Психологічні закономірності дизонтогенеза

Клінічні закономірності дизонтогенеза.

В 1927 р. Швальбе вперше вжив термін «дизонтогении», позначаючи їм «відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від нормального розвитку, коли морфологічні системи організму ще не досягли зрілості.

Згодом термін дизонтогенії придбав більш широке значення. Їм стали позначати різні форми порушень онтогенезу.

У вітчизняній дефектології стосовно до дизонтогеній прийнятий термін «аномалії розвитку».

Етіологія. Порушення ЦНС можуть бути викликані як біологічними факторами, так і соціальними.

Біологічні фактори:

- пороки розвитку мозку, пов'язані з генетичним матеріалом (генні мутації і т.д.);

- внутрішньоутробним порушенням (токсикоз вагітності, краснуха, інтоксикація);

- патологія пологів;

- інфекції й інтоксикації;

- травми;

- пухлини в ранньому віці.

Соціальні фактори:

- мікросоціальна педзапущеність;

- патохарактерологічні реакції.

Між клінічною й патопсихологічною кваліфікацією симптомів психічних порушень існують значні відмінності.

Клініцист розглядає хворобливу продукцію з позиції логіки хвороби. Психологічні механізми цікавлять тільки патопсихолога, який при кваліфікації психічних відхилень виходить із закономірностей нормального онтогенезу, опираючись на положення про єдність закономірностей нормального й аномального розвитку (Виготський, Лурія, Зейгарник та ін.).

Виготський вважає, що психологічне вивчення аномальної дитини висуває завдання, у певній мірі аналогічні завданням і принципам клінічної діагностики: шлях від вивчення симптомів дезонтогенеза до вивчення його синдромів і далі – до типу дизонтогенеза, по суті прирівнюваному їм до нозологічної одиниці.

Тільки в такому структурно-динамічному вивченні аномального розвитку, розкритті його патопсихологічних механізмів. Виготський бачив шлях до диференційованої корекції порушень розвитку.

Ці положення лягли в основу ряду патопсихологічних параметрів, що визначають характер психічного дизонтогенеза (розробленого Лебединським).

1. Перший параметр пов'язаний з функціональною локалізацією порушення.

Виділяють два основні види дефекти:

- частковий – обумовлений дифіцитарністю окремих функцій гнозиса, праксиса, мови;

- загальний – пов'язаний з порушенням регуляторних систем, як підкоркові, що обумовлюють зниження рівня пильнування, психічної активності, патології потягів, елементарні емоційні розлади, так і коркові, що обумовлюють дефекти інтелектуальної діяльності (недостатність цілеспрямованості, програмування, контролю), порушення більш складних, специфічно людських емоційних утворів.

При вивченні будь-яких порушень розвитку потрібен обов'язковий аналіз стану як загальних, так і часткових порушень.

Дата добавления: 2014-01-07