Соц.-економiчне становище селянства в повоєннi роки

за час війни сільське господарство зазнало великих втрат, особливо в Україні, Білорусії, Молдавії, деяких областях Росії. На третину зменшилась кількість працездатного населення, сільське господарство втратило значну частину техніки, зменшилися посівні площі. Багато селян, особливо тих, хто пройшов війну через Європу, сподівалися на розпуск колгоспів. Особливе незадоволення у селян викликала чергова державна позика оборони. Якщо у робітників кошти на позику автоматично відраховувалися від платні" то селянин повинен був продавати на ринку скупі припаси, щоб виплатити позику. Нерідко під позику забиралися у селян цінні речі. Не менше гнітили селян і непомірний грошовий податок, здача державі сільськогосподарської продукції тощо.

Насильницькими методами, які супроводжувалися репресіями і депортаціями, створювалися нові колгоспи в західних областях Білорусії та України, Правобережній Молдавії, республіках Прибалтики.

Уся виробнича діяльність колгоспів і радгоспів перебувала під жорстким контролем партійних і державних органів. Це далеко не повний перелік того, що свідчило про стан на селі. Таке становище селян плюс сильна посуха призвели до голоду і значних жертв. Проте саме завдяки такій системі фронтального здирання ресурсів із сільського господарства, доповненої жорсткою економією у витратах на соціальні потреби, радянська командно-адміністративна система змогла зосередити значні кошти на відбудову і розвиток промисловості, на оборону. При цьому відбудова і розвиток проходили на старій, довоєнній технічній та технологічній основі, що запрограмувало подальше відставання СРСР в освоєнні результатів науково-технічного прогресу від США і Західної Європи, а також Японії. Звичайно, це позначилося на ефективності народного господарства СРСР.

Соціальні заходи: скасування карткової системи 1947 р., обмін старих грошей на нові, кількаразове зниження цін, суттєво не впливали на підвищення добробуту населення. На практиці грошова реформа вела до вилучення наявних у громадян грошей.

Труднощі в економічній сфері, ідеологізація суспільно-політичного життя, посилення міжнародної напруженості - такі були основні результати розвитку радянського суспільства в повоєнні роки.

27. Полiтичнi погляди Сталiна. Сталiнське трактування «диктатури пролетарiату», «соцiалiстичноI демократii»

У 1923-1924 pp. уже практично державою керував Й. В. Сталін - Генеральний секретар ЦК ВКП(б). Країна жила за формулою: "Сталін - це Ленін сьогодні". Сталін пішов далі в розвитку політико-правової теорії насильства. Він спростив вчення Маркса, Енгельса, Леніна до розуміння селянами, найвідсталішими робітниками і перетворив у догми. Вчення стало не теорією, а директивними документами, обов'язковими до прийняття і виконання.

У такий спосіб було створене "сталінське вчення" про державу, право, політику, демократію і т. ін. Ці розробки закладені в роботах Сталіна "Про основи ленінізму" (1924 p.), "До питань ленінізму" (1927 p.), "Про проект Конституції Союзу PCP" (1936 p.), "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП(б)" (1939 p.), та ін. Сталінське кредо укладене в тезі - "ленінізм є теорія і тактика пролетарської революції взагалі, теорія і тактика диктатури пролетаріату, особливо". Потім Сталін доповнив: "основним питанням ленінізму, його відправним пунктом, його фундаментом є питання про диктатуру пролетаріату".

На ідеї диктатури пролетаріату Сталін створив фундамент зміцнення культу влади і усунення своїх опонентів і супротивників. У диктатурі пролетаріату він виділив такі аспекти: 1. Влада. 2. Насильство. 3. Придушення. 4. Примус. Але найголовніше в диктатурі пролетаріату, підкреслив Сталін, це насильство.

Для вірного учня Леніна диктатура пролетаріату є не обмежене законом панування пролетаріату, що спирається на насильство над буржуазією. Сваволя і насильство, не обмежені законом, породжують в тоталітарну владу, залізна п'ята якої давить все й усіх. Диктатура пролетаріату, за Сталіним, це ще й організаційний аспект.

Держава - машина в руках пануючого класу для придушення опору своїх класових супротивників, - учив "великий Сталін" "просту людину". У держави є дві функції: внутрішня (головна) - тримати буржуазію у вузді і зовнішня (неголовна) - розширювати територію свого панівного класу пролетаріату за рахунок території інших держав чи захищати територію своєї держави від нападів з боку інших держав.

На "руїнах старої держави", учив Сталін, виникає радянська влада, пролетарська державність, державна форма диктатури пролетаріату. "На сміттєзвалище" історії відправить диктатура пролетаріату буржуазну державу. Туди ж відправиться "буржуазний парламентаризм". Радянська влада об'єднає законодавчу і виконавчу влади в єдину державну організацію. "Новий тип держави" - новий історичний тип демократії - демократії пролетарської, радянської.

Сталін сповідував неприйняття демократичних норм і процедур у політичному житті. Тих, хто "вів агітацію за демократію", Сталін обвинуватив у "розв'язанні дрібнобуржуазної стихії", а це смертельний ворог товариша Сталіна і диктатури пролетаріату. Таких демократів треба придушувати і ліквідовувати.

Демократія, як і окрема особистість, для Сталіна завжди були величиною малою і невартою уваги. Людина для Сталіна, в кращому випадку, "гвинтик". Ще в циклі статей "Анархізм чи соціалізм?" (1906 р.) Сталін стверджував, що маса - наріжний камінь марксизму.

Звідси гасло марксизму: "Все для маси". У 1936 р. у бесіді з працівниками ЦК ВКП(б) Сталін заявив: "Наша демократія повинна на перше місце ставити загальні інтереси. Особисте перед суспільним - це майже ніщо". Сталінська демократія санкціонує приниження індивіда, перетворює його право і свободи на порожні, нікчемні категорії.

У системі диктатури пролетаріату більшовицька партія споконвічно привласнювала собі головну роль. За переконаннями Леніна, Сталіна партія більшовиків - це "авангард", "надихаюча", "керівна", "спрямовуюча сила". Все інше в суспільстві, частині цієї системи, слухняні "приводи", "важелі", беззаперечно виконують будь-які директиви партії.

Більшовицька партія, її модель - ВКП(б) мислилася Сталіним як могутній "орден мечоносців", члени якого об'єднані залізною дисципліною і підкоряються одній свободі. Партія монолітна. У ній немає фракцій, плюралізму думок, дискусій, виборів (реальних). Вона, за Сталіним, повинна нагадувати військову частину, громаду одновірців. Партія здійснює тотальну диктатуру над пролетаріатом, державою, суспільством, безпосередньо над кожним громадянином. Більшовицька партія - "знаряддя диктатури пролетаріату", "бойовий штаб робітничого класу", "ядро влади".

Жодне питання не зважується в державі "без керівних вказівок партії". На всі хоч якоюсь мірою значущі посади в державі і суспільстві ВКП(б) ставить відданих їй людей - "номенклатуру". Партія контролює усі галузі державного управління. Будь-кому загрожує "караюча рука партії".

Сталін розвинув Ленінську тезу про те, що більшовицькій партії монопольно належить уся повнота захопленої влади. У "Сталінській Конституції" 1936 р. уперше офіційно визнається і нормативно закріплюється монопольне положення "бойового штабу робітничому класу" у радянському суспільстві. Ст. 126: "Керівним ядром усіх організацій трудящих як суспільних, так і державних" є комуністична партія.

Дата добавления: 2017-01-14