Етапи новітнього періоду у розвитку української культури

План

ЛЕКЦІЯ №8

Новітня українська культура (XX-XXI ст.)

Ключові поняття і терміни: українська державність, радянський етап, українізація, просвіти, «розстріляне відродження», доба «відлиги», період «застою», доба «перебудов», неоромантизм, неокласицизм, неосимволізм, футуризм, конструктивізм, «радянський псевдокласицизм», «шістдесятники», хроніка, звукове кіно, діаспора, період «Етнічний ренесанс».

1. Етапи новітнього періоду у розвитку української культури.

2. Характеристика художнього життя за етапами новітнього періоду (література, кіномистецтво, театр, архітектура, скульптура, образотворче мистецтво).

XX ст. дуже насичене різноманітними історичними подіями, що характеризуються різкою зміною політичних режимів. Звідси – різні умови, в яких розвивалася українська культура. Цей новітній період, який охоплює XX – XXI ст., можна розподілити на декілька етапів:

- коротка доба відновлення української державності (1917-1920 рр.), коли розвиток української культури відбувався в умовах громадської війни та іноземної інтервенції;

- радянський етап (1921-1991 рр.), який включає в себе і добу злету 20-х років і покоління «розстріляного відродження» 30-х років, і добу «відлиги» з рухом так званих «шестидесятників», і період подальшої русифікації та утисків української культури;

- етап розбудови незалежної України і відродження національної культури, який триває й досі і знаменує початок її нового поступу.

Отже, розвиток української культури XX ст. – XXI ст. характеризується як період її національно-державного відродження, започаткований демократичними перетвореннями 1917 р.

Характеристика художнього життя за етапами новітнього періоду (література, кіномистецтво, театр, архітектура, скульптура, образотворче мистецтво).

Особливої активності духовне життя в Україні досягло за часів Української Народної Республіки. Відмінною ознакою того періоду стало відкриття українських шкіл, вивчення в яких української мови, літератури та історії було обов’язковим.

З українською демократичною революцією пов’язане велике відродження просвіт (громадських організацій, які виконували культурно-освітні функції) на Наддніпрянщині. «Просвіта» мала широку мережу читалень, театральних труп, хорових колективів, оркестрів, бібліотек, народних будинків. «Просвіти» можна вважати ядром національно-культурного відродження в провінції.

Активно в Україні почала здійснюватися політика українізації, яка торкнулася різних галузей культури. Вона була спрямована на відродження української мови і особливо вплинула на освітянську справу, важливішим напрямком якої була ліквідація неписьменності населення. Товариство «Геть, неписьменність!» скоротила наполовину кількість неписьменного дорослого населення протягом 20-х років.

В галузі наукових досліджень основним осередком була Українська академія наук, яка засновується у листопаді 1918 р. гетьманським урядом на чолі із П.Скоропадським. Тут працювали три відділи: історико-філософський, фізико-математичний та соціально-економічний. Першим президентом АН стає професор хімії В.Вернадський.

Відкриваються державні українські гімназії, чотири кафедри українознавства, Український народний університет, Педагогічна академія та Академія мистецтв у Києві.

Національне відродження 20-х років охопило всі сфери життя. У розповсюджуванні художніх процесів протягом всього новітнього періоду найактивнішу роль відігравала література.

Видатними літераторами на початку XX ст. стали О.Кобилянська, В.Стефаник, О.Олесь, М.Яцків. Особливе місце в літературній галузі належить В.Винниченку, який в своїх творах концентрує увагу на темі рабства і влади.

Особливістю літературного процесу 20-х років XX ст. стало розмаїття літературних напрямків та ідеологічна боротьба між ними. Спочатку домінував «Пролеткульт» – літературно-художня та просвітницька організація, для якої характерним було негативне ставлення до культури минулого. Згодом «пролетарські» письменники об’єдналися у спілку «Гарт», куди входили В.Єллан-Блакитний, М.Хвильовий, В.Сосюра, А.Головко, П.Панч.

Крім них існували також групи закоханих у світову й національну культурну спадщину неокласиків (М.Зеров, М.Рильський, Ю.Клен), неосимволістів (П.Тичина, Д.Загул, Д.Фальківський) футуристів (М.Семенко, Г.Шкурупій, М.Бажан, Ю.Янковський) тощо.

У 1925 р. після розпаду «Гарту» виникла так звана «Вільна академія пролетарської літератури». До неї увійшли письменники: П.Тичина, М.Бажан, В.Сосюра, Ю.Смолич, Ю.Янковський.

У 1927 році була створена прорадянська організація «ВУСПП» (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) для боротьби з поширенням «націоналістичної ідеї» і в той же час посилено «контроль» за художньою діяльністю з боку комуністичної партії.

У галузі музичного мистецтва розвивались такі жанри, як обробка народних й революційних пісень та масова радянська пісня. Плідно в цій галузі працює Г.Верьовка, Л.Ревуцький. В професійній музиці визначились імена В.Косенка та Б.Лятошинського. За часи гетьманства засновується Український театр драми та опери, Українська Державна капела, Державний симфонічний оркестр.

Театральне мистецтво 20 – 30-х роківпрославилось діяльністю багатьох нових театрів, які відкриваються в Україні: перший державний дитячий театр в Харкові – Театр казок, театр для дітей ім. І. Франка та драматичний театрі ім. Лесі Українки в Києві, театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом в Харкові.

Українське радянське кіно починалося з хроніки. Тому особлива роль тут належала хронікально-документальним стрічкам.

Значна роль у становленні українського кіно належала О.Довженко. Він почав працювати кінорежисером на Одеській кіностудії з 1928 р. В історії українського й світового кіно почесне місце посідають його фільми «Звенигород», «Арсенал», «Земля», які передають філософію життя, романтичну спрямованість.

З початком 30-х років кіномистецтво України вступило у новий етап розвитку, пов'язаний з виникненням звукового кіно. Першими звуковими фільмами в Україні стали документальна стрічка «Симфонія Донбасу» Д.Вертова і художні фільми «Фронт» О.Соловйова та «Іван» О.Довженка. Наступними роками на екран вийшли фільми кінорежисера І.Кавалерідзе «Коліївщина», «Наталка-Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм». Як скульптор, І Кавалерідзе створив до 200-річчя з дня народження Г.С.Сковороди монумент філософа на Сумщині та Полтавщині, а також пам’ятник княгині Ользі в Києві.

Широкий суспільний резонанс отримали стрічки кінокомедій «Багата наречена» і «Трактористи», поставлені І.Пир’євим на Київській кіностудії. В довоєнні роки виходять історичні фільми «Щорс» О.Довженка, «Прометей» і «Григорій Сковорода» І.Кавалерідзе, «Кармалюк» Г.Тасіна, «Богдан Хмельницький» І.Савченка та інші.

Талановитим кінорежисером України став і видатний скульптор І.Кавалерідзе – автор кінострічок «Коліївщина», «Наталка-Полтавка», «Запорожець за Дунаєм».

У 30-ті роки «українізацію» було повністю згорнуто, а видатних діячів культури – розстріляно або запроторено до таборів.

30-ті роки – це часи голодомору, сталінських репресій і сталінського гегемону. Відомо під назвою «розстріляне відродження».

Але незважаючи на диктат сталінського режиму, були досягнуті суттєві наукові успіхи:у 1932 роціштучно розчеплено атомне ядро. Своєю діяльністю визначився мостобудівник Є.Патон, офтальмолог В.Філатов. Утворюється в складі УАН інститут історії України.

В галузі архітектури провідним стилем стає конструктивізм. Видатною спорудою цього напрямку є найбільша у світі площа Дзержинського (пл. Свободи) з Будинком Державної промисловості ленінградських архітекторів на чолі з С.Серафімовим, М.Фельгером та С.Кравцем.

У 1934 році столицею Радянської України стає Київ. Це часи соціалістичної перебудови, від якої постраждали архітектурні пам’ятки культового призначення: Михайлівський Золотоверхий собор, церква Різдва Богородиці та ін. Зводились нові будівлі в стилі «радянського псевдокласицизму». Показовою спорудою в такому еклектичному стилі був будинок сучасної Верховної Ради України, зведений у 1935 р.

В роки ВВ війни сталінські репресії змінилися гітлерівськими. За межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів. Але культурне життя не припиняється: в галузі літератури з’являються високохудожні твори М.Рильського, П.Тичини, В.Сосюри. В галузі кіномистецтва – О.Довженко написав сценарій фільму «Україна в огні», створив документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні». В останні роки життя в кіноповісті «Зачарована Десна» і в «Поемі про море» О.Довженко спромігся відобразити своє оригінальне сприйняття минулого, природи та побуту України.

Під час Вітчизняної війни популярності набула документальна стрічка «Битва за нашу Радянську Україну», створена під керівництвом О.Довженка. Режисер М.Донськой за фільм «Райдуга» отримав «Оскара» – премію Академії кіномистецтва США.

Друга світова війна наклала на Україну та її населення страшний відбиток. Це був найтрагічніший у багатовіковій історії української культури період. Але ця війна мала не лише нищівні наслідки – Україна, як складова Радянського Союзу, стала однією з переможниць у війні. Розширювалися її кордони, зростала політична й економічна вага в СРСР.

В післявоєнні роки існували періоди з назвами «жданівщина» (за ім’ям секретаря ЦК ВКП (б) – Жданова), «лисенківщина» (Лисенко – президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, який виступав проти генетики), «відлига», пов’язана з частковою лібералізацією радянського режиму після смерті Сталіна.

Лібералізація і десталінізація позитивно вплинула на розвиток літератури. Плідно працюють Н.Рибак, О.Гончар, А.Малишко, Ю.Смолич та інші. Нова генерація талановитих митців отримала назву «шестидесятники»: І.Драч, В.Симоненко, І.Дзюба, Л.Костенко, А.Горська та багато інших. Вони прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи.

В українській музиці створюються нові твори: опери, оперети, балети, симфонії та пісні. З’являються чудові оперні співаки: Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, Є.Мірошниченко, А.Мокренко. З другої половини 50-х років почала формуватися нова соціокультурна реальність, яка була досить складною й суперечливою, властивими рисами якої виступали реабілітація жертв терору, реформи багатьох сфер суспільного життя тощо.

В часи відлиги виникає українське поетичне кіно – унікальне культурне явище, яке привернуло увагу творчістю С.Параджанова, Ю.Ільєнка. Л.Осики, І.Миколайчука. Широке визнання громадськості отримав фільм С.Параджанова «Тіні забутих предків» за однойменним твором М.Коцюбинського. Лінію поетичного кіно – імпресіоністичного кінозмальовування реалій життя – продовжив кінорежисер Ю.Іллєнко в стрічках «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон XX».

Основною темою образотворчого мистецтва був героїзм в роки ВВ війни і тема життя та праці трудівників села. Показовою в цьому напрямку була творчість художниці Т.Яблонської.

Новим явищем культурного життя стало телебачення. Перша передача з’явилась наприкінці 1951 р., її дивилися по чорно-білому телевізору.

Роки застійного періоду пов’язані з приходом до влади Ген. секретаря КПРС Л.І.Брежнєва. Почався поворот до неосталінізації. Інтенсифікувався процес русифікації, що обґрунтовувався теорією «зближення націй» і утворення нової історичної спільності – радянський народ.

В Україні активно пропагується радянський спосіб життя й побуту, що не сприяло збереженню унікальних рис національної культури та її розвитку. Багатьох літераторів за критику існуючої політичної системи було виключено із Спілки письменників, серед них: І.Дзюба, Б.Чичибабін, В.Стус та ін.

Але застійні явища не змогли протистояти національному колориту в пісенній творчості композитора В.Івасюка, ансамблю «Смерічка», співаків Б.Зінкевича, Н.Яремчука, С.Ротару. Але їх творчість на ті часи сприймалась як «здобутки радянської соціалістичної культури».

З приходом до влади М.С.Горбачова почалась «доба перебудов». Це часи всеохоплюючих реформ, до яких суспільство не було готовим.

У 1989 році було прийнято Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», спрямований на захист національної мови, на її функціонування у всіх сферах суспільного життя як державної.

Починається нове відродження духовного життя, що проявилося, насамперед, у пошуках «істин», відродження історичних пам’яток народу. З цією метою широко розгорнувся процес звернення до минулого: друкуються раніше заборонені літературні твори, дебатуються питання віровизнання, реставруються церковні споруди, легалізуються релігійні рухи.

У галузі освіти взятий курс на гуманізацію та гуманітаризацію навчання. В цій галузі Україна приєдналась до Болонської системи.

В усіх галузях мистецтва спостерігається звернення до забутих сторінок історії. З’являються багатосерійні кінострічки: «Роксолана», «Пастка», «Огнем та мечем», «Чорна Рада» та ін.

Зараз в Україні працюють п’ять державних кіностудій і більш двадцяти кіностудій позадержавної форми власності, влаштовуються численні кінофестивалі, серед яких: «Молодість», «Стожари», «Артек», «Кришталеві джерела» та ін.

На жаль, сьогодні на екранах України 90 % – американські стрічки. Українські фільми становлять 0,3 % і займають вони всього 1% кіновідеотелеекранного часу. Пропаганда жорстокості та насильства, еротичних сцен та низькопробних фільмів західного виробництва негативно впливає на психіку людей, деформує їх свідомість та шкалу моральних цінностей, сприяє розвитку агресивності в суспільстві.

Театральне мистецтво пов’язане з діяльністю відомих режисерів Р.Віктюка, С.Донченка, А.Жолдака.

На телебаченні працюють численні українські канали: «Інтер», «1+1», «УТ-1», «СТБ» та ін.

Розвиток української популярної музики останнього десятиріччя пов'язаний з іменами Т.Повалій, П.Зіброва, О.Пономаренка, Ані Лорак, І.Білик та ін. Вони здобувають пісенну славу не тільки на теренах України, а й за її межами.

Протягом XX ст. українська культура розвивалась в складних умовах. Сьогодні ми є свідками того, що стан української культури залишає бажати кращого. Впливає і політичне протистояння в українському суспільстві, і той факт, що катастрофічно не вистачає коштів з госбюджету на розвиток культури, відсутня підтримка з боку держави на розповсюдження культурних цінностей, взятий курс на витіснення російської культури і багато іншого. Але треба пам’ятати, що національна культура, як і спортивні та наукові досягнення є уособлення держави на міжнародній арені, є її «візитною карткою».

Українська культура протягом минулих століть накопичила великі цінності. Завдання нинішніх поколінь – відкрити ці цінності, ознайомитись з ними і примножити їх.

Культура неначе вічна золота нитка історії, що об’єднує покоління епохи, часи і спрямована в майбутнє.

Дата добавления: 2014-12-07