Прогнозування обсягу виробництва. 17 страница

Таблиця 46

Аналіз прогнозування джерел формування оборотних активів, тис. грн.

Оборотні активи	Прогнозні варіанти	Абсолютна зміна (+, -)	Джерела покриття оборотних (поточних) активів	Прогнозні варіанти	Абсолютна зміна (+, -)
І	ІІ	І	ІІ
А				Б
1. Загальна вартість оборотних активів			- 334	1. Власний оборотний капітал
2. Залучений капітал, спрямова-ний на покриття оборотних активів – всього			- 395
у тому числі:
2.1. Короткострокові кредити банку			- 46
2.2. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги			- 126
2.3. Поточні зобов'язання за розрахунками			- 69
2.4. Інші поточні зобов'язання			- 154
Разом			- 334	Разом			- 334

Сукупність факторів, які здійснюють вплив на зміну обсягу власного оборотного капіталу, класифікується за основними групами:

1) зміна обсягу власних та прирівнених до них джерел покриття;

2) зміна суми необоротних активів.

Оборотні активи підприємство прогнозує покривати значною мірою за рахунок залучених коштів, частка яких у загальному обсязі джерел, спрямованих на покриття поточних активів, становить: за першим варіантом – 89,25%, за другим – 87,01%.

Враховуючи, що значна питома вага у формуванні оборотного капіталу належить кредиторській заборгованості, доцільно дослідити її склад та прогнозовану структуру, провести порівняльний аналіз з дебіторською заборгованістю за обсягами та терміном очікуваної оборотності.

Аналітик досліджує прогнозовані обсяги заборгованості за видами та термінами погашення. Якщо обсяги та термін оборотності кредиторської заборгованості перевищуватимуть обсяги та термін оборотності дебіторської заборгованості, то прийнято вважати, що така ситуація не сприятиме погіршенню фінансового становища суб'єкта господарювання.

У стратегічному аналізі структури капіталу важливе значення має оцінка вартості позикового капіталу (суми коштів, яку підприємство сплачує за використання одиниці капіталу).

У залежності від джерел фінансування активів виникає потреба у розрахунку показників використання власного та позикового капіталу.

Ефективність використання власного капіталу визначається за формулою:

Е_вк = (П_ч ÷ К_в) × 100%,

де Е_вк – ефективність використання власного капіталу, %;

П_ч – чистий прибуток;

К_в – середня вартість власного капіталу.

Одним із варіантів нарощування обсягу власного капіталу є додаткова емісія акцій підприємства або здійснення додаткових внесків у статутний фонд. Частка чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску, у загальній кількості випущених акцій розраховується за формулою:

КП_чд = П_чд ÷ (СА + НА),

де КП_чд – коефіцієнт додатково отриманого чистого прибутку у загальній кількості випущених акцій;

П_чд – чистий прибуток, що належить власникам акцій додаткового випуску;

НА – кількість випущених “нових” акцій;

СА – кількість випущених “старих” акцій.

Абсолютний ефект від прогнозованого залучення додаткового капіталу, обсяг якого пов'язаний з емісією “нових” акцій, розраховується за формулою:

Е_дк = Ц × НА – В_е,

де Е_дк – абсолютний ефект від додаткового випуску акцій;

Ц – курс продажу “нових” акцій;

НА – кількість “нових” акцій;

В_е – витрати, пов'язані з емісією.

Факторний аналіз середньої за період прогнозної вартості капіталу можна провести з використанням наступної формули:

ВК = ∑ П_ві × В_і,

де ВК – середня за період вартість капіталу;

П_ві – питома вага капіталу, отриманого з і – го джерела;

В_і – вартість капіталу, отриманого з і – го джерела.

Якщо підприємство прогнозує залучати для формування активів кредитні ресурси, то при визначенні вартості позикового капіталу, необхідно звернути увагу на відсоток оплати за користування кредитом та загальний механізм його повернення.

7.4. Взаємозв'язок структури капіталу та підприємницького ризику.

Формування та розміщення капіталу суб'єкта господарювання тісно пов'язане з підприємницьким ризиком. Структура капіталу показує, на якому переважно капіталі працює підприємство – власному чи залученому. Так, якщо у обсязі капіталу вагому частку займає власний капітал, величина якого збільшується у динаміці, то структура капіталу не несе в собі значного ризику для інвесторів. Для підприємств, які функціонують в умовах розвинених ринкових відносин, нормальним положенням, що забезпечує досить стабільний стан фінансів, вважається, як вже зазначалося, співвідношення власних джерел до загальної їх суми на рівні не менше 50%. У теорії та практиці питання оптимального співвідношення власного та залученого капіталу не має однозначної відповіді. Кожне підприємство визначає його у взаємозв'язку із структурою основного та оборотного капіталу, швидкістю оборотності оборотних активів, динамікою фондовіддачі.

Оцінка ризику підприємства на етапах пошуку шляхів оптимізації структури капіталу здійснюється з використанням показників левериджу. Так, виробничий леверидж оснований на урахуванні залежності прибутку від основної діяльності від зміни обсягів продажу та рівня умовно – постійних витрат у собівартості продукції. Чим вищою є частка постійних витрат у сумі витрат, віднесених на продукцію, тим вищий при інших рівних умовах підприємницький ризик.

У періоди спаду виробництва операційний прибуток суб'єктів господарювання з високим рівнем постійних витрат більш чутливий до змін ринкової кон'юнктури та обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При зменшенні обсягів продажу, сума змінних витрат підприємства має тенденцію до зниження, а рівень постійних витрат у собівартості одиниці продукції – до нарощування.

Рівень виробничого левериджу розраховують за формулою:

Л_в = Т_∆у П ÷ Т_∆у Q,

де Т_∆у П – темп приросту прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг),

Т_∆у Q – темп приросту обсягів чистої реалізації.

Розглянемо приклад розрахунку рівня виробничого левериджу (табл. 47).

Таблиця 47

Оцінка рівня виробничого левериджу.

Показники	Варіанти	Темп приросту показників (до базового рівня) (+, -), %:
базовий	прогнозні
І	ІІ	І	ІІ
А
1. Обсяг реалізації продукції, од.				19,0	42,8
2. Виручка від реалізації продукції (без ПДВ), тис. грн.				19,0	42,8
3. Сума умовно – постійних витрат, віднесених на продукцію, тис. грн.				-	-
Продовження табл. 47
А
4. Сума змінних витрат, віднесених на продукцію, тис. грн.				19,0	42,8
5. Загальна сума витрат, тис. грн. (р. 3 + р. 4)				12,9	29,0
6. Прибуток від реалізації продукції, тис. грн. (р. 2 – р. 5)				27,9	62,8
7. Питома вага у загальній сумі витрат, %: - постійних витрат [(р.3 ÷ р.5) × 100%] - змінних витрат [(р.4 ÷ р.5) × 100%]	32,3   67,7	28,6   71,4		- 11,4   5,5	- 22,6   10,8
8. Рівень виробничого левериджу (р. 8 гр. 4 = р. 6 гр. 4 ÷ р. 2 гр. 4, або р. 8 гр. 5 = р. 6 гр. 5 ÷ р. 2 гр. 5)	-	-	-	1,47	1,47
9. Рівень умовно – постійних витрат у розрахунку на 1 грн. змінних витрат (р. 3 ÷ р. 4)	0,48	0,4	0,33	- 16,7	- 31,25

З розрахунку, наведеного у табл. 47 видно, що при збільшенні обсягів продажу зменшується частка постійних витрат і, відповідно, зростає питома вага змінних витрат у загальній сумі витрат, віднесених на реалізовану продукцію. Рівень умовно – постійних витрат у розрахунку на 1 грн. змінних знижується, отже, найбільш високий рівень ризику спостерігається по базовому варіанту ведення основної діяльності підприємства.

Рівень виробничого левериджу не є постійною величиною. Він визначається у певних межах виробництва та продажу продукції. У наведеному прикладі базові умови виробництва та продажу, враховані при прогнозуванні, залишалися незмінними, і тому рівень виробничого левериджу є сталою величиною: приріст обсягу реалізації на 1% збільшує прибуток на 1,47%.

Підприємницький ризик характеризується невизначеністю в одержанні у майбутньому прибутку від операційної діяльності і зумовлюється впливом сукупності чинників: коливаннями вартості матеріально – технічних ресурсів, зміною цін на продукцію (роботи, послуги) підприємства залежно від зміни кон'юнктури ринку, коливань попиту на продукцію (роботи, послуги) підприємства, зниження конкурентоспроможності продукції.

Характер прояву впливу зазначених чинників залежить від галузі господарювання, розвитку ринку певного виду продукції (робіт, послуг). Окремі чинники певною мірою регулють обсяги реалізації, ціни на продукцію (роботи, послуги), собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

Вагому частину сукупних господарських ризиків підприємства становлять фінансові ризики. Їх рівень збільшується при нарощуванні обсягів фінансової діяльності. Фінансовий ризик виникає при певній структурі джерел покриття капіталу підприємства і стосується передусім акціонерів, які володіють звичайними акціями, оскільки впливає на доходність звичайних акцій.

Капітал підприємства є основним джерелом формування доходу його власників, забезпечує необхідний рівень добробуту у поточному періоді та на перспективу. У поточному періоді частина капіталу спрямовується на забезпечення потреб суб'єкта господарювання, а інша частина, яка залишається у розпорядженні підприємства, може бути використана ним у наступних звітних періодах.

За джерелами формування капітал підприємства, як вже зазначалося, поділяється на власний та залучений. Власний капітал належить суб'єкту господарювання на правах власності і використовується ним для формування частини активів. Залучений капітал являє собою суму коштів для фінансування розвитку підприємства, залучених на умовах повернення. Такі кошти підлягають поверненню у передбачені терміни і є зобов'язаннями підприємства перед юридичними та фізичними особами.

Ризики, що супроводжують фінансову діяльність підприємства, досліджують на основі розрахунку рівня фінансового левериджу. Фінансовий леверидж можна визначити як потенційну можливість впливу на формування прибутку на основі зміни обсягу та структури довгострокових пасивів за рахунок залучених джерел – довгострокових позик та займів. При збільшенні обсягів залучення коштів, особливо тих, за користування якими підприємство сплачує відсотки, зростає рівень фінансового левериджу.

Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал, має назву ефекта фінансового левериджу. Його розрахунок здійснюється за формулою:

Е = (ЗК ÷ ВК) × (ДА – ПК) × (1 – РП),

де Е – ефект фінансового левериджу;

ЗК – сума залученого капіталу;

ВК – сума власного капіталу;

ДА – рівень доходності активів;

ПК – рівень відсотків за користування кредитом;

РП – ставка податку на прибуток (коефіцієнт).

Показники вищенаведеної формули можна розподілити на такі компоненти:

- коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу (ЗК ÷ ВК) – коефіцієнт, що характеризує фінансову стійкість підприємства і показує частку залученого капіталу, яка припадає у розрахунку на 1 грн. власного капіталу. Критичне значення показника дорівнює одиниці. При збільшенні коефіцієнта підвищується ступінь фінансового ризику підприємства, а отже знижується його фінансова стійкість;

- диференціал фінансового левериджу (ДА – ПК) відображає різницю між рівнем доходності активів та рівнем відсотків за користування кредитними ресурсами. Вплив фінансового левериджу зменшується при зменшенні доходності активів.

Використання залученого капіталу є доцільним за умови, що доходність активів вища, ніж відсоткова ставка за користування кредитом. Якщо середній рівень доходності активів нижчий середньої ставки за користування залученими ресурсами, то значення диференціалу буде від'ємним;

- податковий коректор (1 – РП) показує ступінь впливу на ефект фінансового левериджу ставки оподаткування прибутку.

Розглянемо розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу на прикладі (табл. 48).

Таблиця 48

Прогнозування ефекту фінансового левериджу.

Показник	Прогнозні варіанти структури капіталу
І	ІІ
А
1. Загальна сума капіталу, тис. грн.
2. Власний капітал, тис. грн.
3. Залучений капітал, тис. грн.
4. Прибуток (без вирахування суми відсотку за кредит та податку на прибуток), тис. грн.
5. Сума коштів до сплати за користування кредитними ресурсами, тис. грн. (рівень відсотку за кредит – 18%)
Продовження табл. 48
6. Сума прибутку за вирахуванням суми відсотків за кредит, тис. грн. (р. 4 – р. 5)
7. Ставка податку на прибуток (коефіцієнт)	0,25	0,25
8. Сума податку на прибуток, тис. грн. (р. 6 × р. 7)		512,5
9. Сума прибутку за вирахуванням суми відсотків за кредит та податку на прибуток (р. 6 – р. 8)		1537,5
10. Коефіцієнт доходності власного капіталу (р. 9 ÷ р. 2)	0,35	0,35
11. Рівень доходності активів (коефіцієнт) (р. 9 ÷ р. 1)	0,18	0,19
12. Співвідношення залученого капіталу до власного (коефіцієнт)(р. 3 ÷ р. 2)		0,82
13. Ефект фінансового левериджу (коефіцієнт) (р. 12 × (р. 11 – 0,18) × (1 – 0,25))		0,0061

Як свідчать дані табл. 48, у І варіанті ефект фінансового левериджу відсутній, оскільки рівень доходності активів та рівень відсотку за користування кредитними ресурсами однакові (0,18). ІІ варіант розподілу капіталу також передбачає використання кредитних ресурсів, проте рівень відсотку за користування кредитом є меншим від рівня доходності активів на 0,01 (0,19 – 0,18), а ефект фінансового левериджу становить 0,0061 або 0,61%.

Якщо підприємство використовує кредитні ресурси, то рівень фінансового левериджу буде підвищуватись по мірі їх нарощування. Чим вищим є рівень фінансового левериджу, тим більшим є його вплив на зміну чистого прибутку.

Тема 8. Стратегічний аналіз показників проектованої фінансової звітності підприємства.

8.1. Фінансова звітність як важливе джерело інформації для прогнозування фінансових потреб підприємства та проведення стратегічного аналізу.

Ефективне управління бізнесом не можливе без глибокого розуміння економічних законів, сутності господарських операцій, показників фінансової звітності та взаємозв'язків між її окремими формами.

З метою підвищення результативності господарювання на підприємствах проводиться аналіз фінансового стану з використанням фінансової звітності як за поточний проміжок часу (місяць, квартал, рік), так і прогнозної.

Прогнозна фінансова звітність складається до моменту здійснення господарської операції у відповідності з обраною стратегією суб'єкта господарювання на основі урахування прогнозів збуту, обсягів та структури виробництва, загальних та одиничних витрат, фінансових результатів. Тому будь – які зміни ситуації на мікро – та макрорівнях потребують коригування системи запланованих показників фінансової звітності підприємства.

Склад фінансової звітності підприємств України та загальні вимоги щодо формування відображених у ній показників регламентуються, перш за все, Законом “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996 – XIV зі змінами та доповненнями, а також положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність суб'єктів господарювання (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва) включає:

- форму №1 “Баланс”;

- форму №2 “Звіт про фінансові результати”;

- форму №3 “Звіт про рух грошових коштів”;

- форму №4 “Звіт про власний капітал”;

- форму №5 “Примітки до річної фінансової звітності”;

- форму №6 додаток до Приміток до річної фінансової звітності “Інформація за сегментами”

Для підприємств малого бізнесу та представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі форм №1 – м “Баланс” та 2 – м “Звіт про фінансові результати”.

На підставі статті 12 п. 1 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” суб'єкти господарювання, які мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність. Порядок її складання регламентується П(С)БО 20 “Консолідована звітність”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.07.1999 р. №176, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.08.1999 р. за №553/3846. Консолідована звітність подається лише власникам (засновникам) підприємства (згідно з постановою КМУ “Про порядок подання фінансової звітності”).

Об'єднання підприємств крім власної звітності складають зведену фінансову звітність, яка охоплює результати функціонування всіх підприємств, що входять до складу об'єднання, у відповідності з П(С)БО 19 “Об'єднання підприємств”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. №163 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.07.1999 р. за №499/3792.

У відповідності до П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за № 391/3684, фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

- оцінки якості управління;

- придбання, продажу та володіння цінними паперами;

- участі в капіталі підприємства;

- забезпеченості зобов'язань підприємства та оцінки здатності суб'єкта господарювання своєчасно виконувати свої зобов'язання;

- регулювання діяльності підприємства;

- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

- інших рішень.

В сукупності прогнозних форм фінансової звітності найбільш важливими для проведення стратегічного аналізу та управління є баланс та звіт про фінансові результати, тому що на основі відображеної у цих формах інформації можна здійснити попередню оцінку фінансових результатів та показників рентабельності діяльності підприємства, визначити потреби у зовнішньому фінансуванні та у власних оборотних коштах.

Побудова проектованого балансу основана на урахуванні принципу подвійного відображення господарських операцій в обліку. У загальному вигляді балансове рівняння можна представити наступним чином:

∑ Активів = ∑ Пасивів

Подібні балансові ув'язки існують на будь – якому рівні фінансово – господарської системи підприємства:

1) при активізації впливу зовнішнього середовища (фінансових установ, покупців, постачальників ресурсів) відбувається надходження необоротних та оборотних активів і одночасне збільшення зобов'язань на рівновелику величину. Прикладом такої ситуації є спрямування банківських коштів на поповнення активів суб'єкта господарювання;

2) внаслідок взаємодії фінансово – господарської системи із зовнішнім середовищем відбувається рівновелике зменшення активів та зобов'язань. Приклад: підприємство розраховується з банком за користування кредитом, з іншими кредиторами за продукцію (товари, роботи, послуги);

3) операції, що відбуваються на рівні підсистем активів або зобов'язань спричинюють балансові зміни у взаємопов'язаних об'єктах активів чи зобов'язань. Приклад: видача готівкових коштів на придбання канцтоварів.

В узагальненому вигляді взаємозв'язки між окремими складовими активів та пасивів підприємства представлені на рис. 26.

Рис. 26. Взаємозв'язки між основними складовими майна та джерел його покриття.

При здійсненні прогнозування на основі урахування балансових залежностей обгрунтовується порівняність показників взаємопов'язаних статей у межах форм річної фінансової звітності (додаток А).

Розробка прогнозних фінансових звітів повинна здійснюватись з урахуванням наступних моментів:

- необхідний рівень фінансових показників для досягнення стратегічних цілей і тактичних завдань підприємства;

- розробка нових тактичних шляхів для досягнення стратегічних цілей на основі урахування проблем та перешкод;

- обґрунтування витрат та доходів суб'єкта господарювання.

Отже, проектована фінансова звітність є важливим джерелом інформації для проведення стратегічного аналізу показників господарської діяльності підприємства, а тому обґрунтований підхід до її розробки сприяє підвищенню якості менеджменту та досягненню стратегічних цілей.

8.2. Узагальнена методика підготовки проектованих фінансових звітів.

Підготовку проектованих фінансових звітів розпочинають з детального аналізу окремих складових фінансової звітності та показників фінансового стану підприємства за минулі періоди. На основі урахування результатів проведеного аналізу здійснюється поетапне прогнозування у наступній послідовності:

1) прогнозування доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2) підготовка проектованого звіту про фінансові результати;

3) складання проектованого балансу, формування додатково необхідних фондів;

4) підготовка проектованих звітів про рух грошових коштів та власний капітал підприємства.

Відправною точкою етапу прогнозування є визначення очікуваного доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому враховуються такі основні чинники, як прогнозований попит на певну продукцію (товари, роботи, послуги), наявні на підприємстві виробничі потужності, рівень механізації та автоматизації виробничих процесів, загальна структура виробництва та асортиментні зміни його обсягів, канали збуту продукції та ціни продажу.

Важлива складова стратегічного аналізу – підготовка проектованого звіту про фінансові результати та узагальнена оцінка відображених у ньому показників. Значна увага спрямовується на дослідження складу витрат операційної, інвестиційної, фінансової діяльності підприємства, а також прогнозування собівартості окремих видів продукції, порівняння загальної суми доходів та витрат, визначення суми нерозподіленого прибутку.

Прогнозна сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) коригується шляхом вирахування податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу, на основі чого отримують чистий дохід. Різниця між чистим доходом та собівартістю реалізованої продукції являє собою проектований валовий прибуток (збиток). Потім валовий фінансовий результат коригується на суми доходів та витрат в залежності від видів діяльності підприємства. На основі такого розрахунку визначають проектований чистий прибуток. Прогнозний звіт про фінансові результати повинен завершуватись визначенням суми, яка може бути реінвестована у виробництво.

У процесі складання проектованого балансу можуть виникати порушення балансового зв'язку між сумою активів та пасивів. Так, якщо актив проектованого балансу перевищуватиме пасив, то виникає потреба в урахуванні додатково необхідних фондів (ДНФ) (за рахунок збільшення власного капіталу, довгострокових або поточних зобов'язань). У випадку, коли пасив проектованого балансу перевищує актив, коригують (збільшують) суму активів (як правило в частині оборотних активів). Коригування окремих розділів активу та пасиву балансу здійснюється з використанням регуляторних статей, кожна з яких прямо не залежить від прогнозованих показників грошової виручки і прогнозується індивідуально.

Наступним етапом підготовки проектованих фінансових звітів є прогнозування звітів про рух грошових коштів та власний капітал. І хоча даний етап більшість українських науковців вважають не обов'язковим, проте, не слід нехтувати розробкою зазначених звітів, оскільки вони є основою для розшифровки відповідних статей активу та пасиву бухгалтерського балансу, у яких відображаються залишки грошових коштів та власного капіталу.

При складанні прогнозної фінансової звітності підприємства слід керуватися нормами чинних П(С)БО, оскільки у них висвітлюється сутність окремих її статей.

Загальна схема підготовки проектованих фінансових звітів представлена на рис. 27.

Рис. 27. Послідовність підготовки форм проектованої фінансової звітності.

Проектування фінансових звітів може здійснюватись з використанням значної кількості способів.

Методи прогнозування основних тенденцій розвитку (тренда) є найбільш розповсюдженими способами економічного прогнозування, які основані на урахуванні статистично обґрунтованих тенденцій зміни кількісних характеристик об'єкта.

Продовження на майбутнє тенденції, яка спостерігалася у минулому, називають екстраполяцією. При використанні екстраполяції враховуються наступні обставини.

1. Загальні умови, які визначають тенденцію розвитку у минулому, не змінюються суттєво у майбутньому.

2. Тенденція розвитку явища характеризується аналітичним рівнянням.

До методів прогнозування основних тенденцій розвитку (тренда) належать способи ковзникового середнього, найменших квадратів, експоненційного згладжування. Сутність зазначених способів розглянута в розділі 4.2.

До методів моделювання належать прийоми, які дають можливість отримати прогнозні фінансові показники з допомогою певних типів математичних моделей.

У широкому змісті під моделлю розуміють умовний образ об'єкта дослідження.

На етапах прогнозування показників фінансової звітності використовуються детерміновані та стохастичні моделі, побудова яких здійснюється на основі розуміння економічних взаємозв'язків, взаємозалежностей та застосування прийомів матричного, структурного, сітьового моделювання.

У випадках, коли урахувати вплив багатьох факторів неможливо через складність об'єктів прогнозування, застосовують методи експертних оцінок. Сутність методу експертних оцінок полягає у раціональній організації та проведенні експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень та обробкою результатів.

Дата добавления: 2015-05-23