Кутових величин у тисячних 1 страница

Постріл, при якому траєкторія снаряда (кулі) на всьому своєму проміжку не піднімається над лінією прицілювання вище цілі, називається прямим пострілом.

Дальністю прямого пострілу називається найбільша дальність польоту кулі (снаряда), при якій снаряд (куля) не піднімається вище цілі (рис. 3.12).

Рис. 3.12. Дальність прямого пострілу

Дальність прямого пострілу залежить від висоти цілі і настильності траєкторії. Чим вище ціль і чим найстильніша траєкторія, тим більше дальність прямого пострілу.

Практичне значення стрільби на дальність прямого пострілу полягає в тому, що у межах цієї дальності стрільба може вестися без зміни установки прицілу.

Дальності прямого пострілу по цілях найбільш характерної висоти звичайно вказуються у Таблицях стрільби. Для визначення дальності прямого пострілу по цілі іншої висоти необхідно, використовуючи Таблиці стрільби, знайти дальність, для якої висота траєкторії дорівнює висоті цілі, яка цікавить нас.

Стрільба у межах дальності прямого пострілу у напружені моменти бою може вестися без зміни установки прицілу.

Тому небезпечні цілі на дальності прямого пострілу різними боєприпасами стріляючий повинен знати напам'ять. Якщо дозволяє обстановка (в обороні, із засідки тощо), то відкривати вогонь необхідно, коли ціль виявиться у межах дальності прямого пострілу.

І в цих умовах ціль повинна знищуватися з першого пострілу (черги).

Простором, що уражається (глибиною простору, що уражається) називається відстань на місцевості, протягом якої спадна гілка траєкторії не перевищує висоти цілі (рис. 3.13). Чим більше величина простору, що уражається, тим вище ймовірність враження цілі.

Величина глибини простору, що уражається, залежить від висоти цілі, кута падіння, кута нахилу місцевості у районі цілі й перевищення стріляючого танка над ціллю. Зі збільшенням висоти цілі глибина простору, що уражається, збільшується, а зі збільшенням кута падіння, кута нахилу місцевості на передньому скаті у районі цілі, перевищення стріляючого танка над ціллю - зменшується.

Глибина простору, що уражається, Ппр може бути визначена за таблицями перевищення траєкторії шляхом порівняння перевищення спадної гілки траєкторії на відповідну дальність стрільби з висотою цілі. Крім того, у тих випадках, коли висота цілі менша 1/3 висоти траєкторії, глибину простору, що уражається, можна визначити за формулами: Ппр = В_ц ·1000 / θ_с, якщо танк і ціль розташовані на рівній місцевості; Ппр = В_ц ·1000 / θ_с ± ω_ck, якщо ціль розташована на скаті (у знаменнику ставиться знак «плюс», коли ціль розташована на скаті, зверненому до стріляючого танку, і знак «мінус», коли вона розташована на зворотному скаті); Ппр = В_ц ·1000 / θ_с ± ε, якщо танк розташований з перевищенням над ціллю, де Вц – висота цілі; θ_с – кут падіння, тис.; ε – кут місця цілі, тис.; ω_ck – кут ската (нахилу) місцевості.

Рис. 3.13. Простір, що уражається, у залежності:

а – від висоти цілі; б – від настильності траєкторії (кута падіння)

У тих випадках, коли ціль розташована на скаті або танк розташований з перевищенням над ціллю, глибину простору, що уражається Ппр, визначають за таблицями перевищення траєкторії, при цьому отриманий результат необхідно помножити на відношення кута падіння до кута зустрічі.

Таким чином, практичне значення простору, що уражається, (у точці падіння) полягає у тому, що ціль буде уражена прямим влученням снаряда навіть при деякій помилці у визначенні дальності до цілі. Наприклад, якщо простір, що уражається дорівнює 200 м, а стріляючий прицілюється у центр цілі, то при помилці в 100 м у будь-який бік ціль може бути уражена, тому що середня траєкторія пройде через ціль. Якщо ціль перебуває у межах простору, що уражається то вона буде уражена без зміни установки прицілу або положення точки прицілювання по висоті.

Якщо при стрільбі з місця по фронтальному танку, що рухається, (ціль рухається у бік стріляючого танка) при першому пострілі з гармати буде отриманий недоліт поблизу цілі, то вогонь можна продовжити без зміни. У цьому випадку ціль буде уражатися прямим влученням протягом усього простору, що уражається.

Якщо ціль перебуває за непробивним укриттям, то відстань, протягом якої ціль не може бути уражена прямим влученням, називається мертвим простором (рис. 3.14). Величина мертвого простору залежить від висоти укриття, висоти цілі і крутості траєкторії.

Мертвий простір збільшується зі збільшенням висоти укриття, зі зменшенням висоти цілі та зі зменшенням кута падіння і, навпаки, зменшується зі зменшенням висоти укриття, зі збільшенням висоти цілі і зі збільшенням кута падіння.

Рис. 3.14. Мертвий простір:

Н – висота укриття; h – висота цілі; ВА – мертвий простір;

ВC – прикритий простір

Мертвий простір може бути визначений за кутом падіння, за таблицею перевищень і за зміною дальності польоту снаряда при виносі точки прицілювання за висотою на величину різниці висоти укриття та цілі.

За кутом падіння мертвий простір визначається за формулою: Мпр= (H – h) 1000 / θ_с, де Мпр – мертвий простір, м; Н – висота вкриття, м; h – висота цілі, м; θ_с – кут падіння, тис.

Явище розсіювання. Якщо зробити кілька пострілів за можливо однакових умов стрільби (ті самі установки прицілу, однакові снаряди, ретельне наведення для кожного пострілу тощо), то виявиться, що точки влучення окремих снарядів (пробоїни на щиті, ямки на землі) не будуть збігатися одна з одною. Тому й траєкторії окремих снарядів не будуть збігатися одна з одною.

Це явище розкидання снарядів при стрільбі з однієї зброї в однакових умовах називається розсіюванням (рис. 3.15).

При великій кількості пострілів в однакових умовах стрільби траєкторії випущених снарядів утворять сніп траєкторій.

Рис. 3.15. Сніп траєкторій, площа розсіювання, осі розсіювання:

А – на вертикальній площині; б – на горизонтальній площині; ББ₁ – вісь розсіювання за боковим напрямком; ВВ₁ – вісь розсіювання за висотою; ДД₁ – вісь розсіювання за дальністю. Середня траєкторія позначена пунктирною лінією

При перетинанні цього снопа траєкторій з вертикальною або горизонтальною площиною точки падіння (пробоїни) розташовуються на деякій площі, названою площею розсіювання. Площа розсіювання у більшості випадків за формою наближається до еліпса й тому називається еліпсом розсіювання, у відповідному випадку площа розсіювання може бути колом.

Центр площі розсіювання називається центром розсіювання, а його розрахункове положення - середньою точкою влучності.

Якщо на вертикальному щиті через центр розсіювання провести горизонтальну й вертикальну лінії, то одержимо осі розсіювання. Горизонтальна лінія ВВ₁ буде віссю розсіювання за висотою, а вертикальна ББ₁ – віссю бокового розсіювання. Для площі розсіювання на горизонтальній площині (на землі) віссю бокового розсіювання буде напрямок стрільби – лінія ББ_1, лінія ДД_1, яка проходить через центр розсіювання й перпендикулярна до напрямку стрільби, буде віссю розсіювання за дальністю.

Відстані від точок падіння до осей розсіювання називаються відхиленнями. Відстані від осі розсіювання за висотою називаються відхиленнями за висотою, від осі бокового розсіювання – боковими відхиленнями й відстані від осі розсіювання за дальністю - відхиленнями за дальністю. Вплив розсіювання на стрільбу видно з рисунку. Якби не було розсіювання, то при правильному визначенні відстані до цілі, при обліку впливу всіх факторів на політ снаряда і при правильному наведенні всі снаряди влучили б у центр цілі. При наявності розсіювання снаряди будуть розташовуватися всередині площі розсіювання. Якщо ця площа менша за ціль, то всі снаряди потраплять у ціль, якщо ж площа розсіювання більша за ціль, то частина снарядів (а іноді і всі снаряди) пройдуть повз ціль. Тому при великому розсіюванні враження цілі буде менш надійно. Знадобиться велика витрата снарядів, а отже, і часу для того, щоб отримати необхідну кількість попадань у ціль.

Рис. 3.16. Вплив розсіювання на стрільбу:

А – мале розсіювання; б – велике розсіювання

Причини розсіювання. Розсіювання снарядів (траєкторій) викликане різними причинами. Їх можна поділити на три групи: причини, що викликають розмаїтість початкових швидкостей; причини, що викликають розмаїтість кутів кидання і напрямків стрільби для кожного пострілу; причини, що викликають розмаїтість умов польоту снарядів.

Причинами, що викликають розмаїтість початкових швидкостей, є неоднакова маса бойових зарядів; різна температура зарядів; розмаїтість балістичних властивостей; різна маса снарядів внаслідок заводських допусків при виготовленні; зношування каналу ствола.

Розмаїтість кутів кидання викликає розмаїтість відстаней польоту снаряда при всіх інших рівних умовах (та сама початкова швидкість, ті самі умови польоту снаряда) і отже, є причиною розсіювання снарядів на дальності.

Причинами, що викликають розмаїтість кутів кидання й напрямків стрільби, є не одноманітність наведення; мертві ходи у механізмах наведення; розмаїтість кутів вильоту для кожного пострілу; збивання наведення при автоматичній стрільбі.

Причинами, що викликають розмаїтість умов польоту снарядів, є зміна стану атмосфери за час від одного пострілу до іншого; розмаїтість балістичних коефіцієнтів.

Явище розсіювання повністю усунути не можна, але його можна значно зменшити. У результаті зменшуються площа розсіювання й шкідливий вплив розсіювання на стрільбу.

При рішенні різних завдань зі стрільби доводиться визначати положення центра розсіювання (середню точку влучності).

Центр розсіювання може бути знайдено графічним і розрахунковим (аналітичним) способами.

Графічний спосіб визначення середньої точки влучності (рис. 3.17). Для двох пробоїн середньою точкою влучності буде точка, що лежить посередині відстані між двома пробоїнами.

Для трьох пробоїн середню точку влучності знаходять у такий спосіб. Визначають середню точку влучності для двох яких-небудь пробоїн; наприклад, для першої й другої пробоїн середня точка влучності буде в точці А. Знайдену середню точку влучності з'єднують із третьою пробоїною й відстань між точкою А третьої пробоїни ділять на три рівні частини. Точку С, що лежить ближче до точки А, приймають за середню точку влучності для трьох пробоїн.

а

б в г д

Рис 3.17. Визначення середньої точки влучності:

а - для двох пробоїн; б - для трьох пробоїн; в, г – для чотирьох пробоїн; д - для п'яти пробоїн

Для чотирьох і п'яти пробоїн середню точку влучності знаходять подібним чином. Приклад рішення такого завдання наведений на рисунку.

Для чотирьох пробоїн, розташованих симетрично, може застосовуватися і більш простий спосіб. Треба з'єднати пробоїни прямими лініями. Точка перетину цих ліній приймається за середню точку влучності.

Усі елементи траєкторії снаряда у безповітряному просторі можуть бути легко визначені з рівняння траєкторії.

Елементи траєкторії при стрільбі у звичайних умовах (у повітрі) можна визначити за емпіричними формулами, однак результати при цьому виходять приблизні. Ці формули, як правило, громіздкі й мало придатні для користування при рішенні практичних завдань, тому вони не знайшли широкого застосування. Значення елементів траєкторії, розраховані за спеціальними балістичними таблицями і перевірені випробними стрільбами, даються в Таблицях стрільби.

Таблиці стрільби складаються окремо для кожної артилерійської системи. Для гармат, що мають кілька різних снарядів (бронебійні, осколково-фугасні, кумулятивні тощо) і кілька зарядів, Таблиці стрільби складаються окремо для кожного снаряда і заряду.

Значення елементів траєкторії даються для відстаней від 200 м і до граничної дальності польоту снаряда. Дальності даються через 200 м.

У заголовку Таблиць стрільби вказуються: калібр, тип снаряда (назва й індекс), заряд, початкова швидкість і для яких шкал прицілів розраховані дані Таблиць. Крім того, іноді вказуються кут вильоту і дальність прямого пострілу для типової цілі.

2. Підготовка до стрільби

Виявлення, вибір цілі і цілевказівка

Для своєчасного виявлення цілей і стрільби по них екіпаж танка в бою постійно веде розвідку цілей спостереженням. Спостереження з танка повинне бути круговим, сектори спостереження призначаються членам екіпажу залежно від наявності і розміщення приладів спостереження.

Кожному члену екіпажу призначається сектор або зона спостереження. При діях танка в обороні, засаді сектор спостереження кожного члена екіпажу може розбиватися на зони: ближню – до 500 – 600 м; середню – від 600 до 1500 м; далеку – понад 1500 м. При цьому спостереження ведеться спочатку у ближній, потім у середній і далекій зонах. При діях танка у наступі спостереження може бути організоване у такий способіб. Механік-водій веде спостереження у напрямку руху і праворуч і здійснює розвідку цілей на глибину до 600 – 800 м, навідник – у напрямку атаки на глибину від 600 – 800 м до 1500 – 2000 м, командир танка – кругове спостереження з концентруванням особливої уваги у напрямку атаки на глибину понад 1500 – 2000 м, де можуть знаходитися небезпечні для танка цілі (установки ПТУР тощо).

При виявленні одночасно декількох цілей черговість їх ураження (вибір цілі) визначається на основі їхньої оцінки за ступенем важливості, небезпеки, уразливості й видалення. У першу чергу уражаються найбільш важливі й небезпечні на даний момент цілі, а з однаково важливих і небезпечних – та ціль, що розташована ближче і найбільш уразлива, з таким розрахунком, щоб можна було уразити її в найкоротший термін і з найменшою витратою боєприпасів.

Члени екіпажу негайно доповідають командиру танка про помічені цілі, який, у свою чергу, доповідає про найбільш важливі і небезпечні командиру взводу. При виявленні одночасно декількох цілей доповідають у першу чергу про найбільш важливі й небезпечні для танка. Доповідь про виявлені цілі здійснюється у формі цілевказівки.

Цілевказівка містить певну послідовність дій, вона повинна бути короткою, чіткою, точною і зрозумілою, що забезпечує швидке виявлення цілі. У ній вказуються: напрямок на ціль; місце розташування цілі щодо орієнтирів, місцевих предметів; найменування цілі й її ознаки; дальність до цілі у метрах.

При одержанні цілевказівки той хто її приймає, відшукавши ціль, доповідає «Бачу». Коли ж той, хто приймає цілевказівку, не бачить цілі, він доповідає «Не бачу». Якщо ж він не може знайти ціль через неясність цілевказівки, то доповідає «Не зрозумів»; у цьому випадку цілевказівка повторюється або уточнюється.

У тому випадку, якщо ціль першим виявив командир танка і прийняв рішення на її ураження, то одночасно з подачею цілевказівки навіднику він ставить йому вогневе завдання. При цьому цілевказівка є складовою частиною постановки вогневої задачі. На початку цілевказівки командир танка вказує тип снаряда або вид зброї, а наприкінці – спосіб ведення вогню і задачу.

Цілевказівка у танку здійснюється таким чином:

- наведенням зброї у напрямку цілі;

- від орієнтирів (місцевих предметів);

- від напрямку руху (за азимутальним покажчиком або баштовим кутоміром).

Визначення відстані до цілі

Дальність до цілі (орієнтирів і місцевих предметів) із танка визначають:

- далекоміром;

- за кутовою величиною цілі (орієнтира, місцевого предмета);

- візуально (порівнянням відстані до цілі із заздалегідь відомою відстанню або за ступенем видимості цілі).

В окремих випадках про дальність до цілі може бути повідомлено екіпажу командиром підрозділу.

Основним способом визначення відстані до цілі у танку є вимірювання з використанням далекоміра (лазерного або оптичного). У залежності від умов обстановки вимірювання відстані до цілі лазерним далекоміром може здійснюватися після виявлення, вибору цілі й прийняття рішення на її ураження або безпосередньо перед пострілом.

У разі несправності далекоміра або неможливості його застосування через метеорологічні умови і через сильну запиленість дальність до цілі визначається за її кутовою величиною за допомогою сітки (шкал) прицілу (приладу спостереження), далекомірної шкали або візуально.

Дальність до цілі за її кутовою величиною визначають при стрільбі з місця і з зупинки, коли відома висота, ширина або довжина виявленої цілі (її частини). Вимірювання відстані до цілі відбувається двома способами.

Перший спосіб:

за допомогою шкал прицілу (приладу спостереження) вимірюють кут, під яким видна ціль (рис.3. 18);

Рис 3.18. Визначення відстані до цілі за допомогою шкал прицілу (приладу спостереження)

Розмір цілі (у метрах) поділяють на кут у тисячних і отримують дальність до цілі у кілометрах.

Приклад: Ціль – танк шириною 3,4 м, видимий під кутом 2 тис. Дальність до цілі дорівнює км (1700 м).

Таблиця 3.6

Значення видимої ширини (довжини) різних цілей у метрах у залежності від їхніх курсових кутів стосовно напрямку стрільби

Найменування цілі	Курсові кути цілі, град.
	±15	±30	±45	±60	±75	±90
Танк БМП БТР САГ	3,42 2,96 2,5 3,15	5,30 4,48 3,63 1,48	6,81 5,69 4,53 5,49	7,93 6,48 5,09 6,10	8,37 6,89 5,34 6,36	8,33 6,79 5,20 6,15	7,66 6,22 4,70 5,50

За даними таблиці 3.6, видима ширина (довжина) цілі приблизно може дорівнювати:

- при курсових кутах від 0 до ±5° – габаритній ширині;

- при курсових кутах від 15 до ±10° – половині суми габаритних ширини і довжини цілі;

- при курсових кутах 30° і понад – габаритній довжині цілі.

Другий спосіб визначення дальності до цілі – за кутовою величиною її висоти.

Для цього у поле зору прицілу (приладу спостереження командира танка) є далекомірна шкала. При визначенні дальності за допомогою далекомірної шкали необхідно пам’ятати, що вона розрахована для цілі висотою 2,7 м (рис. 3.19).

Рис 3.19. Визначення відстані до цілі за допомогою далекомірної шкали

Визначення дальності за кутовою величиною її висоти може здійснюватися з використанням прицільних марок сітки прицілу. У цьому випадку найбільша точність у визначенні дальності буде досягатися за умов перебування цілі на рівній місцевості і на горизонті зброї, коли видима і габаритна висоти цілі однакові.

Окомірний спосіб визначення дальності до цілі із танка може використовуватися у тих випадках, коли немає можливості виміряти її за допомогою далекоміра або за кутовою величиною цілі.

Визначення дальності порівнянням із заздалегідь відомою відстанню здійснюється у такий спосіб:

- на око визначають у метрах віддалення цілі від орієнтира (місцевого предмета або рубежу), дальність до якої заздалегідь виміряна по карті, далекоміром або пристріляна;

- отриману величину додають до відомої відстані до орієнтира (місцевого предмета або рубежу), якщо ціль розташована далі, або віднімають, якщо ціль розташована ближче, і в результаті одержують дальність до цілі.

При визначенні дальності за ступенем видимості цілей і місцевих предметів використовуються дані, наведені у посібнику «Правила стрільби».

Вибір способу ведення вогню, зброї, типу боєприпасів

Спосіб ураження цілі (вирішення вогневого завдання) вогнем одного танка встановлюється командиром танка, а в окремих випадках безпосередньо навідником і включає:

- вибір виду зброї, типу боєприпасів і установки підривника;

- визначення дальності й моменту відкриття вогню;

- вибір способу стрільби.

Вибір виду зброї, типу боєприпасів і установки підривника проводиться відповідно до характеру цілі і відстані до неї.

Знищення броньованих цілей (танків, САГ, броньованих надводних цілей) здійснюється вогнем із гармати бронебійними і кумулятивними снарядами. При виборі підкаліберного або кумулятив- ного снаряда для ураження броньованої цілі необхідно враховувати також потужність їх дії, балістичні характеристики й умови стрільби.

При стрільбі по броньованих цілях у несприятливих метео- рологічних умовах, при наявності помітного бічного крену танка, а також якщо ціль рухається, доцільно використовувати підкаліберні снаряди.

При стрільбі в умовах, наближених до табличних (нормальних), на дальність до 2000 м для ураження броньованих цілей доцільно використовувати кумулятивні снаряди.

В окремих випадках броньовані цілі, так само, як і інші, можуть уражатися й осколково-фугасними снарядами. При цьому підривник встановлюють:

- на осколкову дію – для ураження легкоброньованих (БМП, БТР тощо) і неброньованих цілей, вогневих засобів і живої сили противника, розміщеної на відкритій місцевості або у траншеях;

- на фугасну дію – для ураження вогневих засобів і живої сили, розміщеної в окопах (траншеях) з перекриттями, а також для руйнування дерев’яно-земляних оборонних споруд, дерев’яних будівель, мостів тощо;

- на уповільнену дію – для руйнування довгострокових оборонних споруд, бліндажів, міцних будинків тощо.

Зі спареного кулемета вогонь ведеться для знищення живої сили, вогневих засобів (розрахунків кулемета, протитанкових засобів ближнього бою), автомобілів і мотоциклів.

Із зенітного кулемета вогонь ведеться по низько літних літаках, (вертольотах) противника на дальність до 2000 м, а по парашутистах і освітлювальних авіабомбах, – на дальність до 1000 м.

В окремих випадках вогнем із зенітного кулемета можуть уражатися і наземні цілі – легкоброньовані і неброньовані, переносні ПТРК тощо.

Визначення дальності й моменту відкриття вогню (проведення пострілу, черги) є найважливішою умовою, що здатна забезпечити ураження цілі з першого пострілу (залпу, пуску, черги).

При діях в обороні, засаді та у деяких інших випадках вогонь по цілі може відкриватися не відразу після її виявлення, а після наближення її на дальність, з якої вона може бути надійно уражена з першого-другого пострілу (на дальності ефективного вогню).

У цих умовах стріляючому надається можливість вибрати момент проведення пострілу. Оптимальним моментом для проведення пострілу вважається той, при якому площа цілі, що уражається, є найбільшою (ціль повернута боком, знаходиться на схилі або рухається по схилу, зверненому до танка, який стріляє).

Так, якщо ціль – танк рухається фронтально до напрямку стрільби, то його площа, що уражається, складає 7,48 м², а якщо флангові – 14 м², тобто майже удвічі більше. В другому випадку ймовірність влучення буде значно вище, ніж у першому.

Якщо ціль – танк рухається по рівній місцевості, то його видима висота буде дорівнювати габаритній, а якщо по схилу крутістю 15° – видима висота цілі буде в 1,8 разу більше габаритної (табл. 2). Отже, і в цьому випадку збільшується площа цілі, що уража- ється, а значить, і ймовірність влучення в неї.

Вибір способу стрільби залежить від умов тактичної обстановки, місцевості, характеру вогневого завдання, технічного стану комплексу озброєння танка або його окремих елементів, а також інших факторів.

В усіх випадках спосіб стрільби вибирається з таким розрахунком, щоб ураження цілі забезпечувалось із найменшою витратою боєприпасів і часу, а також з урахуванням збереження місця танка у бойовому порядку взводу.

Заряджання зброї при стрільбі із танка здійснюється за командою командира танка або навідника. У команді для заряджання.зброї вказується тип снаряда або вид зброї, наприклад: «Підкалібер- ним», «Кумулятивним», «Осколковим» або «Кулеметом». Для другого і наступного пострілів заряджання проводиться самостійно навідником тим же типом боєприпасів, якщо не надійшла інша команда.

Призначення вихідних установок

Вихідні установки для стрільби з танків прямою наводкою призначають:

- встановлення прицілу – відповідно до виміряної дальності до цілі з урахуванням сумарної поправки дальності на рух цілі, танка і відхилення умов стрільби від табличних (нормальних);

- прицільну марку – центральну прицільну марку (центральний косинець) або бокову прицільну марку, що відповідає величині сумарної поправки напрямку стрільби на рух цілі, танка, боковий (косий) вітер і крен танка;

- точку прицілювання – центр цілі або іншу точку прицілювання вище (нижче), ліворуч (праворуч) від центра цілі на величину сумарної поправки на вертикальне переміщення танка, цілі і крен танка, а також на напрямок стрільби.

При стрільбі з танків напівпрямою наводкою вихідними установками є прицільна марка, точка прицілювання, рівень (установка бокового рівня).

При стрільбі непрямою наводкою вихідними установками є кутомір (встановлення азимутального покажчика або баштового кутоміра) і рівень (встановлення бокового рівня).

Визначення вихідних установок (вирішення завдання влучення снаряда у ціль) є кінцевою метою вирішення вогневого завдання.

При веденні вогню з танків прямою наводкою у більшості випадків час на вирішення цієї задачі обмежується 10–15 с.

Шкали прицілу-далекоміра (рис. 3.20)

У центральній частині поля зору знаходиться вертикальний штрих 1 із центральною прицільною маркою 3 і шкала бічних поправок 2.

Вертикальний штрих є прицільною шкалою для спареного з гарматою кулемета.

Початок вертикального штриха відповідає дальності 100 м. Ціна однієї малої поділки відповідає дальності 100 м. Цифри відпові- дають дальності у сотнях метрів.

Шкала бічних поправок 2 складається із штрихів і косинців. Ціна малої поділки 0-02.

У верхній частині поля зору розташовані:

горизонтальний штрих 4 і далекомірні шкали 5 для кожного типу сна- ряда (бронебійного – Б, осколково-фугасного – О, кумулятивного – Н).

Ціна однієї малої поділки 200 м для бронебійного і 100 м для решти типів снарядів. Цифри відповідають дальності у сотнях метрів. Праворуч від вертикального штриха розташована далекомірна шкала 6 для цілей заввишки 2,7 м.

Рис. 3.20. Вид поля зору прицілу-далекоміра

У нижній частині поля зору розташовані сигнали, що світяться: зліва – зелений сигнал «Готовий» готовності гармати до стрільби, справа – червоний сигнал «Командир» – цілевказівка командира.

У центрі нижньої частини поля зору висвічується тип снаряда (Б, О, Н, У), цифровий індикатор дальності й інформація про кількість цілей.

3. Корегування стрільби

Якщо першим пострілом із гармати (першою чергою з кулемета) ціль не буде уражена, то стрільбу по ній продовжують. При цьому якщо необхідно, у вихідні установки вносять зміни (корегують) з таким розрахунком, щоб забезпечити максимальну ймовірність влучення у ціль наступним пострілом (чергою).

При веденні вогню прямою наводкою корегування стрільби за дальністю і напрямком із танка здійснюється за допомогою виміряного відхилення і за спостереженням знака розриву.

У тому випадку, якщо величину відхилення снаряда (куль) при першому пострілі (черги) визначити не вдалося, а оцінено тільки знак відхилення: «Переліт» («Вище»), «Недоліт» («Нижче»), «Відхилення вправо, вліво», вихідні установки змінюють на величину найвигіднішого корегування (ВНК) із урахуванням можливої зміни дальності до цілі і напрямку стрільби між першим і другим пострілами. Дальність і напрямок стрільби корегують одночасно.

Корегування дальності стрільби при веденні вогню прямою наводкою проводиться:

- зміною установки прицілу на величину отриманого відхилення або найвигіднішого корегування з урахуванням можливої зміни дальності до цілі між пострілами внаслідок руху цілі і танка;

- виносом точки прицілювання по висоті на величину виміряного відхилення або найвигіднішого корегування у фігурах цілі з урахуванням можливої зміни дальності до цілі між пострілами;

- відміткою по розриву.

Напрямок стрільби при веденні вогню прямою наводкою корегують:

- виносом точки прицілювання на величину отриманого відхилення у фігурах цілі;

Дата добавления: 2017-01-14