Ідеологічний наступ сталінізму в повоєнний час . Жданівщина

Процес політизації історичної науки.

Основні напрямки сталінської ідеологізації історичної науки.

Напрямки сталінської ідеологізації історичної науки:

1. Нав’язування обов’язкової партійності (значення науковості) – постановка суб’єктивно витлумаченої політичної доцільності вище об’єктивності

2. Одержавлення науки (адміністративно-директивні методи управління, необмежене втручання вищестоящих інституцій)

3. Визнання виняткового права вождя на написання історії

4. Пряма фальсифікація історичного минулого

5. Історичне замовчування про «неугодних» політичних фігурантів, обмеження доступу до історичної інформації, вилучення книг

6. Заборона контактів із зарубіжними історичними школами

7. Насильство щодо історичних і видавничих колективів

20-і рр. зазнали репресій Платонов, Ліхачов, Дружинін. Науково-кадровий потенціал історичної науки підірвано в 30-і рр. Думки Сталіна вважалися аксіомою. Відмова від антропологічних підходів в методології.

Підпорядкування історичної науки вимогам партійно-ідеологічної системи – 30-і рр. Характеризується ліквідацією будь-якої альтернативи сталінського варіанту марксизму.

Після переможного для себе завершення громадянської війни більшовицька влада вкрай потребувала кваліфікованих науковців, викладачів, працівників ідеологічного та радянського апаратів, які б обслуговували потреби пануючої партії. З цією метою було засновано мережу відповідних установ: у Москві – Комуністичну академію (1918–1936), Комуністичний університет ім. Я. М. Свердлова, у Харкові – Комуністичний університет ім. Артема (1922–1938), Український інститут марксизму-ленінізму (1922–1931), власний Інститут червоної професури (1932–1937, з 1934 р. був в Києві), Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН) (1931–1936) та ін.

Інститут червоної професури був вищим навчальним закладом УСРР, головною метою якого компартійне керівництво республіки визначило прискорену підготовку висококваліфікованих марксистських кадрів для наукової, викладацької і практичної роботи у народному господарстві й різних ділянках культурного будівництва, в галузі політекономії, «цивільної історії, історії ВКП(б) й КП(б)У, філософії, радянського будівництва і права та літератури.

Причини ідеологічного наступу сталінізму: •в роки війни було дещо послаблено ідеологічний контроль над суспільством з метою консолідувати суспільство для ведення війни з Німеччиною, навіть допускалися прояви патріотизму неросійських народів, якщо цей патріотизм ґрунтувався на радянських засадах і сприяв піднесенню бойового духу на фронті й ентузіазму в тилу; •контакти вояків Червоної Армії з населенням Європи в ході визволення Європи від нацистів ламали ряд ідеологічних стереотипів.; * Проте найбільше занепокоєння режиму викликало те, що близько 70 млн радянських людей —.тих, котрі жили у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах і потрапили у полон,— зазнали впливів західного способу життя. •приєднання нових територій на заході СРСР; •в Західній Україні точилася запекла боротьба радянського режиму з ОУН-УПА.

Тому, на думку Сталіна, режим повинен був знову посилити контроль над суспільством, особливо в царині ідеології.

Напрямки ідеологічного наступу сталінізму: •наступ російського шовінізму; •державна політика антисемітизму; зинувачення її кращих представників у формалізмі, безідейності, низькопоклонстві перед Заходом, безрідному космополітизмі, •посилення контролю за наукою. •На Україні ідеологічний наступ сталінізму вівся, в першу чергу, під цим гаслом — “боротьба проти українського буржуазного націоналізму”.

«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946- 1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо.

Наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКПб А. Жданов

Мета ждановщини в Україні — посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї.

У 1946-1948 рр. було прийнято цілу низку ідеологічних постанов ЦК ВКП(б) ("Про журнали "Звезда" і "Ленинград", "Про репертуар драма­тичних театрів і заходи щодо його поліпшення", "Про кінофільм "Большая жизнь", "Про оперу "Великая дружба" В. Мураделі"), де представників творчої інтелігенції цькували за безідейність, беззмістовність, апо­літичність, наклепи на радянську дійсність тощо. Відповідно до рішень ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У ухвалив ряд постанов, метою яких було показати стан справ в українській радянській літе­ратурі та мистецтві ("Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури" (серпень 1946 р.); "Про журнал сатири і гумору "Перець" (вересень 1946 р.); "Про журнал "Вітчизна" (вересень 1946 р.); "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення” (вересень 1946 р.). Критика представників інтелігенції у цих постановах супроводжувалася зневажливим тоном, безцеремонно навішувались ярлики "українського буржуазного націоналізму", ставилися вимоги викривати "ворогів народу" тощо. У створенні нетерпимої атмосфери в середовищі творчої та науко­вої інтелігенції в 1947 р. огидну роль відіграв Каганович. Під його тиском на пленумі спілки письменників України у вересні 1947 р. гостро критикували М. Рильського, Ю. Яновського, І.Сенченка. Під заборону потрапила сатира - критичний струмінь у письменстві. Особливо нещадному розносу був підданий Остап Вишня за буцімто "відхід від радянської ідеології і здачу класових позицій”. За ініціативою Кагановича кампанію критики української інтелі­генції поширили на істориків. У постанові ЦК КП(б)У "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР" (29 серпня 1947 р.) були піддані нищівній критиці за "серйозні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного харак­теру" праці інституту "Короткий курс історії України" (видання 1941 р. під редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М.Сурпуненка, Ф. Ястребова), "Нарис історії України" (видання 1942 р. під редакцією К. Гуслистого, Л.Славіна, Ф. Ястребова), перший том "Історії України" (надрукований у 1943 р. під редакцією М.Петровсько­го). 2 липня 1951 р. У газеті "Правда" з'явилася редакційна стаття "Проти ідеологічних перекручень у літературі". У ній необґрунтованій і дуже образливій критиці був підданий вірш В.Сосюри “Любіть Україну” (звинувачення у “націоналізмі”, автора змусили опублікувати принизливе каяття). Пошуки ідеологічних відхилень набули ще більш гротескового — й смертельного — забарвлення, коли об'єктом переслідувань обрали євреїв. Багато єврейських письменників, учених, художників було репресовано за звинуваченням у “космополітизмі”. Таємна поліція навіть сфабрикувала “змову” групи єврейської інтелігенції, що планувала за допомогою “міжнародного єврейства” заволодіти Кримом і відокремитися від Радянського Союзу. Саме в цей час з'явилося сміхотворне твердження, прикметне для радянської пропаганди, нібито українські націоналісти співпрацюють з єврейськими сіоністами на шкоду СРСР.
В міру того як множилися докази, що свідчили про підготовку Сталіним наступної кривавої чистки, інтелігенцію України охоплювала паніка. Практично завмерла творча діяльність, а інтелігенція кинулася визнавати власні помилки й просити вибачення.

Наслідки: придушення паростків відродження української культури після війни; гальмування, розвитку науки, літератури і мистецтва в країні; обмеження свободи творчості; перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; ізоляція від надбань західної культури. Нещадної критики зазнали твори укр. літераторів Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка. Зазнали утисків відомі вчені-генетики: М. Гришко, С. Гершензон, І. Поляков та Л. Делоне. Зазнав переслідувань В. Сосюра за вірш «Любіть Україну».

Висновок: ідеологічний наступ сталінізму повністю досяг своєї мети — інтелігенцію було залякано і піддано репресіям, режим відновив абсолютний контроль над культурно-ідеологічним життям.

Дата добавления: 2017-01-14