Тенденції розвитку художньої культури XIX ст

В контексті духовного життя України XIX ст. розвивається як народна, так і професійна художня творчість. Народна художня творчість продовжує розвивати національні та самобутні основи, що виявлялось у святкових явищах, фольклорі, народному малярстві тощо. Професійна художня творчість спиралася на національні народні та європейські мистецькі зразки. Цьому сприяла та обставина, що багато українських митців здобувала свою освіту за кордоном, і навпаки, художники Західної Європи жили і працювали в Україні. У професійній творчості на той час існували однакові зі світовим мистецтвом художні течії – класицизм, романтизм, сентименталізм, реалізм тощо.

Література. З кінця XVIII ст. (після виходу «Енеїди» І.Котляревського) починається новий етап у розвитку літератури, який характеризується переважанням світської тематики, зверненням до реальних фактів життя і переходом на народну розмовну українську мову.

Літературний процес в Україні тієї доби характеризується формуванням системи літературних стилів – романтизму, сентименталізму, просвітительського та критичного реалізму.

Сентименталізм на українському ґрунті представлений творами Г.Квітки-Основяненко, ідеї просвітительського реалізму вперше знайшли відтворення у видатному бурлескно-травестійному творі І.Котляревського «Енеїда». В подальшому ці ідеї знаходять своє продовження у байках П.П.Гулака-Артемовського – «Справжня добрість», «Пан та Собака» та ін.

Романтизм на українському ґрунті представлений творчістю П.Куліша, М.Костомарова, Л.Боровиковського, А.Метлинського, В.Забіли, М.Максимовича, які стверджують такі жанри, як: ліро-епічна поема, балада, медитація, елегія, романтичне оповідання, історичний роман.

Взагалі, українська література XIX ст. виразно реалістична. З виходом у 1848 р. «Кобзаря» Т.Шевченка пов’язане зародження в українській літературі критичного реалізму, принципами якого були правдивість, увага до соціальної природи людини. І якщо Шевченко починав свою творчість як романтик (балади «Причина», «Тополя», «Русалка», «Лілея» тощо), то пізніше в усіх його творах звучить гнівний протест проти поневолення, смілива критика панівного державного устрою (поеми «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим…» та ін.).

Слід за Т.Шевченко принципи критичного реалізму розвивають у своїй творчості Ю.Федькович, Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, П.Мирний, І. Франко та ін.

Критичний реалізм розширив не тільки тематичні обрії української літератури, а й збагатив її новими жанрами. Провідними стають жанри громадської лірики, політичної сатиричної поеми, соціальної повісті й романа.

Формується нова генерація письменників, провідну роль в якій відіграють М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, М.Черемшина. В їх творчості накреслюються риси імпресіонізму й психологічного неореалізму.

Українська поезія представлена творчістю Павло Грабовського та Лесі Українки.

Таким чином, література XIX ст. відігравала значну роль у культурному житті України, була визначальним чинником у процесі національного відродження.

Театр. Національне театральне мистецтво на початку XIX ст. представлене у формі кріпацького та аматорського театрів.

Нову епоху мистецької української драми започаткував І.Котляревський п’єсами «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник». Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства український театр занепадає і відроджується тільки у другій половині XIX ст. завдяки творчій діяльності таких талановитих митців, як М.Кропивницький, М.Старицький та Карпенко-Карий(Тобілевич), які започаткували професійний театр в Україні.

Видатними акторами того часу були М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, А.Максимович, М.Садовська-Барілотті, Д.Мова, О.Маркова, О.Вірина, Л.Ліпницька.

Кращі традиції перших українських професійних колективів продовжили великі трупи, сформовані наприкінці століття. Їх керівниками були: М.Садовський, М.Кропивницький, П.Саксаганський та І.Карпенко-Карий.

У Галичині виникають три українські театральні сцени: Львів, Коломия, Перемишль, в яких працювали І.Вітошинський, Й.Левицький, М.Полянський, С.Петрушевський та ін.

У Львові був створений перший український театр з постійною трупою «Руська бесіда», яку очолив Омелян Бачинський.

Слід відзначити, що український театр того часу був музично-драматичний, міцно пов'язаний з усною народною творчістю.

Музика. У XIX ст. відбувається становлення професійної музичної творчості, яка спиралася в основному на вокальні жанри. У 1862 р. С.Гулак-Артемовський створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» за лібрето, написаним ним разом із М.Костомаровим. Згодом вона йшла у Великому театрі в Москві, де головну роль виконував сам С.Гулак-Артемовський.

Крім названого твору, композитор написав вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля», поставив власний водевіль «Ніч напередодні Івана Купала».

У 1875 р. до Шевченкового «Назара Стодолі» П.І.Ніщинський пише музичну виставу «Вечорниці» із відомою піснею «Закувала та сива зозуля».

Основоположником української музичної класики вважається М.Лисенко – автор опер, романсів, пісень, інструментальних творів, збирач і дослідник музичного фольклору.

Унікальні монументальні твори М.Лисенка – цикл «Музика до Кобзаря», кантати «Радуйся, ниво», «На вічну пам'ять Котляревському», хорова поема «Іван Гус», опери «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка», дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна». Всі вони становлять золотий фонд української класичної музики.

XIX століття – це доба введення народної пісні в професійну музичну культуру. З’являються перші нотні збірки народних пісень: «Голоси українських пісень», виданих М.Максимовичем, «Українські мелодії» М.Маркевича, «Пісні польські й руські галицького народу» В.Залеського та ін.

Величезне значення для музичної культури мала хорова творчість. В цьому жанрі плідно працюють М.Вербицький, А.Вахнянин, І.Лаврівський, С.Воробкевич. М.Вербицький написав музику до вірша-гімну П.Чубинського «Ще не вмерла Україна».

У піднесенні музичної культури України важливу роль відіграє театр. У 1809 р. в Одесі відкривається перший постійний оперний театр, які згодом з’являються в Києві та Харкові. З II пол. XIX ст. починають функціонувати музичні школи.

Помітно зростала суспільна роль співаків і виконавців. Високого рівня досягла творчість народних майстрів – кобзарів: О.Вересая, П.Братиці, М. Високі традиції вокального мистецтва стверджували талановиті співаки України С.Гулак-Артемовський, Й.Петров, О.Мишуга, С.Крушельницька.

Образотворче мистецтво. З народним життям та національною тематикою пов'язаний і розвиток живопису на Україні XIX ст. Діяльність Товариства пересувних художників зумовили підйом та демократичну спрямованість малярського життя на Україні. Істотні зміни відбулися в галузі малярської освіти. Засновуються рисувальні школи в Одесі, Харкові, Києві, в яких працюють талановиті просвітителі М.Раєвська-Іванова (Харків), М.Мурашко (Київ). Пізніше ці школи були перетворені на міські художні училища, які працювали під керівництвом і за підтримки Петербурзької академії мистецтва.

Українська тема стає у цей час популярною в мистецтві як Росії, так і Європи в цілому. Яскраве втілення вона знайшла у творах українських та російських художників. Так, видатний художник, уродженець м. Чугуєва І.Рєпін, присвятив їй багато картин і портретів: «Українка», «Українська селянка», портрет Т.Шевченка, М.Мурашка, С.Драгомирової в українському костюмі, композиція «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Чорноморська вольниця» та ін.

Поетичну красу українського пейзажу відобразили у своїй творчості І.Айвазовський, М.Ге, А.Куїнджі, І.Крамськой, С.Васильківський.

Зростав інтерес до української історії, зокрема до теми українського козацтва: О.Мурашко «Похорон кошового», О.Сластіон «Проводи на Січ», М.Івасюк «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва».

Подальший розвиток отримав і жанр живописного портрета. Образною яскравістю, глибиною психологічних характеристик відзначені портрети пера М.Мурашка, І.Крамського, М.Ге, І.Рєпіна, Т.Шевченка.

З початку XIX ст. розвивалося мистецтво офорту, одним з яскравіших представників якого був Т.Шевченко. Відома серія його офортів «Живописна Україна», «Українські дівчата», «Автопортрет із свічкою».

Активно стала розвиватися станкова скульптура. Серед майстрів виділяються П.Забіла, Б.Едуардс, Ф.Балавенський. Історичному минулому українського народу присвячені скульптурні композиції Л.Позена «Кобзар», «Переселенці», «Запорожець у розвідці».

Містобудування. Значні зміни відбулися в XIX ст. в плануванні й забудові великих міст. На центральних майданах і вулицях споруджувалися багатоповерхові будинки, у парках створювалися монументи.

Серед кращих досягнень містобудування цього періоду – майдан Богдана Хмельницького в Києві, Адама Міцкевича у Львові, Театральна в Станіславі (нині Івано-Франківськ), забудування вулиць Дерибасівської і Пушкінської в Одесі, Сумської і Пушкінської в Харкові.

Забудова міст сприяла розвитку міського транспорту. З’являється перший електричний трамвай. Розробляються нові типи споруд, характерні для капіталістичного суспільства – великі фабричні корпуси, залізничне депо, вокзали, електростанції, приміщення торговельних фірм, банків, бірж тощо.

У цей період для забудови міст характерним стало виявлення основних тенденцій класицистичного стилю. В Україні формується власна архітектурна школа класицистичного напряму, представниками якої стали: А.Меленський, П.Дубровський – київські архітектори, П .Ярославський, Є.Васильєв, А.Тон – харківські архітектори, М.Амвросимов та А.А.Карташевський – архітектори з Полтавської і Чернігівської губерній та ін.

В Україні були створені й зразки класицистичного садово-паркового мистецтва – Софіївський парковий комплекс в Умані, Олександрія в Білій Церкві, Михайлівський, Немировський парки на Поділлі, Нікітський ботанічний сад у Криму, Краснокутський дендропарк на Харківщині та ін.

Наприкінці століття починається доба розвитку еклектики як провідного напрямку, який надавав змогу вільно використовувати архітектурні стилі та декоративні елементи різних часів і народів. В архітектурі використовувалися композиційні прийоми Ренесансу, бароко, рококо, класицизму. Характерним прикладом еклектичної архітектури є творчість академіка архітектури В.Ніколаєва (будинок колишнього Купецького зібрання, нині Київська державна філармонія) та творчість харківського академіка архітектури О.Бекетова (будинок колишнього комерційного училища, нині Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

Дата добавления: 2014-12-07