Історія встановлення Декалогу

Святе Письмо (Біблія) детально описує історію появи Декалогу. У нас уже немає підстав не вірити тому, що написано у Біблії. Більшість історичних подій, згаданих у книгах Біблії, знайшли своє підтвердження в матеріалах археологічних розкопок у Палестині та Ізраїлі, Єгипті, Сирії, Вавилоні (Іраку), хоч імовірно, ще не всі. До прикладу, англійський дослідник О. Г. Лаярд у 1845-1851 рр. у Ніневії (Межиріччя) знайшов руїни палаців п’ятьох ассирійських царів, яких згадує Біблія [6, с.50].

Більшість істориків сходяться на думці, що семітські племена прибули з Месопотамії до Палестини приблизно в ХІХ ст. до н. е. (Бут.12-50) [18, с.30]. Справді в ІІ тисячолітті до н. е. на території Межиріччя поряд з шумерськими племенами мешкали й семітські племена [11, с.120]. До Єгипту з Ханаану (Палестини) юдейські племена переселилися десь приблизно в 1750-1580 роках до н. е. за часів правління гіксосів [18]. Епоха рабства юдеїв у Єгипті починається з приходом фараонів ХІХ династії, які неприхильно ставились до ізраїльтян як до союзників гіксосів, а особливо з перебуванням при владі фараона Рамзеса ІІ (див. Вих. 1: 8-10) [11, с.58].

Історичні документи підтверджують, що фараон Рамзес ІІ будував багато міст, зокрема й нову столицю м. Пер-Рамзес [11, с.61]. Про це ж саме говорить текст самої Біблії: “… і будували вони фараонові міста зерносховища Пітон і Рамзес” (Вих. 1:11). Вихід ізраїльського народу на чолі з Мойсеєм з Єгипту відбувся при фараонові ХІХ династії Рамзесі ІІ (1290-1224рр. до н.е.) або при його синові Мернепті (1235-1220 р. до н. е.). Дослідники історії Стародавнього Сходу схильні вважати, що це сталося приблизно 1250 р. до. н. е., бо саме на цей період припадає поступовий занепад Єгипетського царства. Якщо уважно прочитати, які ж кари були нанесені Єгипту за те, що фараон не хотів відпускати юдеїв добровільно (вода перетворилась в кров (Вих. 7:14-25); на будинки наповзали жаби (Вих.7: 26-29; 8: 1-11); комарі (Вих.8.12-15); песі мухи (Вих.8: 16-28), мор (Вих.9:1-7); чиряки (Вих. 9: 8-12); град побив посіви, худобу й людей (Вих. 9:13-35); сарана і темрява (Вих.10: 1-20); смерть первородних (Вих.12: 29-33), то можна зрозуміти, що хоч частина цих лих мала природній характер, але нагромадження їх одне за одним швидше всього й підірвало могутність Єгипту. Кар було десять і вони були спрямовані проти десятьох основних богів Єгипту, щоб показати вищу силу одного Бога.

Коли юдеї втекли з єгипетської неволі і дійшли до Червоного моря, їх наздогнало військо фараона, але сам фараон із воїнами були поглинуті його водами, а їзраїльтяни нарешті здобули волю. Цього дня була субота. З цієї нагоди Мойсей згодом установив суботу святковим днем. Утікачі почали блукати узбережжям Аравійського півострова.

У часи блукань пустинею під час зупинки на перепочинок Бог дав юдеям кам’яні таблиці із Десятьма Заповідями. Це сталося п’ятдесятого дня після виходу з Єгипту на горі Хорив (давньоєвр. - Синай).

Так було укладено союз (давньоєвр. “беріт” – 1) договір, союз, угода; 2) заповіт) між Богом і вибраним народом через Мойсея про те, що народ буде дотримуватися десяти заповідей Божих (Декалогу), а Бог буде захищати їх й опікуватися ними. Цей договір згодом дістав назву Старий Заповіт.

Таким чином, десь приблизно в середині ХІІІ ст. до н. е. (1250-ті рр. до н.е., тобто кінець ІІ тис. до н. е.) юдеї мали вже записаний морально-етичний закон – Декалог, який відомий усьому світові. Більшість документів свідчать, що визнавали й дотримувались Декалогу тільки юдеї (які через Авраама та Мойсея стали вибраним народом). Між тим, Біблія подає приклади, коли представники інших народів теж його визнавали – самаряни у Галилеї й Самарії.

Важко повірити в те, що тривалий час наріжні ідеї Декалогу не були відомі іншим народам стародавнього світу. Перш за все тому, що вже у Х ст. до н. е. була створена велика держава Ізраїль на чолі з царем Соломоном, який побудував у м. Єрусалимі – столиці та великому торговому центрі – величезний розкішний Храм. Самі юдеї часто мігрували в пошуках місць для торгівлі. Іноді їх розселяли силою або переселяли до інших держав як, приміром, ассирійський цар Саргон ІІ (721 р. до н. е.) чи цар Навуходоносор ІІ (587 р. до н. е.) за часів завоювання Юдеї.

Можна припустити, що на Декалог мали певний вплив деякі релігії Сходу й навпаки: засновник буддизму Гаутама (Шак’я Муні) теж був знайомий з його положеннями, оскільки всі ці вірування поширились приблизно в VІ ст. до н. е. Це підтверджують основні морально-етичні приписи різних релігій, які подібні до Декалогу.

Однією із найстарших релігій в Азії вважається індуїзм, що ширився в ІІ - І тис. до н.е. на території Індії, вбираючи в себе здобутки протоіндійської (арійської) цивілізації, представники якої прийшли до Індії з Північного Причорномор’я. З аріями в Індію ввійшов інший світ релігійних вірувань, ідей, міфів. Пам’ятками індуських релігійних вірувань є ведична література.

Давньоіндійські ведичні тексти діляться на дві групи: шруті (букв. почуте) – основні канонічні тексти і смріті (букв. запам’ятоване) додаткові тексти. До основних канонічних текстів шруті відносяться чотири Веди: “Рігведа”, “Самаведа”, “Яджурведа”, “Атхарваведа”. Три перші Веди є святим знанням і в них зафіксовано вся сукупність знань про давніх аріїв, про оточуючий світ та місце людини в ньому та заповіді, які лягли в основу Законів царя Ману. До ведичних текстів додаються ще тексти брахманів, араньяків, упанішади [5, с.11]. Індуїзм проголошує правдивість, заборону привласнювати чуже, не наносити шкоду, моральну чистоту (Закони Ману 10.63) [5, С. 94].

Джайнізм забороняє вбивати живі істоти, брехню, крадіжку, любовні пристрасті тощо (Акарангасутра 24) [5, с. 94].

Буддизм наголошує, що є десять головних шляхів: “Не вбивати, не красти, відмовитися від чужих дружин, утримуватися від брехні, поділу, грубої і бездумної мови, відмовитися від заздрості, від шкідливих прагнень і сумнівних поглядів...” (Нагарджуна, Дорогоцінне Намисто 8 - 9) [3, с. 94].

З пізніших релігій морально-етичні приписи юдаїзму перейшли до християнства та ісламу. Християнство повністю зберігає десять заповідей Божих, лише по-різному поділяє їх, а іслам наголошує: “нічого не додавати Аллаху (Богу) в співтовариші, до батьків – добродійство, не вбивати дітей від бідності, не наближатися до мерзоти явної чи таємної, не вбивати душу, лишень за законами права, не наближатись до майна сироти, виконувати міру й вагу по справедливості, справедливо говорити правду хоча б родичам тощо (Коран 6: 152(151)-154 (153)) [5, с.93].

Кам’яні таблиці (скрижалі) із Заповідями Божими були передані Мойсеєві біля гори Синай (Хорив – назва гори мовою місцевих племен, “хорив” – означає руйнівник й може символізувати Бога в вогні; Синай – це сучасна назва гори, що походить від імені бога Місяця на одному із ханаанських діалектів) [18]. Бог наказав Мойсеєві зібрати старійшин його народу і йти до Нього. Мойсей довго постив і молився, аж поки не дав Бог йому дві таблиці, де були записані слова союзу (угоди, договору, унії) між Богом і вибраним (ізраїльським) народом (Вих.31:18). Юдеї мали обов’язково дотримуватись Заповідей, що були записані Богом на двох таблицях. Самі ж юдеї мали чекати повернення Мойсея, який пішов на гору Синай молитися (див. Вихід 20; 34; Второзак. 5). Але частина вибраного народу вирішила поклонятися золотому тільцеві (згадка про золотого бика ще одне підтвердження перебування юдеїв у Єгипті, де тілець був предметом поклоніння - тотемом). Дізнавшись, що юдеї почали поклонятися золотому бикові, Мойсей у гніві розбив ці таблиці (Вих. 32:19). Після наведення порядку в таборі “поворотців” з Єгипту Мойсей знову пішов на гору Хорив, щоб говорити з Богом та просити прощення за гріхи свого народу. Бог наказав йому самому витесати дві кам’яні таблиці (Вих.34:1), - “і написав на таблицях слова союзу, десять слів” (Вих.34:28) [4].

Коли був готовий тимчасовий храм (скинія), таблиці були покладені до кивоту Завіту, розміри якого були вказані Богом (заввишки1м 11см, завширшки й завдовжки по 66,7 см (Вих.25:10; 40: 20-21). Вочевидь, що таблиці були таких розмірів, як кивот. Кілька разів вороги викрадали кивот у юдеїв, але весь час він повертався до Єрусалимського храму, де зберігався постійно. У період завоювання півдня Палестини халдеями 587 року до н. е. та міста Єрусалима, що був столицею до Південного царства (Юдеї), кивот зник. Юдейський переказ стверджує, що кивот урятував пророк Єремія, який заховав його в печері гори Небо (3 Мак. 2: 4-8) [18, с.189]. Важко сказати, чи юдеї мали таблиці на початок месіанської ери, тобто час народження Ісуса Христа. Але якщо і були, то вони зберігаючись в Єрусалимському храмі, остаточно зникли з разом із зруйнованим Храмом в 70 р. н. е. Є згадки про те, що кивот зберігався певний час в Ефіопській Церкві.

Зовсім нещодавно археологи виявили під фундаментом Храму Гробу Господнього дерев’яну скриньку за виглядом і розмірами схожу на кивот, але щоб її витягти треба витратити величезні кошти. Уряд Ізраїлю їх ще не зібрав. Чи це кивот, поки що вчені відповіді не дають…

Таким чином, на сьогоднішній день оригіналу самого тексту Заповідей ми вже не маємо.

Знаємо точно, що на основі оригіналу десятьох Заповідей, записаних на двох таблицях, та документів, записаних раніше (Гімн творення – Бут.1:1-2:3; Початок небес і землі – Бут. 2: 4 – 4:26; Книга роду Адамового – Бут. 5: 1- 6: 8; Родовід Ноя – Бут. 6: 9 -9: 28; Родовід Ноєвих синів 10: 1-11:9; Родовід Сима – Бут. 11: 10-26; Родовід Тераха – Бут. 11: 27-25: 11; Родовід Ісмаїла – Бут. 25:12-18; Родовід Ісаака – Бут. 25:19-35:29; Родовід Ісава – Бут. 36:1-43; Родовід Якова – Бут. 37:2-50:26) [6, с.66], Мойсей склав низку законів, що містяться у П’ятикнижжі (Торі). Тора (з арам. означає “Закон”) – свята книга юдеїв, які дотримуються Закону Мойсеєвого (тобто є прихильниками юдаїзму).

Знаємо достеменно із Святого письма, що таблиць було дві (Вих.32:15-16), а Заповідей - десять (Вих.43:28).

Всі Заповіді умовно можна поділити на дві великі групи: одна група Заповідей урегульовує відносини людей з Богом, а друга – відносини людей між собою.

Різні християнські конфесії католиків та лютеран, православних і протестантів, юдеїв по-різному поділяють заповіді на дві умовні групи, об’єднуючи деякі в одну заповідь або поділяючи існуючі на дві різні заповіді. Це пов’язано із тим, що немає самого тексту, записаного на таблицях, а є пізніші закони, створені на основі самих Заповідей Божих. Утім ці відмінності у поділі Божих Заповідей на групи не змінюють самої ідеї та виховної суті, закладеної у них. Це показано в наведеній нижче таблиці (див. §2).

Дата добавления: 2017-02-01