Кульчицький про сталінську диктатуру

Диктатор знав тільки один ефективний засіб боротьби з потенційною загрозою сепаратизму - превентивні репресії. На Україну насунувся шквал репресій, які тривали аж до смерті вождя. Пік репресій припав на період створення комуністичного ладу.

Не варто пояснювати репресії тільки особистими рисами генерального секретаря ЦК ВКП(б). Терор був постійним методом державного управління від жовтневого перевороту 1917 р. Його першопричина корінилася у необхідності реалізації комуністичної доктрини, яка суперечила життєвим інтересам більшості населення, хоча зовні виступала принадною для багатьох. Свою принадність для декого вона не втратила й досі.

У Сталіна обсяг влади був незрівнянно більшим, ніж у монархів, хоча б унаслідок наявності новітніх технічних засобів для реалізації своєї волі.

Сталінська диктатура була персоналізованою - на чолі режиму стояла конкретна особа-диктатор. При цьому це була диктатура партії, яка підмінила собою державу й вросла в народну товщу. А оскільки партія будувалася на засадах «демократичного централізму», то диктаторська влада зосереджувалася у вищій партійній ланці - в Центральному комітеті, а точніше - в політбюро ЦК і була за своею природою колективною диктатурою політбюро ЦК. Тому персоналізуватися така влада могла тільки через особисті стосунки членів цього партійного органу. До кожного з членів політбюро ЦК у Сталіна був свій «ключ». Таким чином, диктатура партійних олігархів, хоча й була персоналізованою, бо реалізувалася через конкретну особу (диктатора), але, на відміну від монархічної влади, була безособистісною - вона не була легітимно закріплена за конкретною особою. Легітимність її не підтверджувалася історією та релігією. Перспективи такої диктатури заперечувалися досягнутим у XX ст. високим рівнем зрілості політичних інститутів.

Поява диктаторського режиму була історично неминучою в умовах народної революції, яка переросла в комуністичну. Ліквідація приватної власності на засоби виробництва позбавила суспільство природної самоорганізації.

Його становище як вождя зміцнювалося з кожною перемогою над тими, в кому він убачав суперників або конкурентів. Олігархічна природа політичного устрою не змінювалася під час зростання впливу Сталіна в державі; партії і безпосередньо в політбюро ЦК. Разом з тим вістря диктатури все більше звужувалося; аж поки вся влада не зосередилася в руках генерального секретаря ЦК ВКП(б). Це надало олігархічному режиму тієї стабільності; якої він потребував для завершення розпочатих В. Леніним соціально-економічних перетворень.

Дата добавления: 2017-01-14