З. Особливостi проведення колективiзацiї в СРСР. Iсторiографiя проблеми

Монографія відомого німецького дослідника аграрної історії Штефана Мерля про аграрний ринок в роки непу, яка зíявилася у 1981 р., залишається єдиною в німецькій історіографії з соціально-економічних проблем розвитку радянського суспільства 20-х рр., у якій також зíясовуються так звані організаційно-господарські передумови масової колективізації. У 1990 р. він опублікував матеріал про соціальний розвиток радянської колгоспної системи, зосередившись на діяльності політвідділів МТС, які займалися партійними чистками в колгоспах та радгоспах. Формування колгоспної системи учений висвітлює в контексті теорії тоталітаризму, посилаючись на відомості офіційної статистики, відтворює руйнівні наслідки насильницької колективізації, політики розкуркулення, хлібозаготівель. Засівна площа, кількість худоби та її зменшення, техніка, кадри колгоспів, розподіл продовольства стали предметом ретельного з’ясування. Історик визнав той факт, що колективізація, політика розкуркулення та надмірні хлібозаготівлі є основними причинами голоду 1932ñ1933 рр., але він заперечує його ´національну причетністьª, тобто факт навмисного винищення саме українців.

На початку 90-х рр. колективізації торкалися німецькі історики А. Каппелєр, Р. Майєр.

Ш. Плаггенборг розглядає колективізацію з точки зору модернізації села, яку почав здійснювати Сталін одночасно з індустріалізацією. Він підкреслює той факт, що крім селян, особливо селянок, ніхто офіційно не виявив опору під час колективізації. Висвітлюючи організаційно-правові основи функціонування карально-репресивної системи в СРСР 30-х рр., Плаггенборг виокремлює аспект триразового покарання куркулів: позбавлення власності і депортування, економічна руйнація (ліквідація як класу), персональна ліквідація.

Результати насильницької колективізації та політики розкуркулення висвітлювали Й. Баур, Д. Поль,

А. Хайнріх - Його монографічне дослідження є своєрідним рефератом опублікованих праць російських та німецьких істориків, а також української зарубіжної історіографії, тобто діаспорної. Вражає некритичне ставлення дослідника до фактажу та особливо оцінок, висловлених радянською історіографією, збережено тезу про те, що колективний рух був складовою кооперативного плану, котрий передбачав кредитно-фінансову і матеріально-технічну підтримку селянських господарств і товариств. Зíясування причин та наслідків голоду 1932ñ1933 рр. побудоване на основі опублікованих джерел, переважно монографічних досліджень зарубіжних авторів, хоча автор і цитує окремі праці С.В. Кульчицького та використовує збірник архівних документів, упорядкований Є.П. Шаталіною.

Висвітленню політико-економічної, соціально-організаційної мотивації ´примусової колективізації присвячено окремий підрозділ монографії Манфреда Гільдермайєра про історію становлення і падіння СРСР.

Поштовхом для переосмислення теоретичних схем і навіть деяких догматичних тлумачень періоду колективізації та розкуркулення стала монографія Р. Конквеста.

Дослідники Марк Таугер з США, Роберт Девіс з Великобританії, Роберта Маннінг з США, С. Уїткрофт з Австралії є прихильниками наукової теорії про кризу радянської економіки, яка мала субíєктивні та обíєктивні причини. Радянська економіка 1930-1933 рр., на переконання Р. Девіса, зазнала кризи, яку спричинила колективізація.

Американська дослідниця колективізації та політичних репресій Р. Маннінг до причин голоду віднесла надзвичайні державні заготівлі, експорт, колективізацію, політику розкуркулення. Вона називає хлібозаготівлі ´фанатичнимиª, співставляє ситуацію 1927ñ1929 рр., коли стався голод, з найбільш неврожайним 1936 р., але підкреслює саме катастрофу 1932ñ1933 рр., зумовлену не ´агротехнічними факторамиª. На її переконання звинувачення сталінського уряду у відповідальності за голод небезпідставні.

Обíєктивно оцінюючи соціально-економічне становище в 1932ñ1933 рр., Девіс та Уїткрофт не заперечують ´злого наміруª Сталіна та його найближчого оточення, тому що вони могли: по перше, відмовитися від експорту та від радикального вилучення насіннєвого фонду, по-друге, попросити міжнародну гуманітарну допомогу, по-третє, призупинити діяльність заготівельних комісій. У 2004 р. вийшла з друку їхня англомовна монографія про голод 1932-1933 рр. в СРСР, яка написана на архівних матеріалах та сучасних документальних виданнях.

Колективізації та зíясуванню політики розкуркулення присвячено розвідки Лінн Віоли, яка брала безпосередню участь в упорядкуванні архівних документів про трагедію радянського селянства. Американська дослідниця висвітлює проблему в контексті теорії тоталітаризму, тобто причин та наслідків сталінського політичного терору.

До сучасних західних істориків, які активно досліджують соціально-політичну історію СРСР належить італійський вчений Андреа Граціозі. Він опублікував у 1989 р. відомі тепер ´Листи з Харковаª, тобто донесення італійських дипломатів про голод в Україні та на Кубані у 1932-1934 рр. Монографічні дослідження А. Граціозі російською мовою висвітлюють взаємини влади і селянства, які характеризувалися збройними конфліктами, названі істориком ´селянською війноюª.

три ключових теоретичних підходи вивчення історії 20-30-х рр. в СРСР: модернізації, повсякденності та концепції тоталітаризму. Вони позначилися на структурних і гносеологічних моментах наукової літератури з проблем соціально-політичних та економічних відносин.

Дата добавления: 2017-01-14