Причини і наслідки Великого терору на Житомирщині (1936-38) рр

Житомирська область, як адміністративно-територіальний регіон утворена 22 вересня 1937 року, в розпал «Великого терору».

Формально область із невеликим запізненням була включена в процес репресивних акцій, започаткованих, як відомо, буквально з перших днів приходу М. Єжова на посаду наркома внутрішніх справ СРСР. Ці акції насамперед спрямовувалися на тих діячів, які могли становити опозицію особисто Й. Сталіну. Розправа з колишніми політичними опонентами була першим етапом "великого терору". Другий етап розпочався в середині 1937 р., тобто із започаткуванням "масових" операцій НКВС.

Своє місце в цій ескалації насильства було відведено Житомирщині. Насамперед її специфікою був багатонаціональний склад населення. За переписом населення 1926 р., у Волинській окрузі мешкало 689136 осіб. Із них: українців - 451548, поляків - 94434, євреїв - 63578, німців - 52622, росіян - 23323. На Житомирщині національні меншини становили понад 30% населення, а в Україні в цілому – 18%.

У 1925 р. на Житомирщині було створено єдиний в Україні польський національний район - Мархлевський (Довбиський) з населенням 41000 осіб (73% становили поляки). У 1930 р. виник Пулинський німецький район у складі 30 сільських рад. На території області створили також 12 чеських рад.

Уже на початку 1930-х років керівництво УСРР ініціювало вивчення стану роботи з національними меншинами у прикордонній смузі, констатувало, що колективізація польських, німецьких, чеських сіл здійснюється повільними темпами порівняно з українськими. Причиною цього назвали те, що національні ради нібито "засмічені класово ворожими елементами". Серед національних меншин у першу чергу такими вважалися ті, які асоціювались із державами, що проводили антирадянську політику і мали спільні з СРСР кордони.

Із 1934 р. починається процес масового виселення німців і поляків із прикордонної смуги. З жовтня 1935 р. постановою ЦВК УСРР Мархлевський і Пулинський райони були реорганізовані, тобто ліквідовані. Депортація із прикордонних районів тривала в окремих селах до літа 1936 р. Як видно із звітів НКВС, у деяких селах зовсім не залишилося польських сімей. Тільки з території Мархлевського району було виселено 10 тис. поляків.

Ще одна специфічна риса "великого терору" на Житомирщині, власне, вже згадувалася: йдеться про те, що Житомирська область була прикордонною (8 березня 1921 р. Ратифікація Ризької угоди до Польщі відійшло 56% території Волинської губернії). Розподіл Волинської губернії призвів до того, що чимало родин опинилися 1 по різні боки кордону.

Ще одним важливим фактором, що стимулював ескалацію шпигуноманії, було розміщення великої кількості частин Червоної армії, які відносилися до Київського військового округу. Крім того, в реґіоні було споруджено два укріпрайони: Новоград-Волинський і Коростенський зі своїми військовими частинами і підрозділами. Кожного року на Житомирщині проводилися масштабні військові навчання.

Згідно з документами сфабрикованих на Житомирщині кримінальних справ, було викрито чимало "шпигунів" різних іноземних розвідок - німецької, польської,латвійської, італійської, румунської, англійської і навіть японської. Всім вигаданим антирадянським, націоналістичним, шпигунським, повстанським та іншим міфічним організаціям приписувалася мета відірвати Україну від СРСР, створити плацдарм для нападу капіталістичних країн на Радянський Союз, повалити радянську владу.

Пік репресій у Житомирській області припадає на другу половину 1937-го та 1938 рік. Були встановлені "ліміти" на кількість тих, хто підлягав негайному арешту і після розгляду справ на трійках - розстрілу (перша категорія), та тих, хто підлягав арешту й ув'язненню у виправно-трудових таборах на 8 - 10 років (друга категорія). 17 жовтня 1937 р. для Житомирщини встановлюються "ліміти": по 1-й категорії - 300 осіб, по другій - 500. (Для Жито­мирської області було виділено ліміти у 2300 осіб. З них 800 осіб — по першій категорії, 1500 осіб — по другій категорії).

У добу «Великого терору» продовжувалася розправа з так званими українськими націоналістами. Як учасники сфабри­кованої націоналістичної контрреволюційної військово-пов- станської організації, що нібито готувала збройне повстання на території Вінницької, Житомирської та Київської областей, в день винесення вироку 10 травня 1938 р. були розстріляні голова Бердичівського міськвиконкому С. В. Терпиловський, перший секретар Любарського райкому КП(б)У А. Л. Русанов, заступник голови Дзержинського райвиконкому А. В. Кошовий, викладач Бердичівського педінституту М. М. Полюга і з ними ще 33 чоловіки. Чотирьох «учасників», утому числі директора Бердичівського заводу «Прогрес» А. Ф. Бондарева, розстріляли через місяць

В роки "великого терору" від репресій постраждало понад 25,5 тис. громадян Житомирщини, з них понад 18,8 тис. осіб було розстріляно. Досвід Житомирщини підтверджує, що, ініціюючи арешти "ворогів народу", влада насамперед здійснювала лінію на протидію, на усунення реальних і евентуальних супротивників. Саме це завдання насамперед розв'язували працівники органів держбезпеки, фальсифікуючи справи, прагнучи "досягти успіху" за будь-яку ціну. Це було частиною достатньо цілеспрямованого знищення тих елементів, які насамперед уже були на обліку як ненадійні чи небезпечні. У цьому сенсі є підстави стверджувати, що "великий терор" у своїй основі не був "сліпим", арешти і засудження осіб за різними обвинуваченнями відбувалися на підставі обліку й попередньої розробки. Це, одначе, не виключало і виявлення локальної ініціативи, мотивованої, зокрема, і прагненням продемонструвати активність у боротьбі з різного роду "ворогами народу".

Дата добавления: 2017-01-14