Сталiн i радянська економіка в повоєннi роки

Голодомори в Українi як один iз видiв репресiй проти українського народу

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і пов'язані з ім'ям організатора і ідеолога репресій Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести геноцид українців, чистки в рядах правлячої ВКП (б), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу». З точки зору міжнародного права, такі злочини нічим не відрізняються від злочинів Нацистської Німеччини, класифікуються міжнародним законодавством як злочини проти людяності і згідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу підпадають під юрисдикцію Міжнародного військового трибуналу.

Радянський дисидент та публіцист Ігор Буніч зазначав: «Якщо порівняти ці події з гітлерівським геноцидом євреїв, то треба визнати, що нацисти були набагато гуманнішими у власній країні. Ворог був визначений чітко. Якщо ти єврей - ти ворог, якщо ні, то ні. Як пощастило народитися. Такі ж ярлики, як «буржуй», «ворог народу», «кулак», «підкуркульник» та інші - могли бути навішені на кого завгодно і в будь-якій кількості. У цьому й полягає головна відмінність масового терору від терору вибраного.» [1]

Заслужений професор Гавайського університету, автор терміна і концепції демоциду[5], історик та дослідник Rudolph Rummel[6] в одній зі своїх 24 наукових праць «Смертельна політика: Радянський геноцид і масові вбивства з 1917 року», посилаючись на чисельні джерела, фахово обгрунтовує розрахунки та вказує кількість людських жертв серед цивільного населення за період правління Йосипа Сталіна в розмірі 51 млн 755 тис осіб, з яких близько 40 мільйонів померло або було вбито в таборах ГУЛаг.[7]

Багаторічний радянський політв'язень Розанов Михайло Михайлович згадував про надвисоку смертність в російському таборі Ухтинсько-Печорський ВТТ, де він відбував 3650 днів каторги: «Що не день, то списують 200-300 чоловік. Мруть, як мухи. Одні від цинги, інші від виснаження, треті від роботи і холоду»

Голодомо́р — термін, що вживається для позначення масового організованого на території СРСР голоду в 1932—1933 роках. Визначення «голодомор» вживається також для голоду 1921—1923 та 1946—1947 років

В умовах переходу від війни до миру постали питання про шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру і систему управління. Мова йшла не тільки про конверсію військового виробництва, але й про доцільність збереження сформованої моделі економіки. Багато в чому вона формувалася в умовах надзвичайної обстановки тридцятих років. Війна ще більше посилила цю «надзвичайність» характеру економіки і наклали відбиток на її структуру та систему організації. Роки війни виявили сильні риси існуючої моделі економіки, і зокрема, дуже високі мобілізаційні можливості, здатність у короткий термін налагодити масове виробництво висококласного озброєння та забезпечити необхідними ресурсами армію, ВПК за рахунок перенапруження інших секторів економіки. Але війна також із всією силою підкреслила й слабкості радянської економіки: високу питому вагу ручної праці, низькі продуктивність і якість невійськової продукції. Те, що було терпимо в мирний, довоєнний час, тепер вимагало кардинального рішення.

Мова йшла про те, чи потрібно повертатися до довоєнної моделі економіки з її гіпертрофованими військовими галузями, найсуворішої централізацією, безмежній плановістю у визначенні діяльності кожного підприємства, повною відсутністю будь-яких елементів ринкового обміну, жорстким контролем за роботою адміністрації. 1

Конверсія військової промисловості була проведена швидко, підвищивши технічний рівень цивільних галузей (і тим самим, дозволивши потім перейти до створення нових військових виробництв). Наркомат боєприпасів був перебудований в Наркомат сільськогосподарського машинобудування. Наркомат мінометного озброєння в Наркомат машинобудування та приладобудування, Наркомат танкової промисловості в Наркомат транспортного машинобудування і т.д. (У 1946 р. наркомати стали іменуватися міністерствами).

Надії на перетворення в галузі управління економікою виявилися нездійсненними. З кінця 40-х років було взято курс на посилення колишніх адміністративно-командних методів керівництва, на подальший розвиток існуючої моделі економіки. 2

Наприкінці травня 1945 р. Державний Комітет Оборони ухвалив перевести частину оборонних підприємств на випуск товарів для населення. Трохи пізніше був прийнятий закон про демобілізацію тринадцяти вікових груп особового складу армії. Ці постанови ознаменували розпочатий перехід Радянського Союзу до мирного будівництва. У вересні 1945 р. було скасовано ДКО. Всі функції з управління країною зосередилися в руках Ради Народних Комісарів (у березні 1946 р. перетворений на Раду міністрів СРСР). 3

Були здійснені заходи, спрямовані на відновлення нормальної праці на підприємствах і в установах. Скасовувалися обов'язкові понаднормові роботи, відновлювався 8-годинний робочий день і щорічні оплачувані відпустки. Був розглянутий бюджет на III та IV квартали 1945 р. і на 1946 рік. Скорочувалися асигнування на військові потреби і збільшувалися витрати на розвиток цивільних галузей економіки. Перебудова народного господарства та суспільного життя з урахуванням умов мирного часу завершилася в основному в 1946 р. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердив план відновлення і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.. Основне завдання п'ятирічного плану полягала в тому, щоб відновити райони країни, піддавалися окупації, досягти довоєнного рівня розвитку промисловості і сільського господарства, а потім перевершити їх. План передбачав першочергове розвиток галузей важкої та оборонної промисловості. Сюди направлялися значні фінансові кошти, матеріальні і трудові ресурси. Намічалися освоєння нових вугільних районів, розширення металургійної бази на сході країни. Однією з умов виконання планових завдань висувалося максимальне використання науково-технічного прогресу.

1946 рік став найбільш важким у повоєнному розвитку промисловості. Для перемикання підприємств на випуск цивільної продукції змінювалися технологія виробництва, створювалося нове обладнання, велася перепідготовка кадрів. Відповідно до п'ятирічного плану розгорнулися відновлювальні роботи на Україну, в Білорусії, Молдавії. Відроджувалася вугільна промисловість Донбасу. Була відновлена ​​«Запоріжсталь», вступив у лад Дніпрогес. Одночасно велося будівництво нових і реконструкція діючих заводів і фабрик. За п'ятиріччя було відновлено і знову споруджено понад 6,2 тис. промислових підприємств. Особливо велика увага приділялася розвитку металургії, машинобудування, паливно-енергетичного і військово-промислового комплексів. Були закладені основи атомної енергетики та радіоелектронної промисловості. Нові гіганти індустрії виникли на Уралі, в Сибіру, ​​в республіках Закавказзя і Середньої Азії (Усть-Каменогорськ свинцево-цинковий комбінат, Кутаїський автомобільний завод). Вступив в дію перший в країні дальній газопровід Саратов - Москва. Почали діяти Рибінська і Сухумська гідроелектростанції.

Роботи з відновлення промисловості були в основному завершені в 1948 р. На окремих підприємствах металургії вони тривали ще й на початку 50-х років. Масовий виробничий героїзм радянських людей, що вилився у численних трудових починах (впровадження швидкісних методів роботи, рух за економію металу та високу якість продукції, рух багатоверстатників та ін), сприяв успішному виконанню планових завдань. До кінця п'ятирічки рівень промислового виробництва на 73% перевищив довоєнний.

Дата добавления: 2017-01-14