Практичне завдання

1. Прочитати. Пояснити, чи можна висловлені тут думки вважати парадоксальними. Свою думку обґрунтувати.

Світ найнезрозуміліший саме тим, що він зрозумілий (А.Ейнштейн). Людина має вірити, що незрозуміле цілком можна зрозуміти (В.Гете). Розум подібний до лампи: чим яскравішим є її світло, тим густішою стає тінь сумнівів (Р.Тагор). Нічого небезпечнішого немає для мудрості, ніж мудрування (Сенека). Жити – це повільно народжуватися (А.де Сент-Екзюпері). Щоб стати молодим, треба дуже довго рости (П.Пікассо). Боягуз вмирає безліч разів, тоді як звитяжець - тільки раз (В.Шекспір). Якби все в світі було прекрасне, світ у цілому не був би прекрасним Виходить, добре, що в світі є потворне (А.Франс). Великі люди – як скелі: довго спілкуватися з ними спроможні лише слимаки (О.Бальзак). Перекладач у прозі - раб, перекладач у поезії - суперник (В.Жуковський)

2. Творча робота. Колективне складання плану виступу на тему «Яким я уявляю собі справжнього лідера». Добір і запис ключових слів. Обмірковування виражальних засобів (порівнянь, метафор, протиставлень, парадоксів), які можна вжити в тексті виступу.

У. Підсумки заняття.

Домашнє завдання. Скласти план виступу на тему «Як потрібно виступати, щоб тебе не слухали, а чули». Підготуватися до виступу за планом, передбачивши використання таких художніх засобів, як порівняння, метафора, протиставлення, парадокс.

Т е м а 6: Виражальні засоби риторики: цитування, заклик, гіпербола

М е т а: пояснити мету й особливості застосування у публічному мовленні вказаних виражальних засобів; формувати вміння визначати їх у реченнях та текстах виступів, вживати у власному мовленні; розвивати логічне й образне мислення, уяву, пам’ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас студентів.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

ІІІ Повідомлення теми, мети заняття. Мотивація навчання.

ІУ. Вивчення нового матеріалу.

Цитати - дослівне відтворення оратором фрагмента чужого мовлення для підтвердження або обґрунтування власної позиції. Цитування - прийом ораторського мистецтва. Полягає в обґрунтуванні власних поглядів і тверджень, посиланням на думки фахівця в даній галузі. Напр..: Слово - наш Бог, і жити йому вічно. Запам’ятаймо це, як молитву, і з такою ж побожністю бережімо своє слово, яке дарує нам мати разом з життям, коли ми приходимо на світ.

Називаємо рідною маму, називаємо рідною мову, і це святе почуття гідності з любов’ю передав нам у статті «Рідна мова» великий педагог, українець Костянтин Ушинський, який заповів, як і Шевченко, поховати його над Дніпром: «Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина. Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике історично живе ціле. Поки живе мова народна в устах народу, до того часу живий і народ» (За Я.Гояном).

Проте цитата не тільки підтверджує висловлену автором думку, вона дає змогу висловити свою ж думку словами іншої людини. Яскрава та образна цитата пожвавлює виклад, знімає зі слухачів утому.

Інколи цитату використовують для проведення аналогії або, навпаки, підкреслення контрасту з чимось відомим і близьким. Напр.: У Києві на Хрещатику жебра Лукаш на сопілці. «Як солодко грає, як глибоко крає …» Ніхто не кида червінці. Коли ж ти дорівняєшся до себе своїм життя, безвольний мій Лукаше? (Ю.Ряст)

Цитатою можна розпочати виступ. У такому разі цитована думка має вражати слухачів своїм змістом або ж привертати увагу ім’ям автора. Напр..: Якось Авраама Лінкольна, який на своїх журавлиних ногах височів над усіма співрозмовниками, спитали, якої довжини повинні бути, на його думку, в людини ноги. Лінкольн відповів, що ноги мають бути якраз такими, щоб ними можна було дістати до підлоги. Коли я спитав у вашого керівника, який час мені виділено для виступу, він дав аналогічну відповідь: «Можете говорити, поки всього не скажете». Що ж мій виступ буде не таким довгим, як Лінкольнові ноги, але досить тривалим, щоб переконатися у тому, що ви поділяєте одну з моїх думок» (За А.Стівенсоном).

Цитування може задати певний тон усьому виступу.

Невичерпними джерелами є Біблія, твори художньої літератури, фольклор. Проте не слід цитувати часто повторювані, а тому набридлі виступи (поспішиш - людей насмішиш; лагідне слово й кішці приємне).

Заклик є особливо доречним у виступі агітаційного характеру: психологічна його спрямованість – конкретизувати, увиразнити, до яких саме дій чи вчинків прагне спонукати слухачів промовець. Часом у ролі закликів використовують рядки з художніх творів. Напр..: Борітеся - поборете! (Т.Шевченко)

Заклик, сформульований у лаконічному й емоційному мовному оформленні - це лозунг (гасло). Лозунг може визначати певне суспільне завдання, спонукати до виявлення ініціативи, висловлювати схвалення або осуд чогось. Напр..: Будьмо гідними громадянами незалежної держави Україна!

До сприймання будь-якого лозунгу слухачі мають бути підготовлені, по-перше, попереднім досвідом власного життя, по-друге, самим змістом промови. Сам собою лозунг вплинути на свідомість і поведінку слухачів не спроможний.

Гіпербола – підкреслено надмірне перебільшення розміру, сили, значення предмета чи явища з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності. Напр..: Так ніхто не кохав…

Практичні завдання

1. Прочитати уривок. Визначити роль висловленого в ньому заклику. спрогнозувати вплив заклику на адресатів мовлення:

Воскреснемо! Бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята!

Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і помолимось, хай рідне небо пошле нам силу для життя і воскресіння.

Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля»

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано було до чорних скель, високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду (За Я.Гояном)

2. З-поміж поданих фразеологізмів вказати (або виписати) ті, в основу яких покладено гіперболу. Увести ці фразеологізми до самостійно складених речень.

Злива (буря) почуттів, море радості (сліз), прірва забуття, людська повінь, чекати цілу вічність.

Диктант з коментуванням. Вказати у реченнях гіперболу (літоту)

Вища Білого дому моя біла хата, бо за правду стоїть, бо на правді одвіку стоїть. Верба, злеліяна в добу глуху, вросла в зеніт, немов зелена віха. Мати дуже висока, древніша од космосу. На плечі в неї райдуга гнеться коромислом. Маленький сірий птах, маліший від сльозини, ти вічно прилітай з незбагнених верхів. Мамо, не плачте, мамо: встали ми, дужчі магми! Правда сама – за нами, предків могили - з нами! (Б.Олійник)

Підсумки заняття.

Домашнє завдання: скласти план виступу на одну з тем: «Моє ставлення до реклами», «Якого оратора я справді хотів би послухати?» Підготуватися до виступу, передбачивши вживання гіпербол, закликів.

Т е м а 7: Виступ перед аудиторією: звертання, взаємодія зі слухачами, риторичні запитання, темп і гучність мовлення, інтонація

Мета: пояснити значення інтонації, формувати вміння її варіювати; поінформувати про прийоми налагодження контакту з аудиторією; розвивати логічне мислення, прищеплювати етичні правила, збагачувати й уточнювати словниковий запас студентів

Тип заняття: вивчення нового матеріалу

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

Прослуховування й обговорення підготовлених удома виступів

ІІІ. Підготовка до сприймання нового матеріалу

1. Прочитати записаний на дошці текст поезії. Відповісти на запитання: чи завжди легко тому, хто має виступити, налагодити контакт з аудиторією? Для чого потрібний такий контакт і в чому він виявляється? Визначити головну думку поезії. Що означає для оратора «самим собою буть»?

До зали «б»

Шановна зало! Наче на рентгені

Стою, відкритий з ніг до голови,

Перед тобою на долоні сцени…

І – хоч би тінь від кущика трави!

О многолика! Я – твоя забава.

І згубний, і солодкий твій полон.

Я чую, як ротів твоїх мільйон

Волає водночас: «Ганьба!» і «слава!»

І горе тим, що прагли угодити

На всі твої і примхи, і смаки.

Над ними присудом стоять віки.

Вгодити – означа: себе убити.

Оскільки, зало, ти своєї правиш.

Заманюючи на непевну путь,

Я залишаю за собою право:

Самим собою буть.

Б. Олійник

ІУ. Повідомлення теми, мети. Мотивація навчальної діяльності

У. Вивчення нового матеріалу

Зазвичай виступ розпочинають з етикетних формул звертання (Пані й панове! Вельмишановні добродії! Шановні вчителі та учні! Дорогі наші випускники!), привітання, представлення, вияву радості від зустрічі! (Дозвольте представитися… Щасливий познайомитися… Радий зустрічі… Щаслива бачити… Радий нагоді поспілкуватися…)

Виступ оратора є, безперечно, монологом, проте особливого типу: промовець не просто говорить з аудиторією, він спілкується з нею. Відчуваючи реакцію слухачів, оратор має вчасно на неї реагувати - якусь думку уточнити, проілюструвати, вчасно й доречно послатися на думку авторитетної особи, при потребі вдатися до аргументування висловлених думок або переконання. Отже, виникає своєрідний діалогічний монолог.Монолог, адресований відразу всій аудиторії й кожному слухачеві зокрема.

Готуючись до виступу, оратор має готуватися й до встановлення контакту з аудиторією. Буває, що до теми виступу та промовця аудиторія налаштована байдуже, недовірливо, а то й недоброзичливо, вороже. Щоб подолати упередженість слухачів, оратор повинен володіти відповідними прийомами.

Досвідчені промовці привертають увагу за допомогою прийому – «чіпляючий гачок» (назву дав відомий рос. адвокат А.Коні: «увага кожного (дитини, неука, інтелігента і навіть ученого), - писав цей видатний оратор, - може бути привернена чимось простим, цікавим і близьким до того, що ця людина переживала й відчувала». Це може бути розповідь про якусь дивовижу, якийсь нестандартний вчинок, звернення до аудиторії з несподіваним запитання, прохання про пораду тощо.

Іншим прийомом встановлення контакту з аудиторією є зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного зі слухачів. Звертаючись протягом нетривалого часу до одного слухача так, ніби він є єдиним, оратор, як правило, встигає зосередитися й заволодіти увагою всього залу.

Якщо промовець відчув, що слухачі стомилися, він може вдатися до прийому емоційної розрядки – запропонувати відгадати, кому належить цитована думка, пожартувати, розповісти анекдот. Після такої «передишки» досвідчені оратори зазвичай переходять до найскладнішої і найважливішої для сприйняття частини виступу.

Мета названих прийомів - викликати або зберегти увагу аудиторії. Проте для встановлення тривалого й міцного контакту зі слухачами застосування їх не є достатнім. Взаємодію оратора й аудиторії впродовж усього виступу забезпечує той діалогічний монолог, тобто прихований у монолозі діалог, присутній у самій структурі будь-якого публічного виступу. Саме такий прихований монолог допомагає досягти ефекту співпереживання.

Фори співпереживання, що його має викликати в слухачів оратор є такі: інтелектуальне й емоційне.

Інтелектуальне співпереживання спричиняється застосування прийому спільної мислительної діяльності оратора й слухачів. Промовець ніби публічно «мислить» - розмірковує. Формулює тези, висуває гіпотези, зіставляє факти. Наводить аргументи, полемізує з уявними або справжніми опонентами. Таким чином, оратор свідомо вводить аудиторію у процес творчого сприймання всього виступу.

Емоційне співпереживання спричиняється особистісним ефектом зараження: якщо самого оратора не хвилюють висловлювані ним думки, аудиторія найчастіше залишається байдужою. Чим емоційнішим є виступ, тим більше він впливає на почуття людей, активізуючи їхню увагу, а відтак й думку.

Найбільшого успіху досягає оратор, спроможний викликати водночас інтелектуальне й емоційне співпереживання аудиторії.

Для зміцнення контакту зі слухачами можна застосувати такі прийоми, як вживання займенників 1 та 2 особи (Всі ми стурбовані тим, що… Я спробую Вас переконати в тому, що… Вам відомо, що… звісно, Вас цікавить…), вживання дієслів у формі 1 та 2 особи наказового способу (Поміркуймо! Спробуймо розібратися! Відразу зауважимо… Зверніть увагу … Виправте, якщо я помиляюся…), безпосереднє звернення у процесі виступу до слухачів (шановне панство, високошановані опоненти, дорогі однодумці, колеги, друзі), а також риторичні запитання.

Почувши риторичне запитання, слухачі від пасивного сприймання переходять до активного обдумування сказаного. По суті, риторичне запитання стверджує думку з метою активізації уваги аудиторії. Напр..: Невже хтось не розуміє, якім страхітливим лихом стала б для України втрата незалежності? Навіщо державі Україна дві державні мови?

Риторичні запитання традиційно часто застосовують політичні оглядачі та коментатори. Часом вони будують виступ, чергуючи риторичні запитання й відповіді на них. Напр. Вас цікавить оцінка стану вітчизняного книгодрукування? Його давно визнано катастрофічним. Хочете знати, які тут відбуваються процеси? Неухильно зростає ціна на папір і поліграфічні послуги. Хто і що може врятувати ситуацію. можливо, у когось із вас є відповідь на це болюче питання?

Використання риторичних запитань підсилює виразність та емоційність публічного мовлення

Практичні завдання

1. Прочитати. Пояснити, у якому з уривків йдеться про інтелектуальне співпереживання. А в якому - про співпереживання емоційне (ефект зараження).

Якщо родилось слово не в огні, воно вогнем не стане у мені. Не піднесе мій дух на вищі межі і не запалить у мені пожежі (О.Довгий).Висока чолом - до неба. Одверта, як білий день. Виходжу я перед тебе на сцену, мов під рентген. На кожну мою удачу в очах твоїх мідь цвіте. На кожну мою невдачу ти прямо говориш: «Не те». Коли у моєму слові ложа павутиння зітче, жбурни його, як полову, на сором моїх очей. (Б.Олійник)

2. Прочитати. Про які прийоми встановлення контакту з аудиторією (зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного зі слухачів, емоційної розрядки, спільної мислительної діяльності оратора й слухачів) йдеться в уривку?

Він стояв і пильно дивися в залу, а потім зробив те, що завжди робив під час своїх виступів на велику аудиторію: у всіх 4 кутках приміщення вибрав по одному симпатичному дівочому обличчю, а в центрі - п’яте. І усміхнувся кожному спокійно і впевнено. Усміхнувся до конкретного обличчя, яке вибрав. А залі здалося, що він усміхається до кожного, хто сидить тут. І вся зала відповідала йому добрим усміхом. Він відчув, як голова освітлюється цілющим сяйвом тверезого розуму, і впевнено заговорив. Слова його мовби літали по залі. Легко й весело, ніби ластівки в сонячну днину десь над полем. Він задавав запитання сам собі і всім присутнім наче і сам відповідав на них, викликаючи у слухачів схвалення на обличчях, сипав дотепами і сам сміявся, маючи у відповідь щирий сміх тих, хто слухав його. У людей щезло почуття, що перед ними хтось виступає з промовою. Всі захоплено дивились на людину, яка творить перед ними дійство: розкриває таємниці свого мислення оприлюднено, в усіх на очах. П’ятдесят хвилин збігли, мов одна хвилина. Закінчивши виступ, він пішов зі сцени за куліси. Уже потім розповідали йому, що зала просто розривалась від аплодисментів (За Г.Кримчаком).

3. Виразно прочитати уривок. Визначити наявні в ньому риторичні запитання, пояснити їх роль.

Як бути з рефлексіями щодо брому, без якого нібито не можна читати нашу історію? Сказані колись під гарячу руку, ці слова Винниченка повторюються й тиражуються й заганяють співвітчизників у комплекс причетності до жахіть нашої історії.

А яку історію можна читати без брому? І взагалі, навіщо читати історію з бромом? Історія діло давнє, вона вже минула. Дивіться трансляції засідань нашого парламенту, тут і бром не допоможе.

Та й чим. Власне, наша історія гірша, ніж в інших народів?

Що, історію Англії можна читати без брому? Коли королева Марія Католицька, так і названа кривавою, страчувала протестантів? Коли у часи Шекспіра «кров з ешафотів бризкала на сцену»?

Чи історію Франції, з її варфоломіївською ніччю, з кривавим термідором? Чи давній Рим з його гладіаторами, з його цирком, де леви на арені роздирали християн? Чи, може, історія Німеччини дає взірці ідилічного розвитку нації? Чи, може, в Італії Данте не був вигнанцем, а Торквато Тассо не збожеволів?

Кожній нації є за що посипати собі голову попелом. Тільки не треба тим попелом запорошувати очі наступних поколінь. Ніхто з нас, нині живущих, не може нести відповідальності за давні непокутувані гріхи. Але кожен з нас зобов’язаний їх не повторити і не примножити.

Словник: рефлексії - осмислення людиною власних дій, самоаналіз, роздуми (часом надмірні і хворобливо загострені) над власним душевним станом.

4. Диктант з коментуванням. Вказати вжиті в реченнях риторичні та цитату. Пояснити їхню роль у публічному мовленні.

Якусь батьку, волю маєм недолугу, за віки ходити звикла у ярмі. Чи синів не варта горопашна мати?! Чи сини синами недостойні буть?! (В.Забашт.). Розпука душу рве мою – ми в рабстві жити мусим! О, чом я не поліг в бою з Уолессом чи Брюсом? (Р.Бернс). Хто сьогодні на всю Україну повторить слова Тургенєва: «Якби я був українцем, я б особисту байдужість до своєї народності вважав би за злочин, я б не схотів бути росіянином»? (І.Дзюба).

Вивчення нового матеріалу

Промовець повинен мати правильну дикцію й бездоганно володіти орфоепічними нормами – правильно вимовляти звуки та наголошувати слова. Сприйняття аудиторією змісту сказаного оратором залежить від його дикції, темпу й гучності мовлення.

Темп - це швидкість вимовляння звуків, складів, слів за певний проміжок часу. На думку фахівців, оптимальною умовою для доступного сприйняття усного мовлення є середній темп – приблизно 100-120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки треба висловлювати в дещо уповільненому темпі, удаючись до їх повторення. Другорядну ж інформацію цілком можна передати в пришвидшеному темпі.

Важливою є гучність мовлення оратора. Якщо він говорить тихо, його не почують, надто гучне виголошення промови зазвичай дратує слухачів.

За висотою голос може бути низьким, середнім. І високим – це залежить від природи. Головне, щоб промовець говорив природним голосом. З метою активізації уваги слухачів оратор може вдатися до такого прийому, як посилення гучності мовлення чи підвищення тону голосу або ж навпаки: зниження гучності мовлення до шепоту й пониження тону голосу. Проте після поновлення уваги в аудиторії необхідно повернутися до нормального тону, щоб у слухачів не склалося враження, що промовець знервується.

Інтонація - засіб усного мовлення, що полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів та пауз. Протилежним інтонаційно багатому мовленню є мовлення монотонне.

За допомогою зміни інтонації можна передати найрізноманітніші почуття й переживання. Учені нарахували понад 20 інтонацій, що виражають різні почуття: радості, гніву, захоплення, співчуття, розгубленості, здивування, сумніву, страху, злості, відчаю, заздрості, погрози тощо…

Оратор має навчитися передавати голосом почуття, що відповідають змістові його виступу. Якщо ж інтонація промовця не відповідає змістові виголошуваного ним, то, за твердженням фахівців, 30-40 % інформації слухачі не сприймуть.

Основні особливості голосу оратора можна перелічити у вигляді пунктів плану:

Особливості голосу оратора:

1. правильність дикції (ясність, чіткість, правильність вимови звуків)

2. темп мовлення.

3. гучність мовлення.

4. висота голосу.

5. емоційність голосу (вміння виразити голосом адекватні змістові почуття й переживання)

Практичні завдання

1. Прочитати народні прислів’я. Про які мовленнєві вади йдеться в кожному з них?

Слово видає, наче жуйку жує.

Язичок гундосий не здоженеш і босим.

У цього слова на милицях шкандибають.

Поки скаже - тричі на милицях оббіжиш.

Торохтить Солоха, як діжка з горохом.

Говорить, наче тісто місить

2. Прочитати речення, варіюючи темп: прискорено, уповільнено, середньо - 100-120 слів за хв. Зробити висновок про залежність сприйняття слухачами інформації від зміни темпу читання (говоріння)

Одних можна слухать, інших несила слухать, третіх не можна не слухать.

3. Будь-яку поезію прочитати напам’ять у середньому темпі. Прочитати (проговорити) скоромовку, варіюючи темп, а потім одночасно – темп і гучність вимови.

Забув Кіндрат Панкратів домкрат, а Панкрату без домкрата не піднять на тракті трактор, тому жде на тракті трактор Кіндрата з домкратом Панкрата.

4. Подані звертання та речення прочитати, передаючи за допомогою інтонації різні почуття радості, страху, здивування, байдужості, сумніву, погрози, захоплення.

Пані й панове! Леді й джентльмени! Шановні учасники конкурсу! Моя кохана!

Який я радий тебе бачити! Ми маємо поспішати. Я невимовно щасливий. Це була виснажлива робота.

Купи купу пуху! Хвалю халву. Ви часом не з Брехунівки? Навіщо вовка в село з лісу тягнути? Чи ти не з тієї ноги встав?

Підсумки заняття

Домашнєзавдання - підготувати виступ перед групою на одну з тем: «Яким я уявляю собі наш випускний вечір?», «Чим запам’ятався мені І курс?».

Підготуватися до виголошення промови, врахувавши темп, гучність мовлення, а також адекватну змістові інтонацію.

Т е м а 8: Елементи практичної риторики. Тематичне тестування

М е т а: закріпити знання про виражальні засоби риторики, вимоги до виступу перед аудиторією; з’ясувати рівень засвоєних знань, сформованості вмінь та навичок з практичної риторики; розвивати логічне мислення, пам’ять, удосконалювати навички застосовувати набуті знання в нових умовах, формувати навички самостійної роботи.

Тип заняття: комбінований

Хід заняття

Бесіда за теоретичною темою:

- Що є предметом вивчення риторики?

- Які виражальні засоби забезпечують сприйняття аудиторією змісту публічного виступу? Що таке метафора? Який різновид метафори вам відомий? Яка роль метафори у публічному мовленні?

- Що спільно і відмінного між метафорою і порівняння?

- З якою метою оратори використовують протиставлення?

- Що таке парадокс? Наведіть приклад парадоксу?

- Що називають гіперболою? З якою метою оратори вдаються до її вживання?

- За якої умови можуть бути ефективними вжиті у виступі заклики (гасла)? Навести приклади часто вживаних гасел.

- Яка роль цитування?

- З якою метою оратори вдаються до риторичних запитань?

- Від чого залежить сприйняття змісту промови?

- Що таке темп, гучність мовлення? Які вони оптимальні для виступу?

- Що таке інтонація? Показати, як за допомогою інтонації можна передати різні почуття й переживання.

Практичні завдання

1. Прочитати. Звернути увагу на правильне інтонування, оптимальні темп та гучність. Вказати вжиті у виступі виражальні засоби риторики

З чого народжується пісня? З великого хисту? З великого болю й туги? Ми здогадуємось, відчуваємо, що з чогось великого, бо ті безіменні пісні, що стали часткою нашого єства, колись уперше виспівала одна людина. Вона виспівала себе, може, у кількох піснях, як Маруся Чурай, може, в одній-єдиній пісні. Як квітка агави, що квітне один раз. Але той раз, що породив пісню, був великим спалахом душі.

У зв’язку з поезією Бориса Мозолевського напрошується думка, що цей духовно обдарований чоловік народився створити високу й не тимчасову пісню. Мелодія цієї пісні вихоплювалася з його грудей вічним непокоєм та тривожним пориванням.

…Восени 1993-го Борис Мозолевський відійшов у вічність. Над його труною біля Спілки письменників зібрався гурт рідних та приятелів, а замість жалобної музики прозвучав вірш голосом автора:

Простіть мене, я скоро буду з вами -

Маленька жменька сірої золи.

Простіть за все, що ви не доспівали,

Та що там блазнювать - не дожили.

Прости мене, Василику, мій брате.

За всі твої тривоги і жалі,

Що ти один ламав холодні грати,

Коли я їв свій кусень у теплі.

… Усі згадували, як років з 15 тому виступали разом і бомбардували сон душі в різних школах та інститутах. Борис читав свої вірші російською мовою, і це було навіть добре: обиватель відчував, що це не вихватки націоналістів, а слова, над якими треба думати. Переповнена аудиторія 60-х років особливо була шокована словами поета:

Но эту компанию Хрущевых и Брежневых

Я товарищами не назову.

Тюрма Борисові Мозолевському була гарантована, але після того, як він, археолог, прославився знахідкою скіфської пекторалі у Товстій Могилі на Дніпропетровщині, дали йому спокій.

Усе навкруг тотально русифікувалось, а Борис скористався своїм привілеєм, вивчив добре українську і свої наукові розвідки, а також вірші почав писати українською. Звичайно, були незгоди з людьми, яким казав прямо у вічі:

Вже краще правду мовить на чужій,

Аніж брехати, як ви, на рідній мові.

Процес повернення до джерела був у Мозолевського поступовий і важкий. Від побутово-поверхової правди він довго й уперто докопувався до глибин національного єства і поступово дійшов до того, що українська мова заспівала у його віршах. Борис Мозолевський – один з найчесніших поетів-шістдесятників симоненківського духу (За Є.Сверстюком)

2. Переписати, розставляючи розділові знаки. У дужках після кожного речення позначити вжиті у ньому виражальні засоби.

Мови не означиш як і Бога. Перед нею лише завмираєш у зачудуванні: «Ну що б здавалося слова…» (------------) (П.Мовчан) Тріпочуться слова мов бджоли на дощі вривається розмова ледве розпочата спалахують думки й ховаються мерщій (--) (Б.-І.Антонич).

Над обрієм сонце схилилось червоно-малиновим колом, сліпучим вогнем засвітилось все освітило навколо. І тіні неначе гіганти од хмар по землі простелились. Дерева як чорні атланти під ношею неба схилились (---------) (С.Бараді). В житті завжди і сили і наснаги у вірних друзів я знайду щомиті та добре що існують вороги – бо як могли б ми друзів оцінити? (---) (О.Матшек). Увійти в становище пропонують лише тоді коли воно стає безвихідним (-----------) (Д.Перлі)

3. Тестування

1. Риторика - це наука

А) про правильну вимову звуків;

Б) про правильне застосування міміки й жестикуляції;

В) про культуру спілкування;

Г) про комунікацію, що переконує.

2. Порівняння - це

А) пояснення ознак одного предмета через підкреслення його схожості на інший;

Б) художнє означення, що образно виділяє й змальовує характерну рису;

В) послідовне зображення двох чи кількох явищ із різних сфер життя, показ подій на тлі інших, чимось подібних;

Г) використання багатозначності слова чи виразу

3. В основі метафори лежить:

А) поєднання контрастних понять;

Б) порушення узвичаєного поряду слів у реченні;

В) використання слів, що вимовляються однаково, а мають значення різне;

Г) перенесення властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності.

4. Метафоричним є вираз

А) Кожна мова – неповторна (Білоус)

Б) Мова – система звукових знаків, що виконує комунікативні, пізнавальні, оцінні, естетичні та ін. функції (З підр.)

В) Український правопис добре опрацьований кількома поколіннями мовознавців (З газ)

Г) Пригорнись до мене слово, коли щира ллється мова (Л.Забашта)

5. Гіпербола – це

А) вистава чи твір, спрямований на те, щоб розсмішити засобами грубого комізму чи перебільшених зовнішніх ознак персонажа;

Б) зображення, у якому комічний ефект досягається навмисним спотворенням, свідомим перебільшенням характерних рис чи ознак висміюваного;

В) надмірне перебільшення певних рис чи ознак явищ або предметів з метою їх увиразнення;

Г) непомірне вихваляння та уславлення визначної суспільної події чи звершень видатної людини

6. Антонімічним до терміна гіпербола є:

А) метафора;

Б) епіфора

В) секстина;

Г) літота.

7. Парадокс - це

А) засіб зображення явищ дійсності у спотворено-комічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді;

Б) утвердження, що розходиться з усталеними поглядами і ніби суперечить здоровому глуздові, а насправді має глибокий смисл;

В) розважальний драматичний твір на побутову тему;

Г) перестановка слів у реченні з метою їх увиразнення.

8. Зразком парадоксу є прислів’я:

А) Як прийде лихо – не всидиш тихо

Б) Тихше їдеш далі будеш

В) Моя хата скраю, нічого не знаю

Г) Кожному не вгодиш

9. Риторичне питання – це питання

А) з яким промовець звертається до слухачів, щоб перевірити, чи вони чують його

Б) за допомогою якого промовець хоче з’ясувати, чи зрозуміли зміст сказаного;

В) за яким висловлюється ствердна дука чи на яке відповідає той, хто його ставить;

Г) одне з питань плану підготовленої оратором промови

10. Риторичним є запитання:

А) Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок? (І.Нечуй)

Б) Як тебе хоч звати, земляче? (Гр.Тют.)

В) Дядьку, а ви мені можете дати «Пригоди Тома Сойєра»? (М.Стельмах)

Г) Хочеш мови пізнати скарбницю? (Л.Забашта)

11. Інтонація – це

А) повторення тих самих звуків, рядків, слів на початку тексту або його частини;

Б) добрі певних звуків, які сприяють створенню звукового образу;

В) елемент емоційної й звукової виразності, що виявляється у зміні висоти тону, сили звучання, тембрі звучання, чергуванні пауз;

Г) засіб, заснований на називанні супротивного, коли про щось говориться ніби в позитивному плані, проте підтекст свідчить про протилежне.

12. Темп мовлення – це

А) швидке мовлення, без підготовки створення віршів, пісень, казок, промов тощо.

Б) тривалість звучання слів та пауз, швидкість мовлення в цілому;

В) підвищена схвильованість, щиросердність, емоційність вислову;

Г) розрив речення міжрядковою паузою.

13. Батьківщиною красномовства вважають

а) Стародавній Китай;

б) Стародавній Єгипет;

в) Античну Грецію;

г) Київську Русь.

14. Батьком риторики називають

а) Аристотеля;

б) Платона;

в) Сократа;

г) Цицерона.

15. Видатні оратори Київської Русі - це

а) Демосфен і Цицерон;

б) Іларіон та Кирило Туровський;

в) Феофан Прокопович та Григорій Сковорода;

г) Михайло Ломоносов та Георгій Кониський.

16. Тема виступу - це

а) роз'яснення, тлумачення, інтерпретація подій та фак­тів;

б) основна галузь роздумів оратора, у межах якої він добирає явища й факти, що розглядаються у виступі;

в) послідовний перелік основних питань, висвітлюваних у виступі;

г) заклик, що емоційно визначає певне суспільне завдання.

17. План лекції - це

а) повний письмовий виклад змісту виступу;

б) слова та звороти, що означають поняття та явища
певної галузі знання;

в) послідовність і взаємозв'язок тематичних частин ви­ступу, зафіксований у вигляді переліку ключових питань або суджень;

г) узагальнюючі думки, які мають лаконічну, відточену мов­ну форму.

18. Ясність мовлення оратора - це

а) насиченість виступу новими фактами, актуальними проблемами;

б) смислова прозорість виступу, що забезпечує його зро­зумілість, доступність у засвоєнні;

в) уміння оратора спонукати слухачів до творчої діяльності;

г) мелодійність, плавність, інтонаційна виразність.

19. Образність мовлення оратора - це

а) уміння говорити ясно, без ускладнень, надуманих об­разів;

б) здатність розглядати конкретні факти й явища, даючи їм чіткі наукові й політичні оцінки;

в) наявність у виступі живих картин, які дають змогу не лише осмислювати почуте, а ніби сприймати усіма почуття­ ми - бачити, чути тощо;

г) логічна переконливість сказаного.

20. Лаконічність мовлення відбиває

а) емоційність, натхненність, піднесеність мовлення;

б) багатство словникового запасу оратора;

в) нормативність мовлення оратора;

г) здатність говорити стисло, залишаючись максималь­ но зрозумілим.

21. Гумор - це

а) доброзичливе висміювання чиїхось вад;

б) різке, принизливе висміювання;

в) особливо дошкульна викривальна насмішка;

г) приховане глузування, засноване на називанні супро­тивного.

22. Основні думки виступу потрібно повторювати

а) завжди тими самими словами;

б) щоразу варіюючи їхнє мовне оформлення;

в) пропонуючи слухачам їх записати;

г) пропонуючи слухачам повторити їх хором.

23. Найчастіше у публічних виступах на суспільну тему вдаються до

а) науково-навчального підстилю наукового стилю;

б) белетристичного підстилю художнього стилю;

в) розмовно-побутового стилю;

г) ораторського підстилю публіцистичного стилю.

Дата добавления: 2017-02-01