Господарство та суспільні відносини. Державно-племінні утворення VII—VIII століть

Державно-племінні утворення VII—VIII століть

Протягом VII ст. праукраїнці зосереджувалися на правому березі Дніпра. У VIII —IX ст., згідно з літописом «Повість временних літ», на території сучасної України проживали такі племена: поляни заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; ули­чі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — За­хідну Волинь; тиверці — землі над Дністром.

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів, які в міру свого зміцнення і консолідації перетворювалися на об'єднан­ня державного типу («князівства», «землі»). Літопис оповідає, що у всіх племен створилася своя влада, своє «князювання». Зокрема на поч. VII ст. племена дулібів (волинян) утворили на Волині, насамперед у басейні Західного Бугу, Державу волинян. Письмові джере­ла свідчать про наявність там 6л. 70 укріплених горо­дищ. Проте проіснувало це утворення недовго: приблиз­но в сер. VII ст. волиняни зазнали тяжкої поразки від аварів і опинилися під їхньою владою.

Значно успішніше відбувалася етнічна консолідація праукраїнських племен у Середньому Подніпров'ї. Го­ловну роль у цьому процесі відігравали племена по­лян. Із сер. І тис. вони входили до Антського об'єднан­ня, а після його розпаду заснували наприкін. VI —

VII ст. нове ранньодержавне утворення. На чолі По-лянського племінного союзу, що згодом перейняв назву одного з місцевих племен — Рос або Рус, стояв напівлегендарний князь Кий, а також його брати Щек і Хорив, які заснували Київ.

До полян, що знаходилися у вигідному геополітич-ному становищі, зокрема на перехресті важливих тор­гових шляхів, за економічними, політичними й етнічни­ми інтересами тяжіли сусідні племена сіверян і древ­лян. Саме поляни, західні сіверяни і древляни у VII ст. почали об'єднуватися у федерацію племен, яку вже тоді сучасники називали Руссю. Одночасно зі зміцненням позицій київських князів федеративна форма правління еволюціонувала в самодержавну. Цей процес відбувався повільно, суперечливо, але неухильно. Наприкін. VIII — у першій пол. IX ст. утворилося стабільне праукраїнське державне об'єднання Руська земля. Влада київського князя поступово поширювалася на всю територію дер­жавного утворення.

Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Тому наші предки селилися поблизу річок, струмків та озер, по­ряд із заплавними луками — там, де були придатні й легкі для обробітку землі. Спочатку використовувало­ся дерев'яне рало, а згодом з'являються і залізні на­ральники та плуг з череслом і лемешем. Тягловою си­лою були воли та коні. Переважала перелогова система, коли поле обробляли й засівали аж до виснаження землі, а потім воно відпочивало до відновлення родю­чості. Використовувалися дво- і трипілля. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Врожай збирали серпами та косами, а зерно мололи ручними жорнами.

Поряд із землеробством традиційним для пра­українців було тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.

Значну роль у господарстві відігравали ремесла та промисли (мисливство, рибальство, бортництво,

збиральництво). Із ремесел найрозвинутішими були за-лізодобування та металообробка, котрі у великій мірі визначали рівень розвитку суспільства. Поширеними були ковальство, гончарство, деревообробка, прядіння й ткацтво, обробка шкіри та кості, виробництво при­крас тощо. Поступово ремесла зосереджувалися у горо­дищах, які переростали у містечка й міста, ставали цен­трами племінних об'єднань. Свої вироби ремісники вимінювали на продукцію сільського господарства, що сприяло встановленню тісніших зв'язків між ремісни­чими центрами й сільською округою.

Певного рівня досягла зовнішня торгівля. Пра-українські племена мали торгово-обмінні стосунки з містами-державами Північного Причорномор'я, Візан­тією, Великою Моравією, Болгарією, Хозарією та інши­ми країнами й народами. Вивозилися раби, зерно, хут­ра, шкіри, віск, мед, а ввозилися вина, вироби зі скла, прикраси, срібні монети тощо.

Економічною основою східнослов'янського суспіль­ства була родова власність на землю; роди входили до складу племені. Водночас у VIII —IX ст. суспільний розвиток відносин у слов'ян визначався зміцненням господарської самостійності малих сімей, які перетво­рювалися на головний виробничий осередок.

Суспільні відносини наших предків характеризу­валися переходом від первісної демократії до військо­во-племінного об'єднання, де влада концентрувалася в руках сильних вождів. Спершу вони обиралися грома­дою, а згодом їхня влада передається по спадковості. У межах союзів племен поступово долається племінна замкнутість і в процесі подальшої консолідації вони перетворюються на окремі князівства (полян, древлян, сіверян), на основі яких формується Руська-земля.

Дата добавления: 2015-05-22