Практичне завдання

1. Пригадати й записати п’ять назв художніх творів, які побудовані на антитезі. («Правда і кривда» М.Стельмаха, «Любов і ненависть» Д.Павличка, «Мир хатам, війна палатам» Ю.Смолича, «Стилет і стилос» Є.Маланюка, «І день, і ніч, і вічність» Ліни Костенко)

2. Прочитати. Вказати в реченнях протиставлення, пояснити роль вживання цього засобу. Визначити антоніми.

Гірке й солодке в цьому слові, що без розлуки нема любові (П.Кубаєвич). Річка буває спокійною, а буває дуже проворною. Заздрість буває білою, але частіше - чорною (Л.Соловйова). Якщо трапиться диво із див, стануть відповідями питання (О.Омельченко).

3. Прочитати уривок з виступу. Вказати вжиті в ньому протиставлення.

Нині Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи. У спробі збагнути його, ми натрапляємо на скляну стіну, споруджену в часи великих духовних спустошень.

За стінами стоять давні знайомі антиномії (суперечностей).

Шевченкова поезія проста - і в Шевченка немає нічого простого.

Шевченко поет наскрізь соціальний – і Шевченко завжди і весь у сфері духовних проблем.

Шевченко національний у всіх виявах - і Шевченко скрізь ставить проблеми загальнолюдські.

Написавши слово Бог з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря», наш лютий час дав свій антишевченківський ключ до книги. Річ у тім, що таке переосмислення центрального образу перевернуло призму Шевченкового світосприймання і здрібнило великі світила Шевченкового світу – Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну. Все перейшло на шкалу соціальних відповідників (Є.Сверстюк).

Парадокс - одна з форм протиставлення. З грец. - дивовижний, несподіваний, такий, що суперечить здоровому глузду. У логіці – це міркування, у процесі доведення якого створюються умови для одночасного доказу його істинності й хибності, причому доведення істинності висловлювання веде до визначення його хибності, і навпаки. Ось відомий з античних часів приклад:

Якийсь чоловік говорить: «Я завжди кажу неправду». Якщо цей чоловік справді є брехуном, то висловлена ним думка є істинною, але звідси випливає, що брехун не бреше, а тому не є брехуном. Отже, висловлювання «Я завжди кажу неправду» - істинне.

Парадокс - це думка, словесно оформлена як суперечливе, не відповідне узвичаєній думці твердження, що розходиться з усталеними поглядами, проте в дійсності може мати глибокий смисл. Напр..: Посол - це порядна людина, послана за кордон брехати в інтересах батьківщини (Г.Оттон). У риториці, як і в художній літературі, парадокс вживається як засіб, що відіграє певну роль: він може бути засобом сатиричного, викривального зображення. Найчастіше парадокс формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів’я (Поспішай повільно. Чим гірше, тим краще), каламбуру (Воно було б дуже добре, та нікуди не годиться. Що там говорить, як нема про що балакать).

Дата добавления: 2017-02-01