звернути увагу на цілеспрямованість таких відвідин. Важно не просто побувати на уроці, винісши з цього загальне враження. Необхідно, аби відвідуючий урок мав певну мету — що конкретно вивчити, сприйняти, а потім узяти собі на озброєння. У цьому сенсі велику роль грають попередні бесіди відвідуючого з органі­заторами методичної роботи в учбовому закладі, що знають сильні сторони «носія» передового досвіду і підскажуть, що можуть, на що слід звернути особливу увагу. Таким чином, на урок до досвідченого колеги слід йти, вже будучи попередньо підготовленим.

Попутно слід зазначити, що вивчати передовий досвід можна і потрібно не лише відвідуючи уроки (заняття) колеги — майстра виробничого навчання або викладача спеціального предме­та. Загальні основи педагогічної майстерності єдині, незалежно від конкретного змісту педагогічної діяльності його «носія». Тому передовий педагогічний досвід можна і потрібно вивчати, відвідуючи і аналізуючи уроки довідчених викладачів інших предметів теоретичного навчання — загальнотехнічних, загальноосвітніх і ін.

Відвідини уроків, як правило, завершуються бесідою колег-педагогів (майстрів, викладачів), де мова і з однією, і з іншого боку повинна йти не стільки в руслі «що робилося» і «як робилося», а головним чином — «чому так робилося» — в цьому сенс «думки, виведеної з досвіду», її розкриття, сприйняття, а потім використання в своїй роботі.

Ефективним способом вивчення і поширення передо­вого педагогічного досвіду є проведення і обговорення «відкритих» уроків досвідченого педагога. Особливо при цьому слід виділити етап обговорення проведеного уроку такими, що відвідували його. Цінність такого колективного обговорення процесу проведення і результатів уроку в тому, що тут методичні прийоми, що демонструються викладачем, майстром, піддаються всебічному і різносторонньому аналізу, розкриваються не лише досягнення, але і промахи і помилки, формується узагальнений погляд про істотні сторони досвіду, розглядаються способи його використання. Для тих, що вивчають передовий досвід такі обговорення дають дуже багато в сенсі можливості більш глибоко розібратися в його суті і намітити для себе шляхи і способи використання,

поглянути на власний досвід «крізь призму» аналізу досвіду пе­дагога, що проводив відкритий урок.

У числі інших ефективних форм вивчення і поширення педагогічного досвіду слід назвати «Школи передового педагоги­ческого досвіду», в яких кваліфікований педагог-наставник (викладач або майстер виробничого навчання) передає (ділиться) свій досвід групі колег, — педагогічних працівників учбового закладу або декількох учбових закладів. З основних на­правлень (тематики) таких шкіл відзначимо наступні:

- взаємовідвідання уроків учасників школи з подальшим їх аналізом;

- відвідини учасниками школи уроків керівника її з пос­лідовним розбором методики і організації проведення;

- обговорення методики і організації проведення ділових ігор на уроках;

- методичні прийоми використання на уроках технічних засобів навчання;

- обмін досвідом комп'ютерного навчання учнів;

- методика і організація проведення «бінарних» уроків;

- організація і методика тренажерного навчання;

- комплексне навчально-методичне забезпечення учбового про­цесса;

- організація технічної творчості учнів і тому подібне.

Ефективною формою діяльності шкіл передового педагоги­ческого досвіду є організація творчих груп по розробці актуальних проблем підвищення якості учбово-виховного процесу, проведення так званих «круглих столів» — мініконференцій, де педагоги обмінюються досвідом, думками по вивченню і вживанню нових форм і методів учбового процесу, обговорюють реферати і доповіді, підготовлені учасниками «шкіл» на педагогічні конференції, - училища і межучилищ­них, матеріали методичних виставок і, и т.п.

Школи передового педагогічного досвіду — це колектив­на форма педагогічного наставництва. У багато професійних учбових закладах знаходить вживання індивідуальна форма такого наставництва, своеобразное «менторство». Педа­гогічне наставництво як шефська допомога дослідного викладача, майстра своєму менш дослідному колезі по роботі дасть очікуваний ефект при дотриманні певних вимог: спорідненість предметів, професій наставника і підшефного;

обопільне бажання співробітничати; масовість в педагогічному кол­лективе; систематичність в межах певного часу; пла­новость за змістом і термінам; керівництво і контроль з боку керівництва учбовим закладом.

У числі основних напрямів змісту індивідуального педагогічного наставництва слід зазначити такі, як:

- спільне вивчення учбових планів, учбово-програмною і іншій учбовій документації;

- надання допомозі в планування, підготовці і проведенні позакласних учбових і виховних заходів;

- спільне складання плануючої учбової документації;

- взаємовідвідання і аналіз уроків і позакласних заходів;

- надання допомозі в підготовці до уроків;

- надання допомозі в комплексному методичному забезпечені учбово-виховного процесу;

- надання допомозі в педагогічній самоосвіті, і тому подібне.

Вивчення передового досвіду — важливий, але все-таки не основ­ной етап цієї форми підвищення педагогічної кваліфікації викладачів і майстрів виробничого навчання. Вивчений досвід лише тоді дасть позитивний ефект, коли він буде застосований, освоєний, використаний.

Продуктивність використання передового педагогічного досвіду багато в чому залежить від того, наскільки ефективно він вивчався. Якщо педагог чітко розібрався в педагогічній суті наступного до використання чужого досвіду, якщо він засвоїв думку, ідею, виведену з досвіду, якщо ця ідея, думка відповідає його педагогічному стилю, якщо він сам досить підготовлений до використання досвіду, вивченого їм особисто або почерпнутого з педагогічної літератури, якщо у нього є всі умови (учбово-матеріальні в тому числі) і ще багато таких «якщо», то чужий досвід «ляже» на сприятливий грунт, щепитиметься, стане вже не чужим, а своїм. А якщо цих «якщо» не буде, то навіть за умови, що використання (впровадження) передового досвіду заплановане, конт­ролюється, перевіряється, вимагає відповідної звітності — толку буде мало, навіть якщо користь від передового досвіду і лежить «на поверхні». Це ще раз підкреслює, що процес вивчення, расповсюдження і впровадження (використання) передового і новатор­ского педагогічного досвіду буде ефективним лише за умови уважного, цілеспрямованого, систематичного, розумного і тактовного керівництва цим процесом.

40. САМОСТІЙНА МЕТОДИЧНА РОБОТА МАЙСТРІВ. ПЕДАГОГІЧНЕ САМОНАВЧАННЯ ТА САМОВДОСКОНАЛЕННЯ.

Не зменшуючи ролі і значення системи вивчення у використанні передового педагогічного досвіду, слід підкреслити, що педагогічна майстерність розвивається і підтримується на відповідному рівні лише за умови ефективної педагогічної самоосвіти, самоудосконалення, ефективної самостійної методичної роботи викладача, майстра. К.Д. Ушинський свого часу підкреслював думку про те, що «вчитель живе, поки він вчиться, коли він перестає вчиться, в ньому вмирає вчитель». Педагог, який живе лише зна­ннями, отриманими в учбовому закладі, який вважає, що із здобуттям диплома закінчується його освіта, ніколи не стане справжнім майстром своєї справи. Тому «вчитися, вчитися і ще раз вчитися!».

Самоосвіта починається там, де з прочитаного, почутого, побаченого, вивченого педагог бере для себе щось на озброєння, збагачує свою пам'ять, свій досвід тим, що потім згодиться в його педагогічній діяльності.

Проблема педагогічної самоосвіти повинна вирішуватися не попутно з основною справою, не від випадку до випадку, а цілеспрямовано, систематично, як одна з найважливіших шляхів формування і розвитку педагогічної кваліфікації, майстерності, ерудиції. Самоосвіта «взагалі» не приносить бажаних результатів, найнебезпечніше і небажаніше в самоосвіті — формалізм.

Педагогічна самоосвіта - процес суто індивідуальний, добровільний, здійснюваний на основі усвідомленої потреби в цьому. Проте він, як і всі форми вдосконалення педагогічної кваліфікації, вимагає певного керівництва.

В той же час при організації і керівництві педагогічною самоосвітою і самостійною методичною роботою ма­стерів і викладачів необхідний розумний підхід, аби не «перегнути палицю». Педагогові, що займається самоосвітою, можна, навіть потрібно допомогти в підборі джерел для вивчення питань педагогічної педагогіки, методики навчання, роз'яснити незрозуміле, допомогти розібратися в теоретичних «нетрях» книги, що вивчається, і так далі. Але вимоги планувати пе­дагогічну самоосвіту по термінах, складати звіти про виконання планів, постійно контролювати і тому подібне можуть відбти охоту до читання педагогічної літератури (тим більше що це — не захоплюючі романи), перетворять педагогічну самоосвіту в суцільний формалізм.

Педагогічна самоосвіта, самостійна методи­чна робота охоплює багато сторін педагогічної діяльності — це і індивідуальна самостійна робота при підготовці до уроків і позакласних заходів, і участь в обговоренні «відкритих уроків», і підготовка доповідей на педа­гогічне читання, і участь в колективній методичній роботі, що проводиться в учбовому закладі, участь в роботі педагогічних конференцій і багато що інше, де педагог отримує для себе важливі відомості, ділиться з колегами своїм досвідом.

В той же час самоосвіта, а педагогічне — тим паче — це читання і ще раз читання, вивчення педагогічної ли­тератури, педагогічної періодики, матеріалів педагогічної інформатики, методичних розробок і ін. Адже як в навчанні в цілому, в педагогічній самоосвіті «якість при­ходит через кількість» — вивчених педагогічних книг, статей, прослуханих лекцій, через їх продумування, через виділення думок і ідей, корисних для своєї практичної роботи.

Як орієнтир при виборі джерел для педагогічної самоосвіти може також служити перелік літератури, поміщений в кінці цього посібника.

Проте самоосвіту, у тому числі і педагогічну, не слід зводити лише до читання і вивчення педагогічних джерел. Педагогічна ерудиція — це не лише знання ос­нов педагогічних наук, педагогічного досвіду, це загальна педагогічна ерудиція, загальна культура, що не замикається лише на знанні педагогічних законів і закономірностей. Адже частенько в газетній статті, літературному творі, те­атральній постановці, кінофільмі можна отримати значно більше педагогічних пізнань, ніж в наукоподібній, су­губо педагогічній книзі або статті. Дуже багато залежить від сприйняття що вивчається, від уміння «пропустити» що вивчається через своє уявлення про його суть, від уміння виділити корисне для себе, відокремити головне від «фону».

Вельми корисно при вивченні джерел фіксувати важ­ливі для себе думки, ідеї, вислови, теоретичні висновки і практичні рекомендації, робити це регулярно, у визначеній самим виробленій системі. Це дозволяє в значній мірі «відточувати» свою педагогічну ерудицію, допомагає і при підготовці до уроків, і в роботі над доповідями і рефератами, і при аналізі вивченого досвіду.

До педагогічної самоосвіти з повною підставою слід віднести і самоаналіз власного досвіду шляхом ведення «педагогічних щоденників», «зошитів педагогічного досвіду», де педагог фіксує свої власні педагогічні знахідки при проведенні занять, так само як і свої промахи і недора­ботки. Ведення таких «щоденників» багато в чому сприяє розвитку здібностей до самоаналізу, до самокритики, що явля­ется неодмінною якістю педагога, що серйозно відноситься до свого «педагогічного багажу».

Декілька слів про розвиток здібностей до письмового вираження своїх думок, що також вливається в педагогічне са­монавчання, вдосконалення. Педагогові доводиться багато писати: і плани уроків, і конспекти, і звіти, і методичні розробки, і тексти доповідей, і сценарії ділових ігор і тому подібне І частенько педагогічні працівники нарікають на великий об'єм «писанини». Думається, що такі нарікання не зовсім справед­ливі. Адже не секрет, що чим більше пишеш, тим чітко мыс­лишь. Адже письмовий виклад думці — це її продумування, обробка, аналіз, виводи, оформлення у формулювання. А коли це не одна думка, а їх поєднання — то це вже система, стиль мислення, зростання, розвиток. Отже «писанина» «писанині» — ворожнеча. Не все і не відразу виходить, потрібно частенько заставляти себе мислити, роздумувати, робити виводи, працювати над кон­струюванням формулировок— все це не так просто. Але досвід приходить з часом. Тому — пишіть статті, пишіть доповіді, реферати, методичні розробки. Хай вони навіть і не вийдуть «в світ», не будуть видані, опубліковані, прочитані іншими — не в цьому суть. Сам процес написання — це вже самонавчання, становлення і розвиток педагогічної ерудиції, а це вже застава і сьогодення, і майбутнього педагогічного мастер­ства.

Нижче приведені типові схеми методичних розробок і рекомендації по підготовці доповідей, статей, матеріалів педагогічної інформації, що відображають передовий педагогічний досвід.

Дата добавления: 2017-01-14