Питання 3. Воля і волевиявлення в договорі

Всякий раз, коли йде мова про угоду та її різновид – договір, мають на увазі два формуючих угоду елементи: волю і волевиявлення.

Якщо спробувати встановити, що важливіше –воля чи волевиявлення, то з чисто логічної точки зору можливі суворо визначені варіанти рішення. В цьому зв’язку Н. Рабінович звела погляди всіх, хто з цього приводу висловлювався в три групи: першу складають ті, хто спираючись на «теорію волі», визнавали, що у всіх випадках, коли воля розпізнана, а її справжній смисл згодом може бути встановлено, при виникненні спору, то слід рахуватися саме з в о л е ю. Друга група об’єднала авторів, які навпаки, вважали необхідним керуватися «вираженням волі», маючи на увазі, що якщо воля не була належним чином проявлена, то неможна судити про її зміст. Накінець, третя група авторів обмежувалась вказівкою на необхідність відповідності волевиявлення волі.

На наш погляд, основу угод складає дійсно воля. Саме вона породжує угоду, і саме тому угода вважається вольовим актом. В силу вказаної причини виникненняя угоди, визначення її смислу, встановлення добровільності та ін.. повинні пов’язуватися за загальним правилом саме з волею. Зазначена обставина проявляється особливо наглядно при визнанні недійсними мнимих та удаваних угод. В першому випадку воля взагалі відсутня (угода вчиняється лиш для виду, без наміру породити відповідні правові наслідки), а в другому – справжня воля скрита її фікцією (угода вчинена з метою прикрити іншу).

Точно так само законодавець вважає достатньою підставою визнання угоди недійсною пороки волі, викликані такими причинами як: недосягнення встановленого віку (угода вчинена неповнолітнім, тобто недієздатним); стан здоров’я (психічний розлад); зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами; перебування особи в момент укладення угоди в такому стані, при якому особа не здатна розуміти значення своїх дій чи керувати ними і т.п. В результаті слід прийти до висновку, що якщо за основу в теорії волі взято ідею «чого я хотів», то теорію волевиявлення можна виразити формулою «що я зробив», маючи на увазі, що причиною останнього повинне визнаватися, як правило, власне бажання. Цим пояснюється існування загальної презумпції в користь того, що волевиявлення відповідає волі і угода з цієї причини буде визнана недійсною тільки за умови, якщо сторонам вдасться довести: в даному випадку воля або була відсутньою, або порочною, або їй не відповідало те, як вона була виражена.

Для цивільного, господарського обороту питання волевиявлення має особливе значення. Справа в тому, що учасники судять про волю потенційного контрагента саме за волевиявленням і з цим співставляють власні дії. Тому, якщо суд ставить попереду волевиявлення волю, ця позиція може привести небезпеку та невизначеність: всякий раз, уклавши договір, до повного його припинення, сторона повинна бути в очікуванні поступлення від контрагента вимоги визнати договір недійсним, посилаючись на те, що «зробив не те, що хотів (хотів і міг зробити)».

І все ж така оцінка волевиявлення не повинна означати його примат по відношенню до волі. Такого примату існувати не може, так як наслідок не може бути поставлено попереду причини. Тому вважаємо, найаргументованішою точкою зору, позицію А. Рясенцева, який зазначав, що «угода представляє собою єдність суб’єктивного елемента – волі і об’єктивного елемента – прояву волі, інакше - волевиявлення».

Не можна обійти увагою питання волі та волевиявлення в договорі (угоді) при представництві. Представництво, як відомо, передбачає, що необхідні дії вчиняє представник, а їх наслідки несе той, кого представляють. Ще однією особливістю представництва є та, що мова йде про юридичні, а не фактичні дії. По тій і по другій причині в ролі представника повинна виступати наділена необхідною дієздатністю фізична або юридична особа. Поскільки представник виступає від імені представлюваного, його діями відразу і безпосередньо створюються права та обов’язки у представлюваного. Тим самим складається певна фікція: у представлюваного виникають такі наслідки чужих дій, нібито угода (договір) був укладений ним самим. Принципова схема представництва полягає в тому, що одна особа своєю волею визначає повноваження, а інша – своєю волею укладає договір. Очевидно, слід вважати, що воля представника, не відрізняючись від волі представлюваного, направлена на укладення відповідного договору. Незважаючи на різні позиції щодо даного питання, вважаємо, найаргументованішою думку А. Гордона, яка полягає в тому, що представник сам вчиняє юридичні дії від імені представлюваного, при тому проявляє свою волю, волю, яка визнається волею особи представлюваного.

(При визначенні волі та волевиявлення представника особливу увагу слід звернути на повноваження представника, на право і межі наділення представника повноваженнями з боку представлюваної особи, особливо, якщо це від імені колегіального органу чи структурного підрозділу, увага, коли повноваження представнику на укладення тієї ж угоди надано 2 і більше представлюваними особами).

Дата добавления: 2014-01-07