Хвиля репресій у період пізнього сталінізму

У період з березня по серпень 1952 були засуджені Військовою колегією Верховного суду СРСР до тривалих термінів позбавлення волі 35 генералів, 21 з яких були арештовані в період війни, а решта 14 - у повоєнний час (у тому числі маршал авіації Г. А. Ворожейкін). Більшість з них обвинувачувалося у проведенні антирадянської агітації, а деякі - у зраді Батьківщині. (С. А. Худяков, А. А. Новиков, В. Н. Гордов та інші.)

21 лютого 1948 Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про направлення особливо небезпечних державних злочинців після відбуття покарання у заслання на поселення у віддалені місцевості СРСР». Цей указ зобов'язували МДБ СРСР направити за рішенням Особливої наради у заслання всіх раніше звільнених після відбуття покарання з часу закінчення війни шпигунів, диверсантів, терористів, троцькістів, правих, меншовиків, есерів, анархістів, націоналістів, білоемігрантів та учасників інших антирадянських організацій і груп, а також осіб, «які становлять небезпеку за своїми антирадянським зв'язках і ворожої діяльності». Крім того, указ зобов'язував МВС СРСР направляти на заслання ті ж категорії осіб, в міру звільнення їх після відбуття покарання з особливих в'язниць і таборів. Всього за рішенням на заслання в такому порядку було направлено 52 468 людей.

У післявоєнний період в Прибалтиці і Західній Україні діяли збройні загони («лісові брати», Українська повстанська армія), які вели партизансько-терористичну боротьбу з владою. У Білорусії в той же період діяла менш численна Білоруська визвольна армія. У відповідь репресіям піддавалися не тільки учасники цих загонів і ті, хто чинив їм сприяння, а й родичі цих осіб.

На підставі постанови Ради Міністрів СРСР за 1949 рік, що депортації з Прибалтики підлягали «кулаки з родинами, сім'ї бандитів і націоналістів, які перебувають на нелегальному становищі, убитих при збройних зіткненнях і засуджених, легалізовані бандити, які продовжують вести ворожу роботу, та їх сім'ї, а також сім'ї репресованих посібників бандитів». В результаті було депортовано 94 779 осіб

На підставі постанови Ради Міністрів СРСР 1949, депортації з Молдавії підлягали «колишні поміщики, великі торговці, активні пособники німецьких окупантів, особи, які співпрацювали з німецькими органами поліції, учасники профашистських партій і організацій, білогвардійці.

У 1949 році органами МДБ було заарештовано велика група вчених-геологів (професор Григор'єв; Вологдин; доктор Баженов; тощо за звинуваченням у тому, що вони з шкідницької метою приховували наявні нібито на півдні Красноярського краю багатющі родовища корисних копалин, кольорових і рідкісних металів.

13 серпня 1949 були заарештовані колишні секретар ЦК ВКП (б) А. А. Кузнецов, перший секретар Ленінградського обкому і міськкому П. С. Попков, голова Ради Міністрів РРФСР М. І. Родіонов, голова Ленінградського виконкому міськради П. Г. Лазутін і колишній голова Ленінградського облвиконкому Н. В. Соловйов. Їх звинуватили в тому, що вони проводили «шкідницько-підривну роботу, спрямовану на відрив і протиставлення ленінградської партійної організації Центральному Комітету партії, перетворення її в опору для боротьби з партією і ЦК ВКП (б)». Обвинувачені у «ленінградській справі» були 30 вересня 1950 засуджені до смертної кари і розстріляні. Всього у цій справі було засуджено 214 осіб, з них 69 осіб основних обвинувачених і 145 осіб з числа близьких і далеких родичів.

У лютому 1949 преса почала кампанію по боротьбі з «космополітами», яка мала явний антисемітський характер. Сотні євреїв з числа інтелігенції було заарештовано у Москві та Ленінграді в перші місяці 1949 року.

У період з липня 1951 по листопад 1952 були заарештовані 9 лікарів, які лікували вище партійне керівництво, 6 з них були євреями. 13 січня 1953 в СРСР у всіх газетах було опубліковано повідомлення про їх арешт. Вони звинувачувалися в тому, що вони «злочинно підривали здоров'я хворих», ставили неправильні діагнози, неправильним лікуванням губили пацієнтів. Після цього по всій країні почалися масові звільнення євреїв з роботи, насамперед з медичних установ. Проте підготовка до судового процесу у «справі лікарів» припинилася після смерті Сталіна в березні 1953 року, і 4 квітня 1953 з'явилося повідомлення МВС СРСР, про те, що «в результаті перевірки з'ясувалося, що лікарі були арештовані неправильно, без будь-яких законних підстав.

Дата добавления: 2017-01-14