Кульчицький про посилення сталінської диктатури в повоєнний період

Авторитет Сталіна у післявоєнному радянському суспільстві не мав меж. Централізація влади досягла свого максимуму. Сталін керував країною, тримаючи в руках 3 вертикалі влади: рад., партійну і чекістську. Ставлення до Сталіна, яке після його смерті почали характеризувати спеціально винайденим терміном "культ особи", являло собою дивну суміш всенародної любові, ненависті і страху. Та Сталін не заспокоювався на досягнутому. Найбільше його турбували настрої інтелігенції, яка могла у майбутньому кинути виклик його владі. Тому у перші повоєнні роки у центрі суспільно-політичного життя опинилися ідеологічні кампанії, спрямовані проти діячів науки, літератури і мистецтва. Особливою увагою компартійних ідеологів користувалися гуманітарні і суспільні науки.

Сталін діяв в рамках ств Леніним системи влади. Підпорядкував собі і ВКПб і номенклатуру.

В Україні ідеологічні кампанії здебільшого мали характер боротьби з націоналізмом. Тон задала доповідь М.Хрущова на пленумі ЦК КП(б)У, що відбувся 15-17 серпня 1946 р. Хрущов закликав розгорнути в республіці викриття буржуазно-націоналістичної ідеології. Після цього науковців Інституту історії України АН УРСР почали звинувачувати в ідеологічних помилках.

Принципові претензії до істориків виникли у зв'язку з відчутними змінами національної політики державної партії. В останні роки війни ця політика змінилася передусім у бік надання особливої ваги показу месіанської ролі російського народу, його вирішального вкладу у перемогу над ворогом.

Ідеологічні кампанії були розгорнуті навіть щодо технічних і природничих наук. Одразу після війни в СРСР розгорнулося цькування тих біологів, які у проблемах генетики стояли на науковій платформі. Лисенко називав ген міфічною частинкою, вигадкою буржуазних вчених, оскільки в його часи ще не можна було побачити на власні очі цю елементарну одиницю спадковості. У серпні 1948 р. він організував сесію ВАСГНІЛ і домігся за безпосередньої участі Сталіна погрому всіх, хто не визнавав "народну агробіологію" наукою.

Щоб не допустити посилення політичних позицій діячів, Сталін нацьковував управлінські структури одна на іншу, відсував від ключових посад вищих чиновників, не зупиняючись перед фіз. ліквідацією.

46. ІМПЕРІЯ ТАБОРІВ ГУЛАГУ (ЗА КНИГОЮ СЕФАН КУРТУА..)

У середині 1930 близько 140 тисяч в'язнів вже працювали в таборах, керованих ОГПУ. Одне тільки величезне будівництво Біломорсько-Балтійського каналу вимагало 120000 робочих рук, іншими словами, значно прискорювався переклад з в'язниць в табори десятків тисяч ув'язнених, в той час як потік засуджених у справах, розслідуваних ОГПУ, все збільшувався. ГУЛаг здійснювало керівництво системою виправно-трудових таборів. Територіально табору підпорядковувалися лагуправленіям, а організаційно - спеціально створеним главкам у відповідних наркоматах. У червні 1935 уряд розпочав новий проект, реалізувати який можна було тільки силами ув'язнених, - будівництво нікелевого комбінату в Норильську за Полярним колом. Концтабір в Норильську налічував в період розквіту ГУЛАГу на початку 50-х років 70 тисяч ув'язнених.

У другій половині 30-х років населення ГУЛАГу більш ніж подвоїлося.

Табори ГУЛАГу брали не тільки політичних в'язнів, ругіе укладені теж не були кримінальниками в звичайному розумінні цього слова. Вони потрапляли в табір по одному з численних репресивних законів, якими були оточені практично всі сфери діяльності. Закони стосувалися «розкрадання соціалістичної власності», «порушення паспортного режиму», «хуліганства», «спекуляції», «самовільних отлучек з робочого місця», «саботажу» і «недобору мінімального числа трудоднів» в колгоспах. Більшість в'язнів ГУЛАГу не були ні політичними, ні кримінальниками у власному розумінні слова, а лише звичайними громадянами, жертвами поліцейського підходу до трудових відносин і нормам соціальної поведінки. Таким був результат десятиліття репресивних заходів, що застосовувалися партією і державою до значної частини суспільства.

Новий потік укладених хлинув у табори, колонії і спецпоселення ГУЛАГу в період з кінця 1939 по літо 1941 року. Це було пов'язано з радянізацією нових територій і безпрецедентною криміналізацією соціальних, зокрема трудових, відносин. Перші, хто потрапив у поле репресивних дій, були поляки, багато з яких були вислані як «ворожі елементи». Насамперед це були поміщики і «військові поселенці».

Архіви зберегли подробиці багатьох операцій по депортації соціально ворожих елементів з Прибалтики, Молдавії, Західної Білорусії та Західної України, проведених у травні-червні 1941 року під керівництвом генерала Сєрова. В цілому 85 716 чоловік були депортовані в червні 1941 року. 16 травня 1941, коли Берія направив Сталіну свій останній план «операцій з чищення районів, недавно включених до складу СРСР, від антирадянських, соціально чужих і злочинних елементів».

1940 був відзначений і іншим «рекордом»: кількість охоплених ГУЛАГом - висланих, посаджених в радянські в'язниці і засуджених - досягло апогею.

Дата добавления: 2017-01-14