Імперія таборів гулаг

Головне управління виправно-трудових таборів було утворено в СРСР в 1930 році як система власних таборів Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ).

11 липня 1929 Рада народних комісарів СРСР прийняла постанову "Про використання праці кримінально-ув'язнених", згідно з якою зміст всіх засуджених на строк від трьох років і вище передавалося в ОГПУ, в системі якого в квітні наступного року було утворено Головне управління таборів. Всі великі виправно-трудові табори (ВТТ) за постановою підлягали передачі з Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) у відання ГУЛАГу, нові табори наказувалося створювати тільки у віддалених малонаселених районах.

Первістками в цій системі стали Соловецький табір і комплекс Усть-Сисольск таборів особливого призначення, де в 1930 році перебувало близько 100 тисяч чоловік. У числі перших великих виправно-трудових таборів, створених незабаром після виходу постанови, був Сибірський табір особливого призначення ОГПУ СРСР - СІБЛОН, утворений восени 1929 на території Західного Сибіру.

У 1934 році ГУЛАГ увійшов в структуру об'єднаного НКВД, підкоряючись безпосередньо главі даного відомства.

Станом на 1 березня 1940 році в систему ГУЛАГу входили 53 ВТТ (включаючи табори, зайняті залізничним будівництвом), 425 виправно-трудових колоній (ІТК), а також тюрми, 50 колоній для неповнолітніх, 90 "будинків немовляти".

У 1943 році при Воркутинском і Північно-Східному таборах були організовані каторжні відділення з встановленням найбільш суворого режиму ізоляції: каторжани трудилися подовжений робочий день і використовувалися на важких підземних роботах у вугільних шахтах, на видобутку олова і золота.

Ув'язнені також працювали на будівництві каналів, доріг, промислових та інших об'єктів на Крайній Півночі, Далекому Сході і в інших регіонах. У таборах застосовувалися суворі покарання за найменші порушення режиму.

Ув'язнені ГУЛАГу, до числа яких входили як кримінальники, так і особи, засуджені за статтею 58 Кримінального кодексу РРФСР "за контрреволюційні злочини", а також члени їх сімей, були зобов'язані працювати безоплатно.. У колонії для неповнолітніх потрапляли підлітки у віці від 12 до 18 років. В "будинках немовляти" розміщувалися діти ув'язнених жінок. ГУЛАГ завдяки системі "виправлення примусовою працею" швидко перетворився на фактично самостійну галузь народного господарства. Забезпечена дешевою робочою силою ця "галузь" ефективно вирішувала завдання індустріалізації східних і північних регіонів.

У 1937-1950 роках у таборах побувало близько 8,8 мільйона чоловік. Особи, засуджені "за контрреволюційну діяльність", в 1953 році становили 26,9% від загальної кількості ув'язнених. Всього ж з політичних мотивів за роки сталінських репресій через табори, колонії і в'язниці пройшло 3,4-3,7 мільйона осіб.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 25 березня 1953 було припинено проводилося за участю укладених будівництво ряду великих об'єктів, що не викликане "невідкладними потребами народного господарства". У число ліквідованих будівництв потрапили Головний Туркменський канал, залізниці на півночі Західного Сибіру, на Кольському півострові, тунель під Татарським протокою, заводи штучного рідкого палива тощо. За указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 про амністію з таборів були звільнені близько 1, 2 мільйони ув'язнених.

Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 25 жовтня 1956 визнало "недоцільним подальше існування виправно-трудових таборів МВС СРСР як що не забезпечують виконання найважливішої державної завдання - перевиховання ув'язнених у праці". Система ГУЛАГА проіснувала ще кілька років і була скасована указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1960 року.

Дата добавления: 2017-01-14