Морально-етичне значення заповіді

Пам’ятати про відповідальність на своєму посту,не посідати його, якщо до цього немає нахилів і здібностей, або ж залишити його,якщо на цьому посту посадовцеві нічого доброго не вдається зробити (через тиск чи зовнішні перешкоди) [16, с.300].

У світовій історії та історії України маємо багато прикладів відповідального ставлення посадових осіб до своїх обов’язків. Згадаймо хоча б діяльність володарки духу – королеви Олени-Ольги, яка державні справи ставила вище власної гідності. Вона подалася морем до Константинополя у травні 957 року. Візантійський імператор Костянтин, про що він зазначає у своєму щоденнику, прийняв королеву Руси аж 9 вересня того ж року. “Але видно візита королеви Олени була не дуже мила грекам, - пише історик І. Кузич-Березовський, - коли її враз із супроводом заставили чекати на прийняття в пристані “Суд” повні три місяці” [27, с. 36]. Проковтнувши образу, вона терпляче чекала, щоб вирішити наболілі державні справи, і таки дістала аудієнцію у візантійського імператора.

Викликає подив відданість справі свого народу гетьмана України Павла Полуботка, який не тільки відкрито став на захист прав рідного народу, але, маючи впевненість у своїй правоті, навіть у в’язниці заявив Петрові І на допиті: ”Бог швидко розсудить Петра з Павлом”. Через рік по цьому Петро І помер. А гетьман Павло Полуботок так і не сказав чужинцям, де схований козацький скарб [8, с.190].

В історії України є постать, яка майже невідома широкому загалові українського народу. Це високоосвічена, ерудована людина – гетьман Павло Скоропадський. Нащадок козацького гетьмана, прийшовши до влади 1918 року, він почав будувати Українську державу. За 6 місяців свого перебування при владі гетьман зробив для держави те, що всі політичні демагоги до нього і після нього не зробили за 4 роки. Однак, гетьман був державником, фахівцем військової справи. Різні “ізми” він не визнавав. Більшовикам, соціалістам, анархістам, царським шовіністам такий державний діяч заважав розвалити фундамент Української держави. Було використано невдоволення проти гетьмана, щоб скинути його. Для уникнення кровопролиття та надання можливості, на його думку, комусь іншому краще керувати державою П. Скоропадський добровільно відрікся від своєї влади. Пізніше життя показало, що гетьман був на правильному шляху. Згодом засновник УВО (Українська військова організація, засн. 1921 р.) та ОУН (Організація українських націоналістів, засн. 1929 р.) Є. Коновалець зазначав: “Ми думали, що повалили гетьмана, а завалили Українську державу” [30].

Маємо приклади відповідального ставлення до своїх обов’язків багатьох радянських офіцерів напередодні та за часів Другої світової війни. Головнокомандувач Військово-Морським флотом СРСР О. Жуков 1941 року, маючи дані авіа– та морської розвідки, у ніч на 20 червня привів флот СРСР у повну бойову готовність, а 21 червня наказав вивести військові кораблі з місць їх постійної дислокації у відкрите море. Удосвіта, 22 червня німецькі бомбардувальники почали скидати бомби на радянські порти, але ці бомби потрапляли просто у воду, бо кораблів там вже не було. Своїм відповідальним рішенням головнокомандувач не тільки зберіг флот СРСР від нищівного розгрому в перший день війни, котрий зміг потім воювати з німцями всю війну, але й урятував сотні тисяч людських життів. Правда, за це генерал Жуков відбув після війни 10 років ув’язнення в радянських концтаборах [Комсомольская правда, 1988. – 21 червня].

Усі державні керівники чи ті, що мають вплив на політику держави, несуть відповідальність перед Богом за свій народ. А коли ігнорують інтереси власного народу, чинять тяжкий гріх проти Бога, порушуючи цю заповідь Божу.

Державним очільникам слід пам’ятати слова із Біблії (Вихід 20: 1-5): «Я Господь Бог, Бог ревнивий, караю беззаконня батьків на дітях до четвертого коліна включно – тих, хто ненавидить Мене і порушує Мої заповіді, й винагороджую до тисячного коліна тих, що бережуть Мої Заповіді». Пророк Ісайя застерігає завойовників, що чигають на чужі землі та поневолюють інші народи, такими словами: “Господь пануватиме над тими, що його утискали. …Зламав Господь палицю безбожних” (Іс. 14: 2-21) [4].

Окремо слід сказати про роль духовної влади в суспільстві. Нагадаємо, щохристиянське духовенство поділяється на дві великі групи – нижче духовенство і вище духовенство. Тайна священства визначає певну ієрархію (див. Р. ІІІ. §7). Звичайно, що кожен представник духовної влади виконує свою місію. Але ті країни, які мали свою сильну (в політичному відношенні) церковну ієрархію (тобто сильну духовну владу), не зазнали такого геноциду, як українці. Для прикладу візьмемо Польщу. Після Другої світової війни більшовицький режим був установлений і тут. Комуністи Польщі старалися провести колективізацію в сільському господарстві та ліквідувати поміщицькі фільварки. Поляки мали Костьол (Римо-Католицьку Церкву). “Але ще до приходу москалів в 1944-1945 роках, - підкреслює І. Кузич-Березовський, - з амвонів цілої Польщі залунали напімнення до солідарності народу: Не граб нічого, що є ближнього твого, бо не знаєш, хто завтра буде грабити твоє. Не дайтеся москалям розбити на класи, не робіть доносів і не грабте багатших за вас, бо вони не вкрали в нікого поле й худобу, а доробилися тяжкою працею. Заховайте єдність віруючого, старинного, культурного народу. Не грабте нікого. Нехай граблять москалі. Велике було здивування москалів і польських комуністів, коли ніхто з бідняків не хотів панського поля, ані йти до комнезаму” [29, с.7-8].

До слова, на 1981 рік, у Польщі почалася економічна криза, і політичний рух за знищення елементів тоталітаризму, у її сільському господарстві було 52% землі у приватній власності, тому реформу села вони провели набагато швидше, ніж українці. Поляки не мали такого страшного вивозу до Сибіру після Другої світової війни, зберегли свою національну валюту, армію, уряд, що й допомогло відродити незалежну польську державу в 80-90-х рр. ХХ ст. Українська Автокефальна Православна Церква була знищена ще до війни, а Українська Греко-Католицька – по війні, а московське православ’я слугувало і служить інтересам Росії. Зі знищенням двох Українських Церков держава Україна більше не мала тої духовної сили, яка б підтримувала її в національно-визвольній боротьбі. Залишились невеликі загони УПА та греко-католицькі єпископи в Сибіру і священики в підпіллі. Тому і сьогодні ще не маємо єдиного духовного проводу (об’єднаного патріархату).

П редставники влади, котрі виконують обов’язки державних службовців, за цією Заповіддю, несуть відповідальність за життя своїх підлеглих (солдатів, студентів, учнів, робітників тощо) і за гріхи їх, якщо ці гріхи підлеглі вчинили з вини керівника; відповідають перед Богом за свої гріхи і як рядова людина, і як керівник.

Християнська етика поділяє гріхи на групи:

а) тяжкі гріхи, що кличуть про помсту з неба;

б) гріхи проти Святого Духа;

в) головні гріхи (їх сім);

г) чужі гріхи і т. д.

Серед тяжких гріхів, що кличуть про помсту з неба, є такі, які стосуються і державних керівників:

а) навмисне людиновбивство;

б) покривдження убогих, удів, сиріт;

в) содомський гріх (гріх розпусти та йому сприяння);

г) невиплата заробленої платні [4].

Звідси бачимо, як важливо для кожного громадянина України не лише знати Заповіді Божі, але й старатися виконувати їх.

Той, хто грішить проти духовної або світської влади, накликає на себе ще на землі Боже покарання, а після смерті чекає на нього вічний суд”: …Хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають” (Рим. 13: 2) [16, с 300].

У Заповідді зазначається: хто не шанує своїх батьків, не виявляє любові й пошани до них, не слухає їх, очікують сором, нещасна смерть і вічний осуд [16, с. 299].

Гріхи проти цієї Заповіді будуть мати ті діти, котрі без причини зневажають своїх батьків, не виявляють до них поваги і послуху, а також відповідного ставлення до духовних та світських учителів і наставників (“Пильнуй сину, заповіді батька твого, не відкидай навчання матері твоєї” (Припов. 6: 20); Див. також Приповідки Соломонові 3:1-12) [4].

Батьки, які відмовилися від своїх дітей, кинули їх напризволяще, не займаються вихованням своїх дітей, не утримують їх, чинять тяжкі гріхи (відповідь цієї Заповіді: “Розумний син звеселяє батька; а син безумний – горе матері своєї. Можна ручитися, що безбожник не уникне кари; потомство ж праведних спасеться. Грішних переслідує нещастя, а добро – нагорода праведним” (Припов. 10:1, 21; 13:13; 13:21)) [ 4].

Ось чому в Старому Заповіті написано: “Хто вдарить батька чи матір свою, хто проклинатиме батька чи матір свою – буде покараний смертю” (Вих.. 20: 15, 17)) [4].

У Новому Заповіті Ісус Христос наголосив для батьків чи наставників, які подають поганий приклад своєю поведінкою, то тим самим приводять до згіршення підростаючого покоління: “Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини оскверняє людину. З нутра бо, з серця людини виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й оскверняє людину” (Мр. 7:15, 21-23) [4].

Як бачимо, Заповідь щодо пошани батьків має дві сторони, тобто вона передбачає певні обов’язки дітей перед батьками й батьків щодо дітей, а також обов’язки влади щодо своїх підлеглих та громадян щодо своїх представників влади.

Якщо пам’ятати, що політична влада – це форма суспільного договору, то заповідь “ Шануй отця твого і матір твою” нас зобов’язує вчитися мистецтву такого договору – мистецтву порозуміння.

§ 7. Морально-етичний зміст Заповіді

“Не вбий”

Подальші шість (сім) Заповідей вказують на обов’язки щодо нас самих, тобто вони регулюють відносини людина – людина.

П’ята заповідь зобов’язує охороняти життя, шоста – невинність, сьома – оберігати власність, восьма – честь, дев’ята і десята – родину і майно ближнього та захищати чистоту наших помислів.

Надзвичайно велика увага приділяється (п’ятій – у католиків, а шостій – у православних, протестантів, юдеїв) заповіді Божій – “ Не убий” (Вих. 20: 13). Вона проголошує цінність та неповторність людського життя і захищає недоторканість людини, як творіння Божого [13; 16; 39, с.3-7].

Перш за все слід наголосити, що вбивство людини було заборонено Богом з найдавніших часів, коли загинув Авель, і про що підкреслено у біблійній книзі “Буття” (Бут.4:13-15) [4].

Більшість віруючих сприймають вбивство людини як важкий фізичний акт насилля, пов'язаний із стріляниною чи різаниною. Трагедія сьогоднішнього суспільства полягає у тому, що, на жаль, людство винайшло багато новіших й майже невидимих людському оку способів знищення людини, які іноді навіть неможливо зафіксувати спеціальними діагностичними методами. У гонитві за прибутками багато людей у світі переступають усі норми, що захищають людське життя й здоров’я людини. У змаганні технологій з виготовлення продуктів харчування багато представників комерційних кіл пішли найпростішим шляхом збільшення кількості дешевих харчових продуктів, замахнувшись на основу основ існування цивілізації – людське життя.

Цинізм сьогоднішньої цивілізації проявляється насамперед у ставленні до смерті людини як до звичайного явища. Звісно, що можна мати таке ставлення, коли людина є важкохворою чи невиліковно хворою. Тоді є необхідність змиритися із усвідомленням факту неминучої смерті. Але коли люди гинуть через алкогольне сп’яніння, наркоманію, через конфлікти на побутовій основі, якими рясніють повідомлення засобів масової інформації, пересічній людині стає страшно від буденного усвідомлення смерті. І найстрашніше в тому, що смерть пропагується скрізь, особливо через кіно. Діти й підлітки до цього звикають. І якщо це було б виправдано у час війни, то в мирний час – це не що інше, як цілеспрямована заздалегідь продумана підготовка зростаючих поколінь до всіх видів насилля.

З огляду на це є дуже важливим завдання зрозуміти значення заповіді “Не убий”, яка є в усіх світових релігіях і має один зміст.

Вона і визначає обов’язки кожного християнина та людини взагалі:

а) берегти своє особисте життя і життя ближнього;

б) берегти і захищати здоров’я свого ближнього;

в) продовжувати й захищати життя і здоров’я своїх дітей;

г) охороняти навколишнє середовище;

ґ) охороняти життя тваринного світу.

Життя – це найбільший дар Божий. Щодо особистого життя, то ця Заповідь, зокрема, наголошує, що кожне людське тіло є оселею і знаряддям душі [16, с. 301], а тому людина повинна дбати про своє власне здоров’я, лікуватися в разі потреби, не ставитися байдуже до свого особистого життя.

“Католицький народний катехизм” Ф. Шпіраґо визначає такі обов’язки християнина щодо свого здоров’я: підтримувати своє тіло у чистоті, дотримуватися гігієни білизни й одягу, житла й постелі, чистоти повітря й природи, поміркованого ставлення до їжі і пиття (Сир. 37: 31), сну і праці, а також уникнення хвороби (Сир.38: 1; 38: 4) [16].

Надмірні ризиковані розваги відносяться до гріхів проти заповіді “Не убий”, позаяк здоров’ю людини. Ця Заповідь забороняє також вживання наркотиків та тютюну. Уже давно відомо, що людина, яка курить сама стає хворою, отруює нікотином своїх дружину, дітей, родичів, співробітників і підвищує небезпеку захворювання їх раком на 35%. Окрім іншого, той, що курить ще й поширює інфекційні хвороби. Таким чином, він наносить шкоду не тільки собі й оточуючим, але псує здоров’я ще не народжених дітей. Наступ проти отрути вже почала українська інтелігенція [25], Науково–методичний центр превентивного виховання АН України в Києві, проте тут підтримка законодавців, виконавчих структур, Церкви.

Куріння цигарок [БМЭ. Т.28, с.797-863], уживання наркотиків і алкоголю – це самогубство. Кожен наркоман – самогубець, бо він навмисно скорочує собі життя, шкодить своїй майбутній ненародженій дитині: навмисно робить її калікою, здійснюючи подвійне вбивство, або не дає народитись цій дитині через свою передчасну смерть чи викидні дружини. Теж саме стосується і алкоголіків. Рівень алкоголізму у світі та в Україні зростає і, найстрашніше, що він через поширення слабоалкогольних напитків перейшов до дітей. Поки організм дитини чи підлітка росте й розвивається, він найуразливіший для отруєнь, оскільки ще немає відповідної сили боротися зі шкідливими домішками. Тому в багатьох країнах світу встановлено законами досить високий віковий ценз щодо повноліття – переважно 21-22 роки. До цього віку організм молодої людини встигає сформуватися і менш вразливий до шкідливих впливів. До цього часу людина вже встигає усвідомити шкідливість алкоголю, куріння чи наркоманії. На жаль, багато дорослих людей подають негативний приклад зростаючому поколінню. Заповідь “Не убий” категорично забороняє таку поведінку.

Окремо слід сказати про самогубство людини. “Самогубство – найстрашніший з усіх гріхів, учинених проти заповіді “Не убий”, позаяк у самогубстві, окрім гріха убивства, є ще тяжкий гріх – відчай, ремствування на Бога і зухвалий бунт проти Промислу Божого”, - підкреслює С. Слободський [37, с. 442], тобто це і є гріх проти Святого Духа.

Як би важко людині не було, вона не повинна втрачати надію на Бога. Закінчуючи життя самогубством, людина проявляє боягузтво, страх перед життєвими випробуваннями і порушує Божу волю і плани, втрачає надію на Боже милосердя, отже, чинить ще один тяжкий гріх – хулу проти Святого Духа. Такі гріхи вчинив (повісився) Юда Іскаріотський, розкаявшись у зраді Христа. Крім того, самогубство зменшує можливість каяття або взагалі виключає його.

Ось чому Католицька і Православна Церкви не дозволяють заносити тіла самогубців до церкви, бо вважають, що вони попали під вплив злого духа (Сатани) і можуть осквернити храм, а ховають їх на цвинтарі в окремому куточку. За душі самогубців потрібно молитися, тому, що невідомо з якими думками людина вчинила самогубство. Не завжди відомі всі обставини скоєння самогубства: може, це було чиєсь вбивство з необережності, може, людина вчинила самогубство в момент психічної хвороби, може вбивство видали за самогубство тощо. Цю проблему порушує художній твір французької письменниці Жорж Санд “Індіана”.

Відповіддю на запитання про значення молитви для самогубців стали об’явлення, котрі мала в монастирі сестра Фаустина Ковальська й запровадження в католицизмі нового культу – вчення про Боже милосердя, що передбачає молитву за нерозкаянних грішників повсякчас і короткий молебень за них у час смерті Ісуса Христа на хресті в Томину неділю (див. Ч.ІІ. Культ святих в католицизмі)

Більшість дослідників проблеми самогубства сходяться на думці, що воно впливає негативно на живих людей, зокрема дітей, родичів, близьких, знайомих. Дуже цікаві міркування для всіх про самогубство подає великий чеський педагог, випускник двох католицьких університетів, протестантський єпископ Я. А. Коменський у “Вступі” до праці “Велика дидактика”. Проблема самогубства – проблема сучасного суспільства, оскільки кількість самогубців серед молодих людей у високорозвинених країнах становить – 7-9% від всіх самогубців, а в Україні – 21% (дані станом на 2008 р.).

Заповідь накладає заборони щодо шкоди життю і здоров’ю свого ближнього, а саме вбивство:

- забороняється навмисне вбивство чи з необережності, забороняється байдужість до чужого людського життя; дії, що ведуть до пошкодження здоров’я ближнього як нанесення важких тілесних ушкоджень, вбивство небезпечними (Власюк К. А чипси викиньте у смітник // Експрес. – 2010. - №52. – 30 грудня – 6 січня. - С.9), зіпсованими продуктами чи напитками тощо) [57].

- існують заборони щодо життя і здоров’я своїх дітей (заборона тілесних чи моральних покарань, які шкодять фізичному і психічному стану дитини; абортів [13; 16; 39]; недбальства й байдужості в харчуванні дітей; байдужості в попередженні нещасних випадків серед дітей [35]).

Багато юнаків і дівчат сьогодні виховуються так, що їм байдуже не тільки до чужої людини, але й навіть до своїх рідних. Тому не дивно, що зросла кількість бійок, замовних убивств, смертей через необережність чи п’янство у родинах [67]. Сюди відносяться і викидні на нервовій основі [46; 62]. Вбити людину іноді можна навіть словом.

Учення Католицької Церкви акцентує новітні проблеми, які пов’язані із гріхом убивства. Енцикліка Івана-Павла ІІ “Євангельське життя” [36] чітко дає відповіді на питання, поставлені часом. Людина буває винною у вбивстві у таких випадках:

а) сама вчинила навмисне чи вбивство з необережності миттєво, чи поступово й непомітно, у різний спосіб знищуючи чи виснажуючи організм людини;

б) коли людина сама не вчиняє вбивства, але ініціює, сприяє, допомагає, підмовляє, наказує вбивати, переховує вбивцю;

в) коли бажає смерті іншій людині;

г) коли виснажує своїх підлеглих надмірною працею чи жорстокими покараннями й прискорює їх смерть;

ґ) коли спонукає різними способами іншу людину до самогубства;

д) коли створює іншій людині такі умови, що приводять її до самогубства або божевілля тощо;

е) коли байдуже ставиться до жінки, яка чекає дитину, або створює для неї стресову ситуацію;

є) коли виконує ефтаназію [41];

ж) коли створює, поширює чи продає зіпсовані, заражені чи генетично-модифіковані продукти харчування або ними сприяє пошкодженню здоров’ю людини [51; 60];

з) коли морить когось голодом або дає комусь померти голодною смертю [див. матеріали про голодомори];

и) коли виконала аборт без медичних на те показників (не плутати із загрозою життю жінки чи абортом в ходу або передчасними пологами) [61];

і) коли поширює або спокушає іншу людину до вживання спиртного, цигарок, наркотиків, розпусти і т.д. [59; 69: 70];

ї) коли викрадає чужих дітей, бо більшість із них продають або для сексуального насилля, або для торгівлі органами [60].

Такий вид убивства, як вбивство абортом, вимагає особливої уваги української громадськості з ряду причин. Перш за все тому, що Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю абортів, по-друге, ще й тому, що на цю проблему майже ніхто (крім Церкви) не звертає уваги [61]. Не так давно ще папою Римським Іваном-Павлом ІІ була проголошена святою ХХ ст. італійка Джанна-Беретта Молла, жінка-мати, яка незважаючи на загрозу своєму життю (рак), відмовилась робити аборт і народила здорову дитину (Молла - первая замужняя женщина, ставшая святой в наши времена // http: //news.bbc.co.uk/hi/russian/news/newsid_3718000/3718533.stm/ 18.03.2011 /18:22).

Отже, аборт – це штучне переривання вагітності. Католицька і Православна Церква відносять це до навмисного вбивства і всіма можливими способами противляться йому. І для того є низка причин.

Уже давно у світі медики пропагують методи штучного та природного планування сім’ї та народжуваності. Католицька Церква через відповідні центри й фахівців-медиків підтримує і пропагує серед віруючих і невіруючих методи природного планування народжуваності [20] і виступає проти використання штучних методів контрацепції.

Досить тривала виховна діяльність автора з дітьми України в Республіканському піонерському таборі “Молода гвардія” показала, що в школах ведеться недостатня роз’яснювальна робота із цього приводу. Підлітки досить серйозно сприймають певні медичні знання на цю тему. Практика показала, що трохи краще обізнані дівчата, аніж хлопці. За результатами анкетування з’ясувалося, що більшість хлопців уяви не мають, як відбувається аборт і які його наслідки. Аборт ототожнювався більшістю хлопців із вживанням ліків, але аж ніяк не хірургічним (оперативним) втручанням.

Аналіз позиції Католицької Церкви щодо вищевказаних заборон показав, що Церква вчасно помітила небезпеку, адже відбувається знищення генофонду української нації не через фінансові чи технічні причини, а через звичайну неінформованість, навіть байдужість медиків та законодавців.

Справа в тому, що вже давно пропагується у світі метод природного запобігання вагітності, т.зв. метод Біллінґса. Із цим методом (за його простоту) знайомлять навіть неграмотних жінок Індонезії та Африки, а для жінок України він невідомий. Суть цього методу в тому, що жінка мусить вести спостереження за своїми виділеннями (білí), що змінюються в залежності від готовності чи неготовності організму жінки до вагітності, щоб з’ясувати час, коли яйцеклітина готова до зачаття. Яйцеклітина, готова до зачаття, живе лишень одну добу протягом усього місячного циклу. Знаючи час її виходу, можна відкласти або запланувати вагітність. Потім вона гине - і жінка вже не може завагітніти, про що свідчать її виділення [20].

Окрім цього, науці відомі ще інші природні методи запобігання вагітності. Утім в Україні використовується поки що найстрашніший спосіб – аборт. У кращому випадку наша медицина пропонує методи штучної контрацепції проти яких теж виступає католицька Церква. Чому? Виявляється, що внутрішньоматкові засоби не захищають організм жінки від вагітності. Вагітність настає, але через природний рефлекс матки до викидання чужорідного тіла відбувається викидень, що рано чи пізно приводить до інфікованості її порожнини [20].

Порошки і таблетки теж не захищають жінку від вагітності. Їх уживання веде до того, що відбувається гормональний тиск на організм жінки. Якщо вагітність наступила, то, внаслідок гормонального тиску на організм жінки, теж відбувається викидень. В обох випадках уживання і використання контрацептивів не захищає жінку від вагітності, а лише може привести до запальних захворювань матки, до автоматичного викидання плоду тоді, коли жінка вже хоче зберегти вагітність і, зрештою, не є корисним для її здоров’я [20]. Звичайно, що для підлітків усі ці заходи є дуже небезпечні, отож вони, їх батьки, вчителі повинні про це знати. Медикам слід започаткувати відповідну профілактичну роботу насамперед серед педагогів, освітян. Почала в світі і в Україні цю роботу Римо-Католицька і Греко-Католицька Церкви. При католицьких храмах і монастирях продається відповідна література. Для педагогічних працівників шкіл пропонується відповідні заняття і перш за все, опрацювання за науково-популярною літературою різних способів природного планування родинного життя (див. брошуру М. Вільсона “Кохання та планування сім ї”) [20].

З благословення єпископів УГКЦ в Івано-Франківську, Києві, Львові, Тернополі створені Центри природного планування сім’ї. Фахівці-медики знайомлять майбутні подружжя з природними методами планування родинного життя чи запобігання вагітності. У деяких селах Івано-Франківщини профілактичну роботу з школярами та молоддю ведуть керівники Марійських дружин або священики (села Красна, Федьків, с-ще Делятин Надвірнянського району).

Самої профілактики запобігання вагітності просто замало. В Україні багатодітна жінка часто-густо зазнає морального громадського осуду, ще гіршого ніж злочинець-убивця. Після Чорнобильської катастрофи багато жінок попадають у дуже скрутну ситуацію через те, що вже другу й третю дитину вони не можуть виносити без лікування в стаціонарі. А як і на кого залишити старшу дитину чи дітей? Якщо за ними доглядатиме батько, бо мати зберігає другу чи третю дитину, то допомоги таким сім’ям немає, то сім’я залишається без засобів до існування. Українське законодавство не передбачає виходу із такої ситуації. Православна Церква ніяк не реагує на цю ситуацію.

Одне чернече згромадження Католицької Церкви - Згромадження Волоченого (Втіленого) Слова дає притулок жінкам і дівчатам, які чекають дитину, але не мають матеріальних засобів існування для того, щоб цю дитину виносити й вигодувати й, при потребі, закінчити навчання. У греко-католицькій Церкві є тільки одне жіноче чернече згромадження Сестер Пресвятої Родини, яке допомагає багатодітним матерям, але ця робота тільки почалася і триває поки що тільки в західних областях України.

Таким чином, передовсім варто, щоб держава краще дбала про багатодітних сімей. Відтак міняти громадську думку в позитивний бік щодо матерів, які мають більше як одну дитину. І без допомоги Церкви тут нічого не вдієш.

У світі ще гірша ситуація, адже в багатьох країнах багато сімей взагалі бездітні й вже не можуть народити дітей через те, що стали безплідними.

Останнім часом постала низка проблем – проблема клонування, штучного запліднення та проблема виготовлення препаратів, із людських ембріонів (йдеться про т. зв. плацентарні препарати, які використовуються в косметології і не тільки там). Раніше для виготовлення таких препаратів потрібна була просто плацента. Її можна було збирати після народження кожної дитини. Тепер ситуація ускладнилась, оскільки для всіх таких косметичних препаратів потрібні стовбурові клітини ембріона до 1-3 місяців життя [46]. Виникає питання, де ж їх взяти, якщо ця промисловість вже діє? Звичайно, там, де не знають про природні методи запобігання вагітності або там, де не знають як новітніми способами можна викликати викидень (певними косметичними засобами; засобами для розбавлення фарб, лаків чи самими фарбами; відповідним музичним ритмом; певними магнітними коливаннями; димом від спалювання окремих рослин, тютюновим димом; нестачею в організмі людини одного із вітамінів або його передозуванням [БМЭ. Т.1, с.73-76, 227-236; 2, с.73 18]; передозуванням гормонами [БМЭ. Т.21, с.267-273], які використовують для лікування; певними продуктами харчування [66]; зміною гормонального стану [63] чи імунної системи людини [65] (див далі) тощо) Тим більше, що законодавством багатьох країн дозволені досліди з ембріонами людини. Католицька і Православна Церква чітко наголошують, що це є новітні злочини проти людства і людяності [35].

Утім, дозволеною справою, і навіть великою заслугою, є жертвування свого життя або здоров’я заради захисту Батьківщини (уродженець Хмельниччини Володимир Майборський – лігши на амбразуру дзота в 1944 році на підступах до м. Коломиї, врятував багатьох своїх товаришів і … сам залишився живий), при захисті честі й гідності іншої людини, заради врятування тілесного або духовного життя свого ближнього (у серпні 1944 року католицький священик Масиміліан Кольбе – засновник “міст Непорочної” в Польщі та Японії, – у концтаборі Освєнцім пішов на голодну смерть замість свого співкамерника Ф. Гайовнічека, у якого була дружина і 10 дітей) [49, с.10], заради християнської віри чи справедливості (за свою християнську віру в 30-х роках ХХ ст. були вислані і сиділи в концтаборах російський священик Павло Флорінський та українець Лука Войно-Ясенецький – доктор медицини лауреат Сталінської премії, а пізніше православний єпископ Лука, автор знаменитої праці “О духе, душе и теле”, що вийшла в Брюсселі 1954р. Греко-католицький єпископ Станиславівської єпархії Григорій Хомишин був замордований у київській в’язниці, греко-католицький священик Еміліан Ковч, котрий рятував євреїв та інших в’язнів таборів, – у концтаборі та багато інших) Це підтверджує і Святе Письмо (Мт. 10. 39; І Ів.3:16) [1; 3].

Заповідь “Не убий” зобов’язує з повагою ставитися до природи, не забруднювати її, до тварин, дбати про них, не знищувати їх без потреби. Екологічні проблеми знайшли досить серйозне наукове відображення і висвітлення на сторінках часопису “Київська Церква”, який виходив стараннями чернечого чину отців Василіан (ЧСВВ з УГКЦ) [36; 38; 39; 42].

Ця Заповідь забороняє завдавати шкоду здоров’ю ближнього – шкодити сварками, бійками, зіпсованими продуктами, недоброякісною їжею (виготовлену з генетично модифікованих продуктів) [58], необережністю, небезпечними жартами, байдужістю, стресом, дуелями; несправедливо і навмисно вбивати ближнього; вбивати абортом дітей чи ефтаназією ближніх або давати пораду це зробити; ненавидіти ближнього і вбивати його думкою і волею; зваблювати і спокушати когось до скоєння гріха; подавати згубний приклад своїми поганими вчинками й робити справу, яка може комусь нашкодити.

Водночас дозволено у разі небезпеки захищатися при загрозі своєму чи чужому життю і здоров’ю, під час війни, коли може статися насильство, поранення чи вбивство [16, с. 11].

Війна – велике суспільне зло, але вона може бути великим лихом, яке наслане на грішників [16, с.443; 17]. За вбивство на війні відповідальність несуть ті політичні та державні діячі, які розв’язали війну, а не рядові воїни.

Старшини й офіцери несуть відповідальність за життя своїх підлеглих та їх дії, спрямовані на насильство, геноцид, мародерство, грабежі, розправи без судів і слідства, розстріли полонених чи мирних жителів тощо. Про це у Святому Письмі написано: “Чи це той, що обертав світ у пустиню, що міста руйнував, що бранців не пускав додому? Усі царі народів у почестях спочивають кожен у своїм гробі. А тебе викинуто з гробу, мов пусту галузку… Готуйтесь витинати його дітей за беззаконня їхніх батьків (Іс.14:2,17-19, 21)[1; 4].

Тільки люди, котрі під час війни воюють із мирним населенням, займаються грабежами і мародерством, знущаються над полоненими, відповідають перед Богом і за міжнародним законодавством про порушення правил війни.

Варто наголосити, що християнська етика окремо розглядає проблему смертної кари, винесеної за вироком суду. Таке право залишається за законами, якими користується світська влада в тому випадку, якщо влада інакше не може захистити суспільство від дуже небезпечних злочинців або у суспільстві існує закон про смертну кару [5, с.11-12]. Між тим у Київській Русі християнське законодавство (“Руська Правда”) такого вироку не передбачало. У Святому Письмі, у книзі Буття, Бог забороняє Каїна – першого людиновбивцю – карати смертю (див. Бут. 4: 1-24) [4].

Інші види вбивства ми розглянемо у наступних параграфах.

Ця Заповідь забороняє руйнувати своє власне життя самогубством, алкоголем, наркотиками, нікотином, різними бойовими отруйними речовинами, застосовувати їх проти інших людей, накладати на себе фізичні страждання, руйнувати і втручатися в чуже життя з метою фізичного чи морального знищення, ненавидіти свого ближнього. Вимагає також не вбивати без потреби тварин, не створювати їм фізичних страждань, захищати й берегти природу [13; 16, с. 301-309]. Про це також наголошують енцикліки папи Римського та християнська періодика [35; 36; 38; 40; 42].

Як бачимо, Заповідь Божа “Не убий” стоїть на захисті людського життя й проголошує його як найбільший Божий дар, який ніхто не може у людини, крім Бога, забрати.

§ 8. Морально-етичний зміст Заповідей

“Не чини перелюбу (Не чужолож)”,

“Не пожадай жінки”

Заповідь “Не пожадай жінки” тільки у католиків та лютеран існує як окрема Заповідь, а в інших християнських конфесіях вона відноситься до останньої, десятої заповіді про заздрість, хоча зміст, який вкладається у цю Заповідь католиками, такий самий, як і в інших християнських конфесіях.

Уважне вивчення історії становлення християнського шлюбу та християнське вчення Біблії про жінку багато років вважалося просто християнською традицією моралі, яка ставила певні заборони (руйнувала Закон Мойсея про полігамний шлюб (Мт. 5: 27-31); й не давала відповідь на ряд питань (заборона Вселенськими соборами давати шлюб насильникам) і не мала під собою ґрунтовних наукових досліджень (чому християнство проголошувало моногамний шлюб).

Шоста Заповідь “ Не чужолож (Не прелюбодій – церков.-слов’ян. мовою ) ” (Вих. 20: 14) проголошує захист доброчесності людини, а З аповідь “Не пожадай жінки” проголошувала гідність жінки і сім’ї.

Обидві Заповідінакладали такі обов’язки на віруючу людину:

- мати скромну, добропорядну поведінку;

- пристойно одягатися, сліпо не копіювати моду;

- не пропагувати порнографію (по телебаченню чи на сцені в тому числі) й зупиняти будь-які види сексуального чи фізичного насильства (над дітьми, жінками, чоловіками);

- не поширювати порнографію у будь-якому друкованому вигляді (газети, часописи, кіно, живопис, книги, відео-, СД – диски, Інтернет-засоби) [69];

- уникати слів (жартів), думок і прагнень, що ображають доброчесність, гідність людини і приводять до гріха;

- захищати й оберігати дітей, дівчат жінок і чоловіків від сексуального насилля [59].

Виходячи із цього, Заповідь забороняє усе, що може ображати нашу невинність або доброчесність інших людей, а саме:

забороняє будь-які незаконні види сексу (дошлюбні та позашлюбні статеві стосунки), думки, слова, погляди, прагнення і вчинки, що ображають доброчесність;

огляди, демонстрацію, поширення і рекламу непристойних картин, кінофільмів, театральних вистав, аморальних книжок (порнографічного характеру);

носіння непристойного одягу, що порушує скромність людини і викликає хтиві думки;

сутенерство, звідництво та продаж жінок, чоловіків чи дітей для розпусти; будь-яке сексуальне насильство, що чиниться фізично чи морально проти честі й гідності людини; аморальна поведінка будь-кого в громадських місцях, розповсюдження порнографії на телебаченні, через кіно- і відеофільми, через інтернет тощо.

Останні наукові дослідження в галузі вивчення молекул спадковості методом лазерної спектроскопії підтвердили, коли лазерні фотони проходять через розчин ДНК, “записують” інформацію про молекули, розмір, масу, показали, що подібний ефект виявився тоді, коли випадково вставили пусту пробірку. Після року різноманітних експериментів доктор біологічних наук, П. Гаряєв прийшов до висновків: навіть після знищення молекул ДНК, все одно фонтом ДНК залишається. Звідси зрозумілі деякі парадокси при генетичних дослілженнях [34; (А ЧТО ГОВОРИТ НАУКА?/ Тайну загадок рождения объясняет теория телегонии //http:// www.ojasvi.kiev.ua/text/science/telegon.htm// 02.04.2011 13:32 ) ]

Таким чином, явище телегонії (телегонія – вплив чоловічих статевих елементів на організм жіночої особини (і навпаки) після першого статевого акту (першого схрещування) на наступні покоління після схрещування з чоловічими особинами іншого виду або іншої раси (у людей), пояснює правило “першої ночі”, що довгий час існувало в країнах Європи [8, с.668] інаразі вимагають від усіх, хто причетний до виховання, докладного роз’яснення наслідків полігамних статевих зв’язків, позаяк вони ведуть до виродження й винищення народу, оскільки при цьому порушується імунна система людини, особливо жінки.

Католицька Церква канонізувала і визнала святою у 1950 році італійську дівчинку Марію Ґоретті (1890-1902). Вона в 12-річному віці захищала свою честь від ґвалтівника, діставши чотирнадцять ножових ран у груди, живіт, спину, але, не піддавшись нападникові, 6 липня померла від страшних ран і втрати крові (див. Життя святих, за упоряд. Г. Труха) [7. Т.2, с.16-38].

Окремо слід сказати, що дана заповідь забороняє содомський гріх (тобто гомосексуалізм, зоофілію, лесбіянство тощо). Ще до того, як Бог дав Мойсеєві скрижалі із Заповідями, у містах Содом і Гомора люди жили у розпусті. За цей тяжкий гріх Бог знищив міста Содом і Гомора з лиця землі (Бут. 19: 1-29) [4, с.18].

Зрозуміло, чому ця Заповідь виступає проти різних видів гріха розпусти, через який можна здійснювати повільне вбивство людини.

Автор “Катольцького народного катехизму” доктор Ф. Шпіраґо підкреслює, що людина, яка свідомо і добровільно порушує шосту і дев’яту Заповідь Божу, скоює тяжкий гріх [16, с. 310 – 311].

Із шостою Заповіддю перекликається дев’ята Заповідь Божа “Не пожадай жінки ближнього свого” (Вих. 20: 17). Католицька Церква опирається на Новий Заповіт (Святе Письмо), де чітко проголошуються революційні зміни у ставленні до жінки: вона перестає бути власністю чоловіка. Тому Католицька і Лютеранська Церкви вважають: ставлення до жінки має бути виділено в окрему Заповідь.

ЦяЗаповідь визначає статус жінки у християнському суспільстві і вимагає рівноправного ставлення до жінки і чоловіка у питаннях віри та обов’язків перед Богом. Визначаючи справжнє покликання жінки – материнство, проголошує її право на матеріальне забезпечення, на професію, на працю та оплату рівну із чоловіком, на шлюб чи безшлюбність.

Заповіді “Не прелюбодій” та “Не пожадай жінки ближнього” слід розглядати у контексті Тайни шлюбу. Серед 7 Святих Тайн важливе місце посідає Тайна шлюбу. У ставленні до шлюбу є певні відмінності в католиків та православних. Католицька Церква, зокрема, вважає, що шлюб є нерозривний, якщо він був укладений без якихось перешкод. Православна Церква допускає розривність шлюбу, але лише через певні перешкоди чи умови. Протестанти взагалі не визнають шлюб Святою тайною, а тому в них розлучатися можна без кінця.

Шлюб – це добровільна згода (перед священиком і Церквою) на основі взаємної любові чоловіка і жінки дістати благословення належати один одному аж до смерті, бути вірними один одному та народити і виховати дітей (див. далі Р. ІІІ. §.8. Тайна шлюбу).

Заповідь забороняє фізичне й моральне насилля над жінкою (і чоловіками теж), дітьми чи підлітками (педофілію), дискримінацію її щодо професійної діяльності, порушення прав сім’ї (тобто родини), прав материнства, дитинства.

Останнім часом виникла така проблема, як проблема сурогатного материнства. Там, де законом дозволено сурогатне материнство, цей кривавий бізнес, породжує багато інших злочинів. Якщо мати просто народила дитину поза шлюбом і бездітний батько, що перебуває у шлюбі з іншою жінкою, визнає цю дитину й дає їй своє прізвище, а дитина залишається з матір’ю, то загалом проблема якось розв’язується.

Але коли бездітна сім’я хоче усиновити дитину шляхом сурогатного материнства, але забрати у матері дитину й зберегти все у таємниці, то в більшості випадків такі матері загадково зникають. Тим більше, що зазвичай на сурогатне материнство йдуть здебільшого багаті люди.

Чому Церква проти сурогатного усиновлення? Бо, виявляється, що тепер це дуже прибутковий просто бізнес для злочинців, адже, як правило, дуже багаті родини йдуть на сурогатне материнство. Знаючи, про багатство молодої сім’ї, навіть абсолютно здорових чоловіка чи дружину можна легко зробити безплідними (способів найпростіших є зараз достатньо) для того, щоб на усиновленні на них заробити гроші. У цьому випадку вже є гріх вбивства поряд із гріхом розпусти.

Окрім цього, не всі жінки хочуть добровільно йти на сурогатне материнство. Для цього зазвичай добираються жінки освічені й розумні, але малозабезпечені, особливо із країн Азії та країн Східної Європи.

Для цього, як правило, використовуються жінки (часто проти їх волі), які вже народили свою дитину, але у них або низький матеріальний рівень, або розпадається сім’я, або їх вибрали за якісь зовнішні чи фізичні дані. У багатьох країнах світу щодо фізичного насилля над жінкою або торгівлі жінками законодавство досить суворе.

За українськими законами (при їх ліберальності) цей бізнес можна поставити на широку основу. При сучасних наукових відкриттях у царині медицини заставити жінку завагітніти без її відома чи згоди можна дуже просто. А коли цей процес вже відбувся, їй пропонують виїзд за кордон і вирішення нібито цієї проблеми. Відповідно за кордоном жінку, яка залишилася без роботи в чужій країні, не складає труднощів змусити народити сурогатну дитину. У кращому випадку вона залишиться жива. Ось тому, людям, що заробляють на цьому гроші, дуже вигідна трудова еміграція саме жінок. У нашій країні про це всі мовчать. А оскільки це вже подвійний злочин, то Церква теж засуджує подібну практику й старається захистити жінок-емігранток від подібних ситуацій.

Таким чином, Заповіді “Не прелюбодій” та “Не пожадай жінки ближнього” захищають не тільки гідність людини, сім’ї і суспільства, але й рятують суспільство від фізичного знищення.

“Не вкради”

У Заповіді “Не кради” (Вих.20.15) проголошується право людини на приватну власність, тобто власність,яку людина набула чесним шляхом (заробила (Бут. 3:19), купила, успадкувала, отримала в як дарунок тощо).

Папа Лев ХІІІ у своїй енцикліці “Нові речі” пише: “Приватне посідання дібр – це природне право людини, і виконування цього права, особливо в житті суспільнім, є не тільки чимось законним, але й без сумніву конечним” [16, с. 139].

Людина може володіти такими видами власності:

індивідуальна (зубна щітка, рушник, білизна тощо),

особиста (книжки, ручки, портфель, машина та ін.),

приватна (будинок, квартира, яхта, фірма, завод тощо),

громадська (бібліотека “Просвіти”, гроші кредитної спілки, дитячий центр чи садок та інше),

державна (шкільне майно, заводи, фабрики, будинок державної адміністрації тощо),

церковна (церковний рахунок у банку, майно церковного товариства “Карітас” та інше майно).

Сьома Заповідь проголошує такі обов’язки перед віруючими:

- чесно працювати, щоб мати певну власність, потрібну людині для життя та існування, утримання сім’ї і дітей;

- займатися меценатством та доброчинністю;

- берегти свою і чужу власність;

- захищати громадську, державну, церковну, приватну, особисту власність в інтересах усього суспільства;

- уникати несправедливого позбавлення якоїсь людини її власності державою чи конкретною людиною;

- повертати юридичному чи фізичному власникові його втрачену, загублену, викрадену, пограбовану власність;

- забороняти чинити гріхи пограбування, крадіжки, розбою, шахрайства тощо.

У цій Заповіді забороняється (тобто гріхи проти цієї заповіді):

- вандалізм – спосіб будь-яким чином шкодити чужій власності (підпал, фізичне знищення і т.д.). Скільки прикладів вандалізму можна побачити у наших школах, вищих навчальних закладах та інших навчальних закладах. Учні та студенти про це навіть не підозрюють, що, пошкоджуючи майно, вони чинять тяжкий гріх;

- чинити крадіжку як особистого, так і державного чи церковного майна окремою людиною чи групою людей. У нас, в Україні, прикладів розкрадання державного майна більш ніж досить. Найстрашніше те, що це ніхто не вважає гріхом. Забувають державні урядовці, і рядові громадяни, що за гріх відповідатимуть не вони, а їх діти чи навіть правнуки;

- допускати й чинити розбій – насильне заволодіння річчю, фабрикою, заводом, фірмою (т. зв. рейдерство) при нанесенні людині тілесних пошкоджень видимим шляхом;

- шахрайство – обман при торгівлі;

- лихварство – позичення грошей у борг під дуже велик і відсотки;

- хабарництв о – це підкуп посадових осіб, які незаконно беруть гроші від людини за послуги, що їх посадові особи мають виконати безкоштовно;

- обма н - це привласнення чужої власності хитрощами, порушенням законів, підміною документів; останнім часом в Україні таким шляхом пробують нечестиві громадяни привласнювати квартири, рахунки в людей у банках, які їм за законом не належать.

- здирство – тобто одержання значних сум грошей тоді, коли людина у біді (наприклад, одержання великих грошей за ліки, коли вони терміново потрібно для хворого);

- затримання заробітної плати. У Святому Письмі в книзі Левіт про це написано чітко: “ Не затримуй у себе наймитової платні до ранку” (Левіт 19:11). Кілька років тому ми жили в умовах, коли зарплати не виплачувалась взагалі. Зараз деякі керівники міністерств, обласних рівнів, окремих установ та підприємств одержану на рахунок зарплату утримують її ще тиждень-два й аж тоді виплачують людям. Затримання заробітної плати відноситься до важких гріхів, що кличуть про помсту з неба (див вище);

- привласнення позичених предметів;

- укривання знайдених предметів чи грошей;

- несплату боргів. Наразі один з великих банків “Україна” став банкрутом через те, що боржники не повернули надані їм кредити (див. далі).

Дата добавления: 2017-02-01