Формування сталiнськоi доктрини нацiональної полiтики

І.В. Сталін наприкінці 1912 - початку 1913 рр.. з благословення В.І. Леніна підготував і опублікував статтю "Марксизм і національне питання", окремі положення якої вже піддавалися аналізу в попередніх розділах. Цю статтю вождя назвали "теорією і програмної декларацією більшовизму з національного питання" це був його перший підступ до створення власної національно-державної доктрини. У закінченому вигляді вона сформувалася до середини 1930-х., І.В. Сталін визначав тоді націю як "історично сформовану, стійку спільність людей", що виникла на базі єдиної мови, території, економічного життя і психічного складу (культури).

Але І.В. Сталін, виступаючи проти суверенної державності як ще однієї ознаки формування нації, він стверджував, що процес створення нових держав, притаманний перехідному періоду від феодалізму до капіталізму, вже завершено, а "прокинулися до самостійного життя" нації, так би мовити, "спізнилися" Незважаючи на це невідповідність реальності, І.В. Сталін до кінця життя залишився вірним сформульованої ним дефініції, вважаючи, що нації, отримавши статус якихось сучасних питомих князівств і відмовившись від суверенних прав, зможуть співіснувати в складі єдиної країни (імперії), поки в результаті побудови комунізму не зіллються в єдину націю.

Сталін висунув проект "обласної автономії", який передбачав передачу центром визначеним одиницям (Польщі, Литві, Україні та Кавказ) деяких владних повноважень по самоврядуванню. А ті на закріпленій за ними просторі повинні були забезпечити реалізацію комплексу прав ("мова, школи та ін") екстериторіальних національних меншин

Оскільки культурно-національна автономія проектувалася на основі принципу екстериторіальності, вона за визначенням сприяла доцентровим тенденціям і служила чинником, стримування національного сепаратизму, властивого саме територіальним автономіям. Але саме це найменше і влаштовувало більшовиків, які заявляли, що національні проблеми в царській Росії можуть бути вирішені тільки за допомогою революційно вибуху, а не реформ.

22 березня 1917 Тимчасовий уряд видав декрет, який проголошував: "Всі встановлені... обмеження в правах російських громадян, зумовлені приналежністю до того чи іншого віросповідання, віровченню..., скасовуються". Це поширювалося і на національність.Повернувся до того часу в Петроград із сибірського заслання І.В Сталін, відгукнувся в "Правді" спеціальною статтею. У ній він стверджував, що з перемогою революції в Росії і усуненням від влади старої аристократії, що насадила національний гніт, виникли "фактичні умови, необхідні для національної свободи".

І.В. Сталін виступив за введення "обласної автономії" для окремих національних околиць. Перш за все, малися на увазі Україну, Закавказзя, Прибалтика та надання права на самовизначення Фінляндії і Польщі [5]. Висуваючи цю програму, І.В. Сталін, мабуть, вважав, що соціалізму в Росії буде передувати тривалий період капіталістичного розвитку. Така переконаність з'явилася у нього, швидше за все, під впливом Л.Б. Каменєва, з яким він зблизився під час останньої посилання.

Однак незабаром І.В. Сталін різко змінив свою точку зору. Сталося це після приїзду в Петроград з еміграції В.І. Леніна. Під впливом останнього він не вагаючись вийшов з-під опіки Л.Б. Каменєва і солідаризувався з вождем. На знаменитій Квітневій Всеросійській конференції РСДРП (б) він виступив з доповіддю з національного питання, де підтримав В.І. Леніна, який вимагав від своїх соратників визнання за народами Росії гарантованого права на самовизначення аж до повного політичного відділення.

Підтримка національної партійної еліти була аж ніяк не зайвою для І.В. Сталіна, який направив тим часом основні зусилля на заміну влади номенклатурної олігархії своєї одноосібної диктатурою. Система правління, співзвучна традиційної для Росії автократії, була в інтересах широких верств радянської бюрократії. Була потрібна і нова національно-державна ідея. І така доктрина, заснована на теорії побудови соціалізму в одній країні, з кінця 1920-х р. була взята владою на озброєння. Розуміючи, що домогтися однодумності буде непросто, І.В. Сталін проводив ідеологічну перебудову поступово.

Суть її була проста: оскільки росіяни, домінуючи по ареалу розселення і за чисельністю над іншими народами СРСР, лідирують у культурному та економічному плані, вони покликані зіграти роль "керівної сили Радянського Союзу". У передовиці "Правди" від 1 лютого 1936 так і проголошувалося: "У сузір'ї союзних республік першою величиною є Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка.І першим серед рівних є російський народ ". Однак цей народ представлявся І.В. Сталіну аж ніяк не як щось самоцінне, гідне особливого вшанування і процвітання.

Для нього російські - етнічна основа його влади, політичний стрижень, що скріплює в єдине ціле всі народи. Будь-яке інше розуміння історичного призначення росіян, передбачала відстоювання ними власних прав на національну самобутність, І.В. Сталін припиняв рішуче й нещадно. Рівнем нижче за сталінської ієрархічної схемою знаходилися українці, ще нижче - білоруси, потім слідували інші народи, що мали власну державність у вигляді союзних республік; ще нижче розташовувалися так звані титульні народи автономних республік.

Саму останню ступінь цієї піраміди займали екстериторіальні нацменшини. Характерно, що увійшов в радянський розмовний ужиток термін "нацмен" саме з цього часу став набувати принизливо-зверхній, а в просторіччі і лайливий зміст. Запроваджена І.В. Сталіним модель національно-державного устрою була імперською, оскільки забезпечувала добровільно-примусове співіснування кількох так званих соціалістичних націй. Як і всяка інша імперія, побудована на силі центру, авторитет вождя і потенціал народу, СРСР, на думку А.І. Вдовіна, був приречений з самого початку

Дата добавления: 2017-01-14