Консультування уцілілих після самогубства

У західній суїцидології поняття «вцілілі після самогубства» (англ. survivors) поширюється не тільки на що намагалися покінчити з собою, але частіше за все і на їхніх родичів і близьких, переживають горе. Якщо останні звертаються за консультуванням, то мета роботи полягає у прийнятті та інтеграції (Моховиков, 2001а). У процесі бесіди з уцілілими після самогубства доводиться стикатися з такими темами і почуттями:

1. Питання «Чому?». Пошуки відповідей на це питання викликають тривогу і психічну біль. Потреба знати «правду» зазвичай призводить до двох помилок: «Це сталося, тому що я зробив (або не зробив) щось» або «Це сталося, тому що хтось зробив (або не зробив) щось». У них з'являється почуття провини, і в більшості випадків потрібно усвідомлення відмінностей між «виною» і «причиною смерті».

2. Жалю. Часто клієнт говорить: «Якщо б я був добрішим...» або «Якби я зробив дтя нього...», і це може відображати дійсність. Але далі обов'язково додає: «... то він, звичайно, був би живий». Це висновок, заснований на емоціях, є хибним. Це може бути генералізацією, безперечним доказом свого краху як батька, брата чи людини. Це призводить до аутоагресивних думок і поглиблює почуття сорому, стає хронічною сімейної проблемою.

3. Гнів. Переживання гніву, як і провини, є природним, оскільки людина відчуває втрату. У разі самогубства гнів пов'язаний не тільки із залишенням, але і з відкиданням з боку того, хто покінчив із собою, відмовившись від допомоги. Цьому чимало сприяють посмертні листи із звинуваченнями, в яких не можна виправдатися. Переживання жалю, провини, гніву здаються надто різними, аби зустрічатися одночасно, і дійсно, у багатьох класифікаціях стадій «реакції на гостру втрату» розводяться в часі. Але подібний поділ відносно, бо на різних етапах впоратися реагування виходять на перший план різні грані єдиного, цілісного, внутрішньо конфліктної переживання. Воно-то, в кінцевому підсумку, і озвучує фактичний сценарій. «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати» може виявитися більш тяжким звинуваченням, ніж відвертий наклеп або посмертне зведення рахунків з рештою. І консультанту принципово важливо мати на увазі, що індивідуальні карти переживань клієнта хоч і несуть на собі відбиток загальних закономірностей, ніколи не клішіруют їх.

4. Стигма. Лише невелика кількість уцілілих обходяться без стигми і не страждають від клейма, залишеного суїцидальної спробою. Зазвичай клеймо виникає в силу інте-ріорізаціі негативного ставлення оточуючих до пригоди. Стигматизація призводить до того, що вцілілі, відчуваючи себе «ізгоями», відмінними від інших, ще більше ізолюються від оточення.

5. Суїцидальні наміри. Описані емоційні переживання можуть призвести до думки, що самогубство є можливою альтернативою. Як показують дослідження, ці наміри виникають у вцілілих в 6 разів частіше, ніж у переживають горе внаслідок інших утрат.

6. Сім'я. Самогубство завжди зачіпає сім'ю як ціле. У цій ситуації необхідні зміни і перегляд відносин, але горе і відкидання цьому заважають. Сім'я володіє потужними ресурсами психологічної підтримки та інтеграції і здатна винести з того, що сталося важливий інтеграційний урок, але може і зруйнувати себе.

7. Релігійні аспекти. Для деяких клієнтів ці аспекти є особливо болючими. Вони говорять про втрату віри, гніві на Бога, ставлять під сумнів свої духовні цінності, реорганізація яких є, тим не менш, важливою частиною їх повернення до реальності.

Що слід робити консультанту в роботі з уцілілими після суїциду:

1) бути приймаючим і турботливим;

2) давати можливість неодноразово повертатися до обговорення сумних подій;

3) підкреслювати, що переживання є природними;

4) інформувати про системи підтримки особистості, наприклад про групи самодопомоги.

Не слід:

1) Не слід приймати прохання, які ви не можете виконати;

2) раціоналізувати події;

3) давати нездійсненні обіцянки;

4) робити зауваження типу: «У вас є ще діти», «Це була Божа воля», «Не варто говорити про це», «Це і без того тисне на вас».

Дата добавления: 2017-02-01