Кульчицький про економічну політику сталінізму

В Кремлі трималися за завойовані під час штурму «командні висоти» економіки, які стали фундаментом політичної диктатури. Але держава стала залежною від багатомлн. селянства, яке прагнуло будувати свої відносини з містом на засадах еквівалентності.

Темпи індустріального розвитку залишився високими тільки в період відновлення дорев. потенціалу. Рад. Уряд опинився перед дилемою чи визнавати і віддавати іноземні борги, чи не визнати і позбавитися можливості укладати довгострокові позики. Рад. Влада сподівалась тільки на ВЛАСНІ ресурси.

Провідну роль у колективному господарюванні відігравав адміністративно-управлінський апарат колгоспів. За статутом колгоспники могли самостійно обирати на загальних зборах голову й правління. Проте остаточне слово у визначенні колгоспного керівництва належало районній ланці управління - секретарю райкому, голові райвиконкому і начальнику райвідділу ДПУ. У формуванні керівних кадрів колгоспного виробництва істотну роль відіграли робітники. В силу своєї природи силові органи не могли здійснювати управління, тому управлінські функції були покладені на компартійні комітети різного рівня і на первинні осередки державної партії. У селі, особливо українському, мережа компартійних осередків залишалася малорозвиненою. Виявилася тенденція до нарощування управлінських структур і відповідно - витрат на їх утримання за рахунок доходу від громадського господарства.

Продуктивні сили сільського господарства були підірвані новою кампанією розкуркулювання. Багато селян не витримували податкового тиску і відмовлялися від господарювання, залишаючи «хлібозаготівельний фронт». План мусив виконуватися, і влада обтяжувала тих, хто залишався на селі, додатковими завданнями. Колгоспи не могли розрахуватися по трудоднях, а селяни не бажали добросовісно працювати без оплати. Втрати зерна в полі ставали величезними, а різниця між видами на врожай і реальним урожаєм - разючою. Щоб мати більше хліба за низької врожайності, треба було забезпечувати значні посівні площі; при розширенні плану засівів не вистачало сил для ведення польових робіт згідно з правилами агротехніки. МТС ще не встигли розгорнути свою роботу, а матеріально-технічна база самих колгоспів була бідною. Головне ж, знову-таки, інше: небажання колгоспників працювати на державу безоплатно.

Причина пасивності селян лежить на поверхні: за два роки до того Кремль розкуркуленням вилучив із села людей, які могли б організувати боротьбу з державою. Протестний потенціал села наростав, але не знаходив виходу.

44. КУЛЬЧИЦЬКИЙ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ТЕРОР ЯК МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

З кінця 20 ніхто не пережкоджав Сталіну застосовувати державний терор як метод управління. Держ терор здійснювався управлінською елітою, але ніхто в народі і в самій еліті не був захищений він нього.

Починаючи свою революцію зверху Сталін відірвав органи держ безпеки від партійних комітетів, підпорядкував їх собі особисто і доручив їм контролювати всю вертикаль функціонерів.

Навесні 1931 Сталін розпорядився наблизити апарат державної безпеки до народних мас. Зважаючи на специфіку цієї вертикалі влади, доручення можна було виконати розбудовою мережі секретних співробітників в небачених раніше масштабах.

Громадян переслідували навіть за необережне сказане слово. Завдяки щільній мережі чекістів інформаторів чекісти добре знали, як живе українська інтелегенція і не тільки. Злочинницькі методи, які використовував Сталін, змушуючи вдаватись до них весь партійний аппарат не піднімати його популярність. З цього можна зробити висновок, що Сталін не міг не відчувати загрозу своїй невпинно зростаючій владі.

Сталін потурбувався підвести теоретичне підгрунтя для політики посилення деравного терору, пов'язавши успіхи в побудові соціалізму з неминучим загостренням класової боротьби у країні. Одночасно він поклав край суперечкам укий ухил становить більшу небезпеку – великоруський чи місцевий націоналізм.

Місцеві репресії в Україні мали свою логіку розвитку, але розвивалися на загальному тлі. Можна виділити 3 напрями репресій: 1) проти явних ворогів режиму; 2) проти селянства під час колективізації; 3) після 1934 – проти партії. Але їх не можна сприймати як остаточний список, адже Сталін ніколи не говорив про свої справжні наміри, навіть близькому оточенню.

Великий терор мав 3 мети: 1) абсолютно влада, шляхом перетворення партії в особисту; 2) трансформація радянського суспільства за моделлю, визначеною марксисько-ленінською ідеологією; 3) силоміць накидав рад суспільству «реальність» уявленого народу, його правдивість.

Великий терор на всіх етапах спрямовувався з Кремля і був наслідком рішень, які приймались у найвищих рад інстанціях і Сталіним. Терор харакреризувався зачисткою небажаних державі і винищенням еліти.

Дата добавления: 2017-01-14