Тринадцятий Вселенський (І Ліонський) собор 1245 року та його рішення

Причини скликання тринадцятого Вселенського собору (далі - ХІІІ Вселенський або І Ліонський собор) 1237-1245 рр. – татаро-монгольське нашестя на Русь й інші країни Східної Європи та невдачі з хрестоносними походами.

Через черговий конфлікт між очільником Святої Римської імперії Фрідріхом ІІ (внуком Барбаросси), який за допомогою сарацинів старався підкорити жителів вільних міст Італії, і папою Інокентієм ІV (1243-1254), який застосував до імператора духовні покарання, виникла необхідність скликати Вселенський собор, який би затвердив відлучення Фрідріха ІІ від Церкви, що однозначно означало його усунення з посади. Папа змушений був покинути Рим і скликати собор у головному храмі Ліона.

На собор прибуло тільки 150 єпископів, а також світські особи (французький король Людовік IX і латинський імператор Болдуїн ІІ, що представляв держави хрестоносців у Палестині), оскільки німецький імператор Фрідріх ІІ наказав своєму флотові перехопити біля о. Ельби корабель, на якому було близько 100 учасників собору, з-поміж яких і три кардинали, і ув’язнив їх [39, с.161-162].

Собор розпочав свою роботу 28 червня 1245 року в м. Ліоні, де вже були присутні понад 200 учасників: єпископів та їх представників, зокрема три патріархи. Митрополит Петро Акерович, посол Русі, теж був на соборі. Як згадують ірландські хроніки (Буртонського монастиря та ін.) та хроніка Матвія Празького [Р. ІІ.19.Т.ІІ, с.144-147], митрополит Петро Акерович одягнений в інші ризи (тобто в єпископському одязі східного обряду – уточ. Г.Л.), брав активну участь у догматичних дискусіях собору і показав високу освіченість у богословських питаннях, брав участь у богослужіннях, але розмовляв з допомогою перекладача, докладно інформував усіх присутніх про суть військової загрози з боку татаро-монгол [Р. ІІ.19. Т.ІІ, с.146].

Ще перед початком роботи собору папою Григорієм ІХ (1227 - 1241) або папою Іннокентієм (1243-1254) було прийнято рішення про коронацію Данила, яка відбулася в Дорогочині (1237-1245 pр.), про що свідчать листи папа Іннокеннтія до короля Руси Данила [8, P. 30; 45, с.128; Р. ІІ. 30, с.178].

На трьох сесіях, що проходили з 28 червня 1245 р. по 17 липня 1245 р. ухвалено такі рішення І Ліонського собору:

1. Було вислано три дипломатичні посольства до татаро-монгол:

- два посольства вислані через Балканський півострів і Малу Азію;

- перше папське посольство єпископа Івана Пляно де Карпіні (1245–1247) до Туреччини було вислано навесні 1245 р. (до початку собору) через Богемію, Польщу, знищену і сплюндровану Київську Русь, яке до початку собору в Європу не встигло повернутися (див. Спогади Івана Пляно де Карпіні (1245 – 1247) у книзі Д. Січинського “Чужинці про Україну”.- К.-Львів, 1991-1992. - 254с. та переписку папи Іннокентія ІV з королем Русі Данилом та його братом Васильком [8, P.31-39]).

2. Розглянуто питання про зв’язки Апостольського престолу з королем Данилом Галицьким і надання йому військової допомоги. Папа закликав всіх володарів Європи допомогти Данилові в його боротьбі проти татар. Велося інтенсивне листування двох сторін, до якого спричинилося послання папи, передане на Русь через папського легата Івана Пляно де Карпіні, який, повертаючись до Європи, забрав із собою руських послів від короля Данила Галицького і відповідь руського духовенства на пропозиції папи (Листування папи і Данила до 1245р. засвідчує, що Данило був королем за спадковістю. Його титул – король - із папським подарунком – короною – та пізнішим коронуванням не зв’язане (див. Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia (1075-1953). Vol.1.: 1075-1700. Collegit introductione et adnotationibus auxit P. Athanasius G. Welykyj, OSBM. – Romae: PP. Basiliani - Piazza della Maonna Dei Monti, 1953; Документи Інокентія ІV папи [8, с.30; Р. ІІ.30, с.178].

3. Єпископи оголосили імператора Святої Римської імперії Фрідріха ІІ (1220-1250) за віроломство, порушення мирного договору, святотатство (ув’язнення майже 100 делегатів собору) та єретичні погляди (пропонував улаштувати перемовини з мусульманами) черговий раз відлученим від Церкви й однозначно позбавленим трону. Таке ж рішення ухвалили щодо португальського короля Саншу ІІ.

Італійські міста, підтримувані папою, вчинили імператорові Фрідріху ІІ жорстокий опір, що й привело до поступового занепаду його імперії і вступу її ослабленою добу феодальної роздробленості.

4. Собор закликав усі країни підтримати сьомий хрестоносний похід проти мусульман на Сході, підготовкою якого займався французький король Людовік ІХ (1226-1270).

ХІІІ Вселенський (І Ліонський) собор своє завдання частково виконав, але впровадити ухвалені рішення в життя згодом, вдалося не всюди.

Попри те, що учасники ХІІІ Вселенського собору і закликали європейських володарів допомогти королю Русі Данилу, він реальної дієвої допомоги для боротьби з монголами не дістав. Європейські очільники держав були більше заклопотані підготовкою до сьомого походжу хрестоносців на Близький Схід на в Північну Африку, ніж допомогою королю Русі.

Під час сьомого хрестоносного походу його організатор - французький король Людовік ІХ - намагався підкорити Єгипет, пізніше – Туніс. Підтримка папи допомогла йому централізувати королівську владу у Франції і сприяла її посиленню на півночі Італійського півострова.

Між тим Київська Русь своє призначення перед Богом виконала: “своїми неозорими просторами поглинула силу татаро-монгол” і зупинили її, тим самим врятувавши країни Європи.

Хоча питання унії Київської митрополії з папою дискутується, але свідчення про участь архієпископа Петра Акеровича у роботі І Ліонсього собору говорить саме за себе.

Дата добавления: 2017-02-01