Тайна хрещення

Е-

Емелях Любось Исаковна. Происхождение христианск таинств. – М.: Сов. Россия, 1978. – 125с.

Поняття про Святі тайни

В ХРИСТИЯНСТВІ

РОЗДІЛ. ІІІ. СВЯТІ ТАЙНИ

Християнство, на відміну від інших релігій світу, має особливі окремі обряди, які були встановлені ще в І ст. і дійшли до нашого часу. Ці обряди в релігієзнавчій літературі називають релігійними культами. Але християнське вчення, що викладене в книгах Нового Заповіту, ці обряди трактує дещо по-іншому, оскільки більшість із них були встановлені самим Ісусом Христом з певною метою і мають певні наслідки для людей, що ними користуються.

Аналіз богословської, канонічної християнської літератури показав, що всі Святі тайни мають спільні риси: матерію, формули й обряди проведення і великі духовні наслідки, й відмінні ознаки, а саме: словесні формули й обряди уділення. Виконавці Святих тайн у різних конфесіях є різні.

Таким чином, із богословсько-канонічних праць випливає таке визначення Святих тайн:

Святі тайни (рос. мовою таинства) – це установлені Ісусом Христом та святою Церквою видимі знаки невидимих Божих ласк.

Саме слово “тайна” (у латинській мові “Sаkramentum”, у грецькій – “μυστηριον”) означає зобов’язання, присяга, свята й укрита річ, таємниця.

Кожна Свята тайна має видиму і невидиму для людського ока сторону своєї дії.

Як у Католицькій, так і в Православній Церквах встановлено і використовується 7 Святих тайн у порядку їх сакраментального значення: хрещення, миропомазання, Свята євхаристія, каяття (сповідь), оливопомазування, священство, шлюб [43]. Цей порядок розглядався у низці праць і був предметом дискусій на помісних і Вселенських соборах.

Полемічна боротьба П’єра Абеляра (“ Вступ до теології ” і “ Так і ні ”) та Гуго Сан-Вікторського (“ Сакраменталії”: І, с.9) [43] дала можливість Петрові з Ломбарда окреслити формулу Святих тайн, з якою Церква погодилася.

Петро з Ломбарда у “ Книзі про навчання моралі ” (~1164) дав визначення Святих тайн (Сакраменталій).

Ще 1139 р. відповідно до творів Отто з Бам’єрга – посла від Померанії, який дав для клиру порядок Святих тайн (“Сакраменталії”), на законодавчому соборі в Лондоні 1237 р. на чолі з легатом від Святого престолу та папою Григорієм Х на соборі в Ліоні (1274), де розглядалося питання Святих тайн.

В основному порядок Святих тайн був узгоджений між Західною і Східними Церквами на Вселенських соборах (у Флоренції 1439 року з Вірменською Церквою, з професорами віри, що прибули з Михайлом Палеологом і представляли візантійський обряд, остаточно затверджений Тридентським собором [43].

Але до Реформації ця проблема не була детально розроблена в латинській Церкві. Під час Реформації це питання було порушене, опрацьовувалося спеціальними комісіями, які готували матеріали на Тридентський собор.

Нез’єдинені (православні) християни грецького обряду теж показали своє ставлення до латинської доктрини про Святі тайни підтримавши позицію Католицької Церкви, коли реформатори на конференції у Віттенбурзі 1576 р. подали своє бачення Святих тайн. Правлячий тоді Константинопольський патріарх Єремія ІІ (1580-1584) щодо конференції та її рішень про Аугсбургське віросповідання сказав: “Ця містерія загально прийнята і так само в Католицькій Церкві як ордотоксальними християнами: сакраментальність церемонії, сім в числі – справедливо сім і не більше” (43. Промови патріарха, с.289). Цей консенсус грецької і латинської Церков щодо священнослужителів як суб’єктів Святих тайн показав Аркадій у праці: “На визнання у церкві західної традиції і східної семикратних сакраментальних адміністраторів” (1619). У “ Євхологіоні ” Мартина та його творах “ Перипетії із сакраменталіями ”, “ Старовинні церковні ритуали ” теж визнаються сім Святих Тайн [43].

У Католицькій Церкві вчення про Святі тайни спеціально було предметом дискусій на Тридентському соборі, який фактично завершив формування основної християнської доктрини про Святі тайни (“ Катехизм Трідентського собору” (“Catechism of the Council of Trent”). Після Тридентського собору кількість Святих тайн залишилася такою ж, як була, але щодо кожної Святої тайни було окреме засідання [43]

Є спеціальні теологічні дослідження про Святі тайни, зокрема доктор теології Тома Аквінський у фундаментальній праці “ Сума теології ” докладно розглядав природу Святих Тайн (ІІІ:70:2), а також праці доктора теології Моргана Діхса “ Про систему сакраменталій ” (Нью–Йорк, 1902), “ Теологія Святих Тайн ” (1910).

Деякі доповнення, а особливо спрощення щодо обрядів вживання Святих тайн, вніс ХХІ Вселенський (ІІ Ватиканський) собор [2; 23; 38; 42].

Протестанти (лютерани) визнають тільки дві Тайни – Хрещення та Євхаристію. Інші Тайни у протестантів залишилися просто як обряди або відсутні зовсім.

Виняток становлять Англіканська та Єпископальна Церкви, оскільки їх теологи визнають учення про Тайни так, як у католицько-православній доктрині про сім Святих тайн [43].

До Святих тайн, що їх уділяють тільки раз у житті, відносяться: хрещення, миропомазання та священство [43].

Тайна сповіді й євхаристії можуть уділятися дуже часто, і повторюватися може Тайна миропомазання (тайна для хворих).

Кожна Свята тайна має свою історію встановлення, обряди уділення, матерію і формулу, наслідки.

Історія обрядів очищення водою. Учені, археологи знаходять у різних народів багато доказів наявності обряду очищення водою від гріхів у різні періоди існування людства. Це було за часів існування Харрапської цивілізації (ІІІ-ІІ тис. до н. е.) у стародавній Індії [32]; у Палестині (Кумранська пустеля) виявлено спеціальний ритуальний басейн для очищення водою в общині есеїв (в І ст до н.е. та 70 р. н.е.) [12; 39]. Про очищення водою, як знак каяття в гріхах, знаходимо згадки й у Біблії, коли назорей Іван Предтеча закликає всіх покаятись напередодні приходу Месії і закликає очиститись від гріхів через каяття в гріхах та хрещення водою (Євангелія від Матвія, Марка, Луки, Івана, далі - Мт. 3: 1-11; Мр. 1: 1-8; Лк. 3:1-18; Ів. 1: 24-28) [5].

Встановлення Тайни хрещення. Усі чотири євангелісти подають відомості про те, як була встановлена Тайна хрещення. Вони розповідають, як до Івана Предтечі прийшов до Йордану хреститися сам Ісус Христос. Коли ж Іван наголосив Ісусові, що він не гідний навіть зав’язати шнурок на сандалях Ісуса, а не те, що його охрестити, Ісус Христос сказав йому: “Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду” (Мт. 3: 15). У момент хрещення на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба та почувся голос із неба: “Це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав” (Мт. 3: 17). Ось чому день хрещення Ісуса Христа в Йордані називають ще й днем Богоявлення. Саме тоді вперше Бог проявив себе людям у трьох особах: Бога – Отця Сина Божого і Святого Духа. З цього уривка Нового Заповіту видно, що Тайну хрещення встановив сам Ісус Христос, сказавши: “Хто не відродиться з води й Духа, не ввійде до Божого царства” (Ів. 3: 5). А в Євангелії від Матвія Ісус Христос дає такий наказ апостолам: “Ідіть, отже, і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа …” (Мт. 28: 19) [5].

Дата добавления: 2017-02-01