Апогей і криза гулагу

Останні роки сталінізму були ознаменовані публічними політичними процесами або Великим терором. Але в гнітючому і консервативному післявоєнному громадському кліматі беззаконня досягло апогею.. Тисячі голів колгоспів були заарештовані за «шкідництво в кампаніях по хлібозаготівлях».. 21 лютого 1948 Президія Верховної Ради прийняв постанову, що пропонує висилку з Української РСР «всіх відмовилися від виконання мінімальної норми трудоднів в колгоспах і ведуть паразитичний спосіб життя». 2 червня 1948 ця міра поширилася на всю країну. Оскільки колгоспи розвалилися і були нездатні гарантувати нормальне життя в обмін на трудодні, численні колгоспники з року в рік не виконували встановленої владою норми.. Серед осіб, засуджених за крадіжку, було багато жінок, вдів військових, матерів з немовлятами, змушених просити милостиню або красти. До кінця 1948 ГУЛАГ налічував близько 500 тисяч ув'язнених жінок, вдвічі більше, ніж в 1945 році.

З представників інших національностей, нещодавно включених в СРСР, в таборах опинилися і молдавани, теж люто чинили опір радянізації та колективізації. В кінці 1949 року влада вирішили провести широку облаву-депортацію «ворожих і соціально чужих елементів».

У другій половині 40-х років заарештовані на Україні члени ОУН і бійці УПА продовжували поповнювати і без того значне число спецпоселенців. У 1945-1947 роках західно-українські села перебували під контролем українських націоналістів, підтримуваних селянством, яке відмовлялося від колективізації.

Як випливає з недавно відкритих архівів ГУЛАГу, на початок 50-х років припадає найвищий розмах пенітенціарної системи: ніколи раніше в таборах і спецпоселеннях не було такої кількості людей і ніколи ще криза цієї системи не був настільки явним. На початку 1953 року в ГУЛАГу утримувалося 2 500 000 ув'язнених, розподілених по різним структурам.

Величезні табори стали важкими в управлінні і зовсім неефективними, незважаючи на численні спроби поліпшити їх роботу шляхом ділення великих структур на менші в 1949 і 1952 роках. Мізерна зарплата ув'язнених, природно, не могла бути стимулом, що забезпечує підвищення продуктивності праці. До того ж все більше число укладених взагалі відмовлялося від роботи, утворювалися угруповання, і це, в свою чергу, вимагало підвищеного нагляду. ГУЛАГ став машиною, все гірше і гірше керованою. Щоб прискорити хід робіт, власті повинні були або перевести туди численних вільних робочих, або достроково звільнити ув'язнених - у тих випадках, коли для цього було достатньо підстав. Кризу ГУЛАГу по-новому висвітлює Постанова про амністію від 27 березня 1953, підписану Берією.

Переповнений і економічно все менш вигідний, ГУЛАГ вимагав змін, тому не можна говорити, що тільки політичні зміни стали причиною, по якій була оголошена амністія. Майбутні наступники Сталіна були знайомі з труднощами виправної системи і розуміли її економічну неспроможність.

Дата добавления: 2017-01-14