Ступені Тайни рукоположення

Тайна священства – це Свята тайна у якій особа, що була вибрана Богом через своє покликання, отримала відповідну освіту та готова служити Богові й людям, одержує від єпископа передану йому апостолами від Ісуса Христа Тайну священства через покладання рук.

Тайна священства

Наслідки і значенням Тайни соборування

Наслідки і значенням цієї Тайни:

а) з’єднання хворого з терпінням Христа для свого добра і добра всієї Церкви;

б) зміцнення, мир і відвага зносити по-християнськи страждання, хвороби або старість;

в) прощення гріхів, якщо хворий не зміг його отримати через таїнство покаяння;

г) відновлення здоров’я, часткове або повне одужання хворого чи навіть чудесне зцілення від невиліковних хвороб;

ґ) приготування до переходу у вічне життя (для невиліковнохворих) [23, с.368], в разі смертельного випадку – хворий дістане особливі Божі ласки, які допоможуть його душі помиритись із Богом;

д) зіслання на хворого особливих Божих ласк, що зміцнюють його тіло й дух під час хвороби;

е) значна зупинка в прогресуванні хвороби, що дозволяє краще лікувати людину;

є) допомога хворому перенести тривале лікування чи дорогу;

ж) повернення хворого до свідомості.

Таким чином, установивши Тайну хворих, Бог хотів нагадати людині, що хоч вона не з’їла плоду в раю з “дерева вічного життя”, вона, як Творіння Боже, ніде й ніколи не залишиться без Божої опіки й допомоги.

Запитання та завдання для самостійної роботи студентів

1. Чому Тайну оливопомазання називають Тайною хворих?

2. Що є матерією і формулою Тайни соборування?

3. Яке духовне й фізичне значення для хворої людини має Тайна єлеопомазання?

4. Чому потрібна підготовка хворого для проведення соборування та уділення інших Тайн?

5. Які є відмінності щодо Тайни соборування у Католицькій та Православних Церквах щодо дорослих і дітей?

Історія встановлення Тайни священства (рукоположення). Тайну священства установив Ісус Христос під час Тайної вечері (у страстний четвер), прощаючись з апостолами й передаючи їм рукопокладанням священичу владу. Апостол Павло в “Листі до ефесян” про це пише: “І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого” (Еф. 4: 11-12) [5].

Про те, як передавалася Тайна священства за перших сторіч християнства та вимоги до неї, наголошують “Дії апостолів”: “Отож, браття, виберіть із поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрості, їх поставимо на службу оцю… і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії, - їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них” (Ді. 6: 3-6) [5].

Ще в “Апостольських правилах” викладено вчення про порядок вибору та посвяту священнослужителів [1, с.1]. На Вселенських (І-VІІІ) соборах до середини ХІ сторіччя розглядалися неодноразово питання про духовенство. Після церковного розколу 1054 року питання про конклав кардиналів обговорювалося (про що свідчать соборні рішення) під час ХІ Вселенського (ІІІ Латеранського, 1179 р.), ХІV Вселенського (ІІ Ліонського 1274 р.) соборів, а також вимоги до священства докладно виписані в декреті “Про священичий вишкіл” та декларації “Про християнське виховання”, що ухвалені на ХХІ Вселенському (ІІ Ватиканському) соборі 1962-1965 рр. [2; 3, с. 287- 303].

Вимоги до кандидата та рукоположення

Тайна священства передбачає певні вимоги, які ставляться до тих, хто її приймає, тобто до кандидата в священики чи єпископи – вікові (відповідно 24 і 30 років), освітні, психічні, моральні, генеалогічні, фізичні [22, с.190]. Крім того, Тайна священства передбачає дотримання певної послідовності в обрядах свячень. До прикладу, людина не може бути висвячена на єпископа, не пройшовши нижчі ступені, наприклад: читця чи півчого, священика чи піддиякона тощо.

Тривалий час багато скептиків-атеїстів, у тому числі й з-поміж віруючих – протестантів, категорично відкидали Тайну священства та її обряд рукоположення. Ще Євангелія приводили багато прикладів, коли від дотику людина оздоровлювалась. Згадаймо хоча б той момент, коли Христос ішов до будинку Яїра, щоб воскресити його дочку. Його оточував великий натовп людей. Жінка, котра багато років хворіла на кровотечу, доторкнулася до його одягу й одужала. Христос відчув, що вийшла з Нього сила, й запитав, хто доторкнувся до його одягу (Мр. 5: 25-34) [5].

Зовсім інші експерименти провели вчені-медики, які перевіряли значення дотику людської руки. Згадуваний уже доктор і професор медицини, політв’язень таборів ГУЛАГУ, православний священик, а пізніше єпископ Сімферопольський Лука (В. Ф. Войно-Ясенецький) у своїй праці “Дух, душа й тіло” (“Дух, душа и тело”) приводить дані такого експерименту: “В лейпцизькій клініці доктор Ганзен, в присутності багатьох професорів, провів наступний дослід. Він попросив доктора Германа стати до нього спиною, а обличчям до стіни, щоб той не міг бачити, що він робить. Коли Герман виконав його умови, Ганзен поклав свою праву руку на його голову, а в ліву взяв стальне перо, вмочене в чорнило і провів ним собі по язику. В той же момент доктор Герман відчув в своєму роті смак чорнила, який залишався в нього впродовж години і який не можна було втамувати ніякою їжею” [34, с.245-246]. Цей та багато інших експериментів показали, що людина може передати дотиком руки частину якоїсь сили чи енергії. Ось чому Христос і апостоли не тільки зцілювали людей, але й апостоли передавали рукопокладанням Тайну священства, тобто особливу Божу благодать, яку вони дістали від Бога.

Матеріалом для Тайни священства є сама людина, котра вибрана єпископом і покликана Богом для служіння Йому.

Формулою Тайни священства є архієрейська молитва єпископа (Ів. 17: 1-26), яку промовляє він у момент покладання рук на кандидата в священичий сан.

На основі підручників з катехизму ми зробили порівняня Тайни священства обрядів латинського, вірменського, візантійського та ін. Воно показало, що відмінностей в основних ступенях священства немає, бо їх всього три: дияконат, пресвітеріат та єпископат (ККЦ. 1554) [23, с.374]. Служителем Тайни рукоположення є лише єпископ [22, с.189]. Але до деяких ступенів священства в обох (латинському і візантійському) обрядах ставляться однакові вимоги. До прикладу, Тайну священства може отримати людина, яка пройшла ступені свіченосця, читця, півчого, піддиякона, диякона, пресвітера (священика). У візантійському обряді на єпископа висвячують тільки ченця чи священика-целєбса (целєбс, від лат. caelebs – неодружений, самотній) [Р. ІV. 12, с.736], у крайньому випадку – удівця, та ж ситуація і в латинському обряді. Проте в латинському обряді неодружений мусить бути і пресвітер (священик, ксьондз, падре), оскільки там існує закон целібату (для пресвітерів та єпископів), а в православному обряді кандидат у священики може до рукопокладення одружитися чи не одружуватися (тобто залишитись целєбсом) (див. порівняльну таблицю Ступені Тайни священства у Додатку Г).

Щодо різних ступенів Тайни священства в історії розвитку й поширення християнства склалися певні канонічні вимоги, яких християнські Церкви, що опираються на апостольське передання, дотримуються однаково. Йдеться насамперед про ступені дияконату, пресвітеріату та єпископату.

Нижчі священичі ступені залежать від одного єпископа, адже їх може уділити тільки один єпископ (Апост. прав. Кан.2; ККЦ.1573) [1, с.1; 3; 23, с.378].

А вже вищий священичий ступінь – ступінь єпископату – це той ступінь для досягнення якого потрібна згода хоча б двох-трьох єпископів (Апост. прав. Кан.1) [1, с.1].

Обов’язково перед свяченнями пресвітерськими та єпископськими кандидат на цей ступінь відповідно складає іспит [3] перед одним чи кількома єпископами. І тільки після цього ухвалюється рішення щодо його свячень. Ці вимоги були встановлені на перших Вселенських соборах, Тридентському соборі, ІІ Ватиканському [1; 2; 22; 23].

Дата добавления: 2017-02-01